ISBN 966-657-020-3 5 страница

Розуміння зводиться до сприйняття минулого. Це позачуттєве сприйняття, досвід пояснення світу описом. Воно здійснюється енергією почуттів і направляється фізичним, нервовим, емоційним, психічним та іншими станами.

Сприйняття як співробітництво енергії і матерії визначається спільною дією відчуття, враження, уявлення, уяви. Воно дає усвідомлення попереднього моменту. Але раніше сприйняття завжди виступає увага. Індивідуальне сприйняття розчленовує уявлене із дійсності на міри уваги відчуттям, враженням, представленням і озвучується ними.

Здатність є потенційна можливість здійснення дії, обумовленої засобом і методом. Уміння – це здатність, обумовлена швидкістю і напрямком руху, здійснювати дію.

Моральність не має ніякого відношення до особистості. Вона характеризує особистість, але не належить їй. Це тільки характеристика, що обумовлена совістю, тією Звісткою, що зберігає в собі Сутність як свою приналежність до Космосу, і тією Звісткою, що їй довірив Владика нести в життя. Моральність – це коли совість нічим не затемнена, не заплямована, коли в Сутності немає нічого неправильного. А всілякі етикети, етики, теорії – це тільки штучні породження соціуму для забезпечення своїх інтересів.

Психологія, що лежить в основі східного мислення, – це традиція. Там ще зберігся метод виховання, що забезпечує наступність і зв'язок поколінь і часів. Європейська система навчання – це прагматизм у чистому вигляді. Сформувався вид навчання, де вчитель став викладачем, а учень – студентом. Освіта і виховання розділені. Більш того, освіта, наука, релігія і виховання перестали бути єдиним цілим.

Моральні загальнолюдські цінності демократії європейської цивілізації (сформульовані Ф.Д. Рузвельтом) - свобода слова, свобода совісті, свобода від убогості, свобода від страху. Властивість демократії – політизованість, що вимагає мати думку про справедливість, законність. Це психологія інтересу, де головне – закон “вигідно-невигідно”. Ніякого відношення до моральності це не має, це питання фізіологічне. Це ґрунт, де суспільні, установлені загальнолюдські цінності й особисті інтереси неминуче приходять у зіткнення у взаєминах між людьми, людини з державою, між державами, людини і природи. Ґрунт для цього конфлікту як у собі, так і зовні. А світ усе б'ється в спробах вирішити питання про добро і зло.

Зосередженість не дає розслабитися. Це тверда установка, вимога домагатися, досягати, мати. Це захоплення, володіння об'єктом. Свідомість при цьому затиснута, як і все інше. Але як би довго не стискувалася пружина, рано чи пізно вона все одно розтиснеться. А це втома розуму, тіла, психіки. І чим далі, тим більше. Зосередженість переростає в концентрацію. А це ще більше гноблення психіки, коли стрес і депресія стають постійним станом. Психоз захоплення, що стоїть за словом зосередженість, це спотворений соціумом еволюційний інстинкт життя в природі. У сформованих стереотипах це “виглядає” протиприродно, абсурдно, тому що сформована соціумом свідомість живе за своїми надуманими правилами, переставши природно бачити і чути. Прагнення – це дитяче “хочу”. Брати і натомість не давати нічого. Якщо для дитини і нормально, то для дорослої людини ставлення до природи - жадання в силі (брати, гадити і навіть не прибирати). Жадана жадібність у силі – це сила, що не знає обмеження, що руйнує і людину, і середовище її життя. Руйнування рівноваги в екосистемах призводить до екологічних катастроф. Природа мутує. Це факт, який треба визнати з усіма висновками для людини.

Однак саме жадібність - головний рушій нашої цивілізації (наприклад, війна – це бурхливий розвиток науки, техніки, економіки). Властивість зосередження – це сила, воля, захоплення, прагнення перемагати, володіти. Його тіло – людина. Все інше – внутрішні індивідуальні якості людини. Властивість уваги – це відкритість, розширеність, беззахисність, піддатливість, м'якість. Його внутрішня суть – безоб'єктивність, ненасильство, незахоплення об'єкта. Його тіло – зосередженість.

Властивість споглядальника – усе охоплювати і в усьому перебувати. Споглядальник є у всьому вищевикладеному (увага, зосередженість). Його властивість – бути. У людині тіло споглядальника – увага. Термін “споглядання” в нашій ментальності не зовсім коректний. Більш коректний термін для нас – “милування”. Споглядання відповідає релігійній людині в повному смислі цього слова. Така практика можлива тільки для тих, хто не блукає між думкою і собі на думці. Вона потребує іншого виховання. А це для нашої цивілізації з психологією споживача практично неможливо. Такий її стрижень неминуче буде приводити до конфліктів як всередині людини, так і в суспільстві.

Ці якості людини присутні в часовому світі. Вони змішані. Є мікрокосм. Є макрокосм. Одне є породженням іншого. В людині панує зосередження, увага в ущербі, а споглядальність в усьому тільки присутня у чеканні своєї години. Споглядальність є властивість цього світу (вселюблячий, позачасовий, причина). Споглядальник – це прояв Світу. Пробуджений споглядальник несе в собі якості уваги і зосередженості без збитку для себе, природи, еволюції. Прояснений споглядальник – це віра як така. Через пояснення словами це незбагненно. Просвітління відрізняється від навіювання тим, що останнє ніколи не було пережитим, але повинно стати таким за задумом, тоді як просвітління є спогадом тих моментів пережитого досвіду, що мали місце в дійсності. Прояснена увага – це мислення іншого порядку (векторна свідомість, логіка іншого порядку). Пояснити словами це складно, хоча можливо, якщо готовий ґрунт для сприйняття, бо це неможливо пояснити в лінійно-логічному порядку. Прояснене зосередження бачить закони природи такими, якими вони є. Це слідування їм, течія, плин, ментальна стійкість, якщо пояснювати в лінійно-логічному порядку. Коли пробудження і просвітління відбуваються зверху вниз – це Абсолютна Віра і увазі, і зосередженню. Коли це відбувається знизу вверх – зосередження й увага підлеглі Споглядальнику і вірі поза сумнівами.

Стабільність можлива тільки в динаміці. Згадаємо складові інстинктів життя: інстинкт самозбереження, інстинкт пристосування, інстинкт розмноження. Складові еволюції: природний добір, мінливість, спадковість. Поділ: інстинкт життя – почуття самозбереження. Природний інстинкт самозбереження в соціумі трансформувався у форму самозбереження, що породжує спритність, лицемірство і прагнення (тяга володіти) як методи виживання. Природний закон сильно перекручений у соціумі у форму покарання.

Мораль – це форма забезпечення законослухняності.

Еволюція як поняття була сформульована (теорія Дарвіна), але сама людина природні інстинкти в собі трансформувала до невпізнанності. Прагнення – от головний рушій. Лицемірство, прагнення володіти і страх перед законом (що живлять один одного) стали наріжними стовпами цивілізації. Хоча розсудливість поки що ще не загублена.

Про прагматизм європейця можна говорити багато і доброго, і поганого. Прагматизм прагматизму різниця. В усьому необхідна міра. А вона просто так собі не дається. Європі знадобилося зробити величезне часове коло, щоб повернути те, що є її надбанням: демократію, тягу до точних наук, заповіді Спасителя (вони тепер викладені у вигляді загальнолюдських цінностей, прав людини). А те, що нею загублене, так це внутрішній шлях, збагнення себе, збагнення світу в собі, тобто цілісність «Я». Загублено досягнення древніх – знання через себе. Оглянемося назад. Поки ці основні принципи сучасної цивілізації формувалися і поєднувалися, були знищені надбання древньої цивілізації. Методично стиралася пам'ять предків. А це вже безслідно не проходить. Традицій без коренів не буває. Насіння без ґрунту не росте. Треба визнати, що і це європейське досягнення, і ці втрати – заслуга християнської цивілізації. Приниження, наруга над першою цивілізацією сьогодні відгукнулися бездуховністю і неуцтвом. І ще Слава Богу, що під “цивілізуючим” натиском устояли індуїзм, буддизм, які і зберегли методи, що не несуть виродження. І смішно і грішно. Що знищили, те і шукаємо.

Прагматизм – це розвиток лівої півкулі, тобто розуму. Права півкуля головного мозку – це розсуд, розуміння, емоції. Чим гарний прагматизм, так це тим, що в нього немає ні друзів, ні ворогів. У нього є тільки одні інтереси, голий розрахунок, як у бізнесі, так і в політиці. А щоб чого такого не подумали, у нього на цей випадок вчасно приготовано на обличчі «сир» (chese). Так недовго розучитися і натурально посміхатися, радуватися. І наївно чекаємо, щоб права півкуля мовчала і не було криз, а істерія прагнення не стала суспільною нормою? Хотіти не шкідливо. Але так довго бути не може і не повинно. Скільки мотузочка не в'ється, а...

На Сході на одній правій півкулі теж далеко не змогли пройти. Для європейця мовна поетична барвистість (що має на Сході практичне підтвердження) є навколодуховним марнуванням часу. Неможливо прогресувати лише на одній півкулі. У природі все цілісно, єдино. В еволюції все гармонійно, усе на своєму місці. Ідеал і еволюція нероздільні. Вони додержуються свого шляху. Гармонія особистого, її еволюція не може бути поза гармонією з еволюцією Цілого.

Щоб рухатися гармонійно з еволюцією земною, до її шляху і треба повертатися. Маховик історії розкручений. Інертність його величезна. Та людина має свободу вибору. Що вибере, те й одержить. І вибір за кожним. Персональна воля – це і персональна відповідальність.

Віра – це дуже просто. Якщо розум зупинений, тоді це послання зверху. Як серед незліченної безлічі зірок є планети, що несуть життя, так само з мільйонів людей пробуджується одна прояснена особистість. Ніяке інформативне знання не заміняє віри і не може замінити її. Той смисл, що стоїть за поняттям карми, сучасною мовою означає закони еволюції як причинно-наслідковий зв'язок, що поширюється на усіх без винятку. Молитовність, відчуженість, медитативна свідомість – це перебування в дусі, це еволюціонування духовне і фізіологічне. Релігійність породила совість, а не навпаки. Світ неподільний. Це релігійність як така. Релігійність є любов безособистісна, безмежна. Це властивість світобудови. Вона породила релігію. Сьогоднішнє зіткнення в людині й у суспільстві – це антагонізм між совістю і прагматизмом. А пристрасті людські породжують лише скверну, пороки, клеса. Мудрець не юрист. Він хоч на вигляд і простіший, але непохитний, тому що закони совісті знає на собі і ними керується неухильно. Розум людини метушливий.

Молитовність є всесвітня медитація поза суєтою. Це усвідомлення вічності. Поза релігією людина що тварина. Але між релігією і релігійністю є істотна різниця. За великим рахунком, усі релігії – це єдине людське надбання. Це огранювання одного кристала. Вого ще не закінчене. Зовнішня мета релігії виявляється в духовно-моральному вихованні людей. Релігійність є її властивістю. Її енергія покладена в основу світу і в кожного із нас. І вона основа нашого всесвіту. Усі релігії в будь-якому випадку спрямовані на виховання людини. Однак треба розрізняти, що є шлях розвитку, а що є тільки психотерапія. Людина еволюційно недосконала, вона в еволюційному застої. Розуміння цього тільки починає формуватися. У чому саме недосконала, вона ще не знає, але вона вже в пошуку. Уже зрозуміло, що людина створила собі умови для психічного захворювання (стреси), що завдала собі генної шкоди (штучний добір, чим ослаблена, що веде до виродження виду), що вона порушила своєю діяльністю природу (мутація). Вихід з цього може бути у відновленні інстинкту життя. Інстинкт життя краще, ніж розум, знає, як еволюційно самозберігатися (розум - тільки як окремому індивіду). Людина еволюційна як психотип – от і об'єкт цивілізації. Змінений, перекручений, спотворений у соціумі інстинкт життя блокує закон еволюції. Природа мутує. Це причина, через яку хворіє людина. Все інше в соціумі це тільки закономірні наслідки.

Атеїзм - це тонкий лід, по якому одна людина пройде, а цілий народ ухне в безодню. Без релігії неможливий порядок. Без порядку люди гірше тварин. У них-то саме і є свій порядок – природна гармонія. А ми не дотримуємося природної гармонії. Історія тому підтвердження.

Примирення без перегляду церковних канонів просто ілюзія. За Старим Завітом іудеї – це богообраний народ. За Новим Завітом християни - богообраний народ. Те ж саме у мусульман. Складно домовитися обраним, бо ж у кожного з них свої канони. Послухати релігійного діяча будь-якої релігії, то не буде ні найменшого сумніву, що це мирна релігія. Та чомусь століттями представники цих самих мирних релігій знищують один одного. “Людина осліплена егоїзмом унаслідок безтурботного відношення до майбутнього і байдужості до себе подібних, вона сама сприяє знищенню засобів до самозбереження і тим самим винищуванню себе як виду”,- писав Ж-Б. Ламарк.

Вибірковість породила нетерпимість. А це є загарбання, захват. Нетерпимість породила фанатизм. Це теж загарбання. Фанатизм породив расизм. Знову загарбання. Фанатичний расизм породив нацизм. І це є загарбання. Загарбання (психозациклювання) породило фрейдовський психотип. Селекція. Підсумок – сьогоднішнє сьогодення. Маємо те, що маємо. Світ розколотий надвоє: цивілізований і нецивілізований. Це новий варіант снобізму: підлесливість перед сильним і зарозумілість перед слабким одночасно. Насіння розбрату кинуті. Їх сходи – нові «ізми». Комусь доведеться пожинати плоди. Відкинувши усе дурне, варто підкреслити, що релігія цивілізує людину з давніх часів. Чи принаймні завжди намагається це робити. Будда у світі пройшов – і забули. Христос постраждав – і забули. Простота, краса, безстрашність – Христос і Будда ніщо інше не говорили. Хто має вуха … І в грі випадають кращі карти, але від вас залежить дати їм краще застосування. Релігійність – це любов, це властивість світу, це його споконвічна основа.

Пристрасті людські породжують тільки пороки. Це природний принцип – боротьба протилежностей. Заберіть жодне з цих якостей і не буде еволюційного руху, руху суспільства. За відсутності віротерпимості глобальні процеси інтеграції будуть, як кажуть, проходити будь-як, як це вже було не раз: усе буде обґрунтовано ідеологічно, а вектор напрямку усе той же. Нині на слуху слово духовність. Духовність є релігійність. Це поняття було введено європейцями, коли духовно-релігійні вчення Індії і Сходу два-три століття тому почали проникати на Захід. Духовний - означає люблячий ближніх, як Бога, і Бога, як ближнього.

Істинне призначення людини – це розкриття, розвиток, духове зростання душі. Свідомість нарощується самою людиною лише у випадку її еволюційного розвитку. Під духовним зростанням слід розуміти, насамперед, ріст свідомості. Причому такої, при якій вона сприймає інших людей і все живе у світі як саму себе.

Дух має два вираження: Свідомість і Знання. Свідомість є Гравітація, що хвилями в мисленні творить Життя Думкою. Думка є Промінь Вогненного Світла, що створює в Речовині Простору голограму того, що Відбувається. Творець Творить Речовиною Простору в Хвилях Свідомості, Рухом Хвиль Свідомості в Речовині Простору. Матерія виробляється Роблячи Собою в Собі, Єднанням Протилежностей Єдністю Буття. Розсування Речовини розвитком Думки у Свідомості, що проходить крізь Речовину, розвиває розсунення Простору.

Свідомість і Простір, Мислення і Думка Єдині в Абсолюті. Вони складають і є Аспекти Речовини Простору. У них немає протилежностей протиставленням, так само як немає протиставлень протилежностям. Вони є Єдність і Багатовимірність Безмежності Життя.

Властивість Світу – еволюція, видозміна. І якщо хтось не втілює, не сприймає цей Задум тут і зараз, то за це і відповідає він особисто. Ті, що не еволюціонують, самі сходять зі шляху. Вибір – за кожним. Така правда життя.

Людина як біологічний вид еволюційна. Ілюзією буде вважати, що свідомість притаманна лише людині. Всесвіт є Свідомість. Свідомість є Всесвіт. Еволюція людини ще не завершена. Неважко бачити, що вона досі була розділена на частини. Ці частини нині об’єднуються в єдине ціле. Глобально. Це на наших очах відбувається. Еволюція як така для людини є вимогою Небес. Вона втілюється через їх Творця. Володар -–Спаситель.

Світ нескінченно об’єктивний. Він еволюціонує. Ревізія цього світу його Владикою відбувається постійно. Принципи її містяться в нас – це і є еволюційні закони. В людині вони закладені споконвічно, початково. Вони в нас не просто так з’явилися. Їх треба втілювати, запроваджувати на Землі. Їх ніхто не в змозі відмінити. А вийти з них – це означає автоматично викреслити себе із розвитку. Вибір – за кожним персонально. І відповідальність.

Еволюція Космосу первинна. Еволюція Землі і людини вторинна. Але нашій ментальності все ще хочеться вірити, що первинна саме еволюція Землі. Та шлях вигоди-інтересу здатний поховати еволюційний шлях. А якщо стрижень еволюції спотворюється до трупа, то інстинкт життя вихолощується цивілізацією.

Такий закон Природи. А за ким дзвонять дзвони - нам пора вже в собі це почути й не грати у “кота-мишки”. Ця омана знімається тим, що досить лише просто визнати для себе раз і назавжди те, що на початку Світу стоїть Бог-Творець. Серед всіх творців Творець Сущого – найперший архітектор, а всі науки вже від нього. Все має свій початок і все має свій кінець.

Незліченна кількість Всесвітів в нашій Світобудові. Ще не винайшло людство назви тієї кількості нулів, що могли б характеризувати чи відобразити його масштаби. Вічність, нескінченність, безмежність. Ці слова хоч якось можуть відобразити нашу уяву про нього. Всесвіти, метагалактики, галактики, сонячні системи, планети. Молекули, атоми, елементарні частинки. Простір. Час. Речовина.

Окультні джерела стверджують, що Всесвіт створює незліченна кількість метагалактик, вибудованих у правильні восьмигранники. Ці восьмигранники складаються, у свою чергу, із безлічі шестигранників, що вибудувалися в гігантські скупчення галактик. Шестигранники в своїх лініях складаються із п’ятигранників скупчень зіркових систем. Планетарні системи збираються в чотиригранники. Самі ж планетарні тіла в більшості своїй побудовані із тригранних кристалічних решіток атомів. Атоми, як відомо, обертаються в своїй площині, визначеній напрямком переміщення та фазовими зміщеннями, обумовленими ентропією речовини.

Питання походження Світу, Сонячної системи, Землі, Людини – це споконвічне питання. Сьогодні ми лише дуже невпевнено можемо стверджувати, як саме його пояснювали люди в сиву давнину. Проте й те, що ми спромоглися дізнатися про їх погляди, вражає й іноді навіть перевищує досягнення сучасної науки, залишаючись для неї таємницею до того часу, коли час від часу вона знаходить їм наукове підтвердження.

Звичайно, у порівнянні із середньовічною впевненістю европейців щодо квадратності Землі сучасні знання зробили гігантський крок. Та єдиної загальної теорії, яка б пояснювала б з наукових позицій всю різноманітність процесів, так і не розроблено, зокрема щодо Землі.

Сьогодні наука дотримується твердження, що історія Землі поділяється на догеологічну (більш ніж 4,6 млрд.років тому) і геологічну стадії.

Вона відмічає, що в історії еволюції земної кори спостерігається чітка цілеспрямованість усіх явищ і процесів та поступове ускладнення її структури. Це дає змогу виділити основні стадії і закономірності її розвитку.

Геохронологічна шкала основних етапів еволюції земної кори і органічного світу подана послідовними етапами: катархейським (який почався, як вважають, 4 млрд. років тому), пізньоархейським (початок якого відносять на 3,5 млрд. років тому), ранньопротерозойським (близько 2,6 млрд. років тому), пізньопротерозойським (близько 1,7 млрд. років тому), палеозойським (0,57 млрд. років тому), мезозойським (0,35 млрд. років тому), кайнозойським (останні 66 млн.років).

Характерно, що кожний з цих етапів і кожний тектонічний цикл Землі розвивався за подібним сценарієм із двох стадій: тривалого поступового еволюційного розвитку і короткого бурхливого його завершення та переходу на якісно новий рівень.

Зі зміною фізико-географічного середовища Землі, обумовленого тектонічними процесами, пов’язані поява біосфери Землі та розвиток органічного світу. З цієї саме причини еволюція органічного світу збігається з геохронологічними періодами.

Для кращого розуміння динамічних явищ природи еволюції земної кори корисно розглянути еволюцію каркаса Землі. В давнину піфагорійці, а також Платон ретельно вивчали філософські і математичні аспекти правильних стереометричних багатогранників. В математиці їх донині називають тілами Платона. Це тетраедр (чотиригранник, що має 4 грані і 4 вершини), гексаедр (куб, що має 6 граней і 8 вершин), додекаедр (12 граней, 20 вершин), ікосаедр (20 граней, 12 вершин).

Так-от наша планета в своєму розвитку послідовно проходила шлях еволюції правильних об’ємних (опуклих) фігур. Наукою накопичено багато даних про відповідність еволюції структур і процесів Землі з еволюцією цих фігур. Так, чотирьом геологічним ерам відповідають чотири силові каркаси платонових фігур: протозою – тетраедр (4 плити), палеозою - гексаедр (6 плит), мезозою – додекаедр (8 плит), кайнозою – ікосаедр (12 плит).

Окультні джерела запевняють, що Земля – жива Істота і її поверхня поділена за певними правилами на зони з певними властивостями.

Сьогодні наука за допомогою приладів підтверджує завіряння окультистів щодо наявності решітки геопатичних зон планети, які здатні впливати на проходження геобіологічних процесів. Потужна геомагнітна решітка покриває поверхню Землі у вигляді візерунка структури додекаедра-ікосаедра. При цьому двадцять районів планети (вершини додекаедра) є центрами поясів виходу речовини, що є основою біологічного життя, флори, фауни, людини. Центри всіх магнітних аномалій і магнітного поля також розміщені у вузлах системи трикутників ікосаедра.

Процес розвитку нашої планети відбувався поетапно. Він обумовив появу корисних копалин, зокрема нафти і діамантів, з ікосаедро-додекаедровим візерунком на поверхі Землі. Саме таку структуру відзеркалюють нині і процеси життєдіяльності на Землі. До того ж і всі найближчі небесні тіла свої процеси теж розміщують згідно з цією системою, зокрема Сонце, Марс, Венера і взагалі зірки, галактики. Дещо подібне спостерігається і в мікроструктурах, зокрема будові аденовірусів.

Становлення життя на Землі наука відносить до докембрію, тобто більше 4 млрд. років тому. Умовно виділяють переломні рубежі в еволюції організмів: поява першої органічної речовини у воді (4 млрд. років тому), поява перших живих організмів (3,8 млрд. років тому), поява у водоростей примітивного типу фотосинтезу (3 млрд. років тому), поява еукаріотів та розподіл організмів на рослинні і тваринні (1,4 млрд.років тому).

Цікава така арифметика. Космічной рік (сидеричний, що визначається повною прецесією земної осі, який називають платонічним роком) Землі триває близько 26 тис. наших земних років. Звідси вік Землі в системі нашої Галактики становить близько 173 космічних років. Використовуючи коефіцієнт переводу n-мірного простору у (n+1)-мірного простору (5,25·10⁴), термін існування планети Земля (як Космічної Істоти) не перевищує 3,3 її часових меж.

Якщо час існування планети умовно вважати за одну добу (24 години), тоді життя на ній існує ось уже 20 годин, перші істоти вийшли з води на сушу 6,5 годин тому, ссавці живуть 3 години 46 хвилин, а людина лише останні 10 секунд.

Езотеричні джерела завжди стверджували, а наука нині теж погоджується, що еволюція людини відбувається як невід’ємна складова вселенського надорганізму біосфери Землі, яка, у свою чергу, є породженням Галактики, а всі вони – клітинки Всесвіту. Сьогодні вчені з приводу керівної ролі Космосу в еволюційних процесах застосовують термін “Космічне інформаційне поле”.

Так-от езотеристи стверджують, що в складі еволюції Землі кожна людина в процесі своєї еволюції проходить свій особистий ментальний, фізіологічний, духовний розвиток, поступально переходячи з одного еволюційного рівня (раси) на наступний.

Всього налічується 7 корінних рас. Кожна корінна раса у своєму еволюційному розвитку проходить послідовно 7 субрас, а ці, у свою чергу, ще по 7 підсубрас. При цьому перша корінна раса – духовна всередині й ефіроподібна зовні - це людина астральна. Друга корінна раса – психо-духовна і ефіро-фізична тілесна все ще позбавлена розуму, але вже двостатева в кінці свого розвитку ефірна істота. Третя корінна раса – вже фізіологічна, яка на завершальному етапі має органи відчуття і чуття та здатність до статевого розмноження. Четверта – фізіологічна істота, але все ще бездуховна. П’ята – фізіологічна, чуттєва людина.

За езотеричними свідченнями, сучасне людство – це п’ята підраса п’ятої корінної раси.

Наука впевнена, що біосфера сформувалася уже на найбільш ранніх стадіях розвитку Землі, причому досить швидко і вже в досить складному вигляді.

На сторінках вітчизняних підручників зазначається, що людина з’явилася в кінці кайнозою. Визнається, що споріднені їй істоти існували ще на початку цієї ери в палеоцені близько 100 тис. років тому. Сучасна людина, за твердженням офіційної науки, з’явилася в епоху останнього заледеніння близько 40 тис. років тому. Проте в наукових колах добре відомі факти, які підтверджують її існування 200 тис. років тому, 400 тис. і навіть 1,5 млн. та 3,5 млн. років тому.

Наука має досить переконливі факти про те, що вік нашого Всесвіту оцінюється приблизно від 11 до 18 млрд. років. Їй також відомо про існування більш ніж 15 млрд. інших Всесвітів, вік яких перевищує 50 млрд. років.

Від часів Дарвіна наука дотримується думки, що генетичну інформацію контролює навколишнє середовище шляхом природного добору найбільш пристосованих індивідів. Але чомусь при цьому якось забувається, що найбільш пристосовані до цих змін саме найпростіші живі організми, які ось уже кілька мільярдів років існують без будь-яких помітних змін. Не буде також зайвим нагадати (як один з прикладів еволюційних глухих кутів) історію мурах і термітів.

Згідно з теорією природного добору Ч.Дарвіна найбільш пристосована до умов життя особистість має більше шансів вижити і ця риса її організму закріплюється генетично в майбутніх її поколіннях. З цієї точки зору більш пристосованою до змін має бути саме освічена людина, яка краще орієнтується в життєвих обставинах. Але ця теорія не може пояснити явища, коли в процесі еволюції чомусь мають перевагу не найбільш прогресивні форми.

Майже всі еволюційні теорії в біології до цього часу виходять із уявлення про розвиток як процес змін від простого до складного. Проте не слід було б забувати, що в теорії кібернетики непорушно визнається правило Ешбі, згідно з яким керована система ніколи не може бути більш складною, ніж керівна.

Ще один важливий висновок полягає в тому, що різкі зміни середовища призводять спочатку до різкого зниження різноманіття, а далі ведуть до вибухоподібного процесу формостворення. Про це теж не слід забувати.

Досліди генетиків свідчать про те, що індивідуальний розвиток живого організму (онтогенез) і розвиток систематичної групи істот (філогенез) дуже подібний до редагування і розмноження уже готової програми без зменшення складності її будови.

Більше того, складність організмів може збільшуватися. Це можна пояснити лише тим, що живі організми є не просто самотвірними системами, а утворюються в умовах більш складної системи, яка корегує цей процес та керує ним. Такою зовнішньою системою для організмів є біосфера, середовище їх життя.

Якщо ж припуститися думки, що біосфера як середовище життя керує розвитком індивідив, керуючись інформацією, записаною в його генетичному коді, то звідси логічно випливає, що і вона у своєму розвитку теж керується інформацією, яку, в свою чергу, одержує із Космосу.

Наука намагається довести, що інтелект зумовлений, головним чином, генетичним шляхом. Проте статистика свідчить про протилежне як серед людей, так і серед різних груп тварин.

Генетика вважає, що еволюція органічного світу здійснюється за рахунок мутацій. Але статистика знову свідчить протилежне. А саме те, що абсолютна більшість мутацій взагалі - то шкідлива для організму, а особи, які з’являються на світ після мутагенного впливу, взагалі виявляються нежиттєздатними і безплідні.

До речі, якщо порівнювати мікроскопічну будову клітин людини і одноклітинного організму, то неможливо виявити принципової різниці.

Можна ще довго перелічувати парадокси еволюційних свідчень, які наука не може сьогодні пояснити зі своїх сучасних позицій. Але всі вони відразу ж розвіюються як дим, якщо взяти за факт те, що кожна жива істота на Землі народжується, розвивається, виконує свою програму життя як складова невід’ємна частина вселенського надорганізму біосфери Землі, яка теж, в свою чергу, є породженням Галактики, а всі вони – це лише клітини Всесвіту.

Окультні науки виходять з того положення, що людина є моделлю Всесвіту, а Всесвіт – це модель людини. Земна людина є втіленням людини Космосу. Сутність людини – досвід творіння. Світ є результат мислетворчості. Свідомість керує думкою. В еволюції Землі механічні форми руху передували біологічним формам життя, але саме останні обумовили появу інтелекту.

Подальший еволюційний ланцюжок породження форм життєвого руху – це інтелект - реалізаційна творча воля – інтуїція – мудрість - любов безособистісна безмежна. Людині треба це пройти. Кожен з цих душевних рухів – зростання, перетворення, становлення – породжує свій час і свій простір.

Людина подібна до Всесвіту. Клітина подібна до людини. Все має свою нескінченність.

5 ПАРАДИГМА ОСВІТИ В ДЗЕРКАЛІ

ФЕНОМЕНУ ЦИВІЛІЗАЦІЇ

У теорії філософії, соціології, психолого-педагогічній науці і практиці доведено, що саме освіта є одним з надісторичних факторів соціальних перетворень. Роль освіти в процесах розвитку суспільства неможливо перебільшити. Однак саме вона нині переживає глибоку кризу. Загострення глобальних проблем, що загрожують загибеллю людства, свідчить про нездатність сучасної системи сформувати тип світогляду, який би задовольняв загальнолюдським інтересам. До того ж усе більше загострюється тенденція відчуження діючої системи освіти від індивідуальних інтересів особистості, від безпосередніх її переживань. Це вимагає реформи, насамперед філософських основ, методології системи, ціннісних критеріїв, системи поглядів і позицій. Опорними положеннями реформи повинні стати концепції цілісності і фундаментальності на основі парадигмальних змін і досягнень міждисциплінарної стадії науки. Вона повинна бути обумовлена кардинальним розширенням поняття фундаментальності освіти на базі цілісного трансдисциплінарного бачення світу і місця людини в ньому. Цілісність – означає бути гармонійним.