Тема 40. Військові традиції і ритуали у Збройних Силах України

Нинішній етап суспільного розвитку в Україні характеризується непростими соціально-економічними, духовними та іншими процесами, актуальною є проблема формування у особового складу активної громадянської позиції та патріотизму.

Діяльність посадових осіб по реалізації вищевказаних завдань ґрунтується на відповідних нормативно-правових засадах: Законі України “Про Збройні Сили України”, що визначає виховання військовослужбовців на патріотичних, бойових традиціях Українського народу однією із засад діяльності Збройних Сил України, Статутах Збройних Сил України, Концепції військово-патріотичного виховання у Збройних Силах України та ін.

Існує багато визначень понять “традиції” та “військові традиції”. За енциклопедичним визначенням, традиції (від лат. traditio – передача) – це форми діяльності і поведінки, що історично склалися та передаються, а також притаманні їм звичаї, правила, цінності, уяви. В стислому вигляді традицію можна визначити як минуле, яке переходить у майбутнє, активно розвивається та своєчасно оновлюється. Життєздатність традицій проявляється в їх подальшому розвитку прийдешніми поколіннями, широті прояву в суспільстві, відповідності історичній свідомості народу.

Поряд із національними світоглядом, менталітетом і психологією, рідною мовою, народним фольклором та символікою, звичаями і обрядами фахівці відносять традиції до одного з елементів національної системи виховання.

Військовими традиціями можна вважати правила, звичаї та норми поведінки військовослужбовців у мирний і військовий час, які історично склалися у збройних силах. Важливе значення національних військових традицій обумовлюється, перш за все, їх спрямованістю на формування у військовослужбовців стійкої мотивації та безумовної готовності до зразкового виконання військового обов’язку у будь-яких умовах обстановки, гордості за належність до українського війська та інших патріотичних почуттів і мотивів.

Зміст військових традицій включає різні компоненти: історичний, соціальний, виховний, психологічний, культурний, військово-професійний та інші. На думку вчених, в основі військових традицій збройних сил лежать три ключових моральних поняття: “патріотизм”, “військова честь” і “військовий обов’язок”. Армія є живою, доки в її лавах є носії цих понять. Весь комплекс традиційних армійських цінностей, які мають виховне значення, конкретизує їх.

До основних елементів військових традицій, що історично склалися, відносяться: принципи та норми поведінки військовослужбовців; громадянські й моральні якості воїнів; військові ритуали; система військових нагород; військова етика; військова геральдика та символіка; вексилологія (прапорознавство); принципи військового навчання та виховання; уніформологія (наука про військову форму); елементи військового побуту й духовної культури життєдіяльності військ (сил); військова музика і пісні, військова лексика та ін.

Українських військові традиції створені та розвиваються на основі історичних здобутків багатьох поколінь захисників Вітчизни. Велике значення має досвід військових формувань Київської Русі, козацтва, українських державних утворень 1917–1921 рр., діяльність щодо подальшого розвитку військових традицій у Радянській Армії.

Враховуючи історичні аспекти формування у воїнів громадянськості і патріотизму та відповідні методологічні засади, військові традиції Збройних Сил України за сферами військової діяльності можна класифікувати за такими показниками:

бойові традиції;

традиції військового навчання та виховання;

традиції військового побуту у Збройних Силах України.

Звичайно, що запропонована класифікація військових традицій є умовною, оскільки зазначені групи традицій тісно переплітаються і можуть проявлятися в різних умовах військової діяльності.

Бойові традиції – це елементи бойового надбання українського війська, які передаються із покоління в покоління та зберігають свою актуальність для потреб військової практики й зразкового виконання військового обов’язку протягом тривалого часу.

До основних бойових традицій Збройних Сил України можна віднести:

вірність Військовій присязі, Бойовому Прапору та Прапору Військово-Морських Сил, захист бойових знамен у бою;

прагнення воїнів до безумовного виконання бойових завдань у будь-яких умовах обстановки;

самовідданість і самопожертвування в бою заради досягнення загальної перемоги;

масовий героїзм і мужність в періоди, коли вирішується доля незалежності Вітчизни;

готовність командирів (начальників) приймати обґрунтовані та своєчасні рішення та брати відповідальність на себе;

повага підлеглих до командира та його захист у бою;

взаємна виручка, бойове братерство і військове товариство;

військова доблесть;

висока пильність;

зневага до боягузів і зрадників, надання переваги гідної смерті полону;

своєчасне віддання військових почестей тим, хто загинув у бою;

неподільна єдність фронту та тилу, армії й народу;

вірність обов’язку в межах укладених угод у боротьбі проти спільного ворога;

своєчасне нагородження тих, хто відзначився в бою, пропаганда їх передового досвіду;

гуманне ставлення до переможеного ворога і полонених та ін.

Традиції військового навчання та виховання – це стійкі правила, принципи і норми бойової підготовки військ (сил), організації виховної та соціально-психологічної роботи й самовдосконалення особового складу, які забезпечують передачу військовослужбовцям бойового досвіду, високий рівень професійної підготовленості, морально-психологічної згуртованості та успішні дії при виконанні навчально-бойових завдань.

Основними традиціями військового навчання та виховання є:

повага до Конституції та законів України, державних символів, національно-історичних і військових традицій, ритуалів, військової символіки;

високий рівень національної свідомості та почуття патріотизму у військовослужбовців, їх вірність громадянському та військового обов’язку;

любов до військової служби, своєї частини (підрозділу) та військової спеціальності;

спрямованість навчання та виховання на реалізацію засад державної політики у воєнній сфері, а не інтересів окремих політичних партій і рухів;

навчання військ (сил) тому, що необхідно на війні;

високий рівень професіоналізму, розвитку морально-бойових якостей, фізичного загартування та витривалості особового складу, його прагнення до постійного самовдосконалення, широта культурного й військово-спеціального кругозору воїнів;

бережливе ставлення до слави української зброї, заслуг перед Вітчизною та існуючих традицій, ритуалів, норм і правил поведінки свого виду збройних сил (роду військ), частини, підрозділу;

висока вимогливість командирів (начальників) до підлеглих у поєднанні з турботою про них;

своєчасне оновлення тактики дій військ (сил) з урахуванням набутого бойового досвіду;

забезпечення спадковості розвитку військових династій та ін.

Традиції військового побуту – це правила, норми і звичаї організації повсякденної життєдіяльності військовослужбовців, що устоялися, та такі, що пов’язані із задоволенням їх матеріальних і культурних потреб в інтересах службової діяльності.

Відомо, що військовий побут охоплює широке коло проблем: систему постачання та ведення військового господарства, підтримання у військових частинах встановленого внутрішнього порядку, інформаційне, морально-психологічне, матеріально-технічне, медичне та інші види забезпечення. Він безпосередньо впливає на всі сторони військової діяльності: бойову підготовку, морально-психологічний клімат у військових колективах, стан військової дисципліни. Цим обумовлюється важливість військових традицій, існуючих у даній сфері. До основних з них відносяться:

підтримання у підрозділах і військових частинах встановленого внутрішнього порядку;

вміння воїнів стійко переносити труднощі військової служби;

демократизм і толерантність взаємовідносин між військовослужбовцями та взаємна довіра;

національна та релігійна терпимість;

благородство, честь і гідність у взаєминах між військовослужбовцями;

лицарське ставлення військових до жінок;

дотримання військовослужбовцями всіх категорій правил носіння військової форми, підтримання її в чистоті та охайності;

турбота командирів (начальників) про задоволення духовних запитів особового складу, збереження здоров’я і своєчасне забезпечення потреб військовослужбовців відповідно до встановлених норм необхідними матеріально-технічними засобами та фінансовими коштами;

дотримання правил особистої та громадської гігієни тощо.

У контексті подальшого розвитку військових традицій, у першу чергу, необхідна підтримка тих традицій, які “працюють” на морально-психологічну згуртованість військових колективів, створення в них стійкої системи соціально значущих моральних орієнтирів. Якщо традиції зазначеної спрямованості своєчасно не отримують підтримки, вони можуть руйнуватися чи набувати негативних сторін, а їх виховний потенціал здатний заміщатися неадекватними формами реалізації. Як наслідок – можлива поява потворних форм міжособистісного спілкування між військовослужбовцями (так званої “дідівщини”, “переводів” з однієї категорії призову військовослужбовців до іншої, знаків відмінностей, не передбачених правилами носіння військової форми тощо), які завдають шкоди іміджу армії, військової служби, а також морально-психологічному потенціалу військ (сил).

Таким чином, військові традиції виступають важливими засобами військово-патріотичного виховання у Збройних Силах України. Збереження існуючих і розвиток нових прогресивних військових традицій, їх вміле використання у виховному процесі можна вважати важливою складовою діяльності посадових осіб по формуванню активної громадянської позиції та патріотизму в особового складу військ (сил).

Одними із найважливіших засобів, що формують високі громадянські, патріотичні, морально-етичні, психологічні та військово-професійні якості особового складу є військові ритуали. Їх значущість і виховна роль визначається в нормативно-правових актах нашої держави, Статутах Збройних Сил України, Положенні про корабельну службу Військово-Морських Сил Збройних Сил України, наказах і директивах Міністра оборони України, начальника Генерального штабу – Головнокомандувача Збройних Сил України, настановах та інструкціях, в яких сконцентровані вироблені історичною практикою і потребами сучасного розвитку армії, правила і порядок проведення військових ритуалів.

Під терміном “військовий ритуал” розуміються сформовані способи масової поведінки військовослужбовців, які відтворюються упродовж тривалого часу, закріплені в нормативних актах, та є такими, що міцно увійшли у свідомість як добровільні обов’язкові соціальні дії. Метою ритуалу є досягнення не будь-якого матеріального результату, а формування в особистості патріотичних думок, уявлень, почуттів, настроїв і настанов.

Головна особливість будь-якої ритуальної дії – його символічний характер. У військових ритуалах поряд із словом використовуються особливий тип знаків – знаки-символи, які в процесі пізнання виступають в якості своєрідного замісника реальних предметів, процесів і явищ. Виконуючи суспільно-організуючу, виховну, службово-стройову, емоційно-психологічну та естетичну функції, військові ритуали мобілізуюче впливають на військовослужбовців і працівників Збройних Сил України, дозволяють усунути однобічність емоційних переживань, зумовлених особливостями їх військово-професійної діяльності, збагатити і зробити різноманітнішими й глибокими позитивні мотиви та інтерес до військової служби.

У військовому середовищі існують дві групи військових ритуалів: такі, що закріплені Статутами Збройних Сил України, і ті, що не передбачені ними.

До першої групи належать військові ритуали, що здійснюються:

під час урочистого прийняття Військової присяги;

під час вручення Бойових Прапорів та орденів військовим частинам (кораблям);

під час винесення Бойового Прапору військової частини (у Військово-Морських Силах Збройних Сил України – при підйомі і спуску Військово-Морського Прапору);

при згадуванні на вечірній перевірці прізвищ військовослужбовців, зарахованих за здійсненні ними подвиги до списків підрозділів навічно або почесними солдатами (матросами);

під час урочистого заступання на бойове чергування;

під час військових парадів і річних свят військових частин (кораблів);

під час розводу та зміни варт;

під час стройових оглядів, загальних батальйонних і полкових перевірок;

під час зустрічі офіційних державних осіб і прямих начальників;

у процесі покладання вінків до пам’ятників і могил воїнів, загиблих у боях за Батьківщину;

при відданні військових урочистостей під час поховання.

До другої групи належать такі ритуали:

шанування ветеранів бойових дій, Збройних Сил;

урочиста передача звільненими у запас військовослужбовцями озброєння та військової техніки молодим воїнам;

зустріч молодого поповнення;

посвячення в артилеристи, ракетники, танкісти тощо;

виконання стрільб за знатних однополчан та ін.

Існують морські ритуали, що визначають порядок взаємин між іноземними військовими кораблями, салют націй, урочистих, особистих, жалобних та інших актів як під час зустрічі кораблів у морі, так і під час відвідування ними іноземних портів.

Інститутами військової ритуальності є Національний президентський оркестр, Заслужений академічний Ансамбль пісні і танцю Збройних Сил України, Заслужений академічний Зразково-показовий оркестр Збройних Сил України, військово-музичні центри, оркестри військових частин, підрозділи Почесної варти та ін.

Військові ритуали широко використовуються для зміцнення військової дисципліни. Виражені у формі законів, статутів і наказів, відбиті в традиціях, закріплені в ритуалах і звичаях вимоги військової дисципліни вони визначають зміст правових норм і моральних принципів, за допомогою яких регулюються взаємини військовослужбовців у військових колективах.

Таким чином, військові ритуали і традиції є ефективними засобами військово-патріотичного виховання. Несучи в собі патріотичний зміст, вони сприяють формуванню в особового складу патріотичних поглядів, переконань та готовності до якісного виконання громадянського і військового обов’язку.

Рекомендована література

1. Антонович В. Коротка історія Козаччини.– К.: Україна, 1991. – 158 с.

2. Афанасьєв А. Національні військові традиції та ритуали у Збройних Силах України – основа формування в особового складу патріотизму та активної громадянської позиції // Народна армія. – 2012. – 6 квітня.

3. Аушев Г.А. Воинские ритуалы. М.: ВПА, 1977. – 243 с.

4. Основи національного виховання: Концептуальні положення / В.Г. Кузь, Ю.Д. Руденко, З.О. Сергійчук. В 2-х ч. – К.: Інформ.-вид. центр “Київ”, 1993. – Ч. 1. – 152 с.

5. Костомаров М.І. Книга битія українського народу. – Нью-Йорк: Наша Батьківщина, 1967. – 30 с.

6. Патриотическое воспитание военнослужащих на традициях российской армии: Учебное пособие / Под ред. С.Л. Рыкова. – М.: Военный университет, 1997. – 187 с. (2, 3) – 221 с.

7. Патриотическое сознание: сущность и формирование / А.С. Миловидов, П.Е. Сапегин, А.Л. Симанов и др. – Новосибирск: Наука, 1985. – 254 с.

8. Печенюк І. Традиції війська княжої доби: витоки та практика використання // Воєнна історія. – 2004. – № 1–3. – С. 87–96.

9. Серых В.Д. Воинские ритуалы. – 2-е изд., перераб. и доп – М.: Воениздат, 1986. – 255 с.