Особливості зовнішньоекономічної політики України

З перших днів здобуття Україною незалежності її уряд здійснює послідовну політику входження в міжнародне співтовариство, на цьому шляху надзвичайно важливим завданням є формування нового торгівельного режиму, інтегрованого у світове економічне середовище. У ситуації, коли експорт є одним з найважливіших важелів розвитку окремих галузей національної економіки, стає неможливим ефективно діяти в системі міжнародної торгівлі без повноправного членства у Світовій організації торгівлі (СОТ). Від членства України в системі СОТ безпосередньо залежать перспективи збільшення іноземних інвестицій в економіку України, забезпечення технологічного оновлення та переоснащення національного виробництва, збільшення експортного потенціалу та експорту високотехнологічної продукції. За оцінками Міністерства економіки, після приєднання України до СОТ обсяг вітчизняного експорту зростає майже на 1 млрд. дол. США в рік.

Вступ до СОТ потребує від України значною мірою лібералізувати свій зовнішньоекономічний режим, реалізувати принципи вільної торгівлі з країнами — членами СОТ. І хоча вступ України до СОТ розширює доступ її товарів на світові ринки, сприяє поліпшенню інвестиційного клімату всередині країни, негативними аспектами такого приєднання стали швидке проникнення на внутрішній ринок могутніх іноземних компаній та витіснення ними вітчизняних товаровиробників, унаслідок чого можливі втрата державного контролю за ринком і зростання дефіциту в торгівлі.

Негативний вплив на розвиток українських зовнішньоекономічних зв’язків справляє відсутність у країні здорового політичного й соціально-економічного клімату. Ведеться гостра політична боротьба між прихильниками та противниками переходу до нового типу соціально-економічних відносин. Ця боротьба поєднується одночасно з перерозподілом власності; природно, такі процеси не сприяють стабільному економічному розвитку країни, мають наслідком розбалансованість економіки та загострення соціальної напруженості в країні. Реально це виявилось у глибокій соціально-економічній кризі, що супроводжувалась падінням обсягів ВВП, розквіті тіньового сектору економіки, рекету, корумпованості, хабарництва та правопорушень. Унаслідок цього Україна за обсягом ВВП та доходами населення стала займати одне з найнижчих місць у світі, а за ступенем економічної безпеки увійшла до переліку країн з найбільшим ризиком для бізнесу, таких як Ефіопія, Колумбія.

Економічна ситуація в Україні продовжує залишатися складною, інфляція в Україні висока, західні експерти прогнозують її подальше зростання, тож наростатиме негативний вплив інфляційних процесів на розвиток подій у зовнішньоекономічній діяльності.

До цього слід додати, що гальмування зовнішньоекономічної діяльності держави відбувається внаслідок недосконалості українського зовнішньоекономічного законодавства, оскільки в багатьох випадках немає механізму реалізації цих законів. Тому більшість з прийнятих законів не діють. Через відсутність механізму (правил) реалізації законів частина укладених контрактів не реалізується, внаслідок чого Україна несе величезні збитки.

Слід особливо підкреслити, що підтримка з боку тих чи інших зовнішньоекономічних партнерів є вагомим чинником економічних успіхів України, але перебільшувати її навряд чи потрібно, оскільки перш за все в Україні необхідно створити нормальну ринкову економіку, яка працювала б за прозорими та зрозумілими ззовні правилами; тоді Україна, безумовно, отримуватиме більшу підтримку інших країн. Важливо розуміти, що розвиток зовнішньоекономічної діяльності України має орієнтуватися на найповнішу реалізацію потенціалу нації становленням конкурентоспроможної економіки через ефективну міжнародну взаємодію в науково-технологічній, торгівельній та фінансово-інвестиційній сферах.

Важливим чинником функціонування національної економіки є нарощування експорту країни на світові ринки, збільшення його питомої ваги у світовій торгівлі, але за умов досягнення дедалі більшої відкритості вітчизняної економіки Україна все відчутніше стикається з проблемою необхідності забезпечення власної економічної безпеки, яка за сучасними уявленнями постає як загальнонаціональний комплекс заходів, спрямованих на постійний та стабільний розвиток економіки держави, що охоплює механізм протидії внутрішнім та зовнішнім загрозам.

Останнім часом у сфері експортної діяльності відчутно збільшилися можливості України здійснювати зовнішньоторговельні операції. Проте показники українського експорту істотно відстають від обсягів, необхідних для виведення економіки зі стану стагфляції. Недостатність обсягів експортної діяльності України відповідає недостатньому рівню конкурентноспроможності її товарів та послуг, але варто зазначити, що експорт та імпорт товарів і послуг дещо зросли. Важливою в останні роки була тенденція переорієнтації товарних потоків за межі країн СНД.

Загалом зберігалося позитивне сальдо зовнішньої торгівлі, відбулося скорочення обсягів загального рівня та впорядкування надходження товарів некритичного імпорту.

Аналіз експортної діяльності України свідчить, що разом з переорієнтацією товарних потоків до країн за межами СНД, відбулося поліпшення торгівлі з основним торговельним партнером України — Російською Федерацією. Ця ситуація, з одного боку, свідчить про поступову стабілізацію зовнішньоекономічних зв’язків України з Росією, з іншого боку, — посилюється загроза економічній безпеці України. Тому одним із стратегічних завдань української зовнішньоекономічної діяльності має стати підтримка необхідного рівня економічної безпеки національної економіки. Передусім потрібно ліквідувати негативне зовнішньоекономічне сальдо в торгівлі товарами, забезпечити альтернативність зовнішніх джерел постачання енергоносіїв на національний ринок, активно протидіяти встановленню контролю з боку Росії над інфраструктурною мережею України, реалізувати в повному обсязі режим вільної торгівлі між Україною та Росією, створити комплексну інформаційну базу щодо стану економічних відносин та прогнозування їх розвитку з метою вироблення виваженої стратегії щодо нормалізації стосунків та попередження загроз економічній безпеці України.

Запорукою успіхів і економічних відносин України з країнами СНД є запровадження принципів вільної торгівлі у двосторонніх та багатосторонніх відносинах, розвиток партнерства з Росією, яке не суперечило б якісно новим історичним умовам і відповідало національним інтересам України. Закономірним етапом глобалізації економічних процесів України може стати розгортання спільних торговельних зон у прикордонних регіонах з Угорщиною, Чехією, Польщею тощо.

І якщо розвиток процесів глобалізації світового суспільства являє собою найглибшу соціальну, економічну та технологічну революцію і це насамперед революція свідомості людей (від прагнення людини здобувати матеріальні блага до самовираження, від панування над природою до гармонійних відносин з нею, від ставлення до праці не як до способу заробляти гроші, а як до засобу реалізації своїх здібностей), то нерозвинутість всіх форм економічного і суспільного існування в Україні має прямо протилежний напрям і доповнюється загальним занепадом моралі.

Масове розкрадання «верхами» державної власності відбувалося за мовчазного традиційного конформізму основної частини українського народу і частково виправдувалося «низами», тобто підтримувалося ними. Наявний нині масштабний занепад соціальної структури українського суспільства суперечить загальносвітовим тенденціям його розвитку, коли за «ринковим ренесансом» світової економіки постали значний розвиток неринкової сфери економіки (особистого та загальносуспільного добробуту), колосальне нагромадження людського капіталу, що за оцінками експертів США у 3—4 рази перевищує накопичення капіталу в його матеріально-речовій формі.

Натомість в Україні з ірраціональним розвитком підприємництва, розвитком не стільки фермерства, скільки парцелярних господарств у якісно нових формах, відбувається руйнація досягнень попередньої системи у сфері соціального захисту населення на тлі його економічного зубожіння, коли не забезпечується навіть біологічно необхідний рівень існування 90% населення. Унаслідок такої недалекоглядної політики приниження людського фактора в Україні виникла складна демографічна ситуація щодо скорочення населення внаслідок вкрай негативних умов його існування, що супроводжується вимиранням, скорочуванням народжуваності, легальною й нелегальною міграцією за кордон. Україна зазнає втрат і внаслідок «відпливу умів», оскільки вона як місце для постійного проживання та наукової діяльності стала непривабливою. Важко визначити наслідки такої міграції учених з погляду інтелектуального виснаження нації. Така тенденція нераціонального використання людського потенціалу в межах своєї країни суперечить соціально-економічній моделі глобалізації людства, оскільки постіндустріальні суспільства перебувають на етапі вдосконалення своїх відносин, які дозволяють особливо ефективно використовувати людський капітал.

Млявий рух реформування українського економічного середовища ще на початковій стадії різко обмежив саме сферу соціального захисту населення, тим часом у постіндустріальному суспільстві Заходу формується сектор «виробництва людини», де нагромаджується людський капітал і саме він все більше визначає розвиток і структуру ринку, динамізм і конкурентоспроможність економіки країн у світі.

На сучасному етапі зовнішньоекономічна діяльність української держави має враховувати сучасні реалії щодо конкретизації подальших напрямів розширення співробітництва України у сфері зовнішньоекономічних відносин із західними партнерами, яке можливе за пріоритетними напрямами високотехнологічного виробництва та досліджень, до яких належать передусім: аерокосмічне виробництво та аерокосмічні технології, виробництво лазерної техніки та оптико-волокнистих носіїв інформації, розвиток інших засобів зв’язку включно з модернізацією існуючих комунікацій зв’язку, розроблення біотехнологій, розроблення й запровадження принципово нових технологій зварювання та порошкової металургії тощо.

На порозі третього тисячоліття Україні для її залучення до загальносвітового процесу глобалізації необхідні створення конкурентної економіки за рахунок удосконалення виробництва та споживання енергоносіїв, розвиток транспортної інфраструктури, забезпечення високого рівня інформаційних технологій, підвищення якості життя народу, формування людського капіталу і на його основі якісно нової робочої сили, створення системи ефективного використання ресурсів.

План семінарського заняття

1. Сутність і основні напрямки зовнішньоекономічної політики: необхідність зовнішньоекономічних зв’язків; основні форми зовнішньоекономічної діяльності.

2. Реалізація зовнішньоекономічної діяльності держави в сучасній глобалізації: моделі зовнішньоекономічної діяльності України; механізм зовнішньоекономічної діяльності

3. Особливості зовнішньоекономічної діяльності України: позитивні та негативні фактори інтеграції економіки України у світове господарство; основні шляхи розвитку зовнішньоекономічної діяльності України.

Теми рефератів

1. Сутність і зміст зовнішньоекономічної політики.

2. Діалектика об’єктивного й суб’єктивного в ЗЕП.

3. Еволюція ЗЕП за умов глобалізації.

4. Методологічні проблеми дослідження інтернаціоналізації та глобалізації.

5. Соціальні проблеми глобалізації.

6. Інтеграційні фактори розвитку України.

Питання для обговорення

1. Як взаємодіють економіка і політика?

2. Політика як наука і мистецтво.

3. Процес формування і реалізації ЗЕП.

4. Які засоби ЗЕП належать до грошово-кредитних?

5. Основні ознаки валютно-кредитної політики.

6. Платіжний баланс як валютно-кредитний засіб ЗЕП.

7. Зміст митних бар’єрів, поняття «митно-тарифні засоби».

8. Необхідність регулювання зовнішньоекономічних відносин.

9. Чи корисний протекціонізм і вільна торгівля?

10. Яка мета ЗЕП України?

11. Особливості реалізації ЗЕП України.