Силабо-тонічна система віршування

Грецьке syllabe – склад, tonos – наголос. Ця система ґрунтується на чергуванні наголошених і ненаголошених складів. Для неї характерна рівночисельність складів і наголосів у рядку. Силабо-тонічний принцип запровадив у латинську поезію св. Августин, він замінив довгі склади наголошеними, а короткі – нeнаголошeними. Ця система існувала в латинській поезії поруч із квантитивною, але ніколи не переходила в національні літератури.

Силабо-тоніка спочатку з’явилась в Німеччині та Англії на початку XVІI ст. Силабо-тонічні вірші в Україні почали писати в XVII–XVIII століттях. У 1767–1768 pp. у Київській академії була написана книга «Коротка наука складання руських віршів». Спроби переходу на силабо-тоніку спостерігаються у творчості Г. Кониського та І. Некрашевича.

Вірші всіх силабо-тонічних розмірів є у книжці Г. Сковороди «Сад божественных пісней» (1779 p.). Сковорода запровадив перехресне римування, якого не було в силабічних віршах, а також різні види строф, зокрема терцет, катрен, секстину, октаву. Ритміку і строфіку силабо-тоніки застосовував І. Котляревський у поемі «Енеїда». Розвинув українську силабо-тоніку Т. Шевченко. Сьогодні вона провідна в українській поезії, немає поета, який би не використав усі її багатства.

Як уже зазначалося, у силабо-тонічній системі поєднується принцип рівноскладовості (силабізму) з принципом сумірності наголошених складів. Одиницею виміру ритму силабо-тонічного вірша є стопа. Стопа – це сполучення в певній позиції наголошених і ненаголошених складів. У силабо-тонічних віршах застосовуються стопи, які були в античному віршуванні. Довгі склади замінені наголошеними, а короткі – ненаголошеними.

Розмір вірша визначається кількістю стоп у рядках.

Найпростіший спосіб визначення розміру вірша – скандування. Це умовне роздільне вимовляння складів. При такому читанні вірша виділяються всі можливі наголоси у рядку (наголоси ритмічні, а не граматичні). Ритмічний наголос, який не збігається з граматичним, називають іктом (лат. ictus – удар, наголос).

Е-ней – був – па-ру-бок – мо-тор-ний.

(І. Котляревський)

У слові парубок є ритмізований наголос на третьому складі:

v – /v – / v – /v – / v.

Недоліком скандування є його умовність. Вона малопомітна при визначенні трискладових розмірів, але при визначенні двоскладових призводить до штучного виникнення двох і більше наголосів у багатоскладових словах: па-ру-бок.

Скандування віршів нагадує барабанний ритм, вірші звучать монотонно. Це умовне читання віршів. У силабо-тонічних віршах з метою урізноманітнення звучання в багатоскладових словах часто замінюємо ямби і хореї пірихієм.

v – /v – / v v /v – / v.

Надаючи різноманітності звучання рядкові, пірихій зберігає загальний ритм вірша. Заміна ямба або хорея пірихієм або спондеєм називається іпостасою. Іпостасування хорея і ямба спондеєм трапляється рідше.

Ніч, місяць, верби шелестіння

(– – /v – / v v / v – /v)

(М. Рильський)

У силабо-тонічних віршах найчастіше зустрічаються двостопові, тристопові, чотиристопові, пятистопові розміри.