Синтаксична організація простих речень у слов’янських мовах: спільне і відмінне

Основною одиницею спілкування виступає в мові речення. Воно може складатися з одного слова, але здебільшого складається з групи слів, граматично об'єднаних між собою за законами даної мови: укр. Минулося... Ні! У безсмертя обернулось те, що безсмертям і було (М. Рильський); рос. Двое. В петлицах краснеют флажки (В. Маяковский); біл. Вечарзе, Дзень дауно наеесіу на сасне сваю касу зары (М. Танк).

Слова в реченні вступають між собою в певні змістові і граматичні зв'язки. В усіх східнослов'янських мовах розрізняються сурядні і підрядні зв'язки слів. Сурядним зв'язком поєднуються в один незамкнений ряд синтаксично рівноправні, здебільшого однотипні, граматично незалежні одне від одного повнозначні слова, кількість яких у такому ряді необмежена, їх може бути два, три і більше, напр.: укр. Розвідники підібрались молоді, досвід-'чені, хоробрі (А. Шиян); А на шляхах на південь, на схід і на захід — в усі боки від Чигирина і до Чигирина — сила люду верхи, на возах, пішки (Н. Рибак); рос. Впереди ей рисовалась жизнь новая, широкая, просторная... (А. Чехов); Говорил Жухрай ярко, четко, понятно, простым языком (Н. Островский); біл. Мы павшны мець мову прыгожую, гучную, простую, але гнуткую і вы разную (Я. Колас).

ТИПИ ПРОСТИХ РЕЧЕНЬ

Усім східнослов'янським мовам властиві однакові типи простих речень. За характером віднесеності змісту до дійсності всі речення в них звичайно поділяють на р о з п о«відні, питальні та спонукальні.

Розповідні речення можуть бути стверджу вальними і заперечними. У розповідних реченнях першого типу стверджується висловлювана думка,. наприклад- укр. З пагорка розстилався величний, новітній краєвид (О. Копиленко); рос. О необъятной глубине и безграничности неба можно судить только на море и в степи ночью (А. Чехов); біл Днямі і начамі ты шуміш гудкамі, свецішся далека бельїмі агнямі (П. Глебка).

В українській, російській і білоруській мовах є загально-заперечні і частково-заперечні речення. У загально-заперечних реченнях повністю заперечується те, що в них висловлюється. Заперечна частка не в таких реченнях стоїть перед присудком: укр. Не колигнуться од вітру на човнах вітрила білі (Л. Українка); рос. С той правдой малого разлада не понесёт моя строка (А. Твардовский); біл. Жиццё не любіць думаць аб смерці Щ. Гартны). _я,, и»**»

Повне заперечення виражається також у реченнях з присудковим словом нема, немає (рос. нет, біл. няма), наприклад: укр. Нема раю на всій землі, та нема й на небі (Т. Шевченко); рос. Нет благородней и святей отцовской нежности солдата (А. Сурков); біл. Няма горау без далінау (Народна творчість).

У частково-заперечних реченнях заперечна частка не вживається не перед присудком, а перед іншим членом речення: укр. Не казка, не міф і не мрія, що ми робимо тут, наяву (В. Сосюра); рос. Отныне твоя жизнь принадлежит не тебе, а партии, всему народу! (А. Фадеев); біл. Не адна атака апаліла нас, не адна І песня подружила нас (М. Танк).

Заперечні речення в усіх мовах можуть оформлятися також за допомогою одиничної або повторюваної частки ні (рос. ни): укр. Той, хто ні разу від щастя не плакав, просто не вміє життя шанувать (В. Швець); Нехай ні жар, ні холод не спинить вас (І. Франко); рос. Ни с одним из присутствующих он не бил знаком; Ни я, ни он не обратил на это внимания; біл. Ні я, ні ён не звярнуу на гэта увагі.

Питальні речення в усіх східнослов'янських мовах бувають власне-питальні, питально-стверджувальні, питально-заперечні, питально-спонукальні, питально-риторичні та питально-емоційні. Власне-пи-і тальні речення вживаються тоді, коли особа, яка говорить, бажає одержати від співрозмовника якусь відповідь про те, що її цікавить: укр. Питає один — із зіркою: «Це лікарня?» — «Тут, — кажу, — несіть сюди» (О. Корнійчук); рос.— Кто здесь будет Фролова? — Две Фроловы у нас (А. Твардовский).

Питально-стверджувальні речення містять у собі таке питання до співрозмовника, яке вимагає від нього ствердження думки, висловленої в реченні: укр. Мабуть, часто рибалите вдома? (О. Гончар); рос. Чай, всю войну провоевал? (А. Недогонов); пор. біл.з Ну, як? Трошкі лепше як у вас? (Я. Брыль).

У питально-заперечному реченні заперечується те, що виставлено в ньому: укр. Хіба можна бути байдужим до їхньої поведінки? рос. Разве можно не любить вас? (М. Горький).

Питально-спонукальні речення містять у собі таке питання, яке спонукає співрозмовника до відповіді на нього й одночасно до якоїсь певної дії: укр. Що, друже, завітаєш у вихідний до мене? рос. Поедешь со мной на охоту?

До питально-риторичних належать такі речення, які не вимагають відповіді, бо вона наперед відома особі, що запитує. Ці речення вживаються для підсилення змісту думки, висловленої в запитанні, і їх вживають як стилістичний засіб в ораторсько-публіцистичній мові або ж як засіб художньої виразності в мові поетичній. Наприклад, укр. Хіба народи світу хочуть нової війни?; Душе моя, чого ти сумуєш?.. Хіба ти не бачиш, хіба ти не чуєш людського плачу? (Т. Шевченко); рос. Разве народи мира хотят новой войны?; Зачем я не птица, не ворон степной, пролетевший сейчас надо мной? (А. Пушкин); біл. Хіба народы свету хацяць новай ваши?

За допомогою питально-емоційних речень висловлюють які-небудь почуття — здивування, сумнів, недовір'я, презирство тощо: укр. Ти думаєш — любитиме тебе, отакого вітра. За що? (С. Васильченко); рос. За поездом, что ли, бежать ему вслед? Он думал, что едет, а вышло, что нет... (А. Твардовский); біл. / чому усё гэта скончилася? Чому?.. Няужо гэта конец? (Я. Кол ас).

Граматичні засоби вираження питання в усіх східнослов'янських мовах однакові. Досить поширені в них питальні речення, оформлені без будь-яких спеціальних питальних слів чи питальних часток, а за допомогою лише інтонації.

Залежно від того, яке місце в реченні посідає слово з логічним наголосом, розрізняють висхідну, спадну і висхідно-спадну інтонацію питального речення. Наприклад, укр. Петро приїде завтра? Петро приїде завтра? Петро приїде завт.ра? рос. Пётр приедет завтра? Пётр приедет завтра? Пётр приедет завтра?

Крім інтонації, питальні речення часто також оформляються за допомогою питальних займенників хто, що, який, чий, котрий у формах усіх відмінків (рос. кто, какой, чей, который) та питальних прислівників коли, де, куди, чому, як і под. (рос. когда, где, куда, почему, зачем, как). Наприклад: укр, А що тут діється у хаті? (Т. Шевченко); Де барився, чого не заходив? (В. Швець); Куди ж мені поткнутися? (Л. Глібов).; рос. Что ж ты бродишь всю ночь одиноко, что ж ты девушкам спать не даешь? (М. Исаковский); Где ж ты мой родимый край? (М. Исаковский).

У функції граматичного засобу вираження питання виступають і спеціальні питальні частки хіба, невже, чи (рос. разве, неужели, ли; біл. няужо, хіба, ці); укр. Хіба їх можна було приховати? (О. Гончар); Любая, милая, чи засмучена ти ходиш, чи налита щастям вкрай? (П. Тичина); рос. Знаете ли вы украинскую ночь? (Н.Гоголь); Да, но разве только в этом счастье? (Н. Асеев); біл. Няужо гэта ён? (Я. Кол ас). У сё, што варта палюбіць, ці ж мог не палюбіць поэт? (А. Лойка). В українській мові питальна частка чи, як і відповідна їй ці у білоруській, ставиться перед словом, що містить у собі основне питальне значення, aj3 російській мові частка ли, що виконує ту саму функцію, посідає місце після такого слова.

У спонукальному реченні виражається волевиявлення того, хто його висловлює, вплив на співрозмовника, спонукання співрозмовника до виконання якоїсь дії. Спонукальні речення граматично оформляються багатьма засобами, але найчастіше — за допомогою присудка, вираженого дієсловом наказового способу. Структура їх у всіх східнослов'янських мовах в основному однакова. Наприклад: укр. А ти іди поки живий, іди і по собі лишай живі сліди (П. Воронько); рос. Пошла бы ты к нему (М. Горький); біл. Аставайся тут і рабі тое, што я табе казау (Я. Кол ас).

Особливістю оформлення спонукальних речень є лише те, що в українській мові присудок їх може бути виражений дієсловом у формі наказового способу першої особи множини: Берімось краще до роботи, змагаймось за нове життя! (Л. Українка), а в російській мові відповідно вживається дієслово у формі дійсного способу теперішнього або майбутнього часу (іноді з часткою -те), оскільки сучасна російська мова у першій особі множини не має спеціальної форми наказового способу: Пойдем к Островному, І возьмем щупы и весь его баз и все забазья излазим (М. Шолохов); Будемте друзьями (М. Горький). У білоруській мові вживаються форми, аналогічні з російськими, але в художніх стилях зрідка трапляються й форми наказового способу 1 особи множини, як в українській: Шчыльней жа з'яднаем рады баявыя (Я. Кол ас); Станьма сягодня пад сцягі (П. Панчанка).

Усі розглянуті типи речень можуть супроводжуватись емоційним забарвленням, хоч найчастіше воно властиве реченням спонукальним. Емоційне забарвлення синтаксично оформляється окличною інтонацією. Речення з окличною інтонацією називаються окличними. Структура їх в українській, російській і білоруській мовах однакова: укр. Живи, живи, красуйся, Червона Україна (П. Тичина); рос. Слушай, ребята, мой последний приказ! (К. Федин); біл. Заусёды наперад, ніколі назад! (Я. Купала).

Залежно від синтаксичного вираження головних членів у всіх східнослов'янських мовах розрізняються речення двочленні та одночленні. У двочленному реченні є обидва головні члени речення — підмет і присудок: укр. Весілля в колгоспі починається з пісні (Ю. Яновський); рос. Давыдов отозвал счастливого владельца в сторону (М. Шолохов); біл. У кожным слове жыла любоу да краю (Р. Барадулін).

Якщо в реченні є лише один головний член, то воно одночленне: укр. Нам треба голосу Тараса (П. Тичина); Ліс. Ріка. Хвилястий гребінь гір. Підо мною луки квітнуть ніжні (М. Шеремет); рос. Ей вдруг захотелось пойти куда-то по дорогам (М. Горький); Тишь. Безлюдье вокруг. Чуть приметна тропинка росистая (И. Никитин); біл. Вуліцьі. Сады. Кварталы камяніцау. Колькі тут красы і хараства, (М. Гамолка).