Верлібр

У перекладі з французької vers libre – вільний вірш. Це вірш, побудований на відносно однотипній синтаксичній організації рядків, на ритмі синтагм (змістових частин речення). Рядки цього вірша мають різну довжину, не діляться на стопи. У рядках – різна кількість наголосів, їх розташування – довільне.

Верлібр не визнає рим, внаслідок чого зникає поділ на строфи. Щодо римування, то тут можливі три випадки:

1) рима відсутня;

2) рима обов’язкова;

3) рима в’яже окремі вірші, інші – неримовані.

У європейській писемній літературі верлібр з’явився у середньовічній літературній поезії. Джерела верлібру – у фольклорі. Початок українського писемного верлібру – у «Слові о полку Ігоревім». Його ритм базується на синтаксичних повторах. Такі повтори – стала особливість верлібру. Плач Ярославни, звертання буй-тура Всеволода до Ігоря написані верлібром. Верлібри писали Леся Українка, І. Франко, до верлібру зверталися поети XX ст., зокрема В. Еллан, П. Тичина, М. Йогансен, В. Мисик, В. Поліщук, представники нью-йоркської групи – Б. Рубчак, Б. Бойчук, Е. Андієвська, В. Вовк, Ю. Тарнавський. Він залишається популярним і в сучасній поезії.

Є два типи верлібру:

1) французький, який зберігає деякі ознаки інших систем (перехідна форма);

2) німецький, який цілком пориває з іншими системами.

Перехідна форма (французька):

А тим часом

Ті самі жорстокі і шорсткі

Самовіддані руки

Несли звідусюди

Каміння, залізо, цеглу,

Будували, робили, творили

Свій високий і просторий

Сонцем пронизаний Дім.

(М. Рильський)

У цитованому вірші є такі ознаки верлібру: немає рим, строф, але відчуваються трискладові стопи, у більшості рядків – амфібрахій, в окремих – анапест, у передостанньому – дактиль.

Німецький верлібр:

Сьогодні Кидаю

Іскру повстання Для всіх.

Поети, на вас дивиться всесвіт!

Забудьте про минуле...

(М. Семенко)