Роль педагога в суспільному розвитку

Виховання – найдавніше поняття суспільного розвитку. Лю­дина, турбуючись про продовження свого роду, завжди дбала і про передачу новому поколінню досвіду старших. Спочатку цю функцію у повному обсязі виконували батьки. Але пізніше ок­ремі функції виховання дітей в родах, общинах члени суспіль­ства передавали найбільш досвідченим, найбільш мудрим лю­дям – педагогам. Уже в етимології цього слова закладений глибокий соціальний зміст. Слово педагог походить від грець­кого paidahos (раіs – дитина; аhо – веду, виховую). Педагога­ми називали людей, які займалися дітоведенням, вихованням дітей. Тому не випадково, що професія педагога (учителя, вихо­вателя) є найдавнішою на Землі.

У стародавньому Вавилоні, Єгипті, Ассірії учителями найча­стіше були жерці, а в Греції ця почесна справа доручалась вільно­найманим, найбільш розумним громадянам, серед яких були філософи, поети. Ще Арістотель говорив: «Вихователі ще більш достойні поваги, аніж батьки, бо останні дають нам лише жит­тя, а перші — достойне життя».

У Київській Русі учителів називали майстрами, підкреслю­ючи цим самим глибину поваги до тих, хто творить духовне багатство суспільства. Історія нашого народу, кожного члена на­шої спільноти тісно пов'язана з батьками та вчителями, їх пра­цею створювалась і створюється найбільша цінність на землі – Людина.

В умовах становлення української державності, відроджен­ня національної духовності, формування національної гідності громадян роль учителя у суспільстві зростає. Учитель як упов­новажений суспільства нарівні з батьками несе відповідальність за соціальну зрілість кожного вихованця. Від учителя-вихователя у суспільстві залежить розв'язання ще одного важливого завдання: забезпечення сприятливих умов для створення най­більшого багатства суспільства — інтелектуальних цінностей кожної людини зокрема і людської спільноти взагалі.

Таким чином, учитель-вихователь — творець духовної сут­ності людини.