Овы –див.Ионики

Одеон – одеόн, -у, ч. Антична будівля, кругла або прямокутна в плані, невеличкий театр зі спрощеною сценічною частиною для виступів співаків, музикантів.

Окно – вікнό, -а, с. Проріз у стіні для доступу в приміщення природного освітлення.

Опистодом – опістодόм, -у, ч. Закрите приміщення в західній частині давньогрецького храму, відокремлене стіною від наоса.

Ордер – όрдер, -а, ч. В архітектурі сталий порядок взаємного розміщення архітектурних форм (колон з капітелями, баз, п’єдесталів, антаблементів).

Орнамент – орнáмент, -у, ч. Живописний, графічний або скульптурний візерунок, побудований на ритмічному чергуванні або погодженому поєднанні геометричних та образних форм.

Охлупень – όхлупень, -я, ч.; кόник, -а, ч. Колода з жолобом, яка завершує дах у дерев’яних будинках.

П

Павильон – павільйόн, -у, ч. 1. Невеличка окремо поставлена споруда, частіше паркового характеру з полегшеною конструкцією. 2. Частина великої будівлі, комплексу, яка має самостійний дах.

Пагода – пáгода, -и, ж. Культова буддійська меморіальна споруда і сховище реліквій, побудована у вигляді павільйону або башти, часто багатоярусної.

Падуга – пáдуга, -и. ж. Криволінійна поверхня над карнизом у кімнатах і залах, яка є місцем переходу від стіни та карнизу до поверхні стелі (плафона).

Пальметта – пальмéта, -и, ж. Декоративний елемент, орнаментальний мотив у вигляді стилізованого віялоподібного пальмового листка.

Пандантив – пандантúв, -а, ч. В архітектурних спорудах сферичний елемент конструкції трикутного обрису, який забезпечує перехід від прямокутної основи до купольного покриття будівлі.

Пандус – пáндус, -а, ч. Полога площина, що замінює сходи всередині або зовні споруди (будівлі).

Панно – паннό, невідм. Частина поверхні стіни, стелі, дверей, обмежена рамкою і заповнена живописом або рельєфом.

Паперть – пáперть, -і, ж. Ґанок або крита галерея перед входом до православної церкви.

Парапет – парапéт, -у, ч. Невисока стінка для огородження дахів, терас, балконів, майданчиків. Іноді на таких стінках ставили скульптури, декоративні вази тощо.

Пассаж – пасáж, -у, ч. Тип будівлі, в якій робочі приміщення влаштовані ярусами з боків проходу із заскленим покриттям. До цього проходу приєднують ярусні галереї.

Периптер – перúптер, -у, ч. Античний храм, оточений колонадою з чотирьох боків.

Перистиль, перидром – перистúль, -ю; перидрόм, -у, ч. Прямокутний двір, площа, обмежена з боків критою колонадою.

Пилон – пілόн, -а, ч. 1. Масивний стовп, підпора склепінь, арок, перекриття, мостів. 2. Баштоподібні споруди у вигляді зрізаних пірамід, які споруджували з боків входу до давньоєгипетських храмів.

Пилястра, пилястр – пілястра, -и, ж.; пілястр, -а, ч. Плоский прямокутний у плані вертикальний виступ на площині стіни або потужного стовпа, споруджуваний для підсилення несучих властивостей конструкції та для композиційного членування стіни.

Пинакль – пінáкль, -ю, ч. Декоративна башточка, завершена шпилем; використовувалася для прикрашання контрфорсів та інших архітектурних частин готичних храмів.

Пирон – пірόн, -у, ч. Короткий металевий (іноді дерев’яний) стрижень, який використовують для кріплення кам’яних блоків і плит під час кладки й облицьовування ними поверхонь стін, монументів тощо.

Плафон – плафόн, -а, ч. Стеля, прикрашена живописним або скульптурним зображенням, а також саме зображення.

Подий, подиум – пόдій, -ю; пόдіум, -у, ч. Монументальна споруда у вигляді високої прямокутної платформи зі сходами, яка була основою для античних храмів Давнього Риму.

Портал – портáл, -у, ч. Архітектурно оформлений вхід у будинок, споруду.

Портик – пόртик, -а, ч. Невеличка колонада перед входом до будинку, завершена фронтоном або аттиком, іноді прикрашена скульптурою чи орнаментом.

Прогон – прогíн, -у, ч. Балка покриття споруди, яку вкладають на основні несучі конструкції – ригелі, ферми тощо.

Пролёт – прогíн, пролíт, -у, ч. У будівельних конструкціях відстань між опорами.

Пронаос – прόнаос, -а, ч. Напіввідкрита частина античного храму між вхідним портиком і наосом. Спереду пронаос обгороджували двома колонами, а з боків – стінами у вигляді антів.

Пропилеи – пропілéї, -їв, мн. У давньогрецькій архітектурі монументальні ворота (вхід), оформлені симетрично розміщеними портиками з пілонами і колонами.

Простиль – простúль, -ю, ч. В архітектурі античності прямокутна будівля храму з одним рядом колон на головному фасаді.

Псевдодиптер – псевдодúптер, -у, ч. Тип давньогрецького храму з одним рядом колон навколо будівлі, хоча є простір і для другого ряду колон.

Псевдопериптер – псевдоперúптер, -у, ч. Тип античного храму, який мав портик лише на головному фасаді; інші фасади були оформлені або напівколонами, або зовсім не мали колон.

Пьедестал – п’єдестал, -у, ч. Художньо оформлене підніжжя для встановлення на ньому скульптури, декоративної вази тощо.

Пята – п’ята, -и, ж. Нижня опорна частина арки, колони, склепіння (камінь або кілька каменів).

Р

Рампа – рáмпа, -и, ж. 1. Похилий майданчик для в’їзду транспортних засобів на певний рівень горизонтального майданчика. 2. Невеликий бар’єр на передній частині сцени, за яким розміщено освітлювальну апаратуру.

Распор – рόзпір, -у, ч. Горизонтально спрямовані зусилля, які виникають у склепінчастих конструкціях.

Решетчатые конструкции – ґратчáсті конструкції. У зведенні будинків та споруд несучі конструкції (ферми, колони, рами, арки тощо) зі сталі, залізобетону, дерева, композиційних матеріалів, утворювані прямолінійними стрижнями, які скріплені вузловими з’єднаннями.

Ригель – рúгель, -я, ч. У будівельних конструкціях горизонтально (або похило) розміщений лінійний елемент (балка, стрижень тощо), який з’єднує колони, стояки каркаса і використовується як підпора для прогонів, панелей, плит перекриття або покриття.

Ризалит – ризалíт, -у, ч. Частина будівлі, яка виступає за основну лінію фасаду.

Роза – рόза, -и, ж. В архітектурних творах романського стилю і готики кругле вікно з кам’яною рамою у вигляді радіальних променів від центра або у вигляді складного візерунка з кілець, ромбів, трилисників тощо.

Розетта, розетка – розéта, розéтка, -и, ж. Декоративна деталь орнаменту у вигляді стилізованої розкритої квітки.

Рокайль – рокáйль, невідм. Стилізована черепашка, один із орнаментальних мотивів стилю рококо.

Рококо – рококό, невідм. Стильовий напрям в європейському мистецтві першої половини 18 ст., для якого характерні декоративність, химерність та фантастичність орнаментальних мотивів, вигадливість форм.

Романский (римский) стиль – романський (римський) стиль. Стиль у західно-європейському мистецтві 10-13 ст. епохи феодалізму, який відзначався суворістю та монументальністю форм будівель, домінуванням над навколишньою місцевістю.

Ростральная колона – рострáльна колона. Окремо встановлена колона (у вигляді монумента), прикрашена скульптурними зображеннями носових частин кораблів.

Ротонда – ротόнда, -и, ж. Кругла в плані будівля (храм, павільйон, зал) з купольним покриттям.

С

Сандрик – сáндрик, -а, ч. Невеличкий карниз або фронтон над дверним або віконним прорізом. Іноді спирається на два кронштейни, які мають художньо-декоративне вирішення.

Сборные конструкции – збірні конструкції. Будівельні конструкції будівель та споруд (щити, панелі, ферми, колони, балки, настили тощо), які виготовляють на заводах, а монтують на будівельному майданчику.

Свая – пáля, -і, ж. Будівельна конструкція у вигляді стрижня (з металу, дерева, залізобетону тощо), яку забивають у ґрунт для його укріплення або сприймання навантажень від будівлі.

Свод – склепíння, с. Одна із найдавніших архітектурних просторових конструкцій, яка має форму опуклої криволінійної поверхні, що працює на стиск та розпір, які сприймаються стінами, затяжками, контрфорсами.

Сима – сúма, -и, ж. Жолоб для упорядженого стікання дощової води, розміщений над карнизом античного храму.

Скат (свес) крыши – схил даху. Похила поверхня покриття, даху, яка сприяє стіканню дощової води, сповзанню снігу, що тане.

Складчатые конструкции – складчасті конструкції. Тонкостінні конструкції з плоских елементів, з’єднаних між собою ребрами під певним кутом.

Скоция – скόція, -ї, ж. Асиметричний архітектурний облом зі складним профілем із двох дуг різних радіусів (у перерізі).

Собор – собόр, -у, ч. Головний храм у християн, в якому богослужіння здійснює священнослужитель високого сану.

Софит – софíт, -а, ч. 1. Нижня поверхня арки, балки, карниза, яка часто мала декоративну обробку. 2. Світильник з кількома джерелами світла.

Ставни – вікόнниці, мн. Переважно дерев’яні щитові конструкції для закривання віконних прорізів з метою сонце- і світлозахисту, охорони вікон від пошкоджень тощо.