Словник термінів архітектури

А

Абаван – абавáн, -а, ч. Навіс над вікном або входом до споруди, призначений для провітрювання й захисту від вологи.

Абажур – абажýр, -а, ч. Форма вікна в підвалах і тюремних приміщеннях. Абак, абака – абáк, -а, ч., абáка,-и, ж. Верхня плита (звичайно квадратна) капітелі колони, напівколони, пілястри, яка знаходиться під архітравною балкою.

Абациса – абацúса, -и, ж. Проміжний елемент у вигляді вузької пластини між дзвоном капітелі та абакою, або між абакою і балкою.

Абрис – áбрис, -у, ч. 1. Силует, контур архітектурних форм. 2. Контурний рисунок, просте лаконічне зображення, що переводиться на стіну при виконанні фрески, сграфіто. 3. Назва проектного кресленика в Україні XV – XVII ст. Абсида, апсида – абсúда, апсúда, -и. 1. Багатогранний або напівкруглий у плані виступ споруди, перекритий напівкуполом. 2. Вівтарна частина храму у вигляді гранованого або півциркульного виступу.

Абстракционизм – абстракціонíзм, -у, ч. Абстрактне (безпредметне, конфігуративне) мистецтво, модерністська течія, що відмовилася від зображення реальних предметів та явищ; утворилася на ґрунті футуризму, кубізму та дадаїзму. Напрямки розвитку: оп-арт; супрематизм; неопластицизм тощо.

Абшнит, апшнит – абшнíт, апшнíт, -а, ч. 1. Вал з ровом усередині укріплення. 2. Запасна або допоміжна оборонна споруда основної фортеці, відділена від інших укріплених частин.

Аванбек – аванбéк, -а, ч. Передня частина мостового бика замкненої циліндричної або овальної форми, або оточена двома площинами, що утворюють гострий кут.

Авангардизм – авангардúзм, -у, ч. 1.Назва художніх течій ХХ ст., для яких характерні прагнення докорінного оновлення художньої практики, розриву з її усталеними принципами і традиціями, пошуки нового, незвичайного змісту, засобів втілення і форм творів. 2. Назва ряду тенденцій в мистецтві ХХ ст., зокрема 20-30-х рр., які характеризуються радикальним новаторством та схильністю до експериментування. В архітектурі авангардизм охоплював італійський футуризм, німецький експресіонізм, неопластицизм, супрематизм, радянський конструктивізм, сюрреалізм, кубізм та кубофутуризм, дадаїзм тощо.

Авандуки - авандýки, -мн. Палі, що вбиваються у ґрунт вздовж берега.

Аванзал - аванзáл, -у, ч. Невеликий зал, кімната перед головним залом у великих громадських будинках, палацах.

Аванкур - аванкỳр, -а, ч. Передня площа, розташована перед головною спорудою або парадним майданом.

Аванпорт - аванпόрт, - у, ч. Зовнішня частина морського порту, розташована за природним мисом, косою чи дамбою, яка призначена для тимчасової стоянки суден до звільнення підходу до причалів для вантажно-розвантажувальних робіт.

Авансцена - авансцéна, - и, ж. Відкрита частина (від завіси до рампи) театральної сцени, трохи висунута вперед до залу для глядачів; знаходиться між рампою і завісою або порталом, який прикрашений каріатидами тощо.

Агора – агόра, -и, ж. Майдан у Давній Греції, де відбувалося народне зібрання. Зазвичай це був центральний торговельний майдан, оточений храмовими і громадськими будівлями з портиками, майстернями, крамницями.

Акант, аканф – акáнт, акáнф, -а, ч. Скульптурна прикраса у вигляді стилізованих листків і стебел аканта – рослини, поширеної в Азії, Африці, південних регіонах Європи. Форма листя аканта є важливим декоративним елементом коринфського ордера.

Акведук – акведỳк, -а, ч. Міст-водовід (канал, труба) для подання води до населених пунктів, зрошувальних та гідротехнічних систем із розташованих вище від них джерел; частина водоводу у вигляді аркового моста над яром, річкою, шляхом, в якому стінки і дно лотка або труби є несучими прогоновими конструкціями.

Акрополь – акрóполь, -я. ч. Піднята та укріплена частина давньогрецького міста, так зване верхнє місто, фортеця (сховище на випадок війни).

Акротерий – акротéрій, -я, ч. Скульптурна прикраса (статуя, пальмета, грифон), розміщена над кутами фронтонів у будівлях, зведених на основі класичних архітектурних ордерів.

Алтарь – вівтáр, -я, олтáр, -я; ч. 1. У давніх народів жертовник, місце для жертвоприношень. У Давній Греції і Давньому Римі вівтар був окремою спорудою. 2. У християнських храмах – стіл (престол) для відправлення таїнства. Вівтарем також називають східну частину християнського храму, відділену іконостасом.

Альков – алькόв, -а, ч. Ніша, заглиблення в стіні для ліжка; відділене напівзамкнуте приміщення в квартирі.

Амвон – амвон, -а, ч. Підвищення перед вівтарем, з якого священик виголошує проповіді, читає Євангеліє.

Ампир – ампíр, -у, ч. Стиль в архітектурі та мистецтві трьох перших десятиліть ХІХ ст., що завершив еволюцію класицизму, для якого було характерним спорудження монументальних масивних портиків, використання військової емблематики в архітектурних деталях та декорі тощо.

Амфипростиль – амфіпростúль, -я, ч. Давньогрецький храм з колонними портиками на передньому та задньому фасадах.

Амфитеатр – амфітеáтр, -у, ч. 1. Давньоримська монументальна споруда для видовищ, яка являє собою велетенські, еліпсоподібні в плані споруди без даху, з ареною посередині. 2. Місця для глядачів у закритих приміщеннях, розташовані дугоподібними незамкненими рядами або навколо круглої арени.

Ансамбль – ансáмбль, -ю, ч. В архітектурі й містобудуванні – гармонійна єдність просторової композиції, яка включає будівлі, споруди, зелені насадження, а також вільні від забудови простори.

Антаблемент – антаблемéнт, -а, ч. Одна зі складових частин архітектурного колонного ордера – верхня частина споруди, що спирається на колони; об’єднує архітрав, фриз, карниз.

Антефикс – антефíкс, -а, ч. Фігурна архітектурна прикраса з мармуру або випаленої глини (кераміки) у вигляді пальмети, щита з рельєфом, яка розміщувалася на поздовжній стороні покрівлі античних храмів.

Антураж – антурáж, -ý, ч. Оточення, навколишнє середовище.

Анты – áнти, -ів, мн. Виступи поздовжніх стін будівлі, що огороджують вхід.

Анфилада – анфілáда, -и, ж. Ряд послідовно приєднаних одне до одного приміщень, дверні прорізи яких розміщені на одній осі, завдяки чому при відчинених дверях створюється наскрізна перспектива всіх інтер’єрів.

Аппарель – апарéль, -лі, ж. Споруда з похилою поверхнею для проходу або проїзду в будинок.

Арабески – арабéски, мн. Назва орнаменту, який склався в мистецтві мусульманських країн; побудований за принципом нескінченного розвитку повторних груп геометричних, рослинних або епіграфічних мотивів.

Арка – áрка, -и, ж. Криволінійне перекриття прорізів у стіні або прогону між двома опорами – стовпами, колонами, пілонами тощо.

Аркада – аркáда, -и, ж. Ряд однакових за формою і розмірами арок, які спираються на колони чи стовпи.

Аркатура – аркатýра, -и, ж. Ряд декоративних глухих арок на фасаді або на стінах усередині будівлі, які спираються на колони або кронштейни.

Аркбутан – аркбутáн, -а, ч. Зовнішня підпірна кам’яна арка, яка передає розпір склепіння на зовнішні опори – контрфорси.

Архивольт – архівόльт, -а, ч. Криволінійне зовнішнє обрамлення лицьової поверхні арки.

Архитектура, зодчество – архітектýра, -и, ж.; зόдчество, -а, с. Система будинків і споруд, яка формує просторове середовище для життя і діяльності людей, а також мистецтво створення цих об’єктів.

Архитектурные обломы – архітектурні обломи. Профілі окремих елементів, з яких складаються зовнішні або внутрішні карнизи будівель та інші архітектурні деталі.

Архитрав – архітрáв, ч. В архітектурних ордерах – головна балка, нижня з трьох горизонтальних частин антаблемента, яка лежить на капітелях колони.

Астрагал – астрагал, -у, ч. Деталь у класичній архітектурі у формі валика (іноді оздобленого разком стилізованого намиста) з поличкою; з’єднує стовп колони з капітеллю або базою.

Атлант – атлáнт, -а, ч. В архітектурній будівлі підпора у вигляді чоловічої статуї, що підтримує балкове перекриття будинку, портик, балкон тощо.

Атриум, атрий – áтріум, -у, áтрій, -ю, ч. 1. Основне приміщення з верхнім освітленням у давньоримському житлі. 2. Внутрішній двір з басейном (імплювій) у центрі та отвором (комплювій) у покрівлі або перекритті над ним для стікання дощової води.

Б

База – бáза, -и, ж. Основа, підніжжя, нижня опорна частина колони, напівколони, пілястри, пілона або стовпа.

Базилика – базúліка, -и, ж. Витягнута прямокутна в плані будівля, поділена рядами колон на поздовжні галереї (нефи). Середній неф, зазвичай ширший і вищий, ніж бокові, завершується півкруглим виступом стін – абсидою, освітлюється через вікна, розміщені над покрівлею бокових нефів.

Балка – бáлка, -и, ж. Суцільний або збірний конструктивний елемент у вигляді бруса, тобто тіла, розміри поперечного перерізу якого незначні у порівнянні з довжиною, який застосовують для перекриття приміщень.

Балюстра – балюстра, -и, ж. Бічна частина іонічної капітелі у вигляді сувою між волютами, прикрашеного довгими стилізованими листками і перев’язаного пояском.

Балюстрада – балюстрáда, -и, ж. Огорожа балконів, терас, покрівель, сходів тощо, зроблена з ряду фігурних стовпчиків (балясин), з’єднаних поручнем.

Балясина – балясина, -и, ж. Невеличкий фігурний стовпчик, що підтримує поручні огорожі.

Барабан – барабáн, -а, ч. Циліндрична або багатогранна верхня частина будівлі, яка є основою для купола.

Барельеф – барельєф, -а, ч. Скульптурний твір, у якому випукле зображення виступає над площиною фону не більше, ніж на половину свого об’єму.

Бароко – барόко, невідм. Архітектурний і художній стиль кінця 16 – середини 18ст., який вирізняється складністю та декоративністю форм. Характерними рисами є напруженість, динамічність образів, прагнення до розкоші, величі, поєднання реальності й ілюзій у відображенні розмаїття та мінливості світу.

Башня – бáшта, -и, вéжа, -і, ж. Споруда чималої висоти, яка перевищує горизонтальні розміри сторін основи.

Бельведер – бельведéр, -а, ч. 1. Майданчик, вишка, надбудова над будинком для огляду довколишньої місцевості. 2. Павільйон, альтанка на підвищеній місцевості. 3. У західній Європі іноді називають палацові будови і самі палаци.

Бельэтаж – бельетáж, -у, ч. 1. Перший ярус (поверх) зали театру, розміщений над партером і амфітеатром. 2. Другий поверх у палаці, особняку, розташований над цокольним поверхом.

Беседка – альтáнка -и, бесíдка, -и, ж. Невеличка архітектурна будівля для відпочинку серед живої природи.

Блок – блок, -а, ч. Природний або штучний камінь великих розмірів, який використовують для спорудження фундаментів, стін, виготовлення монументів, скульптур, постаментів тощо.

Бочка – бόчка, -и, ж. У російській кам’яній і дерев’яній архітектурі 17 – 18 ст. покрівля, що має форму півциліндра із загостреним верхом та утворює на фасаді кулеподібний фронтон.

Бык – бик, -а, ч. Проміжна підпора мосту.

Бювет – бювéт, -а, ч. Споруда над джерелом мінеральної води, іноді сама споруда, обладнана водопроводом від мінерального джерела.

В

Вал, валик – вал, -а, вáлик, -а, ч. Напівкруглий у перерізі криволінійний архітектурний облом, який використовується в різних ордерних композиціях.

Вальма (вальмовая крыша) – вáльма, -и, ж. (вáльмова покрівля). Чотирисхила покрівля з трикутними схилами (вальмами) на торцях будівлі.

Ванти – вáнти, -ів, мн. Сталеві троси для закріплення висячих конструкцій, наприклад, прогонів мостів, багатопрогінних покриттів.

Виадук – віадýк, -а, ч. Шляхова інженерна споруда мостового типу, що улаштовують через яр, дорогу, ущелину тощо.

Вимперг – вúмперг, -а, ч. Високий шпилястий різьблений фронтон над порталом або віконними отворами у будівлях готичної архітектури.

Винтовая лестница – кручені сходи. Сходовий підйом, в якому сходи розміщують по спіральній лінії.

Возрождение, Ренессанс – Відрόдження, с.; Ренесáнс, -у, ч. 1.Період у культурному та ідейному розвитку країн західної і Центральної Європи 14 – 16ст. Характеризується гуманізмом, зверненням до культурної спадщини античності. 2. Архітектурний стиль, який змінив готичний і сприйняв елементи греко-римської архітектури з великою кількістю рельєфних прикрас.

Волюта – волюта, -и, ж. Архітектурно-декоративна деталь у формі завитка з «вічком» у центрі, яка є складовою частиною іонічної або коринфської капітелі.

Ворота – ворота, мн.; брама, -и, ж. 1. Широкий, що закривається стулками, проїзд у двір. 2. Широкі двері в будівлі.

Восьмерик, восьмиугольник – восьмéрик, восьмикýтник, -а, ч. В українській та російській архітектурі 17 – 18 ст. восьмикутна в плані споруда або частина споруди.

Выкружка – вúкружка, -и, ж.; вúжолобок, -а, ч. Античний архітектурний облом криволінійної ввігнутої форми, який у поперечному перерізі становить четверту частину кола.

Г

Галерея – галерéя, -ї, ж. 1. Довге і вузьке крите приміщення, яке з’єднує частини будинку. 2. Підземний хід, що з’єднує приміщення або шахти. 3.Верхній ярус зали для глядачів (гальорка). 4. Приміщення для експонування художніх творів, також назва багатьох художніх музеїв.

Герма – гéрма, -и, ж. Чотиригранний стовп, що звужується донизу, підставка для погруддя (спочатку Гермеса – бога торгівлі).

Гипостиль – гіпостúль, -я, ч. Великий багатоколонний зал палацу або храму в країнах Давнього Сходу (Іран, Єгипет).

Гирька – важόк, -а, ч. Фігурна деталь у вигляді перевернутої піраміди з цегли або каменю, що підвішується на захованому всередині кладки стіни металевому стрижні.

Глава, главка – бáня, -і, ж. Зовнішнє завершення купольних церков і мечетей у вигляді маківки, шолома, конуса, парасольки, яке будували на барабані як на основі.

Гонт – ґонт, -у, ч; ґόнта, -и, ж. Дерев’яні клиноподібні дощечки (ялинові, соснові тощо) з поздовжньою канавкою на торці для закріплення на даху.

Горельеф – горельєф, -а, ч. Скульптурне зображення, що підвищується над площиною фону більш, ніж на половину свого об’єму.

Горница – світлúця, -і, ж. Верхнійярус житлового будинку 18-19 ст. в Росії.

Готика – гόтика, -и, ж. Архітектурний і художній стиль (поширений від середини 12 до 16 ст.), характерними рисами якого є підпорядкованість форм вертикальному ритму, використання стрілчастих склепінь на ребрах (нервюрах), багатство різних кам’яних оздоблень, скульптурних зображень.

Грифон – грифόн, -а, ч. Фантастичне чудовисько з тулубом лева, крилами орла і головою (іноді з головою лева).

Грот – грот, -а, ч. Паркова споруда у вигляді неглибокої печери, перекритої склепінням.

Гротеск – гротéск, -у, ч. 1. Орнамент, в якому вигадливо поєднують різні декоративні зображальні мотиви (рослини, тварини, маски тощо). 2. Вид шрифту з рівномірною товщиною штрихів, без відсічок. 3. Особливий тип художньої образності, в якому контрастно сполучаються фантастика і реальність, прекрасне і потворне, трагічне і комічне.

Гурт – гурт, -а, ч. 1. У готичній архітектурі арка, викладена з клиноподібних каменів, що укріплює ребра хрестового склепіння. 2. Профільована тяга на фасаді будівлі. 3. Те саме, що й нервюра.

Гусёк – вúкруження, с.; гусьόк, -а, ч. Античний архітектурний облом, переріз якого складається з вижолобка (зверху) і напівовала (внизу), що безпосередньо прилягають один до одного.