Суть і напрямки зовнішньоекономічної політики

У першому питанні особливу увагу слід звернути на об’єктивну необхідність проведення зовнішньоекономічної політики та її взаємозв’язок з внутрішньою економічною політикою.

Слід проаналізувати альтернативні визначення сутності зовнішньоекономічної політики, спираючись на розуміння взаємодії політики і економіки, суб’єктивного і об’єктивного, намірів та їх реалізації в економічних відносинах.

На відміну від внутрішньої економічної політики вчені виокремлюють й специфічні ознаки зовнішньоекономічної політики (ЗЕП), які визначаються особливостями (засобами, інструментами) реалізації цілей ЗЕП, реалізацією національних інтересів кожної держави і механізмом їх узгодження, реалізації через різноманітні форми міжнародних економічних відносин, а також національною специфікою організаційно-інституційного та теоретично-концептуального забезпечення ЗЕП.

Зміст зовнішньоекономічної політики також має свої особливості в кожній державі, бо визначається її соціально-економічною та політичною організацією, рівнем економічного розвитку, тому ЗЕП і є функцією певного рівня розвитку, концентрованим виразом економіки.

Необхідно звернути увагу на об’єктивну суб’єктивність зовнішньоекономічної політики: ніяка альтернативність, багатоваріантність, суб’єктивізм формування ЗЕП не відміняють об’єктивного характеру зовнішньої економічної політики, бо вона визначається об’єктивними економічними потребами певної країни, які реалізуються як економічні інтереси, що визначають і стимулюють відповідну стратегію й тактику реальних дій держави як головного суб’єкта зовнішньоекономічних відносин.

Важливим є розуміння плинності, нестабільності, еволюції ЗЕП з розвитком конкретної держави і світової економіки під впливом різноманітних як об’єктивних, так і суб’єктивних чинників (розвиток НТР і продуктивних сил, зміна політичної організації в різних державах, монополізація економіки в окремих галузях, зародження нових тенденцій, закономірностей в економічних відносинах, глобалізації суспільного розвитку).

Необхідно розрізняти різноманітність цілей ЗЕП та основну мету зовнішньоекономічної політики держави. Якщо основною метою ЗЕП є забезпечення добробуту людей у певній країні, зміцнення й оновлення соціально-економічних відносин у державі, то реалізація всіх інших цілей має бути підпорядкована досягненню генеральної мети. Кожна держава залежно від рівня розвитку національної економіки й об’єктивно існуючої на певному історичному етапі системи міжнародних економічних відносин проводить таку ЗЕП, яка передусім відповідає її національним економічним інтересам. Тому економічна політика держави в економічних відносинах з іншими державами може бути захисною (для захисту національних загальнодержавних інтересів і інтересів власних виробників) і наступальною (за умов ринкової конкуренції відбувається боротьба за реалізацію «своїх» економічних інтересів і перемагає більш могутній капітал певного суб’єкта або країни).

В економічній теорії розрізняють різноманітні напрямки зовнішньої економічної політики: меркантилізм, протекціонізм, вільна торгівля, агресивний або наступальний протекціонізм, колективний протекціонізм, приватномонополістичний протекціонізм.

Необхідно звернути увагу на те, що за сучасних умов функціонування міжнародної економічної системи суб’єкти ЗЕП використовують практично всі напрямки економічної політики, які взаємодіють і взаємообумовлені рівнем розвитку окремих країн — суб’єктів світового господарства і закономірностями розвитку міжнародних економічних відносин.

Важливо зрозуміти, що розвиток ринкових економічних відносин стає все більш регульованим як в окремих країнах, економічних інтеграціях, так і в міжнародних економічних відносинах, усе більшого значення набувають різноманітні формальні та неформальні міжнародні інститути й організації, які певним чином регулюють міжнародні економічні відносини (передусім з позиції, сили капіталу) і впливають на формування та реалізацію зовнішньоекономічної політики кожної країни. Таке регулювання не сприяє пропорційному розвиткові світової економіки, посилює диференціацію країн на багаті і бідні, розвинуті і слаборозвинуті, веде до перерозподілу створюваного прибутку на користь більш розвинутих країн світу.