ISBN 966-657-020-3 8 страница

Жоден вид не знаходиться поза цілим і не існує сам по собі. Якщо змінюється частина, то все еволюційне ціле знаходиться в зміні. Але жодна з частин не може змусити ціле змінюватися так, як їй хочеться. Частина не може ставити умови, щоб це ціле підкорялося її бажанням. Частина може тільки брати участь у динаміці цілого й у такий спосіб бути з ним у єдності. Але не більше того. Це стосується і людини. У Природі діє один непорушний Закон Вищої Справедливості: "Віддяка всім по діянню кожного". Звільнена від антропогенного преса, вона сторицею віддячить людству.

Логіка вимагає, щоб в основі всіх областей екології була єдина методологічна база. Вона повинна бути найбільш повно подана концепцією в її фундаменті - загальній екології. Але навіть поверхневий погляд показує, як це не відповідає дійсності. Сумно, але екологія повторює гріхи старої академічної науки. Здавалося б переконливий і незаперечний висновок Всесвітньої хартії природи (1982 р.), що людина - це частина Природи. Природа первинна, а людство - вторинне. Воно у природі живе, воно нею живе, воно від неї живе з її ласки, а не навпаки. Це закони природи вічні, незмінні і непохитні. Їх неможливо, не дано обійти, переступити, змінити. Людина може їх порушувати, може їх використовувати, але впливати на їх хід вона не має сил. Інтереси природи - це сили вищого порядку стосовно людських інтересів. Нерозуміння і недотримання цього незаперечного факту вже привело "царя і підкорювача" на поріг екологічної катастрофи. Але знов і знов піднімається на щит природоруйнівна ідеологія.

Соціоекологія оголошує себе "моноцентричною системою, центральною ланкою якої виступає людина, інтереси якої є критерієм оптимізації", а її динамічну рівновагу людина "...повинна регулювати, оптимізувати і цілеспрямовано керувати". А чи ж може? Життя вже показало, як вона це може. То чи не доцільніше спочатку зайнятися оптимізацією і регулюванням своїх споживчих інтересів? Хоча б до тієї пори, поки людство не вивчить більш глибше закони природи і не навчиться їх шанувати. Принцип централізації інтересів людини виражений лицемірним постулатом - "усе для людини". Ну і то, звідкіля ж, як не із соціоглибин слід очікувати йому підтримку. У цьому зв'язку спадає на думку сатиричне оповідання про те, як лектор цілісіньку годину розпинався про всемогутність науки. Бабуся запитала, чи може наука з оберемка трави і цебра води зробити молоко. Збентежений доповідач змушений був зізнатися в безпорадності. «А моя коза може»,- загордилася бабуся за матінку-природу. Так що ми можемо, звичайно, втручатися в природу, але от щось там керувати – це ще велике питання.

Екологія не уникла старої академічної хвороби - боротьби авторитетів. Проявляється тенденція гучніше про себе заявити і піднятися над іншими. Наприклад, прагнучи довести "особливу роль географічних наук у становленні екології". Тим самим переноситься акцент активності з області вирішення загальними зусиллями екологічних проблем у сферу з'ясування "заслуг".

Це, безумовно, і простіше, і легше, і кожному під силу. Так-от тій же економіці - з не меншим правом. Тому що ніхто інший, як вона зуміла "зрушити камінь з мертвої точки", примусивши владарів не тільки соізволити повернути погляд на проблему забруднення навколишнього середовища, але й ужити заходів щодо його захисту, убивчо обґрунтувавши в грошах, у що обходяться державі "сльози дитини". Історія нас сама розсудить.

Сер Вільям Гров висловив зауваження, що повинне б стати девізом науки: "Наука не повинна мати ні бажань, ні упереджень. Істина повинна бути її єдиною метою" [Соrrеlаtіоns of Physical Forces, 1842].

Так виявимо ж терпіння. “Змінюючи себе, ми змінюємо Світ”, - повчали в давнину. Еволюційне істинне призначення людини - це розкриття, розвиток, духовне зростання душі. Свідомість нарощується самою людиною лише у випадку її еволюційного розвитку. Дух має два вираження: Свідомість і Знання.

Одна з першочергових цілей екології - це формування екологічної свідомості і реалізація екологічного мислення при вирішенні наукових і практичних завдань. Людина здатна зрозуміти тільки те, що не перевершує рівень її свідомості. “Свідомість розширюється живою етикою - культурою доброго розуму і розумного серця”, - сказав Гаутама Махасатьяна тисячоріччя тому. Розширенність свідомості є духовність. Це загальнолюдяно.

Екологічне мислення являє собою синтез поглядів, теорій і емоцій, що відбивають проблеми відносин суспільства з природою в плані їх оптимального вирішення відповідно до конкретної мети і можливостей при дотриманні примату Природи. Воно повинно формуватися на основі виявлення причинно-наслідкових зв'язків розуміння цілісності законів природного середовища, єдності з ним людини, необхідності збереження життєздатного стану середовища. Та доки немає методологічної єдності, а сама екологія стоїть на платформі егоцентристських прагнень, росте бездуховне, екологічно неосвічене покоління "царів", грузнучи в пороках споживацтва, влада і командири виробництва витончуються у виправданні екологічної бездіяльності, застить око паперовий пил законодавчих вихрів, простий люд споглядає і ремствує, політикани виявляють "заклопотаність" про благо народу з усіх трибун. Валить отруйний дим, течуть мутні води, променіє атомне виробництво, добрива для полів із благословення учених мужів починають виробляти з більш екологічно збиткоємної, а головне, радіоактивної північноафриканської сировини і т.д. і т.п.

Канули в Лету екологічні уроки, що змітали з лиця Землі племена, цивілізації, материки. Сьогодні до нас волають рани Чорнобиля. Повчанню не внято. Безневинно не помічаємо, що піднімаючи “на гора” з надр поховану протягом мільйонів років радіоактивну масу, тим самим прирікаємо нащадків під удар радіоактивних речовин, смертоносні випромінювання яких руйнують живі тканини підстави матерії, порушуючи цілісність її і тим самим розриваючи життєзабезпечувальні зв'язки систем структури матеріального життя. Нині у світі усе спрямовується до руйнування, замикаючись саме на себе, тому що нелінійна структура, яка замкнута на саму себе, неминуче прирікає себе до руйнування, вичерпавши свій інформаційно-енергетичний потенціал.

Світ є нелінійна структура, і усе у Світі є нелінійна структура, і людина є також нелінійною структурою. З цього приводу Ж.-Б. Ламарк сказав: "Можна, мабуть, сказати, що призначення людини ніби полягає в тім, щоб знищити свій рід, попередньо зробивши земну кулю непридатну для життя". “Бережіть Природу нашу - Матір вашу!” - волає гасло. Науці відомі численні приклади еволюційних глухих кутів. Сьогодні ми спостерігаємо, як людина своїми діями, знищуючи високоорганізовані живі організми, тварин і рослини, сприяє відтворенню доісторичних умов, повертаючи в біосферу ті речовини, що були виведені з неї і поховані в осадових породах. Тим самим вона відновлює першосередовище, сприятливе для найпростіших, але в якому немає місця для вищих організмів, у т.ч. для людини.

Людина - лише один з елементів Природи. Вона тільки частина єдиної земної біосфери, її "гвинтик", а не "пан", незважаючи на оманну міць технічних засобів. Це необхідно не просто зрозуміти, але прийняти до виконання. Вузький практицизм, економізм, безоглядний техніцизм повинні поступитися місцем екологічному підходу. В.І. Вернадський ще на початку ХХ ст. сформулював положення про хімічну єдність живої речовини біосфери. Згідно з ним усе живе на Землі живе в рамках близьких фізико-хімічних, фізичних, анатомо-морфологічних принципів. "Доки грім не гряне...". Звичайно, коли виявляються будь-які грізні тенденції, з'являються сумовиті песимістичні пророки. Але при всій повазі до авторитетів варто пам'ятати, що навіть прогноз погоди усього на тиждень-другий ми навчилися вгадувати в межах непереконливої імовірності. Що ж стосується природних процесів, то завжди, рано чи пізно, слідом за цим відбувається різке зрушення й у науці, й у технологіях. При цьому навіть відносно невеликі якісні їх зміни іноді супроводжуються різкими якісними зрушеннями в природі.

Природа сама в силах виправити положення, якщо людина усуне причину її збурювання і не буде упиратися у своєму божевіллі. У протилежному разі це означало б загибель цивілізації. Майбутнє в людини і природи - спільне. Дотепер людство підкоряло природу. Ще не пізно поклонитися їй. Настав час бути люблячим сином Матері-Природи. Розумному сину не в тягар дотримуватися її законів.

Глобальна екологічна проблема, що набула актуальності на рубежі 60-х рр. ХХ ст., поставила перед людством складні завдання. Насамперед вона висвітила анахронізм замкнутого на національних інтересах мислення і сприяла поширенню мислення загальнопланетарного, що ґрунтується на гуманістичних, загальнолюдських цінностях. У розумінні того, що загрозу екологічної катастрофи можна відвести тільки при загальнопланетарній солідарності, лежить запорука успіху її вирішення. Суспільство перейшло межу, за якою процес уже незворотний.

Екстенсивний розвиток технолітичної цивілізації антропоцентризму забезпечив зростання економічної і соціальної сфер суспільства за рахунок «підкорення» природи. Безроздільно пануючи над наукою і культурою, поправши духовність, європейська доктрина войовничого матеріалістичного природознавства обумовила відчуження людини від природи, викликала дегуманізацію суспільства, привела на поріг екологічної катастрофи і поставила під загрозу його існування.

На рубежі століть людство переживає переломний етап історії. Воно вступило у фазу біфуркацій, породжену зміною інтенсивності соціокультурних стадій на хиткій грані самознищення. Все чіткіше проявляється тенденція становлення самоорганізації нового інформаційного суспільства, нового бачення світу, усвідомлення особистісної відповідальності за його долю, демократії розуму. Вони стають умовою і фактором виживання. Це вимагає зміни менталітету. Це обумовлює реформу освіти. Гострота і значущість екологічної проблемної ситуації диктує невідкладність кардинального поліпшення екологічної освіти.

Екологія людини, екологія матері, екологія ембріона абсолютно пов'язані з екологією планети Земля, з екологією Космосу. Ми єдині з планетою і космосом. Ми плоть від плоті жива частина. Цю єдність визнавали освічені розуми всіх часів. Весь Космос – це єдина жива Свідомість. І як утроба матері для зародка, так і Земля – це утроба для людства. І відношення до неї повинно бути відповідно дбайливим. Доки це не стане головною ідеєю виховання й освіти, загальнолюдською ідеєю, доти аморальності і насильству над людиною і Землею не буде межі. Екологія як така - це суть морального і духовного виховання людини. Екологічна аморальність відбивається не тільки на нас, але й на Землі і на всьому живому, на Космосі. Так на якій же стадії перебуває сучасна цивілізація, що намагається знищити свою Землю, свою Матір? Який рівень її свідомості? Та нагадаємо, що еволюційна позиція людини не вимирати, а змінюватися, переходячи на більш високий рівень свідомості.

Неповага до жінки, до материнства породжена неповагою до Природи, Землі так званим патріархатом, “світом чоловіків”. Джерела цього – в історії становлення цивілізації. Знищуючи природу, інші види істот на землі, людина збіднює себе. Звідси – майбутнє в руках жінки-матері. Чоловіки самозачаровані ідеалом сили і впиваються залізною міццю, притому не найкращою її стороною. Проаналізуйте. У питанні про майбутнє, дітей жінка глибше всіх разом узятих чоловіків. Те, що попереду, – це її відповідальність. Чоловіки в цьому можуть брати участь чи не брати, але це її хрест, оскільки в них за природою відсутній материнський інстинкт. Майбутнє в руках жінки. Корені цього криються в тваринному світі, в еволюційній сутності світу. Чоловік дотримується своїх законів бути в усьому будь-що попереду, тим самим демонструючи свою видову успішність.

Соціумна конкуренція виникла замість природної. Її джерело те ж саме. Чоловіки не сліпі і не глухі, та й не байдужні, але тільки жіноче усвідомлення факту ослаблення популяції здатне зняти напасті осліплення інстинкту життя. Взаємини на рівні характерів і генних якостей між чоловіком і жінкою можна зобразити як тертя двох каменів. Якщо вони обоє тверді, то будуть сипатися іскри і вони рано чи пізно розсипаються. Якщо обидва камені м'які, то вони не зможуть притертися, тому що нерухомі, обездвижені, а без руху немає розвитку. Тільки коли один камінь досить твердий, а інший досить м'який, рух між ними можливий без збитку. Пари повинні бути не на шкоду ні собі, ні потомству. Це і є основа генної передачі. Взаємовідносини між чоловіком і жінкою – суть проблеми екології. Мудрі предки виховували дівчаток у жіночих, а хлопчиків у чоловічих школах. Такий підхід був в Елладі. Зберігся він нині ще місцями на Сході.

Криза інституту родини – один з елементів глобальної кризи. Еволюційно сформовані взаємини між чоловіком і жінкою на зорі історії відрізнялися гармонією і турботою один про одного, зумовленою прагматичною необхідністю один в одному. Родина була гармонійним цілим. Чоловік - мисливець, здобувач, захисник. Це викликало турботу, любов і повагу, оскільки він - самець, продовжувач роду. Але він вимагав уваги і турботи. Кращий шматок – годувальнику. Жінка – берегиня вогнища, дітей, тепла, порядку і миру в родині. Вона мати, джерело любові, турботи, ласки, ніжності. В родині кожний з них на своєму місці. Вони разом забезпечували виживання роду. Опорою родини є обоє – і чоловік, і дружина. Рівна відповідальність лежить на обох. Головне, щоб була згода і любов у родині. Не чоловік, не жінка, а сама родина як така є опорою.

Індустріальне суспільство висунуло інші вимоги і уявлення про турботу й увагу, породило нові взаємини. Добробут докорінно змінив ситуацію. Чоловік перестав мати потребу в берегині. Жінка перестала мати потребу в добувачі і захиснику. У підсумку – поділ функцій зникає, ролі змішуються. Традиційні турбота й увага заміщаються і підмінюються штучними почуттями й емоціями. Більш того, вони купуються, продаються. Попит створений, ринок розваг спроможний забезпечити всіх і вся. Сюжет біблійний. А хто кого спокусив, це вже не суть важно. З раю вигнали обох.

Індустрія розваг – це складова сучасного суспільства. Коли людина спокушена розвагами, вона прагне все життя перетворити на розвагу. Психологія розваги – це пошук усе більш гострих відчуттів за будь-яку ціну. Спокуса – це ринкова стратегія. Ми всі стали учасниками процесів, що відбуваються в суспільстві. Більш того, ми в них зацікавлена сторона. Вони – основа нашого благополуччя, основа демократії. Ми є те, що ми є. Шукати ворогів - то невдячне заняття. Ми самі собі вороги. Але не заважало б до сучасних заповідей додати ще одну про захист дітей від інтересу в спокушуванні (індустріально організованого інтересу «золотого тільця»).

Екологічне неуцтво населення, фахівців, чиновників призвело до екологічної кризи. Суспільство не пам'ятає явища, що являє собою глобальний граничний процес, за яким прогрес життя може виявитися не просто ускладнений, але взагалі неможливий. В нове тисячоріччя воно прийшло обтяжене проблемами, породженими його нерозумною поведінкою. Людство інволюціонує техногенним шляхом. Це не могло не призвести до деградації людини, до глобальної деградації природних систем. Концепція хижацького природокористування не здатна забезпечити вимоги екологічності.

Суспільство змушене переглянути коло своїх споживацьких запитів і цінностей. Природні ресурси й екологічні цінності, їх деградація важко піддаються адекватним оцінкам. Їх роль в економічному механізмі регулювання пов'язана з недосконалим механізмом власності на екологічні блага. Механізм господарювання, орієнтований на задоволення матеріальних запитів, що формуються споживчим спектром цінностей і удаваною доступністю ресурсів, на одержання короткострокового прибутку і скорочення циклів оборотності, виявився неспроможним, не узгодженим із природними процесами. Природа стала предметом надмірної експлуатації і забруднення. При цьому розплата за негативні наслідки перекладається, як правило, на населення, а не на витрати «перетворювача» природи.

Усвідомлення взаємозалежності і єдності економічної й екологічної сфер визначило характер проблеми, необхідність захисту довкілля. Глобальність проблеми диктує першорядну значущість екологічних цілей. Безпека навколишнього середовища є обов'язковою умовою стійкого розвитку. Процеси системи «суспільство-природа» проявляються і впливають не тільки в регіональному, але й у міждержавному аспектах. Мова йде про механізми як короткострокового, так і довгострокового прогнозування.

Під екологізацією народногосподарського комплексу мають на увазі діяльність щодо зниження екологічного навантаження з розрахунку на одиницю сукупного суспільного продукту. При цьому під екологічним навантаженням розуміють зведені до єдиної критеріальної бази результати негативних наслідків впливу на людину і природні системи процесів виробництва і споживання. Під екологізацією людини розуміють формування її менталітету шляхом виховання, освіти, інформаційного забезпечення і забезпечення одержання знань, навичок, вмінь, необхідних і достатніх для реалізації завдань екологізації.

Базовим поняттям є категорія стійкого розвитку суспільства. Обов'язковою умовою стійкого соціально-економічного розвитку є екологічна безпека середовища. Екологічність рішень фахівців і керівників прямо і безпосередньо залежить від їх екологічної освіти, культури. У цьому плані головним регулятором поведінки є свідомість людини.

Екологія як така – суть морального, духовного виховання людини. У загальній класифікації природокористування відноситися до практичних наук. Від результатів його діяльності залежить стан навколишнього середовища.

У виконання Конституції, Законів «Про охорону навколишнього середовища», «Про охорону атмосфери», «Про охорону земель» тощо, Постанови «Про екологізацію соціально-економічного розвитку...», Наказу «Про обов'язкову екологічну освіту...» давно вже час змінити стереотип «підкорювача», «брати» і «перетворювати» на концепцію зберігати, захищати природу. На це повинні бути націлені зусилля всієї системи управління, системи екологічної освіти і виховання, політики і стратегії екологізації економіки.

Тільки гармонічне поєднання прагматичного й етичного в екологічному мисленні може забезпечити адекватну реакцію в конкретній ситуації. Рівень екологічних переконань визначає активну життєву позицію людини в сфері охорони навколишнього середовища і раціонального використання природних ресурсів. Розуміння єдності розвитку людини і природи – основа основ екологічного мислення. Духовність людини, усвідомлення свого місця і ролі в еволюції Землі відіграють першорядне значення.

Формування екологічної свідомості і реалізація екологічного мислення у вирішенні наукових і практичних завдань – одна з найважливіших цілей підготовки фахівців усіх професій. Екологічна свідомість являє собою синтез поглядів, емоцій і теорій, що відбивають проблеми взаємин суспільства і навколишнього середовища в плані їх оптимального вирішення відповідно до конкретних цілей і можливостей при дотриманні примату Природи. Вона повинна формуватися на основі розуміння законів цілісності природної системи, єдності з нею людини, необхідності збереження життєздатного стану середовища життя.

У формуванні екологічних знань один із найбільш складних і важких процесів – це усвідомлення соціально-економічної сутності відношення людини до природи. Розуміння єдності і взаємозалежності еколого-економічного простору визначає значущість проблеми, значущість екологічної освіти. Формування особистості починається з раннього віку. Але екологічна освіта стає дієвою, тільки коли фахівець приходить до переконання про необхідність захисту природи через осмислення свого професійного завдання і тих наслідків, до яких може призвести його діяльність при недотриманні екологічних вимог. У цьому зв'язку надзвичайно важливу роль має світоглядна орієнтація особистості в галузі природокористування.

Екологічне виховання й освіта характеризуються комплексним підходом. Вони містять політичні, моральні, світоглядні й інші аспекти формування особистості. Актуальне, проте, питання – чи доросло людство до вміння використовувати силу науки і техніки на сучасному етапі цивілізації і чи не забуло воно у реальній “текучці” правило “не нашкодь”. Адже не секрет, що для багатьох характерно взагалі прагнення до задоволення сіюхвилинних матеріальних запитів за рахунок безоглядного використання природних благ.

У повсякденній дійсності матеріалізм витіснив духовність. Слід, однак, нагадати, що істинне призначення людини на Землі - це розкриття, розвиток, духовне зростання. Духовність є краса гармонії з Природою. Гармонія означає рухатися разом з... Краса є рушієм удосконалювання.

Під духовним зростанням розуміється насамперед зростання свідомості. Причому такої свідомості, при якій людина сприймає все живе як саму себе. Свідомість нарощується самою людиною лише в її еволюційному духовному розвитку. Вона розширюється культурою доброго розуму і розумного серця. Це загальнолюдяно. Задоволення матеріальних запитів дає тільки почуття задоволення і нічого для розвитку в еволюційному плані не дає. До того ж поняття життєво необхідних потреб нічого спільного не має із сучасними так званими “престижними потребами століття”.

Якщо Природу розглядати не з позиції споживача, а одухотвореною живою Сутністю, колискою й утробою життя, то звідси виникає природне поняття «міри» у взаємостосунках з нею. Міра – це насамперед повага. Це глибоке впровадження в психіку, що мета виховання – це виховання людини моральної, без чого вона не людина цивілізована. “Не плюй в колодязь …”. Це прописна істина. Міра – це помірність в усьому (роботі і відпочинку, бажаннях і потребах тощо). Поважаючи себе, навчишся поважати й інших. А це однією освітою не досягається. Найбільш складний іспит – знаходячись у центрі спокус, бути не спокушеним. Розум людини далеко не завжди такий іспит витримує.

Багато говорять про необхідність застосування системного підходу для формування світогляду. Але при цьому мало звертається уваги на психологічну готовність до розуміння й усвідомлення важливості екологічної проблеми конкретним індивідуумом. Якщо екологічна культура формується з дитинства систематично і цілеспрямовано, то вона може стати рисою особистості, тим підсвідомим почуттям, що підкаже екологічно правильне свідоме рішення. Якщо ж не так, то для дорослої людини екологічні проблеми рідко стають її внутрішньою потребою.

Хоча екологічні пізнання людини постійно розширюються, але коли вони не торкають її почуттєву сферу, вони легко забуваються і не стають пріоритетами. У цьому плані викладання повинне будуватися не стільки на репродуктивному методі навчання, а переважно на дієвому, що опирається на активізацію розумового процесу для виявлення й аналізу причинно-наслідкових зв'язків.

У цьому зв'язку доцільно процес викладання основних екологічних принципів будувати не тільки шляхом впливу на прагматичну сторону, але насамперед активізацією розвитку етичних уявлень. У підборі фактичного матеріалу варто надавати перевагу насамперед тій інформації, що впливає на почуттєву сферу і тим самим сприяє більш глибокому усвідомленню екологічних принципів. Ефективність навчання підвищується, якщо подавати інформаційний матеріал через емоційну форму його викладу на живих прикладах.

Екологічна тематика, крім викладачів дисциплін природоохоронної спрямованості, викладачів інших курсів, особливо суспільних, практично мало торкається і не хвилює. У той же час саме вони відіграють провідну роль у формуванні світогляду. Тому при підготовці фахівців недостатньо обмежуватися тільки одним загальноосвітнім курсом з екології. Необхідно на практиці ввести в програми, у завдання курсових і дипломних проектів усіх дисциплін без винятку елементи природоохоронної спрямованості та більш широко практикувати ділові ігри на екологічну тематику.

Нагальним завданням є створення нових інтегративних курсів, здатних змінити ідеологію, дати ключі до розуміння принципів і механізмів екологічних потрясінь, сформувати адекватний менталітет соціуму на основі міждисциплінарного комплексного історико-філософського, культурологічного і еволюційно-синергічного підходів до сучасного природознавства і нової його парадигми.

Необхідно у зв'язку з цим підвищити екологічну підготовку усіх викладачів, особливо суспільних дисциплін. Для цього варто ввести цей курс у програму системи підвищення професійної кваліфікації.

Доцільно також проводити тестування в плані екологічної підготовки претендентів на відповідальні посади. Престиж вузів визначається рівнем підготовки його випускників та рівнем кваліфікації його викладачів. Тому було б корисно, однак, при атестації вузів враховувати і ступінь екологічного світогляду його майбутніх фахівців.

7 СТАНОВЛЕННЯ ЦИВІЛІЗАЦІЇ: БЛИСК

І НЕДОЛУГІСТЬ ФЕНОМЕНУ

Історія є закономірність, проявлена в часі. Науці відомі два типи земних цивілізацій. Перший охоплює розвиток людства від шаманської до грецької цивілізацій (зі своїм ідеалом людини). Другий – цивілізація єдинобожжя і науково-технічного прогресу (зі своїм ідеалом людини). Вся історія цих цивілізацій є історією споживачів, а нинішня – активних споживачів. На ринку загального споживання Ідея завжди була продуктом нарівні з матеріальними речами. Ідея також завжди використовувалася і як меч, і як щит. Усі війни завжди ідеологічно обґрунтовувалися, у т.ч. й економічні, інформаційні. Ідеологічний щит сьогодні – загальнолюдські цінності, а меч - інтереси. Це поєднання непоєднуваного: моральності і его. Індустріалізація суспільства така, що повернути від его до моральності вже неможливо.

Шлях суспільства роздвоєний. У ньому одночасно дві протилежні тенденції. А це означає, що їх зіткнення неминуче і воно вже реально виявляється. Це означає, що виявляються ознаки нової цивілізації (НТП і всесвітня інтеграція на фоні планетарної глобалізації). Вона вбирає в себе усе, що можна увібрати, й активно шукає свій ідеал людини.

Цивілізація першого типу – індуська (індуська тріада). З неї виникали релігії, системи, цивілізації, культури. Друга цивілізація – християнська (християнська трійця і далі аж до дарвінської теорії еволюції). Декларовані нині загальнолюдські цінності у формі проголошених прав людини – це моральні заповіді прийдешньої цивілізації. Показово, що вони прийняті демократичним методом. І хоча написані вони не від імені Бога, але жодна з релігій не може їх не визнати. Вони мають загальнолюдську легітативність – як світську, так і релігійну. Це демократія в повному смислі цього слова. Тим самим з'явилася основа фундаменту нової всесвітньої релігії. Нова епоха вбирає і поєднує в собі всі цінності, що можна об'єднати, – від науки до релігій, від економіки до політики. Загальнолюдські цінності складають її духовний, моральний стрижень. Це її заповіді.

Моральність поза релігією неможлива. Вся історія людської цивілізації побудована на ній. Причина цьому те, що двох істин не буває. Усі релігії – плоди одного дерева. Назва цього дерева – древо пізнання. І з якого боку на який ґрунт у який час плоди падали, так і проростали. Можна не погодитися з тим, що загальна інтеграція і загальнолюдські цінності утворять фундамент нової релігії, але неможливо заперечувати той факт, що вектор моральності вже визначений і за ним стоїть міць реального об'єднання. Він веде до відродження і перетворення релігії доісторичних часів, до свідомої віри без залякування, але на базі знань.

Усі спроби замінити моральність чим-небудь іншим завжди погано закінчувалися. Це означає тільки те, що без релігії людина в кращому випадку просто недолуга. Неозброєним оком видно факт прояву наріжних стовпів фундаменту нової цивілізації. Маховик історії розкручений. Вектор історії визначений. І виток спіралі буде довершений, коли загальнолюдські цінності стануть одночасно інтересами людства. З цього моменту піде відлік часу нової цивілізації людини іншої (свідомої). Для кожної цивілізації – свій ідеал людини зі своїми фізичними, ментальними, психічними, моральними, духовними параметрами. Попит породжує пропозицію. Сьогодні попит на пошук людини незбиткової – ідеал цивілізації. І хоча це ще напівусвідомлювана тема і на ринку сьогодні вона втілюється в безлічі форм (від природничонаукових вишукувань до параноїдальної демагогії), але сам факт її наявності безумовно незаперечний.

Спадковість, моральність, природний добір - усе це та споконвічна потенція, що властива первинній біосубстанції, з якої еволюціонувало життя. Свідомість, стабілізація, руйнування – це триєдиність, відзначена всіма релігіями. В індуїзмі це Брахма (Творець), Вішну (Хранитель), Шива (Руйнівник). У Дарвіна це спадковість, мінливість, природний добір. При їх порівнянні стає очевидно, що мова йде про одне й те саме. Залишилося погодитися чи спростувати.

Слово “перебування” несе в собі інформацію, яку можна подати як «я там і не там, я є це і не є це» і «знаходячись у якійсь формі, я не є самою цією формою, форми існують, тому що в них перебуваю я». Отже, термін перебування охоплює і пронизує весь мислимий і немислимий світ, який можна позначити полем перебування. Зміст перебування можна пізнати тільки пробудженням у ньому.

Пробуджений знає це в собі і бачить це в усьому навколо. Ментальною діяльністю таке пробудження не заміняється. Пробудження є усвідомлення свідомої діяльності всесвітньої гармонії, гармонії триєдиності. А це зовсім не те саме, що ми маємо на увазі під свідомою діяльністю людини. Основа діяльності тріади – діяльна відчуженість у полі перебування: «Я там і не є це», «перебуваючи в усьому, нічим не заплямований». Пробуджений у перебуванні не обтяжений ніякою кармічною діяльністю і дотримується порядку речей. У будь-якій діяльності він чистий. Така діяльність не від розуму. Перебування виявляється в людині відчуженістю. Це цілий спектр понять: заглибленість, відсутня присутність, зупинка, угасання, безмовність, незаплямованість, незахваченість, свобода від влади его. Відчуженість як у дії, так і в бездіяльності. Її природна сталість – сталість у перебуванні. А це означає незалежність від понять, їх пошуків і суджень, у т.ч. і від медитації. Перебування як таке можна назвати Абсолютом, Порожнечею, Свідомістю, Безмовністю, Споглядальником, Дао безіменним. Відсторонений не є зомбі чи наркотрансценденталіст. Він не той, хто перебуває в депресивній прострації і тим більше не байдужий. Це і готовність, і бездіяльність одночасно. Стани ці зазвичай несумісні. Але без їх поєднання неможлива медитація (нульова точка між мінусом і плюсом крайності). А без цього неможливий еволюційний прогрес.