Пісенний вірш

Віршування зявилось на основі народних пісень, їх складали віршами. Ці вірші особливі, бо пісні співають. Окремі склади, які при співі вимовляються протяжно, акцентовано, мають головний наголос. Інші вимовляються з меншим притиском або коротше, вони ненаголошені. Тому головний ритмічний наголос у пісенному тексті не завжди збігається з граматичним, навіть в одному слові наголоси можуть стояти на різних складах:

Ой сусі́дко, су́сідко, сусідко́

Позич мені ре́шітко, ре́шітко, решітко́.

Те слово, яке співається коротше, втрачає наголос і приєднується до того, що має головний наголос, утворюючи складне слово:

А мій милий умер, умер,

Та й в коморі дуду запер.

У цитованому вірші складними словами є слова «аміймилий», «умерумер», «тайвкоморі», «дудузапер». Це ритмічні групи, чергуючись, вони створюють ритм.

Розмір народного вірша визначається кількістю наголосів і складів у рядку. Поширеними є двонаголошені восьмискладники (шумки). У них дві ритмічні групи по чотири склади (4+4):

Ідуть турки // на три шнурки…

Двонаголошені десятискладники (дві ритмічні групи по пять складів (5+5):

Ой, там у полі, // близько дороги.

Цей розмір використовується у колядках і щедрівках.

Двонаголошені дванадцятискладники (6+6):

Ой, горе тій чайці, //ой горе небозі.

Три наголошений 14-складник називають коломийкою (4 + 4 + 6):

Коломийка, / коломийка, // хоч вона дрібонька,

Вона мила, / вона люба, // вона солоденька.

Куплет коломийки може складатися або з двох чотирнадцятискладових рядків, або з чотирьох, де в першому рядку, поділеному цезурою надвоє, – 8 складів (4+4), а в другому – 6 (повторюються двічі) (4+4)+6. Наприклад:

Заграй мені, Іваночку, (4+4)

Я буду співати, (6)

Щоби легше дівчинонці (4+4)

Моїй танцювати. (6)

Коломийковий розмір давно увійшов в українську поезію. Його використовували І. Котляревський, Л. Боровиковський, В. Забіла, М. Петренко, М. Шашкевич, І. Вагилевич, Я. Головацький, Т. Шевченко. Цим розміром Т. Шевченко написав «Заповіт».