Основні напрямки соціальної політики

Розглядаючи це питання, треба взяти до уваги, що ринкова економіка породжує соціальну нерівність, яка загрожує соціальній стабільності та може за певних умов знижувати економічну ефективність. Соціальна політика спрямована на усунення крайніх проявів результатів дії ринкових сил. З цією метою держава проводить політику захисту практично всіх соціальних груп, зокреема підприємців.

Основні напрямки соціальної політики (рис.1) такі:

1. гарантія мінімуму заробітної плати й регулювання доходів у цілому;

2. забезпечення зайнятості населення й надання допомоги на випадок безробіття;

3. індексація фіксованих доходів і захист грошових збережень населення (вклади в банках, державні облігації, страхові поліси);

4. надання допомоги найбіднішим верствам населення;

5. створення умов для реалізації здатностей до праці: а) вільний вибір професії, сфери й місця праці; б) одержання бажаного рівня загальної та спеціальної освіти; в) матеріальна підтримка й перекваліфікація осіб, що тимчасово не працюють;

6. забезпечення охорони здоров’я населення незалежно від рівня доходів.

Рис. 1. Напрями соціальної політики

Вивчаючи політику доходів, студенти повинні виходити з того, що вона займає центральне місце в державному регулюванні соціальних відносин. Політика доходів розроблялась практично представниками всіх напрямків економічної думки.

Зрештою, ураховуючи особливу соціальну значимість перерозподілу доходів, держава намагається уникнути двох крайнощів, а саме, формування захребетницьких настроїв у малозабезпечених частин населення та підриву прагнення до ефективної роботи в економічно активного населення.
За умов ринку завжди виникає дилема, що вибрати з двох принципово різних варіантів — ринковий розділ, який коригується державним регулюванням, чи державний розподіл, який коректується ринком.

Необхідно звернути увагу на дилему, що рівний розподіл є соціально справедливим, але економічно неефективним, а нерівний розподіл навпаки — соціально несправедливим, але економічно ефективним. «Чистий» ринковий розподіл, забезпечуючи високу ефективність економіки, створює можливість компенсувати цю несправедливість, продукуючи сукупний продукт в обсягах, які є достатніми для піднесення добробуту малозабезпеченої частини населення. «Справедливий», зрівняльний розподіл підриває стимули ефективної праці і спричиняє невисокий обсяг продукту. Отже, нерівний ринковий розподіл має об’єктивні переваги перед рівним, «соціально справедливим» розподілом. Історичний прогрес зближує ці два підходи, але не усуває їх.

Під час глибокого вивчення проблеми рівності та нерівності доходів слід детально ознайомитися з кривою Лоренса та коефіцієнтом Джині. Вивчаючи державне регулювання заробітної плати необхідно усвідомити, що переважна частка доходів припадає на заробітну плату найманих працівників. Тому соціальна держава чітко регулює трудові відносини. Регулюванню піддаються мінімальна ставка заробітної плати, мінімальні ставки компенсаційних доплат (за роботу в несприятливих, шкідливих та небезпечних умовах, тарифні умови оплати праці робітників і службовців щодо традиційних професій та посад. При цьому розмір мінімальної заробітної плати та доплат залежить від рівня економічного розвитку країни, співвідношення політичних сил і т. ін.

В Україні, на жаль, склався низький рівень оплати праці, який справляє крайнє негативний вплив на економічний розвиток. Оплата праці не надає можливості для нормального відтворення робочої сили. В країні склалася ситуація різкого розвитку між вартістю робочої сили і оплатою праці. Це спричиняє відтворення робочої сили на звуженій основі. Формами прояву цього явища є скорочення середнього віку проживання населення, падіння рівня здоров’я нації, зниження освітнього і кваліфікаційного рівня працівників і зростання чисельності безробітних. Звичайно, що невисока заробітна плата також скорочує сукупний попит і не сприяє зростанню виробництва. Всяка економія на заробітній платі є несприятливою для економічного розвитку, оскільки обмежує можливість людського фактору виробництва.

При розгляді політики зайнятості слід враховувати, що ринкова система характеризується неповною зайнятістю населення, інакше кажучи, їй властиве хронічне безробіття. Саме тому уряди ринкових країн приділяють особливу увагу політиці забезпечення повної зайнятості, а точніше — утриманню її оптимального рівня. Певна кількість безробітних або резервної армії праці є необхідною умовою розширеного відтворення. За умов ринкової економіки політика повної зайнятості включає систему заходів державного регулювання ринку праці, забезпечення на ньому оптимального співвідношення попиту і пропозиції для підвищення ефективності функціонування економіки.

При виясненні різних форм безробіття і боротьбу з ним, студенти повинно враховуватися, що сучасна політика повної зайнятості націлена на підвищення сукупного попиту населення. Щодо усунення структурного безробіття, то боротися з ним пропонується диференціацією рівня заробітної плати залежно від ступеня дефіцитності професій, створенням гнучкої системи освіти й перепідготовки кадрів.

Звичайно, що за соціально орієнтованої економіки безробітні розв’язують свої життєві проблеми не самотужки. Усі вони є соціально захищеними. Соціальний захист безробітних здійснюється у формі страхування від безробіття. Для цього створюються спеціальні страхові фонди.

Важливу роль у соціальному захисті населення відіграють програми працевлаштування та перекваліфікації. У багатьох розвинутих країнах функціонують системи освіти, які полегшують працевлаштування. У Швеції освітніми програмами одночасно охоплено до 5% робочої сили. Активна політика щодо якісної підготовки й перепідготовки робочої сили пояснює найвищий рівень зайнятості в цій країні. Працівник, який проходить підготовку на освітній програмі, не реєструється як безробітний. А в довгостроковому плані підвищення рівня освіти і кваліфікації поліпшує перспективи працевлаштування в майбутньому.

Необхідно звернути увагу на те, що за сучасних умов політика у сфері зайнятості все тісніше пов’язується з політикою в галузі загальної та професійної освіти. Перед значною частиною персоналу фірми стоїть дилема: або бути заміненими більш молодими працівниками, які мають вищий початковий рівень освіти, або підвищувати свою кваліфікацію безпосереднім навчанням. Другий шлях більш перспективніший і вигідніший.

Продовження вивчення цього питання пов’язане з характеристикою ринку праці в Україні. Зауважимо, що в Україні напруженість на ринку праці виникла не відразу після проголошення курсу переходу до ринку. Спочатку ситуація на рику праці була не настільки гострою, щоб привернути до себе увагу. Але з 1995 р. почала складатися чітко виражена тенденція до скорочення кількості нових робочих місць. Розв’язання цієї проблеми не може бути простим. Досвід Німеччини свідчить, що навіть скерування великих коштів на створення нових робочих місць як самоціль не дає відчутних результатів і є, у цілому, неефективним. Основним засобом боротьби з безробіттям є формування умов для економічного зростання. У політиці зайнятості уряд України повинен перенести пріоритети із соціального захисту та збереження робочих місць на продуктивну зайнятість.