Тема 39. Створення Збройних Сил України

Історію створення Збройних Сил України можна поділити на три основні етапи.

1-й період: 1989 р. – 16 липня 1990 p. – проникнення в широкі маси ідеї незалежності Української держави в різноманітних формах і створення різних організацій, що почали ставити у своїх програмних документах питання відновлення українського війська. Так, на рубежі 80-90-х років XX сторіччя в умовах розпаду Радянського Союзу національна ідея державного самовизначення стає провідною у суспільно-політичному житті України. Її конкретним утіленням стало проголошення 16 липня 1990 року Верховною Радою УРСР історичної Декларації про державний суверенітет України. Вона стала політично-правовим документом, яким проголошено державний суверенітет України, самостійність, повноту і неподільність влади республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.

Інтенсивні пошуки шляхів започаткування Збройних Сил України розпочалися одразу ж після прийняття Декларації про державний суверенітет України.

2-й період: 16 липня 1990 р. – 24 серпня 1991 p.– пошук шляхів започаткування Збройних Сил України. Восени 1990 року з ініціативи деяких суспільно-політичних рухів та організацій відбулися конференції, збори, на яких обговорювалися питання державного і військового будівництва. Зокрема, на початку грудня 1990 року на першій сесії Великої Ради Руху була розглянута концепція Збройних Сил України. Вона передбачала кілька варіантів їх формування. Один із них виходив з того, що створення Збройних Сил має здійснюватися паралельно до існуючого угруповання Радянської Армії з одночасним його розпуском, розформуванням. Однак цей варіант міг призвести до загострення конфронтаційних явищ у суспільстві, тому не був прийнятий.

У лютому 1991 року в Києві відбулася представницька конференція за участю громадських та державних діячів, військових фахівців і вчених. На ній обговорювалися актуальні проблеми зовнішньої і внутрішньої безпеки України, формування її Збройних Сил.

28 квітня 1991 року під тиском опозиції Верховна Рада України замість постійної Комісії Верховної Ради УРСР з питань зовнішньої та внутрішньої безпеки створила Комісію з питань оборони і державної безпеки у складі 27 народних депутатів на чолі з народним депутатом Дурдинцем В.В.

А ще через кілька днів в Уряді України було введено посаду Державного міністра з питань оборони, національної безпеки і надзвичайних ситуацій УРСР, на яку було призначено Марчука Є.К.

Все більшої значущості в суспільстві набувала ідея створення власного українського війська. 27 липня 1991 року відбувся 1-й з’їзд офіцерів – громадян України за ініціативою, зокрема, Народного Руху України та Комісії з прав людини Верховної Ради України. З’їзд розробив пропозиції Верховній Раді України щодо принципів побудови національної армії, заходів із соціального захисту військовослужбовців і прийняв звернення до Верховної Ради з вимогами прискорити створення національної армії. На з’їзді було утворено Спілку офіцерів України (СОУ), обрано її виконавчий комітет на чолі з народним депутатом СРСР полковником Мартиросяном В.О.

19 серпня 1991 року радикальні прибічники збереження радянського політичного режиму проголосили створення у Москві Державного комітету з надзвичайного стану, який своїми декретами призупиняв дію законодавчих актів найвищих органів союзних республік, проголошував чинними лише закони СРСР. Було очевидно, що в цих умовах державний суверенітет України може залишитися лише декларацією.

Московські події зіграли роль своєрідного могутнього каталізатора процесу державного самовизначення України і створення її Збройних Сил. 24 серпня 1991 року Верховна Рада України проголошує Акт про незалежність України − політично-правовий документ, спрямований на здійснення Декларації про державний суверенітет України. Він виходив із права на самовизначення народів, передбаченого Статутом ООН та іншими міжнародно-правовими документами.

Саме того ж дня Верховна Рада України приймає постанову “Про військові формуванням в Україні”, якою визначила: підпорядкувати всі військові формування, дислоковані на території України, Верховній Раді України; утворити Міністерство оборони України; Урядові України приступити до створення Збройних Сил України.

Фактично цією постановою було покладено початок будівництва Збройних Сил України як важливого інституту держави і невід’ємного елемента її воєнної організації. Їх об’єктивна необхідність обумовлювалася насамперед тим, що потрібно було забезпечити захист молодої незалежної Української держави від можливої зовнішньої воєнної загрози.

3-й період: від 24 серпня 1991 – 1996 рр. – формування основ Збройних Сил України. Восени – взимку 1991 року були підготовлені важливі документи, що стали нормативно-правовою базою формування Збройних Сил України.

11 жовтня 1991 року Верховна Рада України затвердила Концепцію оборони і будівництва Збройних Сил України. У прийнятій Концепції передбачалася, що Україна поступово, з урахуванням усіх факторів національної безпеки, реалізуватиме намір стати в майбутньому нейтральною, без’ядерною державою, яка не братиме участі у військових блоках, натомість дотримуватиметься усіх договорів і угод щодо незастосування ядерної зброї.

Концепція визначала, що Збройні Сили України складаються з трьох видів: Сухопутні війська (Війська наземної оборони), Військово-Повітряні Сили і Сили Протиповітряної оборони (Війська повітряної оборони), Військово-Морські Сили. Збройні Сили України будуються за принципом розумної достатності. Виходячи з фінансово-економічних можливостей і того, що Збройні Сили України повністю фінансуються з державного бюджету, чисельність усіх військ визначалася на рівні 0,8–0,9 % чисельності населення країни, тобто 400–420 тис. осіб.

Що стосується органів військового управління, то було визначено, що законодавче регулювання в галузі оборони, національної безпеки та військового будівництва здійснює Верховна Рада України, а Президент України (до обрання Президента України − Голова Верховної Ради України) є Головнокомандувачем Збройних Сил України. Концепція передбачала створення Ради оборони України як вищого державного органу керівництва обороною і безпекою держави, який розробляє основні напрями воєнної політики та військового будівництва.

Також було визначено місце в органах військового управління Міністра оборони України і Головного штабу Збройних Сил. Міністр оборони України керує Збройними Силами України; проводить у державі єдину воєнно-технічну політику; відповідає за розробку і подає Президенту (Верховній Раді) України проекти планів застосування Збройних Сил і комплексні плани їх розвитку, несе відповідальність за стан і розвиток Збройних Сил, їх бойову та мобілізаційну готовність, своєчасне розгортання і захист територіальної цілісності. Головний штаб Збройних Сил України є основним органом безпосереднього управління військами (силами) у мирний і воєнний час. Начальник Головного штабу Збройних Сил України є першим заступником Міністра оборони України.

Саме тоді ж (11 жовтня) Верховна Рада України постановила створити Раду оборони України, затвердила склад посадових осіб, які входять до Ради оборони України, а також Положення про Раду оборони України.

Осінь – зима 1991 року були повною мірою переломними для військового будівництва. Адже 6 грудня Верховна Рада України приймає надзвичайно важливі для військового будівництва закони: “Про оборону України” і “Про Збройні Сили України”. Того ж дня було затверджено текст Військової присяги, яку в залі Верховної Ради першим склав Міністр оборони України генерал-полковник К.П. Морозов.

Закон “Про оборону України” виходив з того, що Україна прагне до мирного співіснування з усіма державами, незалежно від їх соціально-політичної та економічної орієнтації. Виходячи з принципу оборонної достатності, у Законі формулювалися загальні положення про оборону України, правові основи діяльності органів державної влади та управління щодо забезпечення оборони України, а також положення, що стосуються стану війни, воєнного часу, мобілізації, територіальної оборони. Спеціальний розділ Закону був присвячений Збройним Силам України.

За сутністю та призначенням Збройні Сили України визначалися як військова державна структура, основна функція якої полягає у збройному захисті незалежності, територіальної цілісності та недоторканності України. Збройні Сили України створювалися і здійснювали діяльність на основі: демократії і гуманізму; верховенства закону; підзвітності конституційним органам законодавчої і виконавчої влади; єдиноначальності і колегіального вироблення рішень; загального військового обов’язку громадян України; добровільності вступу на кадрову військову службу; дотримання військової дисципліни; гласності в діяльності Збройних Сил України та збереження державної і військової таємниці; позапартійності; гарантованого соціально-правового захисту військовослужбовців. Власне кажучи, ці основи були соціально-політичними та організаційними принципами будівництва і функціонування Збройних Сил України. Вони відображали їх соціальну природу і характер як армії правової демократичної держави.

20 листопада 1991 року Постановою Кабінету Міністрів України № 321 було затверджено Тимчасове положення про Міністерство оборони України, згідно з яким була остаточно схвалена чисельність центрального апарату Міністерства оборони у кількості 248 осіб (216 – військовослужбовців). Дозволялося мати 5 заступників Міністра оборони, у тому числі двох перших, а також колегію Міністерства у складі 11 осіб.

3 січня 1992 року розпочався процес приведення до добровільної присяги на вірність народові України дислоковані на українській території війська. Планувалося його завершити до 20 січня, однак потім термін був продовжений до 31 січня, та фактично процес прийняття присяги тривав ще довше.

Указом Президента України від 5 квітня 1992 р. № 209 на базі сил Чорноморського флоту почалося формування органів управління Військово-Морських Сил України.

25–26 червня 1992 року відбулося перше засідання колегії Міністерства оборони України з порядком денним “Про хід створення Збройних Сил України і завдання щодо якісного формування з’єднань і частин на першому етапі військової реформи”. Колегія більш чітко визначила завдання, уточнила план реформування військових формувань до 1995 року включно.

У середині червня 1992 року Верховна Рада України ратифікувала Договір про звичайні збройні сили в Європі, яким визначалися максимальні рівні озброєння і військової техніки для України. Необхідно було скорочувати кількість танків на 5 300 одиниць, бойових броньованих машин (ББМ) – на 2 400 одиниць, бойових літаків – на 477 одиниць. До реалізації цих завдань Україна приступила вже 18 серпня 1992 року.

Згідно з Указом Президента України від 28 січня 1993 року на базі Військово-Повітряних Сил України та Військ Протиповітряної оборони України розпочалося формування єдиного виду Збройних Сил України – Військ Повітряної оборони (ВПО).

У 1994 році закінчилося міждержавне переміщення військових кадрів. З 1991 по 1994 рр. з України в інші держави було переведено близько 12 тисяч офіцерів і прапорщиків, понад 33 тисячі повернулися на Батьківщину, у тому числі 27 982 офіцери. 20 квітня 1995 року Указом Президента України у складі Збройних Сил України відновлено як їх вид Війська Протиповітряної оборони.

Будівництво Збройних Сил України супроводжувалося значним скороченням чисельності особового складу та озброєнь. За рахунок розформування деяких частин, удосконалення організаційно-штатної структури чисельність Збройних Сил України за станом на кінець 1995 року було скорочено до 400 000 осіб.

26 січня 1996 року Рада національної безпеки та оборони розглянула проект Концепції реформування Збройних Сил України. Концепція передбачала подальше значне скорочення військ, ліквідацію військових округів та перехід на оперативно-територіальну систему будівництва армії, принципи регіонального комплектування тощо. Проте, у подальшому реалізувати дану Концепцію не вдалося.

Згідно з Указом Президента України від 23 травня 1996 року, у складі Збройних Сил України формується командування Сухопутних військ України, якому підпорядковуються органи управління та війська військових округів.

Підбиваючи підсумки першого, найскладнішого етапу будівництва Збройних Сил України (1991–1996 рр.), слід зазначити, що незважаючи на різноманітні труднощі, були закладені основи національного війська незалежної держави: за короткий термін були створені Міністерство оборони, Генеральний штаб, види Збройних Сил, системи управління, підготовки і всебічного забезпечення військ (сил) тощо.