ISBN 966-657-020-3 3 страница

Наукою виділені чотири кольори: червоний, синій, зелений, жовтий. Три перших є основою колірного зору людини в силу її фізіологічних особливостей. Інші кольори є тільки результатом змішання цих трьох основних. Саме ось у цих трьох кольорах виконані шедеври іконопису в стародавньому візантійському стилі. Раціональний розум бачить тільки зображення. Відкрите мислення бачить цілісно: зображення, колір, сяйво як прояв любові Отця Небесного. Начебто три, але це одне неподільне ціле бачення.

Є поле енергії людської свідомості. Є поле енергії планетарної свідомості всіх живих істот. Одне без іншого неможливе. І якщо це зрозуміло, то не можна не погодитися, що весь Космос теж є Поле Свідомості. Заберіть те, що незмінно, вічно (тобто Поле Перебування), і весь матеріальний всесвіт звалиться як картковий будиночок. Незмінно тільки саме Поле Перебування, що пронизує усі світи. Усі в ньому і воно у всьому, включаючи і поле свідомості.

Шляхи пізнання бувають різні. І якщо хтось чогось не визнає, це зовсім ще не означає, що цього немає чи що воно погане. Релігійність породила совість, а не навпаки. Протиставлення в людині, протиставлення в суспільстві – це протиставлення між совістю і прагматизмом. Релігійність (любов) породжує релігію. Совість поза релігійністю неможлива. Людина може бути в конфлікті з релігією, але при цьому в ладах із совістю. Проте для багатьох саме релігія є вихователем і посередником між релігійністю (як властивістю світу) і совістю (як властивістю людини). І для них одне без іншого неможливо. І якщо у людини є совість - то вона уже релігійна, хоча про це навіть і не здогадується.

Крім звичного оперативного лінійного мислення людини з переробки інформації, є й інші форми мислення. Оперативні можливості для нормальної людини у вигляді розкриття інформації, що стоїть за кольором, звуком, знаком, поки що залишаються недосяжні. Але вони в ній еволюційно закладені. Саме на підставі цих знаків, без доказу, але на вірі, будувалися великі цивілізації, культури, релігії.

Людське передчуття - це архаїчна можливість, властива людині як знання. Це некерований потенціал у знанні. Найпростіші сприймають катаклізми як їм і належить. Людина як більш високоорганізована істота має в цьому плані проблеми. Вона не може сприймати на рівні найпростіших. Її свідомість і підсвідомість багатоканальні і хаотичні. Це спотворює правду реальності, що повинна, але ще не відбулася в матеріальному світі, але яка уже відбулася на більш тонких природних планах. Вони видають йому відповіді у формі передчуття, снів. Але сон - це вже далеко не сприйняття найпростішого. А люди привчені довіряти тільки фактам. Ми дуже не прості. Сни можна тільки тлумачити. Ми в них не контролюємо себе, не усвідомлюємо і не живемо.

Поле свідомості снів хаотично і багаторазово колективно посилено. А сон – це свого роду телепатичний стан у глобальному планетарному полі соно-свідомості. У нього є власна єдина багатошарова ритмо-енергія. Вона одна, а шарів тональності цього ритму багато. За відсутності еволюційної необхідності ми, маючи таку первинну можливість, не використовували і не розвивали її в собі. Хоча було б чудово, якби наш рівень сприйняття був на рівні найпростішого. Сприйняття, а не особистий рівень. До появи найпростіших був ще ланцюг еволюційної трансформації енергій, у джерелах якої – Світло. Найпростіші сприймають його прямо. Ми – ні. Віра це дуже просто, якщо розум зупинений. Тоді це послання зверху.

На відміну від передчуття, що таке провидіння - зрозуміло ніхто пояснити не може, тому що не знає, оскільки це не рядова людська якість, а парапсихологічна. Провидіння провидінню різниця. Проте жодна наука без нього обходитися не може. Стародавні вчення побудовані на провидінні їхніх творців. Сучасна наука теж. Та й усі великі культури сформувалися навколо цих вчень. Звичайно, в тих випадках, коли мова йде про цей предмет, мудрі казали: «Хто знає – не говорить. Хто говорить – не знає». Що користі намагатися пояснювати непояснюване. Це розмова сліпого з глухим. Поки сам не пізнаєш, ніякі слова не допоможуть.

Загубивши надбання прадавніх – знання через себе (внутрішній шлях, збагнення себе, збагнення світу в собі - цілісність), християнська Європа не по-християнському вогнем і мечем затверджувала свою першість (чого коштує хоча б півтисячоріччя інквізиції, на совісті якої більше п'яти мільйонів життів). Вона сформувала агресивний прагматизм як загальнонаціональну рису, остаточно сформувавши і сформулювавши фрейдовський тип людини: покірливого, що боїться болю, керованого, у міру розумного, але не свідомого, реагуючого тільки на накази і заклики, колективного.

Однак зворотний бік цього – самознищення як еволюційного виду. Причина породжує наслідок. Наслідок, ставши причиною, сам породжує наслідок.

Неможливо з позиції стереотипної логіки випереджати в часі, бути готовим до непередбачених подій. Це і провидіння, і аналітика, і здійснення. Це прояв волі і мудрості. Те, що ми породжуємо, у підсумку уражає нас. Східна притча повчає: коли однією рукою годуєш пса - в іншій руці тримай ціпок, не відволікайся і його потім не звинувачуй – адже тоді для чого він вигодуваний, як не кусати?

У житті нічого не відбувається саме по собі – кожний одержує те, до чого він сам прагнув вільно чи мимоволі. Належний намір – добрі думки, чесність і справедливість в усьому. Належне устремління – самоконтроль і постійне прагнення до знань. Належне поводження - це миролюбність, чесність, неегоїстичність. Належне життя – основне правило якого - не робити зла проти людини, природи, усього живого, таке, що визнає право на рівне спілкування.

Індивідуальність несе в собі властивість інстинкту життя. Вона прихована, подавлена, зв'язана в людині особистістю. Але це є умовою її виживання в соціумі. Особистість твориться в умовах соціуму. За нею стоїть індивідуальність. Сутність індивідуальності – над нею, за нею, у ній – буття як таке, всекосмічний світоглядний масштаб. Уся Світобудова Священна. Усі Сутності несуть у собі цю пам'ять.

Земля – колиска людства. Залишивши фізіологічну утробу матері, людина знаходиться в космічній утробі Матері-Землі. Тому ставлення до неї повинно бути, безумовно, люблячим, дбайливим. Доти, поки ця ідея не стане виховною, національною, загальнолюдською, доти насильству й аморальності не буде межі. Ми змінили Землю настільки, що тепер уже вона змінює нас. Питання – у якому ж напрямку?

Багатство – добрий слуга, але поганий хазяїн. Благополуччя є благословення Старого Завіту, нещастя – Нового. Лише в любові і радості людина може удосконалюватися духовно. Усвідомлення і є Єднання. Саме єднання - Основа Життя, Основа Буття. Тому що живемо ми синтезом у всіх сферах буття, але не руйнуванням. Людині необхідно угледіти те головне в своєму житті, що приводить до його осмислення. Саме те, що людина вбачає в житті своєму, приводить її до відповідного прояву у вираженнях форм життя.

Людина вільна у виборі своєму. Їй дається те, що сама вона побажає угледіти. Але завжди незмінно покладається на неї і воздаяння їй по діяннях її. Вище призначення людини бінарне і багатомірне – бути Творцем Творіння Творця Творіння. Зовнішнього немає нічого. Усе внутрішнє, усе інтраспективне, тому що споконвічно досягається все усередині Ідеї.

Кожна дія в духовному світі викликає відповідну дію в матеріальному світі. А тому правильне те, що в здоровому дусі завжди здорове тіло. Первинна небесна церква, а земна є її відображенням. Знайдіть у серці своєму – і обрящете в Серці Всевишнього: Великодушність – Мир; Милосердя – Життя; Любов – Суще; Радість – Прийдешнє; Благо – Дерзання; Урочистість – Знання; Піднесеність устремлінь – Буття. Немає Свідомості поза любов'ю. Сутність карми не осягається без пробудження всесвітньої пам'яті. Закон Карми – воздаяння по діянню.

Тому будь-які зміни середовища і його пертурбації відбуваються через інформаційний зміст випромінювань людських і обумовлені та обґрунтовані ними ж. Усе взаємозалежно. І людина знаходить те, що і випромінює. Відповідний удар Простір по людині здійснює силами Природи, але людськими ж випромінюваннями.

Невігласи нехтують науку, неосвічені люди захоплюються нею, тоді як мудрі користаються нею.

Світ рухається так, як йому уготовано. Але в людини тільки одна можливість і один шлях для виживання як виду – слідувати своєму еволюційному шляху. Бери напрямок вище, життя все одно знесе тебе нижче. Вибравши шлях, йди, не розмірковуючи про мету, - дорога виведе сама.

Сутність людська є Досвід Творіння Променя Свідомості Духа.

3 ЗНАННЯ – МІСТИЦИЗМ І НАУКА

Любов відкриває врата пізнання. Знання – це інформація. Це означає, що пізнання залишилося в минулому, що воно стало частиною пам'яті. Знання (як процес) – це пізнання в поточний момент часу шляхом переключення розуму з мислення словами на бачення образами. Воно є збагнення дійсності свідомістю, пізнанням тут і зараз. Знання (як результат) – це сукупність відомостей, пізнання в якійсь області, це вже в пам'яті минулі пізнання.

Шлях знання – вивчення, надбання навичок, навчання мисленню, розумінню, закріплення досвіду. Тільки ті знання істинні для людини, що вона їх прожила, пропустила через свою свідомість, придбала досвід. Тому знаючий, що володіє колом питань, з якими він добре обізнаний, колом визначених прав, – це компетентний, професійний.

Знання – це ще не означає мудрість. Мудрість – це усвідомлення, увага, споглядання. Це розуміння, співчуття, жаль. Немає межі знанню. І немає межі мудрості. Мудрі відають, що треба жити, щоб учитися, а не учитися, щоб жити. Для справжнього професіонала розум вище емоцій – це умова професійного зростання.

Освіченість, компетентність, професіоналізм – це високі звання, висока самодостатність, доступна лише вузькому колу. За допомогою знань функціонує інтелект. Інтелект не є розум. Він від глузду. Він залежить від пам'яті. Але він є здоровий розум, переддень мудрості. Це розширеність підключення розуму до загальнокосмічної свідомості, здатність до знань. Однак він може відповісти тільки те, що вже знає.

Хто має знання і робить вигляд незнаючого, той на висоті, а хто без знання і робить вигляд всезнайки, той просто дурень (Лао-цзи).

Знання є знаряддя, а не мета. Знання тільки тоді знання, коли воно одержане зусиллям розуму й думки, а не однією пам’яттю. Всього знати ніхто не може, але соромно і шкідливо прикидатися, що знаєш, чого насправді не знаєш (Л.Толстой). Неправильне знання гірше, ніж незнання (А.Дистерверг). Глузд не заміняє знання (Л.Вовенарг).

У людини є дві системи сприйняття навколишнього світу: розум і інтуїція (підсвідомість). Формування знання – процес складний і вимагає послідовної відповіді та осмислення інформації. Відмічається його поділ на відносно непересічні області: звичайні понятійні, загальні, теоретичні, експертні, езотеричні приховані, таємні (рис. 2, 3, 4).

Рисунок 2 – Види знання

Комутативна (спілкування)

Рисунок 3 – Види інформації

Рисунок 4 – Види пізнання

Інформація, що покладена в їх основу, у свою чергу розподіляється на підсвідому (когнітивну), почуттєву (сенситивну), комутативну (спілкування), вольову, спрямовану (екзистивну), творчу (креативну). Осмислення інформації може проходити різними напрямками. З огляду на це виділяють конструктивне (суперечливе), спонтанне (довільне), варіативне (складосмислове), творче (синтез), нормативне (договірне).

Джерела інформації також різноманітні. При інтуїтивному сприйнятті використовується енергоінформаційне поле Всесвіту. Наука іноді називає його паралельним (тонким) планом. В.Вернадський іменував його Космічним Випромінюванням, давньоіндійські вчення - Вібраціями Космосу, а езотеричні вчення вважають тонким світом на відміну від щільного матеріального.

Вчення є лише відкриття завіси, а успіх – лише розуміння моменту. Тому удача є тільки знак правильного напрямку. Удача не в поспішності, але в правильному розумінні моменту. Просити Божество не треба, треба самому собі принести. Не взяти, а саме принести. Усяке бажання шкідливе, але прагнення – необхідне.

Є два типи знання: одне – виражається словами, інше – розумінням духом, але не вкладене в слова. І коли людина безпечно захищена від страху, тоді вона може знати походження дійсності.

Розрізняють знання, так би мовити, зовнішні (тобто знання в звичному нашому розумінні, набуті за допомогою органів почуттів ззовні через пізнання навколишнього матеріалістичного світу) і внутрішні (тобто містичні, отримані через себе зсередини без пояснення), а також інтуїцію (що являє собою в якомусь сенсі здогад).

Внутрішнє, тобто містичне знання, отримується шляхом переключення розуму з мислення словами на бачення образами. Його можна тільки побачити і скористатися ним тим же шляхом, але описати його словами неможливо, тому що в цьому випадку воно лише припущення.

Зосередження погляду і всієї уваги на трикуті є засобом, що переключає мислення на образне. Це відкриває Безмежність. Лише мить – світи перед очима і мудрість книг, набута століттями. Нас інтерес до пізнання веде.

Сутність людська є досвід творіння. Культура – це оберігання Аури. Аура несе собою Істину Природи істинної. Світ асиметричний у симетрії подібностей. Одна система входить в іншу. Більше в менше, а менше в більше, утворюючи феноменальну структуру, безмежну і всевміщуючу. Істина завжди проста, невигадлива, очевидна. Тому і таємнича. Вона багатогранна, але єдина. Закон пізнання говорить, що поки не розкрито “це”, не буде розкрите “те”, поява ”цього” обумовлює собою появу ”того”.

Мудрість є розуміння розходження між духом і матерією. Мудрість життя завжди мудріше мудрості людей. Мудрість – це коли людина вільна від незнання, невідання, це відчування, це свідомість, що свідчить.

Того, хто зберігає спокій навіть серед страждань усіх видів і не радіє в щасті, хто вільний від прихильностей, страху і гніву, називають мудрецем. Того, хто приборкує свої почуття, тримає їх під повним контролем, зосереджує свою свідомість, вважають людиною стійкого розуму.

Гнів породжує повну помилковість, що затемнює пам’ять. А коли вона затемнена, розум пропадає. А коли розум зникає, людина падає в прірву матеріального світу.

Подібно до того як човен відносить сильним вітром, так і одне єдине почуття, що заволоділо людиною, здатне унести її розум. Умиротворіння може досягти лише той, кого не турбує безперервний потік бажань. І немає спокою тому, хто прагне задовольнити свої бажання.

Центр протилежностей у психічній діяльності людини – відчуженість. Перша його фаза – спокій. Особистість - носій зовнішньої інформації. Індивідуальність – носій внутрішньої інформації, езотеричної (прихованої, таємничої, недоступної звичайним людським почуттям). Індивідуальність набувається людиною у вогні творчого горіння.

Інформація взаємодіє з психокорелятивними полями й творить ту силу, що прийнято називати енергією. Інформація – це сама людина, його Сутність, мікросвіт. Кожна людина – мікросвіт. Навколишнє середовище – макросвіт. Інформація створюється світом усередині нього власним саморозумінням. У його основу покладені увага і сприйняття себе, а потім уже відчуття, враження, уявлення і зображення себе самого, котрі і визначають саморозуміння світу, його внутрішню інформацію. Інформаційні поля корелюють процеси у фізичних середовищах. Але інформаційне поле у кінцевому рахунку є ефектом субстанції Час. Воно є ефектом голограми Минулого.

Властивість людини – нескінченність його уяви. Це прекрасна якість. Але доуявлятися можна до чого завгодно, якщо немає внутрішнього стрижня (віри, релігійності) чи коренів (традиції, виховання). Повинен бути ґрунт, те, на що можна спиратися. Треба навчитися розрізняти і бачити змішування. Знайшовши в собі, побачиш в інших.

Людина є Творець Творіння. Тож уважно поставимося до таких слів. Послідовність творення – це освічений, просвітлений, посвячений, втілений. Посвячений – це не просвітлений, а інший. Просвітлений – це не освічений, а інший.

А є ще і всезнаюче, і всеповчаюче освічене неуцтво, що має власну думку, “найправильнішу”. Ну а в усіх інших, безсумнівно, думка неправильна. Але це півбіди. Лихо, коли неуцтво має судження. Воно і є головною перешкодою для реалізації цих ступеней творіння. Це властивість незрілого єго, що самозатверджується. І коли це затягується, то це вже відсутність розсудливості. Посвячений мовчить. Просвітлений слова відміряє, знаючи ціну кожному слову. Освічений учить, хоча сам він не є цим, але прагне до цього. Ну а освічене неуцтво - це «істина в останній інстанції».

Такий поділ усередині людини. У неї вони присутні всі разом. Це просто потрібно розуміти, знати. Що бере верх – таке і є “я” людини.

І тільки прояснений сам знає як, куди і яким чином йти.

Сказане про феномен знання можна проілюструвати графічно (рис. 5). Знання двох людей зобразимо двома концентричними колами. Нехай треба дати відповідь на питання з області (Х). Тоді пізнання в цій сфері першого можна зобразити сектором (оав), а довжину незнання суміжної області – дугою (ав). Відповідно інший має сектор знань (оАВ, оАВ>оав). У нього дуга незнання більша (АВ>ав). Перший відразу видає свою відповідь, як правило, ігноруючи можливий сумнів (незнання). Другий уже не може так необачно судити. Значущість можливих наслідків зневаги області незнання (ХАВ) у даному питанні змушує його подумати, перш ніж дати остаточну відповідь. Він знає, що рішення оцінюється якістю застосовності.

Не прагни тримати пріоритет, оскільки кожний займає саме свій і тільки свій енергетичний осередок, і як би ти не бундючився, не зможеш зайняти чужий. Згадай притчу про «свій» хрест.

А

а

О Х

в

В

Рисунок 5 – Ілюстрація до феномена знання

Арістотель (який прагнув усе пояснювати за допомогою математики) взаємини між людьми зображував у вигляді ліній. Поведінка розумного є прямою. Прямі можуть сполучатися, збігатися. Тому розумним легко порозумітися. Дурень витончується по немислимій звивистій, що має більше питань, ніж відповідей. А оскільки пряма ніколи не може збігатися з кривою, то зрозуміти їм один одного неможливо. Тим більше двом дурням. Кожний залишається при своїй думці. Багато хто ображається на пам'ять, не на розум. У давнину оцінювали цю ситуацію однозначно: «Один дурень може завести в безвихідь дюжину мудреців». Людина улаштована так, що може виправдати що завгодно, тому що блукає між розумом і собі на розумі.

Усе геніальне – просте. А коли двоє не можуть дійти згоди і розмова переводиться з предмета обговорення на особистість, то, як кажуть, суду все ясно: «Юпітер, ти сердишся? Отже - ти неправий!».

Свідомість звичайної людини можна подати трьома рівнями: інстинкт, інтелект, інтуїція. Інстинкт іноді називають підсвідомістю. Це спадщина еволюції. Інтелект – це той рівень свідомості, що наділяє людину здатністю самосвідомості. Він значною мірою визначає відмінність людини від тварини. Основною його функцією є здатність встановлення логічних зв'язків між явищами життя, створення узагальнень та абстрактних понять на основі інформації, отриманої за допомогою почуттів.

Звичайно поняття розум і розсудливість співвідносяться саме з інтелектом. Більш того, існує тенденція все мислення і усю вищу психічну діяльність ототожнювати з інтелектом, тим самим обмежуючи його сферою і саме поняття свідомості. Саме наслідком цього є утвердження понять підсвідомості і надсвідомості. Тим часом знання істинних механізмів функціонування інстинкту, інтелекту й інтуїції показує спільність їх природи і дозволяє розглядати їх як три діапазони того самого явища, три різних інтервали, три шкали.

Особливість інтуїції, що відрізняє її від інстинкту й інтелекту, полягає в іншому способі пізнання світу, заснованому на шостому почутті. Воно є тією сферою нашої свідомості, що робить доступними для нас так звані духовні вібрації, здатні до більш глибокого проникнення в сутність явищ, на відміну від вібрацій п'яти звичайних почуттів, що забезпечують інформацією інтелект та інстинкт.

Таке безпосереднє торкання сутності явищ, проникнення в них духовної вібрації, духовного погляду без посередництва звичайних почуттів дозволяє «побачити» усі зв'язки, причини, наслідки, що складають дане явище, і тим самим зрозуміти відразу все, без звичайної роботи інтелекту, змушеного за інформацією від органів почуттів встановлювати причинно-наслідкові зв'язки і сутність цілісного явища.

Звичайно, відчуваючи відмінність інстинкту інтуїції від інтелекту, люди, проте, не мають чіткого критерію для їх розрізнення. І те й інше сприймається як неусвідомлене і класифікується як підсвідомість. Це аналогічно тому, що той, хто не знає фізику, відносить ультра- й інфрадіапазони світла до темряви (відсутності світла), тоді як для фізика – це надсвітло.

Схожа ситуація і стосовно інстинкту й інтуїції: якщо перше – сфера свідомості, що цілком поєднує людину з нижчими царствами природи, то друге – рівень свідомості, що цілком відрізняє людину від тварини. Інтелекту відводиться роль єднальної ланки.

Рідко яка людина не пізнала осяяння, що вириває її з повсякденного кола світосприймання і дарує почуття злиття з природою, нез'ясованої радості чи всепоглинаючого замилування, що на мить переповнює її і потім тане, як сон. Це і є дотик до однієї із ступеней вищої свідомості.

Смисл будь-якої діяльності полягає в розвитку інтелекту та у підготовці до проникнення в сферу інтуїтивного і більш високої духовної свідомості незалежно від того, усвідомлює людина це чи ні. Результатом цього є встановлення гармонії «розуму і серця».

Рівень свідомості людей (націй, держав) різний. Одні штурмують висоти науки, й інтелектуальний пошук для них є аспектом життя, інші не піднімаються вище особистих турбот фізіологічного плану. Одні занурюються у творчий світ, а інші - стурбовані зиском. Одні прагнуть до вершин філософії, а інші - до вершин влади. Протиставлень такого роду більш ніж досить. Що людина робить, тим вона і є.

Еволюція ментальна, духовна, релігійна, видова, ще не закінчена для людини. Вона можлива лише в єдності (езотерична зірка). У такої зірки багато променів. І коли всі вони видні і чіткі, тоді видна і сама дороговказна зоря (зоря волхвів). Кожен із напрямків окремо (як свідчить історія) веде до кретинізму, прикладом якого може бути фанатизм ХХ ст., в якому чітко видно справи як мінімум трьох поколінь – дід, син, внук… Ну, а що ж далі?

Благодать – це коли спокій і дія, що не розділені на два. Спокій-дія – це джерело змін. Це еволюція духовна – релігійність. Це еволюція наукова – еволюція виду. Це еволюція містична. Кретин – це тваринна любов. У людини ця енергія дії (тваринна любов) пронизує всю її історію. Пізнання цього кроку розтягнулося для неї на тисячоріччя. Але люди як не були в благодаті, так її і не знають.

Будда не приходить кожен день. Несучи в собі Будду, ми так і не знаємо, що таке перебувати в божій благодаті. Христос в кожному з нас. Та несучи в собі Спасіння, до якого дистанція менше ніж в один крок, ми так і не знаємо, що таке перебувати в божій благодаті. Про яке щастя йде мова?

Якщо точку пробудження позначити за нуль, то від нього лише півкроку в один бік – це кретин (тваринна любов, гіркота пристрастей), а півкроку в інший бік – благодать (звільнення від страждань). Це всього лише один крок – від кретинізму до благодаті, або ж від благодаті до кретинізму.

Благо є те, що сприяє еволюції людини, сутність якої полягає у розширенні, розкритті свідомості. Розуміння виразу «розкриття свідомості» зазнає принципових змін і наповняється конкретним змістом у міру знайомства із світоглядом посвячених. Головна перешкода на шляху розкриття свідомості полягає в неуцтві. Саме воно є основною причиною страждань і всіх бід існування. Об'єктивно всі явища життя, весь процес розвитку цивілізації є шляхом усунення неуцтва. Навіть приклади мракобісся (інквізиція, фашизм, сталінізм тощо) – це предмет для осмислення і набуття уроків.

У своєму особистісному розвитку людина може йти лише одним із шляхів – внутрішнім або зовнішнім. Тут корені добра і зла, причини протистоянь.

Езотеризм (грец.-внутрішній) – шлях еволюції. Цей шлях перебуває в гармонії з Законами Природи, веде по шляху еволюції, роблячи при цьому свій внесок у Загальне Благо, тобто еволюцію всього людства.

Екзотеризм (грец.- зовнішній) – шлях своєкорисливості, честолюбства й інших самостних рис характеру людини. Свідомо чи несвідомо йде людина цим шляхом, але той, хто ним йде, входить у протиріччя із силами Природи. У боротьбі з ними він не тільки не піклується про Загальне Благо, але, навпаки, усіляко прагне до задоволення своїх особистих бажань і до досягнення своїх цілей за рахунок інтересів і прав інших людей і Природи.

Езотеричні знання – приховані, таємні, таємничі, сокровенні знання. Можливості вищих енергій настільки могутні, а результати їх дії настільки неймовірні, що не враховувати цей факт неможливо. Саме з цієї причини не в останню чергу деяка частина вищих знань доступна лише для вузького кола тих, хто стійкий у виборі еволюційного шляху і прихована від іншої маси людей.

У стародавності ці знання передавалися в ритуальній формі містерій. Людей, що одержували доступ до цього вчення, іменували посвяченими (містами). Надалі містиками стали називати не тільки дійсно посвячених, але і тих, хто визнавав обмеженість пізнавальних здібностей звичайних п'яти почуттів і на власному парапсихологічному досвіді переконувався чи просто вірив у пізнання реальності за допомогою шостого почуття. Хоча воно притаманне всім людям, але виявляється (а тим більше усвідомлюється) воно далеко не в кожного.

Термін окультизм (лат.- таємний, прихований, сокровенний) дуже близький за змістом до поняття містицизму. Однак при їх цілком однаковому етимологічному значенні слід зазначити на істотне розходження в їх застосуванні.

Містицизм звичайно вживають для опису явищ, у яких аналіз не опускається на інтелектуальний рівень і здійснюється в сфері духовних понять і законів.

Окультизм як більш науковий підхід до розгляду прихованих від п'яти звичайних почуттів явищ характеризується інтелектуально-логічною визначеністю (яка, зазначимо в дужках, за своєю природою не здатна ні принизити, ні згубити опис високодуховного явища). Через це іноді можна зустріти протиставлення окультних і духовних сил, хоча і те й інше є сфера містики.

Наука оголосила «примітивними» давні уявлення (які, до речі, мали дуже розвинену систему поглядів, що стверджували існування цілком «внутрішньоприродних» сил, настільки тонких, що їх не здатні сприймати звичайні п'ять почуттів людини, до яких ми так звикли в повсякденності). Ще за століття до н.э. Андроник Родоський, наприклад, пояснював їх під назвою «метафізичних» сил. Ведійська, а потім і ведантійська традиції мали докладну класифікацію цих сил, доступних лише духовному пізнанню (шостому, тонкому почуттю, яке далеко не завжди виходить з пасивного стану). Саме ця сфера була предметом містиків, таких, наприклад, як Орфей, Піфагор, Платон, Бруно, Коперник, Ньютон, Ейнштейн нарешті.

Фізика як наука про природу охоплює всю ту частину реальності, що змінюється, що еволюціонує (незалежно від того, видимі чи ні її явища для п'яти звичайних людських почуттів). Наука має у своєму розпорядженні арсенал засобів, але і їм ще недосяжно те, що під силу самій людині (правда, далеко не кожній). Що стосується терміна «метафізика», то спочатку він застосовувався до так званих вічних двигунів (що, породжуючи періодичні виявлення властивих їм сил, самі при цьому не змінювалися і які дійсно ніколи не з'являлися, а завжди були, є і будуть). Однак ця частина реальності (воістину вічна і незмінна, збагнення якої і є завданням містика) надзвичайно важка для розуміння. Її зв'язок із уявленнями ментально-почуттєвого світогляду здійснюється через багато ступеней (першим з яких і є інтуїція). А вже потім поняття “метафізика” стало стосуватися усього, що знаходиться за межами почуттєвого досвіду.

Неосвічені люди ставляться до містики, як до «чортовиння», що не заслуговує на увагу. Найчастіше з цим пов'язують уявлення про чаклунство, гадання й інші забобонні, марновірні чи шарлатанські явища, оскільки воно нагадує англійське слово туман. Тлумачать хто як хоче.

Слід згадати, що в давнину містами називалися учасники духовних містерій, до участі в яких допускали після більш ніж двадцятип’ятирічної спеціальної підготовки в храмах (про які нині не мають ні найменшого уявлення).

Твердження, що містицизм є релігійно-ідеалістичний погляд на світ, основу якого складає віра у надприродні сили, не витримує критики. Воно влаштує швидше шарлатана, ніж філософа. Чи треба розуміти надприродну силу як позаприродну? Самі містики так не вважають. Та й їхнім опонентам відомо, що сфера містики - це передчуття, пророкування, передача думки на відстань, падіння шафів нарешті. Вважати їх поза природою ніяк не можна. Якщо ж надприродними вважати явища, можливість яких не допускається наукою, то історія науки повна конфузів, коли вона оголошувала неможливим те, що потім сприймалося як звичайні речі. Досить згадати випадки з невизнанням Французькою академією гіпотези походження метеоритів (падати з неба камені не можуть, оскільки там їх бути не може взагалі) чи обвинувачення Едісона в шахрайстві (за демонстрацію фонографа).