ISBN 966-657-020-3 4 страница

Інші визначення містицизму, що використовують такі невизначені категорії, як Абсолют, Бог тощо можуть задовольнити містиків, але не їхніх опонентів (якщо, звичайно, ті насправді прагнуть щось зрозуміти, а не просто відмахнутися від явищ, непояснюваних з позиції науки, шляхом навішування ярликів шарлатанства чи марновірства).

Зрозуміло, що як і будь-яка інша область людської діяльності, містицизм приваблював і шарлатанів, і бузувірів. Але хіба це є достатньою підставою, щоб весь містицизм оголошувати «чортовинням» і відмовлятися від осмислення інформації про світ психіки і духовного життя? Тим більше, що сама наука вже давно втрутилася у сферу метафізики.

Хіба фізика нині зважиться заперечувати існування елементарних частинок, силових та інших полів, сил, енергій, явищ макро- і мікросвітів, недоступних прямому сприйняттю звичайних почуттів. Але ж все це і є сфера метафізики.

Перешкода для визнання цього має психологічний характер «синдрому матеріалістичних забобонів». Розум, позбавлений догматичних оковів, не може відкинути факти і триматися сліпо за «табу» п'яти почуттів. У цьому плані містицизм – це пошуки істини і постійне пізнавання. А віддавати сферу метафізики шарлатанам є не що інше, як солідаризація з ними і поповнення їх рядів в ім'я увіковічення догм, що встановлюють обмеження на пізнавання.

Маси фізичних тіл утворюють гравітаційне поле. Сутності фізичних тіл – інформаційне поле Всесвіту. У кожного окремого індивідуума є своє поле енергій людської свідомості. Точно так є поле енергій планетарної свідомості всіх живих істот. Одне без іншого неможливо. Цього не можна не враховувати. Але не було б свідомості в істоти, якби її не було б і в атома, і у Всесвіту. Свідомість є голографічною областю інформаційного коду.

Свідомість лише виконує. Знання – велить. Воно є необхідністю здійснювати безперервність життя. Неімущому легко чекати. Ще простіше перебувати в пітьмі невідання повсякденного буття.

Кожна людина є Ідея Творця Творіння. Функції ідей є якості генерацій психокорелятивних квантових полів. Вони організують дійсність земного життя. Які вони, така і дійсність життя.

Мозок - усього лише апарат сприйняття енергій свідомості (правда, вищих), думок і механізм передачі інформації в простір. Розум є те, що має місце в мозку у вигляді знання в даний момент, орган почуттів, біокомп’ютерний механізм. Розум є лише одним із почуттів людини. Здатності розуму залежать від роботи свідомості (“с-відомість” – це поряд, спільно зі знанням). Законами розуму є свідомість, глузд, розсуд, думка. Виконавцями розуму є почуття. Вони визначаються уявою, уявленням, відчуттям. Які почуття – така матерія розуму. Розум розвивається в подоланні проблем, перешкод у процесі реалізаційної діяльності. Мозок не розумніший від будь-якого іншого органа тіла - будь то нога, палець чи кістка. Почуття розвиваються працею, діянням.

Довіряти нерозумним почуттям – властивість грубих душ (Геракліт).

Краща та людина, яка живе здебільшого своїми думками і чужими почуттями. Самий гірший сорт людей, це ті, що живуть чужими думками і своїми почуттями (Л.Толстой).

Розум даний людині для того, щоб вона розумно жила, а не для того тільки, щоб вона бачила, що вона нерозумно живе. Найбільша слабість розуму полягає в недовірі до сили розуму (В.Белінський). Найсильніші розуми саме і відрізняються тією внутрішньою силою, що дає можливість не піддаватися готовим поглядам і системам, а самим створювати свої погляди і висновки (Н.Добролюбов). Немає гірше поганого розуму. Перше зло – недобрий розум. Призначення розуму - відкриття істин. А тому велика і згубна омана – застосування розуму для приховування чи спотворення істини (Л.Толстой). Розум людства розвивається відповідно до того, як людство навчається перетворювати природу (Ф.Енгельс). Розум, навіть якщо його пригнічують і нехтують ним, врешті-решт завжди одержить верх, оскільки жити без нього неможливо. Мудрість життя завжди глибше і ширше від мудрості людей (А.Франс). Розум зростає відповідно до пізнання (Емпедокл). Нерозумний здатний захопитися всяким вченням (Геракліт). Одному тільки розуму як мудрому наставнику слід довіряти своє життя (Піфагор). Розум є здатність бачити зв’язок загального з частковими (І.Кант).

Глузд полягає не стільки в знанні, скільки в умінні застосовувати знання в справі (Арістотель). Мудрість – це дочка досвіду (Леонардо да Вінчі). Лише в розумі щастя. Без нього – біда. Лише розум багатство. Без нього - нужда. Якщо розум вожатим не стане тобі, діла твої серце поранять тобі (Фірдоусі). Хочеш бути розумним? То ж навчись розумно запитувати, уважно слухати, спокійно відповідати і відразу переставати говорити, коли нічого більше сказати (І.Лафарет). Всі скаржаться на свою пам’ять, але ж ніхто - на свій розум (Ф.Ларошфуко).

Складність – це сама простота, викладена докладно. Тільки складність навчає гнучкості мислення, а подолання складності розвиває безприкладні здібності використання можливостей. Можливості знаходяться в безпосередній простоті. Але сама простота не буде зрозуміла, якщо не переборена складність.

Людина розвиває свій розум неминуче для вирішення своїх повсякденних проблем. Вона удосконалює себе шляхом досягнення того, що угледіла розсудом своїм. Вона знаходить завжди розвиток лише того, що вкладає в почуття свої. Людина – це те, що вона сама побажала угледіти. Вона вільна у виборі. Вона також вільна навчитися у Природи самобутності, безпосередності, неповторності. Вона є досвід творіння, ідея творця. Вона є кристалом думки і формою думки, станом її руху. Вона являє собою мислеформу. Світ – результат мислетворчості. Усе, що відбувається у світі, – результат мислення.

Життям є безперервна трансмутація смерті в зростання Духу, в концентрацію його можливостей. Такий аспект духовності матерії – устремління в майбутнє та виділення на цьому шляху із Хаосу інгредієнтів Порядку. Кожна людина є творцем своєї долі. Доля є не що інше як відображення закономірності побудови зв’язків минулого моменту з розвитком подій, як причина з наслідком, які коректуються умовами Дії Руху.

Бажаючий усьому світу багатства – сам буде мати їх. Бажаючий зла – сам знайде його. Хто ненавидить, як і той, хто злиться – матиме хвороби розуму, почуттів, тіла, душі і духу. До добропорядного природа милостива. До велялюблячого – чемна. До того, хто радує і радується – добра. До піднесено прагнучого – щедра. До урочисто спрямованого – всепредставима. До співчуваючого – зцілююча. Тому, хто удосконалюється - розкриває шлях еволюції. Для безтурботного – як колиска для дитини. Для безвідповідального - судія. Для мертвого духом – могила. Жадібного вона робить тугоумним. Щедрого – мудрим. Осудливому закриває очі на істинне положення речей. Усепрощаючому дає розум проникливий. Уважного робить примітним для Вчителя і розкриває врата до Вчителя, який відкриває їх лише за спрямованою волею самої людини.

Де немає постійних якостей психічної енергії, там невпинно трудяться жорна світового хаосу. Але світовий хаос є основою світового порядку. А оскільки останній є нелінійною структурою організації систем, то в основі всякої нелінійної структури лежить хаос. Він є єднальною ланкою в структурі систем. Він забезпечує цілісність структури. Але при цьому він є фактором, що руйнує системи структур. Системи, поглинаючи його, переробляють його в собі, використовуючи як паливо для підтримки своїх енергій. З Хаосу виростає і вибудовується свідомо Порядок.

Нам дане навчання про жертву як про любов всесвітню. Навчаючи про жертву, ви одержуєте владу. Удача слідує за нею – це зворотний її бік. Влада є можливість, тобто кожна жертва є насамперед можливість.

Пора залишити лицемірство, начебто жертва є позбавлення. Христос радив роздавати духовне багатство, але люди перенесли цю раду на роздачу речей. Спочатку награбувати, а потім зі сльозою віддати і розчулитися милосердям. Невдоволення є лише знання можливості, тоді як достаток є смерть духу. Але личить духу і перебувати в дусі. Зовсім не легко жертвувати, коли жертва є можливість, а можливість є користь, а користь є співробітництво, а співробітництво є те, що воскресить чи спалить. Але самовідданість може відкрити врата розуміння. От отут і вибирай.

4 ЕКОЛОГІЯ І ЕВОЛЮЦІЯ ЛЮДИНИ

Любов відкриває врата пізнання. Істина завжди парадоксальна, якщо судити на підставі повсякденного досвіду, що уловлює лише оманну видимість речей. Але треба врахувати, що повсякденний досвід є наслідком дуже далекого вишукування минулих фаз буття. І що сьогодні виявляється рідкою неординарністю, завтра стане неминучою повсякденністю. У цьому і полягають труднощі безупинного поступального руху енергії еволюційного розвитку. В цьому полягає і якість ритму еволюційних періодів. Важко перемогти сіру повсякденність. Вона як драговина поглинає собою все незвичайне. Керуючись законом звичайної буденності звичного буття старе пручається новому. За зовнішнім явним і грубим завжди приховано таємне і витончене.

Думка є нединамічною силою. Вона цілком реальна річ. Її можна відчувати свідомістю і навіть через органи почуттів. Думка вміщає в себе все те, чим може володіти людина. Вона вміщає і саму людину. Тому головне і найбільше призначення людини – робота з думкою, співробітництво з нею.

Гомеостаз є силою і міццю життя всякої побудови. Як висловився Ст. Лем, «гомеостазом є прагнення до існування всупереч змінам». Еволюція гомеостазу є удосконалення рівноваги системи, сублімація речовин і енергій організму, сублімація власне організму фізичного в більш досконалі його види. Трансмутація – це усунення наявного порядку, який необхідно ввести в рух еволюційних процесів більш високого порядку. Це вид заздалегідь запрограмованого руйнування з подальшим свідомим еволюційним поліпшенням. Еволюція людини – це процес миттєвої зміни її мислення. Вона є Благо. Розвиток людини – це процес тривалої зміни свого тіла шляхом удосконалення його органів. Енергія є те, що містить потенційну дію в собі (рис. 6).

Процес міркування завжди особистий, інтимний. Це внутрішня воля. Це внутрішня еволюція. Така динаміка дає можливість особистого зростання, пізнавання себе таким як є і не таким як здається, без самообману, а також прийняття себе як є, тобто примирення. Більш високий якісний рівень – це пробудження. Воно може бути поетапно підготовленим. Час, виховання. “Змінюючи себе – ми змінюємо світ”,- повчали в давнину. Світ змінюється, ми змінюємося. Наслідок – пробудження. Цілісне бачення.

Іі І_і+1

Ік

tk час

Рисунок 6 – Нагромадження інформації (І) і перехід її кількості в якість на новому рівні еволюційного плану

Світ нескінченно об’єктивний. Не побачивши себе, неможливо прийняти цей світ. Світ неподільний – це релігійність як вона є. Пізнаєш себе – пізнаєш світ. “Що нагорі те і внизу”, - стверджував Гермес Трисмегіст на зорі Єгипетської цивілізації у своїх «Смарагдових скрижалях». Це чи не привід кожному проявитися таким, як він є. Є точка відліку. Небагато часу, терпіння - і прийде усвідомлення. Рости, мінятися може лише той, у кого є на це потенція. І хоча вона є у всіх людей, але не всі нею користаються, або ж безплідно її розтрачують. Ріст без болю не буває. Зіткнення не уникнути. За одного битого трьох небитих дають.

Поглиблене міркування починається з міркування словами, а зі ступенем поглиблення і розширення свідомості в думку воно переходить від слів до фраз, потім до понять, до ідей-блоків понять. Далі до заглибленого міркування підключається уява. Вона формує уявлення про предмет міркування. Уявлення викликає необхідні тому враження і залишає їх у почуттях, заповнюючи почуття враженнями, породженими дуже незвичайним шляхом. Враження, у свою чергу, формує в почуттях відчуття, що з поглибленням роботи думки в розумі можуть переходити в органи почуттів, де знаходять звучання. Звучання почуттів в органах почуттів виконує роботу зворотної дії - відбувається збирання і нагромадження енергії, ущільнення її спочатку в почуттях, потім в уявленні через враження і, нарешті, спалахує уява.

Уява – вищий прояв розуму всередині людського єства. Вона основа і джерело здібностей людини. Чим витонченіше і яскравіше уява, тим глибше і ширше здатності людини. Але розвивають уяву здатності розуму, що залежать від свідомості. Уява - це радість розуму. Але ця радість твориться самим розумом. Уява, звичайно, сонце розуму. Але як Сонце підпорядковується законам Космосу, так і уява повинна підпорядковуватися законам розуму, а не навпаки. Не слід забувати, що уява здатна створювати ілюзію на зразок тієї, як Сонце в спекотний день у пустелі створює міраж. Міраж є відображенням дійсності, а ілюзія є відображенням віри. Треба вміти підкоряти свою уяву законам розуму.

Законами розуму є свідомість, розсуд, розуміння і думка. Виконавчими органами цього закону є почуття. Який закон, таке і його виконання. У різних людей він різний. От чому розум треба удосконалювати. Саме це, в першу чергу, і повинно бути головною турботою виховання.

Великий Гаутама-Будда Махасатьяна сказав: «Свідомість розширюється живою етикою – культурою доброго розуму і розумного серця». Це загальнолюдяно. Але є істини, дію яких випробовує на собі кожний. Усі люди зазнають страждань. Причина страждань – пристрасті. Знищенням пристрастей знищуються страждання. Щоб знищити пристрасті, потрібні чотири справи: розбудити серце вогнем очищення - покаянням; очистити мислення піднесеним і прекрасним; звільнити себе від пороків, пристрастей, недоброзичливості; полюбити все живе. Але щоб здійснити звільнення від страждань, потрібно скласти три шляхи в один: шлях незацікавленого діяння, шлях знання, шлях любові безособистісної. Без першого недоступні два інших. Ці істини несуть в собі прихований зміст, і щоб знайти його, необхідно зрозуміти, що відсутність бажаних почуттів є страждання, як і бажання мати бажане – теж страждання.

Людина як колективна істота виживає і самозахищається з давніх часів спочатку як плем'я, рід, потім як народ, нація за допомогою колективної свідомості у постійних пошуках однодумності та у боротьбі проти інакомислення як усередині колективу, так і зовні, навіть до крайніх форм. Свідчення тому як у Старому Завіті, так і в історії всіх цивілізацій. Досвід – критерій істини. І це істина. Це основа доказу для європейської раціональної свідомості. Саме тому Европа готова сьогодні зрозуміти і прийняти інший новий розширений тип мислення через його більшу ефективність. Аналіз, прогноз, підтвердження – швидкість, вірогідність, масштаб. Історично колективна форма виживання диктує колективну форму мислення, певний тип мислення. Все інше відкидається. Це нормально для колективного виживання, тому що ми єдині й поєднані. Це за законами еволюції популяцій. Інший тип свідомості, що на сьогодні уже створений і має місце, є тому об'єктивною реальністю.

Отже, виходить, що це уже є і може бути здійснено, впроваджено. Принаймні Європа до безболісного сприйняття такої свідомості вже майже готова. Вона вже інтегрується, поєднується, примирюється на усіх фронтах – релігійному, науковому, економічному, політичному. Це новий рівень свідомості. Це рівень свідомості людини вже іншої формації. Як потенція це є в кожнім. Не в європейському стилі, і не в східному, між якими прірва і відчуження. Два типи мислення. Відторгнення, циклічність. Немає шкідливішого заняття, ніж нав'язування віри. Коли хто-небудь став поперек дороги, відійди в мовчанні і йди далі, якщо знаєш свій шлях. Бажай собі багато ворогів, але не роби їх. Знай їх. Бережися їх, але злості не май. І не забудь молитися за них.

З кожною людиною треба говорити зрозумілою їй мовою. Це ключ, про це забувати небажано. Тим самим дається можливість побачити в самому собі чи освіченість, чи неосвіченість, чи відсутність того чи іншого.

Уміння виконувати прості логічні операції - це ще не свідомість. Комп'ютер з цим впорається краще. Свідомість – це відповідальність. Вона не програмується, не дресирується. Вона винятково виховується. Причому усвідомлено.

Відповідальність - дуже неприємна річ. Вона стоїть на шляху прагнення і заважає «брати від життя все». У тваринній еволюції все природно. Вона регулюється природними законами. Вплив на людське суспільство неусвідомлених еволюційних законів приховує в собі небезпеку. Хоча в дійсності на людину поширюються ті ж еволюційні закони, що і на тварин, але людське суспільство ці закони регуляції ігнорує. Тому в природі все природним шляхом гармонійно регулюється, тоді як у людському – спотворюється.

Головне зусилля регуляції – це міра, балансування, чого людина саме і не дотримується. Неусвідомленість еволюційних законів породила людську жадібність. Це руйнівне у своїй ідеї почуття завжди приводило і буде приводити тільки в глухий кут. А щоб при його владі не було екологічної, економічної, духовної, соціальної криз – так бути не може. Це закономірне завершення.

Людина може бути щасливою за однієї умови – якщо вона радісна собою. Лише досягнення мети робить її щасливою. Щоб бути задоволеним собою, потрібно лише одна умова – ставити завдання перед собою і самому ж його виконувати. Уміння прощати – шлях до щастя. Ця мить – усе, що у нас є. Ми живемо тут і зараз. «Те, що знаходиться внизу, аналогічно тому, що знаходиться вгорі, щоб здійснити чудеса єдиної речі»,- сказано в «Смарагдових Скрижалях» Трисмегіста кілька десятків тисячоріч тому. «Йога є спокуса в діях»,- стверджує Шрі Рамакрішна, зазначаючи, що кожна людина ліпить себе по створеному нею ідеалу. Те, що сказав Рамакрішна, і є прояв індивідуальності. Його слова і коментар до них – це формулювання, що виключають один одного. Є індивідуальність як така і є виліплений ідеал. Перше - природне. Воно реалізує еволюційне завдання на тому рівні, на якому людина спроможна це здійснити, і жадає від неї усвідомленості. Друге – штучне, воно здійснює соціальне замовлення (я є те, що хочуть бачити).

Тема індивідуальності в релігіях є ґрунтом для реалізації душі. Але виявлення самої індивідуальності вимагає титанічних зусиль. Кожна людина грає в житті ту роль, що їй дана. Закони цієї гри прості: спадковість, мінливість, природний добір. Якщо актор геніальний, то він не грає, а просто живе. Інакше, тобто штучно наслідуючи природному, він ліпить те, чим сам не є. Але це теж талант, тільки з людської точки зору, а не з еволюційної. Енергія та ж, але суть її інша. Кожна людина є векторною. Сприймає це вона чи ні, але це реальний факт. Інформація спрямована на всі рівні сприйняття – це і робота свідомості, і підсвідомості, зі змішуванням тимчасових координат з різними рівнями психічної діяльності людини. Тільки в такий спосіб досягається ефект інформативного навантаження.

Людина має векторну свідомість. Векторна логіка чимось схожа на психоаналітичний сеанс, але у власному полі свідомості. Вона відрізняється від лінійної, звичної в нашому спілкуванні. Суспільство має бути готовим, дозріти для сприйняття цього. Вказати можна там, де готові побачити, а почути можуть ті, хто не тільки готовий, але й хоче почути. Закони еволюції як причинно-наслідковий зв'язок, що поширюється в усьому, - от основний закон Природи (зміст поняття карми). “Не мечіте бісер перед свиньми”,- повчав Христос. Стабільність можлива тільки в динаміці.

Почуття є основою Матерії і одночасно захистом її. Вони вибудовуються і визначаються відчуттями, враженнями, уявленнями, уявою, які саме і виникають в енергетичному середовищі субстанції матерії, що співчуває з думкою (говориться про середовище, що мислить матерію). Почуття є просторові блоки генерації енергії і сили якостей того, що відбувається, як єднання місця і часу. Генерація почуттів - це енергія самовираження індивідуума. Почуття завжди праві і правильні, тому що вони обумовлені роботою волі. Розум помиляється. Він послабляє і спотворює волю. Його треба переключити із самодогоджання на споглядання. Тоді воля залишиться вільною для прояву почуттів.

Для сприйняття зовнішнього середовища людина має п'ять органів чуття (дотик, нюх, смак, слух, зір), а також почуття просторової орієнтації й усвідомлення попереднього моменту. Крім цих фізіологічних, у людини є ще і психічні почуття як реакції на сприйняття (позитивні – любов, краса, піднесеність, устремління, екстаз, радість, урочистість, а негативні – ненависть, огида, низькість, стомлення, екзальтація, злість, скепсис). Тільки любов і радість не несуть в ідеї своїй руйнування. Любов є Гравітація. Радість є Час фізичний. Викоріни в собі страх, заздрість, відразу – вони причина неуцтва й умова всіх інших пороків.

Усі почуття розвиваються працею подібно до рухово-м’язового апарата. Прояви і відтінки їх можуть бути всілякими. Коли людина в процесі своєї освіти свідомо розвиває почуття, синтезує їх у нові, то вона знаходить розвиток здатності, уміння, можливості. Тим самим піднімає себе на більш високий ступінь, де вони можуть знайти бажане застосування. Можливість, здатність і уміння у своєму сполученні і визначають якість енергій особистості.

Пам'ять – це не показник розуму, а його функція. Наука визнає тільки чотири базових інтегральних психічних почуття: радість, злість, гнів, біль. Але ще Гермес Трисмегіст стверджував, що «знання дуже відрізняється від розуму, тому що розум стосується речей, що перевищують його, але знання є кінець розуму». Тим самим ілюзії фізіологічного мозку і його розсуду, знання, здобуте шляхом почуттів і розуму, протиставляється інтуїтивному.

Наука розглядає розум і розсуд як вираження двох рівнів розумової діяльності. Але розум за межами глузду. Це здатність знати, а не просто мати знання. Розум забезпечує сприйняття інформації, здійснює її запам'ятовування, відає роботою почуттів, впливає на враження. Та біда в тому, що Розум людства нині глибокохворий. У гонитві за абстрактним інтелектом загублені принципи єдності й гармонії з навколишнім світом, усе ще не усвідомлена місія на шляху природної еволюції і лише зараз, на грані самознищення, приходить розуміння шкідливості антропоцентризму, проголошеного європейськими просвітителями Відродження.

Сприйняття – це функція відчуття, враження, представлення й уяви, що дає усвідомлення попереднього моменту. Природне сприйняття (не хворе) завжди починається з відчуття і закінчується уявою, а не навпаки. Та якщо відчуття невимовне, то це свідчить про те, що розум відключився від думки. Якщо враження легко збуджує почуття, екзальтує їх, то це свідчить про невихованість, неуцтво розуму. Його слід просвітити знанням, мудрістю серця, зміцнити розсудом.

Розсуд відає розумінням, вивідуванням того, що міститься в пам'яті, і того, що сприймається безпосередньо в поточний момент уваги. Це здійснюється шляхом зіставлення, моделювання, міркування. Він забезпечує розуміння, що є результатом сприйняття, яке здійснюється енергією почуттів, направляється фізичним, нервовим, психічним, емоційним станом у сфери індивідуальності. Він визначає представлення. Якщо представлення не діє, то це свідчить про лінь, неміч і омани розсуду. Розуміння є позапочуттєве сприйняття, продукт осмислення. Воно здійснюється, коли з інформації будується структура власного знання.

Відчуття, враження, уява - якості розуму. Які вони, така і його матерія. Раніше від сприйняття завжди має бути увага до об'єкта сприйняття. Є люди, що можуть розуміти, але не можуть міркувати. Вони, власне, не розуміють, а беруть на віру усе, що для них здається переконливим. І лихо, якщо їх уява зливається з їх вірою. Нерозуміння є дурість. “Не розвивайте розуміння, засноване на словах”, - повчали мудрі.

Свідомість – це те, що за межами розуму. Але від рівня розвитку, розширення свідомості залежать здатності розуму, у т.ч. і уява. Вона розширюється, якщо мозок як апарат сприйняття удосконалює свої здібності. Розвиваючись і удосконалюючись, вона стає більш здатною сприймати інформацію й енергію. Свідомість контролює уяву. Якщо уява мимовільно збуджується, то це свідчить про низький рівень свідомості і є ознакою незнання, неуцтва, що біснується.

Сприйняття через призму індивідуальності розчленовує уявлене з дійсності на міри уваги відчуттям, враженням, уявленням і уявою, що затемнюються і дробляться в хаосі думок свідомості та у розумі, не обмеженому строгою дисципліною мислення. Це породжує неуцтво, псує уявлення фактів реальної дійсності. Неуцтво утворюється з забобонних переконань і марновірних визначень через незнання. Тому неосвічений розум бреше спочатку собі, а потім усьому світу, перетворюючи життя в суцільний базар. Складність навчає гнучкості мислення. Подолання складності розвиває здатності використання можливостей. Можливості знаходяться в безпосередній простоті. Але сама простота не буде зрозуміла, якщо не буде переборена складність.

Людина трицентрова істота: розум (ліва півкуля головного мозку) забезпечує сприйняття світу, почуття, запам'ятовування; розсуд (права півкуля) відає розумінням; свідомість (спинний мозок) керує змістом думки. Однак є і четвертий центр людського єства. Він виробляє енергію, названу Думкою. Вона забезпечує зв'язок цих трьох між собою в людині і людини зі світом. Перші три центри розвивають здібності людини в сприйнятті світу. Четвертий центр розвиває глузд, його здібності. Він - те, що є в мозку у вигляді знання. Ці здібності виявляються в умінні щось освоїти чи зробити. Глузд проявляється в реалізації поведінкової діяльності, у здатності поводитися найбільш адекватно згідно з обставинами, в умінні не мати особистості, але приймати її за ідеєю середовища й за умовами кожного конкретного випадку. Усяка характерність повинна поступитися місцем знанню. Намір мати наявність породжує всі пагуби світу.

Людина сприймає інформацію у вигляді образів (звукових, зорових, смакових тощо), у формі відчуттів, вражень, уявлень. Тому Світ – це результат людської мислетворчості. Усе, що відбувається у світі, – результат людського мислення. “Ця мить – усе, що у нас є. Змінюючи себе, ми змінюємо світ”, - знали древні. Сьогодні це засвідчує сучасна наука.

Кожна людина – це Мікросвіт, Мікрокосм. Пропозиція конкретно узятого Світу є його зміст, тобто те, що несуть у собі енергії матерії (саме інформацію). Інформація створюється Світом усередині нього власним саморозумінням. В основу покладені увага і сприйняття себе, а потім уже відчуття, враження, уявлення й уява себе самого, котрі і визначають саморозуміння світу, його внутрішню інформацію.

Свідомість, керуючи думкою і визначаючи її зміст, у такий спосіб керує ходом подій. Це вже не теорія, це вже практика. Усе у світі живе в ритмах, напругах, вібраціях. Усе перебуває у взаємозв'язку. Причина спричиняє наслідок. Наслідок є причиною нових утворень. Причина повторюється в наслідку. Наслідок повторює собою причину. Саме в цьому і полягає енергетичний феномен Життя.

Непорушні Закони Простору є енергетичні структури речовини Простору. Кожний здійснює своє будівництво у своїй області буття. Тому настільки різноманітні шляхи і результати цього. Але на шляху будівництва неминуче виникають проблеми. І виникають вони не самі по собі, а створюються самими будівельниками. Кожна проблема таїть у собі безцінний дарунок.

Будь-яке слово несе в собі психічний асоціативний вплив. Але спочатку повинна бути виявлена увага. Увага є властивістю свідомості, стадією, надзвичайно важливою для емоційної незалучення, для об'єктивної концентрації. Тоді вона стає свідомим зусиллям, що несе в собі чистоту відкритості уваги поза емоціями. Таку свідомість можна переводити на будь-який об'єкт дослідження. У протилежному випадку коло замкнеться на емоційному затягуванні.

Увага – це здатність сприйняття, проникнення й охоплення поточного моменту часу. Це здійснюється енергією почуттів. Увага – це вслуховування, завмирання життєдіяльності на мить, затихання, вслуховування у всьому організмі, включаючи і думки людини. Відмітна риса уваги в тому, що в ній відсутнє прагнення до володіння, відсутня воля. Цього не треба боятися. Воля тут є, але інша. І інший порядок самоконтролю. Відмітна властивість уваги – її безоб'єктивність. Вона не захоплюється почуттєвими об'єктами і мислеформами. Вона є проявом життя і смерті одночасно і безоб'єктивно. Якщо не вихована безоб'єктивна увага, то неможливо осягти зосереджену увагу. Словами це не перевіряється. Тут потрібний досвід, практика.