Методика оптимального читання лекцій

Методично лекція повинна відповідати таким основним вимогам:

· бути на сучасному рівні розвитку науки (надто часто, на жаль, у змісті лекцій не відображаються актуальні проблеми сучасної науки, культури, виробництва);

· мати закінчений характер (висвітлення певної теми);

· бути внутрішньо-переконливою (аргументованою);

· викликати інтерес у студентів до науки;

· містити добре продумані ілюстративні приклади;

· спрямовувати студентів на самостійну роботу;

· бути доступною і зрозумілою.

Темп мовлення викладача:

· середній темп мовлення українською мовою складає 120 слів на хвилину;

· норми “навчального мовлення” для студентів першого курсу 75–80 слів у хвилину.

Швидкий темп лекції нервує студентів, тримає їх у стані додаткової напруженості, втомлює і внутрішньо дезорганізує. Повільний темп також втомлює студентів, оскільки не дає достатнього стимулу до мимовільної уваги. Нешвидкий і чіткий темп мовлення зовсім не передбачає диктування тексту, навіть якщо студенти, які намагаються дослівно записувати його, просять про це. Лекція призначається для того, щоб її слухати. Як же тоді бути з конспектуванням? Викладач, регулюючи темп, акцентує увагу студентів на найважливіших положеннях, тим самим даючи можливість фіксувати їх у письмовій формі. Необхідно акцентувати увагу на тому, що лектор повинен контролювати реакцію студентів на швидкість своєї мови. Це допоможе внести необхідні корективи, вийти на оптимальний варіант викладу.

Динаміка лекції. Лекція включає 4 фази:

· початок сприймання – 4-5 хвилин;

· оптимальна активність сприйняття – 20-25 хвилин;

· фаза зусиль – 10-15 хвилин;

· фаза стомлення – 5-15 хвилин.

У ході лекції може застосовуватися наочність:

· записи, креслення, рисунки, схеми на аудиторній дошці;

· плакати та макети, статичні та діючі;

· епідіаскопи, діафільмоскопи, слайдоскопи;

· німий навчальний кінофрагмент;

· звуковий запис;

· звуковий фільм;

· відеофільм;

· комп’ютерна презентація.

Звернемо увагу на певні умови щодо застосування наочності. Найбільш поширеним засобом реалізації наочності при проведенні лекції є аудиторна дошка. Для виготовлення схем, діаграм, запису дат, подій на дошці не повинен переривати пояснення навчального матеріалу, оскільки в противному разі викладач, працюючи лише з дошкою, втрачає контакт з аудиторією (уява студентів розпорошується), нераціонально використовує час. Викладач повинен пам’ятати:

· дошку потрібно витирати начисто;

· записи, замальовки на дошці виконувати старанно й охайно, так, щоб інформація на дошці була зрозуміла, щоб її міг зорово сприйняти і той студент, який сидить на останній парті;

· користуватися різнокольоровою крейдою, хоча дотримуватися міри;

· не забруднювати свій одяг крейдою;

· крейду, гумку для витирання дошки класти лише у призначене для них місце.

Іншим традиційним способом ілюстрування змісту навчального матеріалу є плакати. Використовуючи плакати викладачу необхідно пам’ятати:

· плакат має мати назву;

· повинен бути виконаний на папері світлого кольору плакатними лініями з помірним застосуванням кольорів.

· плакати використовувати лише тоді, коли це є необхідністю;

· не вивішувати плакати заздалегідь, оскільки вони будуть відволікати увагу студентів, не дадуть ефекту новизни.

Технічні засоби навчання мають дидактичні можливості унаочнення навчальної інформації. Можна застосовувати візуальні (за допомогою яких подається навчальна інформація, яка діє на зорові аналізатори студентів), звукові (подання інформації, яка діє на слухові аналізатори студентів) та комбіновані (діють одночасно як на зір, так і на слух студентів). Викладач повинен пам’ятати:

· кожна лекція з використанням технічних засобів навчання вимагає від лектора сумлінної підготовки;

· використовувати технічні засоби необхідно в найбільш доцільних місцях викладу інформації;

· до діафільму чи відеозапису необхідно ретельно готувати пояснення.

Лише виважене, розумне поєднання слова і засобів наочності приводить до осмислення причинно-наслідкових зв’язків, розуміння понять, категорій, явищ, процесів тощо.

Недоліки лекційного викладання:

· монологічність (недостатній прямий контакт студентів і викладача (зазвичай читається на потік));

· часто затеоретизований матеріал є недоступний сприйняттю студентами;

· не набуло поширення проблемне навчання на лекційних заняттях;

· іноді лекції проводяться в необладнаних приміщеннях (відсутність сучасних технічний засобів навчання), що робить лекцію малоцікавою для сучасних студентів.

Переваги лекційного викладання:

· лекція, на відміну від підручників, оперує значно більшими можливостями щодо врахування специфіки аудиторії, новітніх наукових досягнень;

· лекція озброює студента не тільки знаннями, а й переконаннями, вміннями давати критичну оцінку матеріалу, що розглядається;

· на лекції враження від матеріалу, що вивчається, значно зростає завдяки живому слову, інтонації, міміці жестам викладача;

· лекція відкриває можливості прямого контакту лектора зі слухачами, що значно посилює їхню увагу;

· у ході подачі матеріалу викладач має можливість, реагуючи на сприйняття матеріалу аудиторією вносити корективи у свій виклад під час лекції;

· лекційне викладання економне в часі (за дві академічні години висококваліфікованої лекції студент отримує інформацію, на яку під час самостійної роботи йому довелося б витратити набагато більше часу;

· лекція має особливе професійно-педагогічне значення для тих студентів, які готуються до педагогічної діяльності.

Ролі лектора на лекції:

· оратор (майстер слова, який цікаво, захоплююче викладає, підкоряє навчальний матеріал законам літературного слова, оптимальній композиції, переконує аудиторію, пропагує науку, при цьому володіє епітетом, метафорою, алегорією та іншим словесним інструментарієм);

· вчений (має ґрунтовні спеціальні знання, насичує лекцією новою, незнайомою раніше слухачам інформацією, розглядає явища і факти, положення, закономірності, спонукає, дає поштовх науковому мисленню студентів, їх самостійності і творчості);

· вихователь (не вигукує кліше виховних ідей, а виявляє професійні, громадянські та людські якості; озброєний матеріалом високої виховної та наукової цінності, добре знає свою аудиторію, володіє дієвою методикою викладання);

· психолог (відчуває аудиторію в цілому і кожного студента зокрема і використовує знання людської психіки для реалізації головних завдань навчально-виховного процесу).