Зодчество –див. Архитектура

И

Известь – вапнό, -а, с. Продукт випалювання вапняку (осадової гірської породи), крейди та ін. карбонатних порід.

Изразец (кафель) – кáхель, -я, ч. Керамічні плитки для облицювання камінів, стін, печей тощо. Можуть бути гладенькими, рельєфними, глазурованими (майоліка) та неглазурованими (теракота).

Икона – ікόна, -и, ж. У православ’ї та католицизмі канонічне зображення Ісуса Христа, Богоматері і святих, якому надають сакрального значення.

Иконостас – іконостáс, -а, ч. Стінка з іконами і щедро декорованими дверима в православних храмах, що відділяє вівтар від решти простору церкви.

Имплювий – імплювій, -ю, ч. У давньоримському житлі чотирикутний неглибокий басейн у центрі атрію.

Импост – імпόст, -у, ч. 1. Архітектурна деталь, тяга (поличка) у вигляді карниза, яка відділяла арку від підпори (стовпа або стіни). 2. Вертикальний елемент, що розділяє віконний або дверний проріз.

Интарсия – інтáрсія, -ї, ж. Вид інкрустації дерев’яних виробів дерев’яними пластинами різного кольору і текстури.

Интерколумний – інтерколýмній, -ю, ч. Проліт між двома колонами, що стоять поруч, в ордерній архітектурі колонади, аркади.

Интерьер – інтер’єр, -а, ч. Внутрішній простір будівлі, приміщення.

Ионики, овы – іόніки, όви. Архітектурна орнаментальна деталь в іонічному і коринфському архітектурних ордерах у вигляді ряду яйцеподібних зі зрізаною верхівкою елементів, об’єднаних листочками рослин.

Ионический ордер – іонічний ордер. Один з трьох основних архітектурних колонних ордерів, у якому колона стоїть на витонченій за обрисами базі, прорізана 24 вертикальними жолобками (канелюрами) і завершується оригінальною капітеллю з двома великими завитками (волютами).

К

Каблучок – каблучόк, -а, ч. В ордерній архітектурі облом, що складається у перерізі з вигнутої і ввігнутої дуг.

Каланча – каланчá, -і, ж. Піднята над будівлею башта для спостереження за виникненням пожеж. Каланча мала дзвін, майданчик для чергового і щоглу для сигналізації прапорами або ліхтарями.

Кальдарий – кальдáрій, -ю, ч. Приміщення для теплих ванн у римських термах.

Кампанила – кампанíла, -и, ж. Чотиригранна або кругла башта-дзвіниця, споруджувана зазвичай поряд з храмом. Характерна для архітектури Італії середніх віків та за доби Відродження.

Каннелюры – канелюри, мн. Вертикальні жолобки на колоні або пілястрі. Також горизонтальні жолобки на базі колони іонічного архітектурного ордера.

Капелла – капéла, -и, ж. Католицька каплиця у вигляді окремо поставленої споруди або приміщення в самому храмі для молитви членів однієї родини.

Капитель – капітéль, -і, ж. Завершальна частина колони, пілястри, пілона.

Капли, гутты – крáплі, гýтти, мн. Прикраса модульйонів, розміщених на антаблементі доричного ордера. Краплі мають вигляд зрізаних конусів, прикріплених до нижньої поверхні модульйонів.

Кариатида – каріатúда, -и, ж. Скульптура жіночої постаті, яка є підпорою для балки перекриття в будівлі.

Каркас будівлі – каркáс будíвлі. Кістяк, основна несуча конструкція споруди, яка складається з вертикальних стояків – підпор (колон) і горизонтальних ригелів, балок, прогонів, ферм та інших конструктивних елементів, що лежать на них.

Карниз – карнúз, -у, ч. Горизонтальний виступ, що вивершує стіни будівлі, підтримує його покрівлю і захищає стіни від дощової води, що стікає з покрівлі.

Картуш – картýш, -а, ч. Декоративна прикраса у вигляді щита або напіврозгорнутого сувою, на якому зображали герб, емблему, напис тощо.

Квадр – квадр, -а, ч. Камінь у формі паралелепіпеда, який застосовують для мурування стін будівель.

Квадрига – квадрúга, -и, ж. Антична двоколісна колісниця, запряжена четвіркою коней в один ряд, з візником, який правив кіньми стоячи. Скульптурні зображення квадриги прикрашали фронтони античних будівель, їх розміщали на медалях, камеях, гемах.

Кессон – кесόн, -а, ч. Невелике заглиблення квадратної або багатогранної форми на поверхні стелі або склепіння.

Киворий – ківόрій, -я, ч. У християнських храмах надбудова над престолом, яка підтримується колонами; дарохранильниця, яка міститься під вівтарним покровом.

Классицизм – класицúзм, -у, ч. Стиль у мистецтві та архітектурі Західної Європи 17 – на початку 19 ст., що зародився у Франції. Для нього характерним було використання художніх принципів і форм античного світу.

Клирос – крилас, ч. Підвищення з обох боків вівтаря у християнських храмах, на яких під час богослужіння стоять співаки.

Клуатр – клуáтр, -у, ч. Крита обхідна галерея, що обрамляє двір монастиря або церкви. Характерний для романської та готичної архітектури.

Колокольня – дзвінúця, -і, ж. Башта, верхній ярус якої має відкриті віконні прорізи; призначається для підвішування дзвонів.

Колонна – колόна, -и, ж. Архітектурно оброблена вертикальна підпора, зазвичай кругла в поперечному перерізі, елемент архітектурної композиції будівлі або споруди, яка складається з нижньої частини (бази), ствола та капітелі.

Колоннада – колонáда, -и, ж. Ряд або ряди колон, які тримають горизонтальне покриття і становлять архітектурне ціле в споруді.

Комплювий, комплювиум – комплювій, -ю; комплювіум, -у, ч. У давньоримському будинку прямокутний отвір у покрівлі атрію для стікання дощової води в басейн (імплювій).

Конёк, князёк – грéбінь, -еня; кόник, -а, ч. Скульптурна прикраса на горизонтальному ребрі, утвореному перетином двох схилів покрівлі.

Консоль – консόль, -і, ж. Виступаюча частина стіни або закріплена одним кінцем у товщі стіни балка.

Конструкция – констрýкція, -ї, ж. 1. Будова, загальне взаємопов’язане розміщення основних будівельних елементів, частин будівлі, її склад. 2. Окремий виріб, що використовується у будівництві якої-небудь споруди.

Контрфорс – контрфόрс, -у, ч. Вертикальна поперечна стінка, виступ на стіні, що протидіє розпиранню та укріплює основну несучу конструкцію.

Конха – кόнха, -и, ж. Напівкупол, який використовується для перекриття ніш, апсид, стіни яких мають форму половини циліндра.

Кора, кория – кόра, -и; кόрія, -ї, ж. У давньогрецькому мистецтві статуя дівчини, яка стоїть прямо, у довгому вбранні.

Корабль – корабéль, -я, ч. В архітектурі культових будівель те саме, що й неф, – витягнуте в плані приміщення, обмежене рядами колон.

Коринфский ордер – корúнфський όрдер. Один із трьох основних ордерів античної архітектури. За структурою це висока колона з канелюрами (жолобками), що встановлена на базі та завершується пишною капітеллю, яка складається з рядів листків аканфа та невеликих волют.

Косоур – косоýр, -а, ч. Похило розміщена балка, що з’єднує сходові майданчики, на якій закріплюються східці.

Крабб – краб, -а, ч. Невеличка декоративна деталь, орнаментальна прикраса у вигляді листка, квітки на пінаклях, вимпергах та інших елементах готичних будівель.

Кремль – крéмль, -я, ч. Комплекс оборонних, палацових споруд, огороджений фортечними стінами з бійницями, баштами.

Крепида, крепидома – крепíда, крепідόма, -и, ж. У давньогрецьких храмах цокольна частина споруди у вигляді підвищеної платформи зі сходинками.

Крипта – крúпта, -и, ж. У Давньому Римі підземне приміщення, перекрите склепінням. У західній Європі в середні віки так називали каплицю під храмом, яка була місцем поховання.

Кровля – покрíвля, -і, ж. Верхнє покриття, оболонка для даху будівлі, що складається з водоізоляційного шару та основи для нього.

Кроки – крόкі, невідм. В архітектурі креслення якого-небудь об’єкта – будинку, його фрагмента, виконаний від руки в натурних умовах.

Кромлех – крόмлех, -у, ч. Культова споруда епохи неоліту і бронзового віку, яка являє собою кругову огорожу з величезних каменів.

Кронштейн – кронштéйн, -а, ч. Підпора, виведена зі стіни або прикріплена до неї. Призначена для підтримування виступаючої частини будівлі (карниза, балкона) або для встановлення на ньому декоративної прикраси – вази, скульптури.

Купол – кýпол, -а, ч. (бáня, -і, мáківка, -и; ж.). Склепіння у вигляді напівсфери або сегмента кулі.

Курдонёр – курдонéр (курдоньόр) -а, ч. Парадний напіввідкритий двір палацу, утворений основним корпусом будівлі й виступаючими боковими флігелями, прибудовами.

Курос – кýрос, -а, ч. Статуя оголеного юнака-атлета в архітектурі Давньої Греції раннього періоду.

Л

Лабиринт – лабірúнт, -у, ч. 1. У давній Греції та Єгипті палаци з багатьма кімнатами й складним, заплутаним планом. 2. У садово-парковій архітектурі – огороджені кущами алеї з багатьма тупиками, переходами.

Лантерна – лантéрна, -и, ж. Світловий ліхтарик, який завершує купол культової споруди.

Лестница – схόди, мн. Будівельна конструкція, що складається зі східців і перехідних майданчиків для піднімання та спускання людей.

Лоджия – лόджія, -ї, ж. Приміщення в будинку, відкрите з одного або кількох боків, де замість стін споруджують колонаду, аркаду, парапетну стінку.

Лопатка, лизена – лопáтка, лізéна, -и, ж. В архітектурі плоский вертикальний виступ на стіні будівлі, один із засобів ритмічного членування стіни.

Люкарна – люкáрна, -и, ж. Вікно в горищному або купольному покритті.

Люнет – люнéт, -а, ч. Арковий проріз у стіні або склепінні, обмежений знизу горизонтальною перемичкою. У наскрізних люнетах розміщують вікна, у глухих – декоративні розписи, ліпні прикраси.

М

Мавзолей – мавзолéй, -ю, ч. Спочатку гробниця Мавсола, правителя Карії (4 ст. до н. е., м. Галікарнас), монументальна поховальна споруда.

Мансарда – мансáрда, -и, ж. Горищне приміщення під крутим із заломом дахом, яке використовують як житло і господарське приміщення.

Маскарон – маскарόн, -а, ч. Скульптурна деталь у вигляді маски (обличчя людини, голови тварини), яка є прикрасою архітектурних елементів будівель та споруд.

Машикули – машикулí, мн. Виступи у верхній частині фортечних стін і башт, підтримувані кронштейнами, арками.

Меандр – меáндр, -а, ч. Античний геометричний орнамент у вигляді неперервної кривої зі спіралеподібними завитками або ламаної під прямими кутами лінії.

Мезонин – мезонíн, -а, ч. Житлова надбудова (іноді з балконом) над середньою частиною невеличкого житлового будинку.

Мембранное покрытие – мембрáнне покриття. Тонка плівка або пластина, закріплена по контуру, яка утворює покрівлю будівлі.

Менгир – менгíр, -а, ч. Необтесаний вертикально встановлений довгий камінь, культова пам’ятка епохи енеоліту і бронзового віку.

Метоп – метόп, -а, ч. Прямокутна, майже квадратна плита, часто прикрашена скульптурними рельєфами, яка, чергуючись із тригліфами, створює фриз доричного ордера.

Модульон (модильон) – модульйόн (модильйόн), -а, ч. Архітектурна деталь на зразок кронштейна або консолі, що підтримує виносну плиту карниза в ордерних композиціях.

Мозаика – мозáїка, -и, ж. Зображення або візерунок з кольорових камінців, смальти, керамічних плиток та інших матеріалів.

Монолит – монолíт, -у, ч. Суцільна кам’яна брила, а також споруда або її частина, вирубані із суцільного каменю.

Мутул – мýтул, -а, ч. Плоский, похило розміщений виступ під виносною плитою карниза в доричному ордері.

Н

Наличник – налúчник, -а, ч.; лúштва, -и, ж. 1. Декоративне обрамлення віконного або дверного прорізу в російській архітектурі 15 – 18 ст., яке складалося з фронтону, двох вертикальних тяг у вигляді колонок або напівколонок, підвіконня. 2. У сучасному будівництві – дерев’яна профільована дошка, призначена для обрамлення дверного прорізу.

Наос, целла – нáос, -а, ч.; цéла, -и, ж. Головне приміщення, святилище в античних храмах зі скульптурним зображенням божества.

Нартекс, притвор – нáртекс, -у, ч.; притвόр, -у, ч. Вхідне приміщення із західного боку в християнському храмі для осіб, які не мали права входити до храму.

Настил – нáстил, -у, ч. Елемент перекриття або покриття будівлі (з дерева, металевих виробів, найчастіше із залізобетонних панелей), який укладають на балки, ригелі, ферми, стіни.

Некрополь – некрόполь, -я, ч. Античний могильник, кладовище, комплекс поховань визначних людей, часто винесений за межі поселення.

Неоготика – неогόтика, -и. ж. В архітектурі 19 ст. період використання каркасної системи готичних будівель.

Нервюра – нервюра, -и, ж. Арка з витесаних клинчастих каменів, що укріплюють ребра склепіння. В архітектурі готичних храмів нервюри утворюють каркас склепінь, якими перекриваються нефи.

Неф – неф, -у, ч.; нáва, -и, ж. Витягнуте в плані приміщення у вигляді галереї, відокремлене від інших приміщень рядом арок або колон.

Ниша – нíша, -і, ж. Заглиблення у стіні будинку, де встановлювали різні декоративні елементи (вази, скульптури тощо).

О

Обелиск – обелíск, -а, ч. Меморіальна споруда у вигляді кам’яного стовпа (частіше прямокутного в плані), який звужується догори, з пірамідально загостреною верхівкою.

Оболочка – оболόнка, -и, ж. Просторова конструкція, утворена криволінійними поверхнями, відстань між якими надзвичайно мала порівняно з іншими розмірами.