Спільність засобів вираження граматичних значень та специфіка граматичних значень та граматичних форм

Граматичне значення — узагальнене, абстрактне значення, властиве цілому ряду слів, словоформ, синтаксичним конструкціям, яке має в мові своє регулярне й стандартне вираження. Іншими словами, це формально виражене значення.

У морфології — це значення предметності, процесуальності, ознаки тощо як обов’язкові атрибути певних частин мови (в цьому разі — іменників, дієслів, прикметників), а також більш конкретні значення слів і словоформ (значення часу, особи, числа, роду, відмінка тощо).

У синтаксисі — це значення предикативності, суб’єкта, об’єкта,, обставинне, семантика відношень у простому реченні і відношень між предикативними одиницями в складному реченні, На відміну від лексичного, граматичне значення характеризується такими ознаками:

1) вищим ступенем абстракції. Граматику можна порівняти з геометрією, яка вивчає не конкретні предмети, а тільки їх просторові параметри — довжину, висоту, ширину. Так, цегла для геометрії — це лише паралелепіпед. Для граматики стіл, будинок, місто —всього лише предмети. Різні слова будинку, великого, цього, п’ятого об’єднані спільним граматичним значенням родового відмінка, яке не пов’язане з конкретним лексичним значенням цих слів. Лексичне значення індивідуальне (кожне слово має тільки йому притаманне лексичне значення), тоді як граматичне значення загальне, спільне для цілих груп і класів слів;

2) необов’язковою співвіднесеністю з позамовним референтом. Чимало граматичних значень має тільки внутрішньомовну природу. Так, наприклад, не доводиться шукати в позамовній дійсності пояснення, чому ставок, водойма та озеро мають різне родове значення (відповідно чоловічого, жіночого і середнього роду),хоча всі вони позначають природні або штучні
заглибини, заповнені водою.

Про необов’язкову співвіднесеність граматичного значення з позамовним референтом свідчить невідповідність родових показників слів, що позначають одні й ті самі референти, в різних мовах. Так, українською дах чоловічого роду, укр. степ, Сибір, посуд чоловічого роду, російською степь, Сибирь, посуда — жіночого, укр. виделка — жіночого роду, білоруською відзлец — чоловічого, українською проблема жіночого роду, польською ргоЬІет — чоловічого.

Одну й ту ж ситуацію можна описати різними синтаксичними способами, тобто користуючись різними синтаксичними значеннями. Так, зокрема, одна й та сама подія в реченнях:Учні виконують пісню і Пісня виконується учнями передається граматичними значеннями активності (у першому випадку) і пасивності (у другому випадку). Російською крестьянин, що має значення однини, в пушкінському тексті «Зима, крестьянин, торжествуя, на дровнях обновляєш путь», передає множинність предметів; пор. ще укр. привезли цеглу, у ставку водиться риба.

3) регулярністю свого вираження. Кожне граматичне значення має обмежений набір засобів свого вираження. Так, зокрема, значення доконаного виду однократної дії виражається за допомогою суфікса -ну- (стукнути, крикнути), значення давального відмінка іменників за допомогою закінчень -у (-ові), -і (батьку (ові), матері, дорозі, теляті). І хоч одне граматичне значення може виражатися різними морфемами чи іншими формальними показниками і, навпаки, різні граматичні значення можуть виражатися однією морфемою (наприклад, у словоформах мама, сина, жита, де флексія -а виражає називний відмінок однини, родовий відмінок однини і називний відмінок множини), однак список таких морфем є строго фіксованим і кількісно незначним. Саме цим пояснюється те, що на відміну від лексичних значень, які є відносно вільними (у потребі сказати про сильний вітер зі снігом можна
вибрати одне з таких слів, як завірюха, віхола, хуртовина, хуга, хуговій, сніговій, сніговиця, сніговійниця, сніжниця, завія, хурделиця, хуртеча, хурдига, метелиця), граматичні значення не вибирають, оскільки вони є заданими: коли ви вже вибрали слово сніговій, то в родовому відмінку змушені вжити флексію -у (графічно -ю, декінцевий основи у і закінчення -у передаються однією буквою);

4) обов’язковістю. Ця ознака пов’язана з попередньою. Якщо лексичні значення є необов’язковими і залежать від наміру і смаків мовця, то граматичні від цього не залежать. Це ті значення, без яких не можна вживати певний клас слів. Якщо ви вживаєте іменник, то не можете уникнути значень числа, роду, відмінка, бо будь-який іменник завжди має в собі ці значення. Обов’язковість вираження граматичних значень є універсальним, незалежним від типу мови критерієм визначення граматичних явищ. Усі граматичні значення можна поділити на три типи:

а) ті, що виражають відношення явищ дійсності; б) ті, що виражають відношення людини до тих явищ; в) ті, які не пов’язані зі світом речей і явищами людської свідомості, а зумовлені внутрішньомовними відношеннями. До першого типу належать значення числа (зошит — зошити, пишу — пишемо), роду, коли йдеться про розрізнення статі (робітник — робітниця, викладач — викладачка) тощо. До другого типу відносять граматичні значення модальності (ствердження, заперечення, наказовість, умовність, запитання, відповідь, окличність, волевиявлення).

До третього типу належать значення роду, числа та відмінка прикметників, що зумовлені відповідним значенням іменника, з яким вони узгоджуються.

Проте не буде помилковим і твердження, що між лексичним і граматичним значеннями немає якоїсь прірви. Одне й те ж значення в одній із мов може бути граматичним, а в іншій — лексичним. Так, зокрема, в германських, романських та деяких інших мовах є граматична категорія означеності і неозначеності, що відповідно вказує на повністю визначений, відомий предмет, і один із багатьох, не відомий слухачеві та й мовцеві предмет. Виражається ця категорія означеними і неозначеними артиклями: нім. Дег, (Не, баз і еіп, еіпе, еіп, фр. Іе, Іа і ип, ипе, англ. І Не і а. Те, що в названих мовах виражається граматично, в українській мові, як і вусіх інших слов’янських, крім болгарської та македонської, передається лексично: цей чоловік, моя бабуся і якийсь чоловік, одна бабуся. Непоодинокі випадки, коли в одній і тій же мові ті самі значення в одних випадках виражаються граматично, в інших — лексично.

ГРАМАТИЧНА ФОРМА — мовний знак, в якому граматичне значення знаходить своє регулярне вираження. У межах граматичних форм засобами вираження граматичних значень є афікси (закінчення для граматичних значень відмінка та ін.; суфікси для граматичних значень виду дієслова; префікси для граматичних значень виду дієслова.), характер наголосу (скликати — скликати, розкидати — розкидати, виносити — виносити), сугшетивація — зміна основ (пор. витворення форм роду іменника: мати — батько, півень — курка; видових пар: брати — взяти, ловити — піймати), чергування голосних (витерти-витирати.) та ін. У морфології під граматичними формами (морфологічними формами) маються на увазі регулярні видозміни слова певної частини мови, які вміщують комплекс граматичних значень (річка — річки — річці - річку — річкою — на річці (-а, -и, -І» -У. -ою, (на) -і — відмінок, число, рід). Всі форми змінюваного слова становлять його парадигму. Слід розрізняти синтетичні граматичні форми, в яких граматичне значення виражається спеціальним засобом у самому слові (зеленим — чоловічий рід, орудний відмінок, однина), та аналітичні, що являють собою сполучення повнозначного і службового слова (буду читати — майбутній час, хай читає — наказовий спосіб). Така аналітична форма вважається одним морфологічним словом.