Кузьмінський А. І.Педагогіка вищої школи :Навчальний посібник / К.: Знання, 2005.–486 c

Рекомендовані джерела (додаткові):

1. Вітвицька С. С. Практикум з педагогіки вищої школи: Методичний посібник для студентів магістратури за модульно-рейтинговою системою навчання. – Житомир: Вид-во ЖДУ ім. І. ранка, 2005. – 396 с.
2. Енциклопедія освіти / Акад. пед.. наук України; головний ред. В. Г. Кремень. – К.: Юрінком Інтер, 2008. – 1040 с.

3. Методичні рекомендації з підготовки та проведення лекційних, семінарських і лабораторно-практичних занять / Уклад. Г. І. Подпрятов, П. Г. Лузан, О. В. Полозенко. – К.: Видавничий центр НАУ, – 2002. – 34 с.

4. Шовковий В. Методичні вказівки та практичні рекомендації до організації педагогічної практики: методична розробка для студентів магістратури спеціальності “класична філологія”,. – К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 2005. – 60 с.

Ключові поняття: лекція, семінар, практичне заняття, лабораторне заняття, індивідуальне заняття, консультація, індивідуальні завдання, індивідуальні навчально-дослідницькі завдання, самостійна робота студентів.

1. Навчальні заняття у вищих навчальних закладах

Згідно з “Положенням про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах” за № 161 від 02.06.1993 р., навчальний процес здійснюється у таких формах: навчальні заняття, виконання індивідуальних завдань, самостійна робота студентів, контрольні заходи. Основними видами навчальних занять є лекція, семінарське заняття, індивідуальне заняття, консультація.

Те, що я чую, я забуваю.

Те, що я бачу, я пам’ятаю.

Те, що я роблю, я розумію.

Конфуцій

У США (штат Меріленд) в національному тренінговому центрі було проведено дослідження щодо ефективності навчання. Результати дослідження було відображено у схемі, що отримала назву “Піраміда навчання”.

ПІРАМІДА НАВЧАННЯ

Орєнтовний процент засвоєння навчального матеріалу

Лекція –5% засвоєння

Читання –10% засвоєння

Відео/аудіо матеріали – 20 % засвоєння

Демонстрація – 30 % засвоєння

Дискусійні групи – 50% засвоєння

Практика через дію – 75% засвоєння

Навчання інших / застосування отримання знань – 90% засвоєння

Лекція та методика її проведення у ВНЗ

Лекція (від лат. Lectio – читання) У середні віки це був чи не єдиний спосіб накопичення знань, оскільки тоді книжка була рідкісним явищем. Сьогодні дещо інша ситуація. Працюють як державні, так і приватні видавництва, видається безліч різних книжок, журналів, брошур. Більше того, набуло свого розквіту кіно, телебачення, технічні засоби навчання, з’явилась можливість отримати певну інформацію з Інтернету. Проте, необхідно зауважити, що лекція все ж залишається основною, найскладнішою, кульмінаційною формою організації навчального процесу у вищому навчальному закладі, призначеною для засвоєння теоретичного матеріалу. Лекція – це стрункий і систематичний виклад певної наукової проблеми або її частки. Лекція визначає шляхи здійснення всіх видів і форм навчання у вищому навчальному закладі, закладає основи розуміння та ставлення до навчального предмету.

Лекція – один із словесних методів, відрізняється від інших видів усного викладу великим обсягом і широтою матеріалу, його значимістю, науковістю та послідовністю викладу. Зазвичай лекція є елементом курсу лекцій, який охоплює основний теоретичний матеріал окремої чи кількох тем навчальної дисципліни. Тематика курсу лекцій визначається робочою навчальною програмою. Лекції проводяться для однієї або більше академічних груп студентів.

Лектор зобов’язаний дотримуватися робочої програми навчальної дисципліни щодо тем лекційних занять та їх змісту, але має право не обмежуватися в питаннях трактування навчального матеріалу, формах і засобах доведення його до студентів.

За загальною метою лекції поділяються на:

· агітаційні;

· пропагандистські;

· виховні;

· розвивальні.

За змістом лекції поділяються на:

· академічні;

· популярні.

За впливом лекції поділяються на:

· на рівні емоцій;

· на рівні розуміння;

· на рівні переконань.

За дидактичними завданнями лекції поділяються на:

· вступна (висвітлюються загальні уявлення про мету та завдання всього навчального курсу, про структуру та логіку конкретної галузі науки, місце й зв’язок з іншими навчальними дисциплінами, створюються умови для розвитку у студентів пізнавального інтересу до предмета з метою його творчого засвоєння);

· тематична (поточна) (всебічно й систематично розкривається програмний матеріал, висвітлюються конкретні питання, виділяє провідні аспекти наукової проблеми, розглядаються основні поняття, найсучасніші здобутки найбільш суперечлива спекти);

· заключно-узагальнююча (підсумкова, заключна) (виділяються вузлові питання лекційного курсу, зосереджується увага на практичному значенні одержаних знань, підводиться підсумок вивченого матеріалу з конкретного предмета; спеціальним завданням є стимулювання інтересу студентів до глибшого вивчення конкретного предмета);

· оглядова (установча) (висвітлюються методологічні проблеми поряд з рекомендаціями до організації самостійної роботи, педагогічної практики тощо, сприяє забезпеченню належного взаємозв’язку та наступності між теоретичними знаннями та практичними вміннями та навичками студента).

На основі провідного методу проведення лекції, виокремлюють такі їх типи:

· лекція-розповідь (послідовний виклад навчального матеріалу (теми) у вигляді монологу без залучення студентів до зовнішнього діалогу; у такій лекції викладач подає глибокий, цілісний, логічно побудований виклад основного фактологічного та теоретичного матеріалу теми, переважно в монологічній формі);

· лекція-діалог (інформативно-діалогічні, проблемні);

· лекція-пояснення (матеріал не лише подається інформаційно, а й кожен факт, явище, пояснюється);

· пояснювально-ілюстративна лекція (словесне пояснення матеріалу супроводжується візуальною формою його подачі);

· лекція-консультація (перед лекцією або у процесі її проведення лектору подають письмові чи усні запитання, на які він дає відповідь);

· лекція-дискусія (викладач організовує вільний обмін думками в інтервалах між логічними розділами, керує колективною думкою, використовуючи її з метою переконання, долаючи негативні установки та помилкові думки деяких студентів);

· лекція-бесіда (найпростіша форма активного залучення слухачів до навчального процесу; для виявлення думки та рівня ознайомленості студентів з даною проблемою, ступеня їх готовності до сприйняття наступного матеріалу на початку лекції викладач адресує питання всій аудиторії. Слухачі відповідають з місць. Для економії часу питання мають формулюватися так, щоб на них можна було б давати однозначні відповіді. Думки студентів дають можливість викладачу найбільш доказово доводити кожну наступну тезу своїх міркувань);

· проблемна або евристична лекція (передбачає врахування особливостей і структури продуктивного мислення в пізнавальній діяльності студентів; створення проблемних ситуацій, їх аналіз і виявлення протиріч, формування проблемних завдань, пошук способів розв’язання проблеми шляхом висування гіпотез, вибір і доведення найбільш правильних із них);

· лекція із запланованими помилками (лекція-провокація) (у змісті лекції навмисно закладаються помилки змістовного чи методичного характеру. Перед початком занять обов’язково вказується їх кількість. За 10–15 хвилин до закінчення заняття студенти мають назвати й обґрунтувати допущені помилки. Підводячи підсумки, лектор оголошує повний список помилок, а студенти уточнюють і коригують свої записи у конспектах);

· лекція із застосуванням ігрових методів (інтерактивна лекція) (використовуються інтерактивні форми роботи).

Лекція виконує три основні функції, передбачені програмою:

· інформаційну (дає певні відомості);

· стимулюючу (пробуджує інтерес до теми, спонукає вивчати тему, звертатися до різних джерел);

· виховну та розвивальну (дає оцінки явищам, розвиває мислення).

Лекція складається з трьох частин:

1. Вступна частина. Називається тема, озвучується план слухачам, формулюються завдання, дається коротка характеристика проблеми, висвітлюється стан питань, називається рекомендована література, встановлюється зв’язок із попередніми заняттями.

2. Основна частина. Виклад матеріалу в логічній послідовності з уведенням елементів зворотного зв’язку. Розбираються факти, приводиться необхідна інформація, аналізується досвід, даються, в разі потреби, історична довідка, оцінка практиці, що склалася науковими дослідженням, встановлюється зв’язок із практикою життя, розкриваються перспективи розвитку, можливі наукові пошуки з означеної проблеми.

3. Заключна частина. Підведення підсумків. Формулюються основні висновки, вказівки щодо подальшої самостійної роботи, методичні поради. Даються відповіді на запитання слухачів.

Для будь-якого лектора, навіть знаючого й досвідченого, методика проведення лекції виступає як своєрідне творче завдання, так як це не просто хороший переказ відомої йому теорії, а вміння її адаптувати до запитів і можливостей конкретної аудиторії. Використавши поняття “адаптація”, необхідно акцентувати увагу: наукова теорія і навчальний предмет різні речі.