Взаємовідносини держави й регіону

Політика регіонів не завжди відповідає політиці держави. Регіони можуть мати свої пріоритетні напрямки розвитку, які іноді не збігаються з державними. Державна регіональна політика (ДРЕП) і політика регіонів не повинні бути суперечливими: в ідеалі вони мають становити єдине ціле, доповнювати та збагачувати одна одну.

Внутрішня економічна політика регіонів спрямовується на використання внутрішніх ресурсів регіонів для вдосконалення структури матеріального виробництва, розвитку соціальної інфраструктури, екологічної безпеки тощо.

У процесі переходу до ринкових форм господарювання на місцевому рівні виникає безліч проблем: потреба вдосконалення економічних відносин держави й регіонів; регулювання регіональних процесів забезпечення самофінансування розвитку територіальних утворень за відсутності природної сировини та інших економічних ресурсів, які теж мають бути об’єктом ринкових відносин; вироблення чітких методик визначення їхньої вартості; нормативної бази користування територіальними природно-сировинними чинниками виробництва. Тому найважливішим стає механізм формування й функціонування регіонального комплексу, а також системи управління ним.

Для регіонів, які мають природні, історичні й організаційно-економічні передумови участі в міжнародному поділі праці, одним з головних напрямків наповнення бюджету є активізація зовнішньоекономічної діяльності та заходи, спрямовані на стимулювання міжнародної торгівлі, пошук новітніх технологій та додаткових фінансових ресурсів. На сьогодні хоча й накреслилися позитивні тенденції в цьому напрямі (часткове скорочення імпорту, зниження проценту бартеризації виконання угод, налагодження контактів з новими партнерами), але залишаються невикористаними значні резерви. Найбільш дійовою й оптимальною формою прикордонних зв’язків, яка успішно випробувана на європейському континенті, постає євро регіональна модель співпраці на принципах добровільності, децентралізації та самоуправління. І тому в деяких регіонах місцеві органи влади ініціюють створення транскордонних об’єднань.

Головна характеристика регіонального господарства нині — це рівень її демократизму й відкритість регіональної економіки, функціонування її як підсистеми народного господарства; незавершений (додатковий) характер регіонального виробництва необхідно розглядати як елемент єдиної економіки країни. У сучасних відносинах регіональні ланки суспільного відтворення реалізують не тільки локальні взаємозв’язки, а й взаємозв’язки відтворення нарівнівсього народного господарства.

У регіонах має забезпечуватись раціональне використання ресурсного потенціалу й вирішуватись соціально-економічні проблеми населення за умови зменшення залежності його структурних адміністративних підрозділів від центру (держави). У межах регіонів здійснюється державне управління та місцеве самоврядування.

Безумовно, основою регіональної економіки є територіальний поділ таїї основні виробничі чинники, які охоплюють:

- наявний економічний (регіональний) потенціал;

- потреби населення регіону, стан і динаміку його ринків;

- умови для максимального пристосування структури економіки регіону до внутрішніх і зовнішніх чинників;

- регіональні інтереси та їх кореляцію з загальнонаціональними інтересами.

Наділений функціями оперативно-господарського керівництва й керування соціально-економічними процесами регіон відіграє значну роль у відтворювальному циклі, а його економіка істотно впливає на ефективність функціонування всього народногосподарського механізму, включно з впливом на діяльність регіональних підприємців, тому важливо забезпечити в ньому економічно ефективні виробничі зв’язки на основі територіального поділу праці й сучасних форм її кооперації та організації керування соціально-економічними процесами.

Рівень кооперації є однією з важливих ознак, що характеризує його як самостійний територіально-господарський організм. Розвиток кооперації — це та рушійна сила, що вносить зміни в характеристику й ознаки розвитку регіонального регулювання, зумовлює взаємозв’язок між підприємцями, які діють на території регіону, веде до їхньої взаємозалежності.

Проте регіональний відтворювальний процес проходить ті самі стадії, що й загальнодержавний, і з цього погляду вони однотипні. Кожен регіон з урахуванням територіального поділу праці виконує свою специфічну економічну функцію в суспільному відтворенні. Економіка регіону має генерувати підвищення народногосподарської ефективності в цілому. Отже, регіон як специфічний соціально-економічний комплекс має акумулювати економічні, правові, організаційно-управлінські рішення, спрямовані на гармонійне поєднання інтересів держави та її окремих адміністративно-територіальних одиниць для раціонального використання місцевих ресурсів і наявного виробничого потенціалу.

Нинішні відносини між державою й регіонами нерідко постають у двох аспектах: держава не задоволена рівнем реалізації місцевими органами чинного законодавства та постійними звертаннями керівників регіонів з проханням виділити більше грошей; регіони ж, у свою чергу, незадоволені розподілом державного бюджету (хто ближче до влади, той одержує більше), затримками в перерахуванні коштів на заробітну плату бюджетникам, фінансуванням державних замовлень, трансфертними виплатами, інвестиціями під затверджені соціальні програми. Сьогоднішні міжбюджетні відносини не влаштовують ні тих, ні інших. Поділ податкових платежів, трансфертів, надання пільг — результат суб’єктивного перерозподілу коштів, хоча формально здійснюється на основі чинного законодавства. Страждають від цього не тільки бідніші регіони, але й регіони-донори, оскільки хто краще працює, той більше віддає, отже, цілком ясно, що існуюча практика бюджетного фінансування потребує докорінного реформування.

Для ознайомлення зі шляхами подолання вад нинішнього стану бюджетного фінансування й опанування економічної регіональної проблематики студентам слід звернутися до наукових джерел.
На додаток до наведеного звертаємо увагу студентів на те, що завдання розширення та зміцнення фінансово-економічних засад регіональних органів влади неминуче потребує також упорядкування фінансово-бюджетних аспектів використання природних ресурсів, підвищення зацікавленості регіонів у раціональному ресурсокористуванні та застосування принципів платності у сфері експлуатації природних мінерально-сировинних ресурсів, що покликано стимулювати їх раціональне використаннядля запобігання економічним втратам суспільства — як держави, так і регіонів. Важливим є законодавче визначення економічного змісту подібних платежів, оптимальні їх ставки за рівнями бюджетної системи, урахування особливостей підприємництва у видобувних галузях: витрат на підготовчі роботи, стартових капіталовкладень на обладнання, а також визначальний вплив на ціноутворення за ланцюгом «сировина — матеріали — напівфабрикати — товар».

Для піднесення результативності регіонального розвитку вкрай потрібне вдосконалення існуючих та застосування або впровадження нових технологій, а також ефективних організаційних структур з урахуванням менталітету та життєвих орієнтирів населення регіону. Трудовий і технологічний фактори розвитку неможливі без активної інвестиційної та інноваційної діяльності щодо модернізації базових виробничих технологій, обладнання, матеріальних та сервісних об’єктів інфраструктури.

Важливим напрямом державної регіональної політики стало запровадження спеціальних (вільних) економічних зон, а також присвоєння статусу «територія пріоритетного розвитку», що створює сприятливі умови для економічного розвитку за рахунок полегшення умов інвестування і дозволяє вирішити проблему зайнятості населення. Мета створення таких зон в окремих регіонах — прискорення економічного розвитку за рахунок запровадження наукомістких технологій, нарощування на цій основі експортного потенціалу, створенню нових робочих місць. Формуванню спеціальних економічних зон передує, крім прийняття відповідних законів та підзаконних актів, створення незалежної інфраструктури — економічної та соціальної.

Регіональна політика має системно розв’язувати проблеми соціального захисту населення в комплексі з економічними, організаційними та іншими, формами та способами розвитку суспільства й регіонів, отже, має бути відповідно посилено функції та роль регіональних бюджетів і забезпечено поступове вирівнювання бюджетних видатків у розрахунку на душу населення між окремими регіонами для оптимізації соціального розвитку регіонів, соціального захисту й поліпшення якості життя населення.