Тема 35. Внесок українців у розвиток світової авіації та космонавтики

ХХ століття подарувало людству цілу низку епохальних відкриттів, що у свою чергу зумовило небувалий раніше науково-технічний прогрес. У розвиток світової ракетно-космічної та авіаційної науки і техніки свій чималий внесок зробили і представники українського народу. Згадаймо, наприклад, нашого славного земляка – киянина Ігоря Сікорського, ім’я якого відомо усьому світові. Він створив цілий ряд літальних апаратів, серед яких, безумовно, виділяються перші у світі багатомоторні літаки “Гранд” і “Ілля Муромець”. 14 червня 1914 року газета “Киевлянин” писала: “…найбільш грандіозним етапом авіаційної діяльності І.І. Сікорського є його роботи зі створення великих аеропланів. Завдяки цим роботам, відкриті і проторовані цілком нові шляхи для світової авіації”. Чотиримоторний “Ілля Муромець” став найкращим літаком Першої світової війни.

Навесні 1918 року І. Сікорський емігрував за кордон. У 1923 році у США він створив компанію Sikorsky Aeroengineering Corporation. Протягом 1930-х років І. Сікорський створив літаючі човни (найбільш відомим серед яких стала чотиримоторна амфібія S-40) та продовжив розробляти вертольоти. У 1942 році його вертоліт XR-4 (VS-316) був прийнятий на озброєння армії США.

Після Другої світової війни фірма І. Сікорського стала визнаним лідером не тільки у США, але й у світі. Великим успіхом компанії стала розробка вертольота S-55, який у 1952 році уперше в світі здійснив трансатлантичний переліт. Останнім з вертольотів, розроблених особисто І. Сікорським у 1954–1955 роках, був в S-58. Його численні модифікації експлуатувались майже у п’ятдесяти країнах світу.

Необхідно згадати ще про одного українця – Юрія Кондратюка (Олеся Шаргея), ім’я якого стало відомим лише з набуттям Україною незалежності. Є дані, що космічний корабель “Аполлон-11”, що доставив астронавтів на Місяць, летів по траєкторії, яку американці назвали “трасою Кондратюка”. Американські конструктори стверджували, що виявили розробку в “маленькій непримітній книжечці” у бібліотеці конгресу США. Автор праці “Завоювання міжпланетного простору”, виданої ще у 20-х роках, пропонував летіти до Місяця, використовуючи тяжіння Землі, придумав спускний модуль, схему багатоступінчастої ракети і навіть форму сопла реактивного двигуна.

Після Другої світової війни у ракетній індустрії знову бачимо на чільних напрямах українців: конструктор космічних систем Сергій Корольов, конструктор ракетних двигунів Валентин Глушко, винахідник крилатих ракет Володимир Чоломій, творець гордості радянської військової техніки – ракет класу СС – Микола Будник, конструктор двоконтурних турбореактивних авіаційних двигунів Архип Люлька, конструктор багаторазових космічних систем – Гліб Лозино-Лозинський.

Сьогодні Україна – одна з небагатьох країн світу, де розробляється і створюється авіаційна і космічна техніка, а також готуються кваліфіковані спеціалісти для цієї галузі. Провідним навчальним закладом у системі державної освіти, що випускає спеціалістів даного профілю є Національний аерокосмічний університет ім. М.Є. Жуковського “Харківський авіаційний інститут” (ХАІ). Серед спеціалістів з вищою освітою, які працюють в авіаційно-космічній галузі України, 80 % – випускники цього закладу. Університет є співвиконавцем Міжнародної космічної станції, а також наукових проектів з фірмами Росії, США, Японії, Німеччини, Мексики, Нідерландів, Китаю.

В університеті успішно функціонують понад двадцять наукових шкіл, представники яких проводять наукові дослідження в області фундаментальних і прикладних напрямів математики, фізики твердого тіла, механіки рідини, газу і плазми, проблем розробки і створення сучасних зразків авіаційно-космічної техніки, двигунів, приладів і радіоелектронних систем, інформаційних технологій.

Особливо затребуваними сьогодні є передові ідеї і технології. Саме з таким продуктом виступає на світовому ринку Державне підприємство “Антонов”, що носить ім’я свого засновника – видатного авіаконструктора Олега Костянтиновича Антонова. Авторству колективу підприємства належать понад 100 типів і модифікацій пасажирських, транспортних і спеціалізованих літаків, розтиражованих у кількості понад 22 тисячі екземплярів. Особливу гордість авіаконструкторів складають вантажні гіганти Ан-124 “Руслан” і Ан-225 “Мрія”, які виступають візитною карткою фірми. На їх рахунку 270 світових рекордів. Загалом літаки “Антонов” установили понад 500 рекордів.

Авіатранспортним підрозділом ДП “Антонов”, відомим як авіакомпанія “Авіалінії Антонова”, експлуатується 7 літаків “Руслан”. На міжнародному ринку ця авіакомпанія працює у тісному контакті з російським авіаперевізником – Групою компаній “Волга-Днепр”, являючи собою космічно-маркетингову компанію – Ruslan International, яка відповідає за продаж послуг з повітряних перевезень великогабаритних вантажів на літаках об’єднаного парку. У березні 2006 року почалось використання літаків “Руслан” у рамках програми НАТО і ЕС SALIS (Strategic Airlift Interim Solution).

Літак Ан-225 “Мрія” повинен був стати першим ступенем системи повітряного старту космічного корабля, літаючим космодромом, зі “спини” якого космічний “човник” з паливним баком загальною вагою у 170 тонн повинен був стартувати на орбіту. Спочатку основною задачею Ан-225 було перевезення різних частин ракети-носія “Енергія” і космічного корабля “Буран”, що виготовлялися на підприємствах центральних областей СРСР, а заключна зборка повинна була здійснюватися на Байконурі. Проектна довжина деяких з них досягала 60 м, а діаметр – 8 метрів. Дальність транспортування складала 1500–2500 км. Крім того, залежно від завдання, що мало виконуватися на орбіті, “Буран” міг здійснювати посадки на різні аеродроми. Звідти його необхідно було знову доставляти на Байконур, до місця наступного старту.

На рахунку “Мрії” з “Бураном” – 14 польотів у зв’язці загальною тривалістю 28 годин 27 хвилин. Вони були виконані з аеродромів, розташованих у різних кліматичних зонах СРСР: у Гостомелі, Актюбінську, Байконурі, Борисполі, Внуково, Єлізово, Раменському, Чкаловську, Хабаровську. Але з розпадом СРСР фінансування програми “Енергія-Буран” припинилося, і проект був зупинений. Ан-225 виконав ряд перевезень, що назавжди увійшли до історії світової авіації.

На сьогодніУкраїна входить до п’ятірки провідних країн на ринку космічних послуг і технологій. Вона стала відома своїми ракетами-носіями “Зеніт”, “Циклон”, “Дніпро”; космічними апаратами “Січ” і АУОС; апаратурою стикування “Курс” для Міжнародної космічної станції; системою початкового орієнтування ракет, апаратурою систем управління для космічних комплексів “Союз”, “Прогрес”, “Протон”; унікальними об’єктами наземної інфраструктури: радіотелескопом РТ-70, контрольно-коректувальними станціями для глобальних навігаційних супутникових систем, мережею спостережень геофізичних явищ у земній кулі.

Провідні підприємства галузі беруть участь у реалізації понад 50 міжнародних космічних проектів, найбільш значимими з яких є: “Морський старт”, “Дніпро”, “Наземний старт”, “Циклон-4”, “Вега”, “МКС”, “Радіоастрон”, “Спектр”, “Галілео”. Україною укладені угоди про співробітництво з Росією, США, Бразилією, Китаєм, Індією, країнами Європейського Союзу. Сьогодні космічна галузь стала однією з ключових галузей національної економіки, а космічна діяльність України є складовою частиною міжнародних зусиль з дослідження і використання космічного простору. Загалом українські конструктори виготовили понад 400 штучних супутників Землі, на промисловість України припадає близько 10 % усіх ракетних пусків у світі.

Серед провідних підприємств галузі – Державне конструкторське бюро “Південне” та Державне підприємство “Виробниче об’єднання “Південний машинобудівний завод імені О.М. Макарова” (“Південмаш”) у Дніпропетровську.

У діяльності ДКБ “Південне” знайшли відбиток такі яскраві події ХХ ст., як пуск 2 жовтня 1957 року першого у сіті штучного супутника Землі і перший пілотований космічний політ Юрія Гагаріна 12 квітня 1961 року.

“Південмаш” – велике вітчизняне підприємство з виробництва ракетно-космічної техніки та іншої наукоємної продукції. У його багатій історії відображено весь шлях світової космонавтики: від створення бойових ракетних комплексів стратегічного призначення до створених на базі бойових ракет космічних апаратів для мирного освоєння космічного простору. У КБ були розроблені, а на “Південмаші” зібрані ракетоносії “Зеніт”, “Циклон”, “Дніпро”, “Маяк”, які й досі експлуатуються і виводять на орбіту комерційні супутники американських, європейських та азійських країн.

На початку 1961 року у КБ були створені перші спеціалізовані підрозділи з космічної тематики. Виготовлення космічних апаратів було організовано на “Південмаші”. Діяльність КБ “Південне” у галузі наукових досліджень почалась з розробки космічних апаратів “Метеор“ і “Стріла”.

16 березня 1962 року ракета-носій “Космос” (перша ракета-носій, створена КБ шляхом установки на одноступеневу бойову ракету Р-12 додаткової ступені) вивела на орбіту перший космічний апарат розробки КБ “Південне” – супутник Космос–1 (DC-2). Ракета-носій “Космос” експлуатувалася на космодромах Капустин Яр і Плесецьк до 18 червня 1977 року. Всього було здійснено 165 пусків, з них 143 успішних.

З середини 1960-х років КБ “Південне” почало роботу над створенням космічних ракет-носіїв “Циклон” (на базі бойових міжконтинентальних ракет Р-36), а також малих уніфікованих супутників для проведення наукових досліджень. У 1969 році за ініціативою КБ “Південне” по створенню і реалізації міжнародної космічної програми “Інтеркосмос” відбувся вивід на орбіту першого супутника – “Інтеркосмос-1”. З 25 супутників “Інтеркосмос” 22 були розроблені КБ “Південне”.

Особливо продуктивне співробітництво спеціалістів здійснювалось з французькими та ученими. У рамках співробітництва з Французьким космічним центром протягом 1971–1982 років були здійснені пуски наукових супутників серії “Ореол”, створених КБ “Південне” і заводом “Південмаш”. Спеціалістами КБ була надана технічна допомога Індійській організації космічних досліджень при розробці і пусках у 1975–1979 роках індійських супутників “Аріабхата” і “Бхаскара”.

У 1976 році у КБ “Південне” під керівництвом Володимира Уткіна почались роботи зі створення космічного ракетного комплексу “Зеніт”, розробка і випробування якого продовжувались протягом 10 років. На початку 1980-х років почались роботи з пусків космічних апаратів серії “Океан” для дистанційного зондування і дослідження Світового океану.

Для реалізації космічної діяльності у незалежній Україні 29 лютого 1992 року був створений спеціальний орган виконавчої влади – Національне космічне агентство України. З того часу Україна бере активну участь у ряді міжнародних проектів.

З 1992 року Україна бере участь у міжнародній програмі “Дніпро”. У рамках програми корпорацією підприємств Росії і України у взаємодії з Міністерством оборони Росії і космічними агентствами Росії і України на базі технології міжконтинентальної балістичної ракети РС-20 була створена ракетно-космічна система “Дніпро”, призначена для пусків космічних апаратів. Пуски РН “Дніпро” здійснюються з Космодрому Байконур (Республіка Казахстан) і пускової бази Ясний (Російська Федерація).

У 1995 році Державне конструкторське бюро “Південне” ім. М.К. Янгеля і Державне підприємство “Виробниче об’єднання “Південний машинобудівний завод імені О.М. Макарова” (підпорядковані Державному космічному агентству України) разом з американською Компанією “Боїнг”, норвезькою “Кварнер” і російською ракетно-космічною корпорацією “Енергія” приступили до створення унікального міжнародного проекту “Морський старт”. Проект уперше реалізовував ідею морської платформи для здійснення комерційних космічних пусків з екваторіальної зони.

У тому ж році з космодрому “Плесецьк” українська ракета-носій “Циклон-3” здійснила пуск на орбіту першого супутника під юрисдикцією України “Січ‑1”, призначений для дистанційного зондування Землі.

У 1996 році були створені Інститут космічних досліджень і Національний центр управління і випробування космічних засобів у м. Євпаторія. У тому ж році на черговій сесії Верховної Ради України був прийнятий Закон України “Про космічну діяльність”.

У 1997 році ДКБ “Південне” у кооперації з російськими і українськими підприємствами почали створення космічного ракетного комплексу “Дніпро” на базі міжконтинентальних балістичних ракет РС-20 (SS-18 “Сатана” за класифікацією НАТО).

У рамках розвитку міжнародного співробітництва у листопаді 1997 року відбувся політ першого космонавта-дослідника незалежної України Леоніда Каденюка у складі екіпажу американського космічного корабля “Спейс Шаттл Колумбія”.

З 1999 року почалася активна реалізація міжнародних і національних космічних програм.

У березні 1999 року відбувся перший запуск ракети-носія “Зеніт-3SL” за програмою “Морський старт”, коли на орбіту був виведений макет супутника. У жовтні “Зеніт-3SL” здійснив перший комерційний пуск з плавучого космодрому і вивів на геостаціонарну орбіту американський супутник зв’язку Direc TV-1R. Взагалі за програмою проекту “Морський старт” здійснено понад двох десятків пусків ракет-носіїв “Зеніт-3SL” з Тихого Океану, що вивели на навколоземну орбіту кілька десятків супутників різних країн (Росія, США та ін.).

З метою розвитку проекту “Морський старт” для пуску ракет-носіїв “Зеніт-3SLБ ” з космодрому Байконур (Республіка Казахстан) спільно з Російською Федерацією реалізується програма “Наземний старт”. Для реалізації проекту було створено спільне українсько-російське підприємство “Міжнародні космічні послуги”.

У квітні 1999 року у рамках міжнародної програми “Дніпро” був реалізований перший запуск ракети-носія “Дніпро”, який вивів на орбіту англійський супутник “Уосат–12”. У вересні 2000 року ракета-носій “Дніпро‑1” успішно запустила п’ять невеликих супутників, які належали Саудівській Аравії, Італії і Малайзії.

У жовтні 2003 року між Україною і Федеральною Республікою Бразилія був підписаний договір про довгострокове співробітництво (міжнародна програма “Циклон”). В основі даної програми – розробка ракети-носія “Циклон–4” на базі РН “Циклон–3” для здійснення спільних комерційних пусків України і Бразилії та в інтересах третіх країн з космодрому Алкантара (Бразилія), а також ряду систем наземного комплексного устаткування.

У грудні 2005 року керівник Національної Космічної Адміністрації США (NASA) Майкл Гріффін офіційно запросив Україну взяти участь у Новій космічній ініціативі СШС, оголошеної Президентом Дж. Бушем у січні 2004 року.

У 2006 році була затверджена Програма російсько-українського співробітництва у галузі дослідження і використання космічного простору на 2007–2011 роки, а також підписаний План українсько-китайського співробітництва у цій галузі на 2006–2010 роки.

У листопаді 2006 року уперше в Україні відбувся Міжнародний симпозіум ООН з космічного права.

У січні 2007 року Верховна Рада України ратифікувала Угоду про співробітництво стосовно глобальної навігаційної супутникової системи GALILEO між Європейською Співдружністю, її країнами-членами і Україною.

“Південмаш” задіяний у Федеральній космічній програмі Росії на 2006–2015 рр. (участь “Південмашу” – виготовлення ракети-носія “Зенит-3SLБФ”), а також програмі "Таурус–II", метою якої є реалізація планів компанії “Орбітал” з виходу на ринок пускових послуг ракет-носіїв середнього класу. Участь “Південмаша” у програмі – виготовлення першого ступеня ракети-носія Таурус–ІІ, яка призначена для виконання пусків за урядовими програмами США і NASA зі східного узбережжя США (база Воллапс, Вірджинія). Компанія “Орбітал” є учасником програм Commercial Orbital Transportation Services і Commercial Resupply Service (доставка вантажів на МКС за контрактом з NASA).

У 2012 році Кабінет Міністрів України затвердив Концепцію Загальнодержавної цільової науково-технічної космічної програми на 2013–2017 роки. Основні заходи програми включають зокрема:

створення системи геоінформаційного забезпечення та проведення моніторингу надзвичайних ситуацій з використанням космічної інформації;

запуск трьох космічних апаратів (дистанційного зондування Землі “Січ–2–1”, науково-технологічного “Мікросат” і університетського “УМС–1”);

створення космічного ракетного комплексу “Циклон–4” на пусковому центрі Алкантара (Бразилія);

сприяння створенню національної супутникової системи зв’язку “Либідь”;

створення новітньої ракетно-космічної техніки та технологій її виготовлення;

сприяння комерційній експлуатації ракет-носіїв “Циклон–4”, “Зеніт‑2SLБ”, “Зеніт–3SLБ” (програма “Наземний старт”), “Зеніт‑3SL” (програма “Морський старт”), “Дніпро” і Національної супутникової системи зв’язку “Либідь”;

розвиток міжнародного співробітництва з Російською Федерацією, країнами ЄС, Бразилією, Канадою, Бєларуссю, США, Казахстаном;

розширення співпраці з Європейським космічним агентством (ЄКА).

Рівень інноваційних розробок українських підприємств авіакосмічної галузі високо цінується зарубіжними фахівцями. Про це свідчать і результати, яких досягли вітчизняні виробники оборонної, ракетної та авіаційної техніки на найбільшій міжнародній спеціалізованій виставці “МАКС–2013” (яка відбулася у підмосковному місті Жуковському). Ключові сегменти українського військово-промислового комплексу, які цікавили іноземних замовників, – це ракето- і авіабудування, а також авіаційний ремонт. У свою чергу, плідна міжнародна кооперація сприяє підвищенню конкурентоспроможності вітчизняної авіакосмічної галузі.

Рекомендована література

1. Абліцов В. Галактика “Україна”. Українська діаспора: видатні постаті. – К.: “КИТ”, 2007. – 165 с.

2. Грачев С. “Энергия-Буран” – лебединая песня советской космонавтики // Авиация и время. – 2005. – № 1. – С. 36–38; № 2. – С. 30–33; № 3. – С. 33–35; № 4. – С. 36–39.

3. Ковалец И. Украина и космос. – М., 2002.

4. Никонов В.П. Сыны Украины в Первой Шеренге первопроходцев космоса // Аэрокосмический вестник. – 2004. – № 13. – С. 41–42.

5. Шендеровський В. Його ім’ям названо реактивні двигуни // Українське слово. – 2001. – № 27. – 5–11 липня.