Державне регулювання аграрного ринку

Практика розвинутих країн свідчить про необхідність державної підтримки розвитку сільського господарства та його доходності. Так, в 1999-2001 рр. всі види субвенцій і дотацій у відсотках до вартості валової продукції сільського господарства у країнах ЄС складали 39%, у Швейца­рії - 72, Ісландії та Норвегії - 67, Японії - 61, у СІЛА, Чехії, Словаччині, Угорщині, Туреччини в межах 25-23 %. В Україні рівень підтримки значно поступається зарубіжним країнам і не перевищує 9%.

Основи державної політики в ціновій сфері державного управління з метою стимулювання виробництва сільськогосподарської продукції та розвитку аграрного ринку України, а також забезпечення продовольчої безпеки населення на сучасному етапі ринкового розвитку економіки України висвітлені в Законах України від 24 червня 2004 року "Про держа-

внупідтримку сільського господарства України" та "Про молоко та молоч­ні продукти".

Держава має здійснювати регулювання гуртових цін окремих видів агропродукції, встановлюючи мінімальні та максимальні закупівельні ціни, та здійснювати інші заходи при дотриманні правил добросовісної конкуре­нції та антимонопольного законодавства. Встановлення мінімальних та ма­ксимальних цін проводиться з метою прийняття рішень про державні ін­тервенції в межах організованого аграрного ринку для досягнення рівнова­ги ціни на рівні, не нижчому за мінімальну закупівельну ціну на сільсько­господарську продукцію та не вищу за максимальну. Для реалізації на практиці вказаних положень визначається розмір мінімальних та максима­льних закупівельних цін. Законом визначено перелік продуктів, які є об'єктами державного цінового регулювання.

Закон передбачає, що мінімальна закупівельна ціна встановлюється на рівні, що унеможливлює середньостатистичну збитковість виробництва я Україні відповідних видів сільськогосподарської продукції та продоволь­ства.

З метою забезпечення беззбитковості виробництва встановлених об'єктів державного цінового регулювання та в зв'язку з відсутністю офі­ційної статистичної та фінансової інформації щодо цін за всі п'ять попере­дніх маркетингових років пропонується мінімальну закупівельну ціну ви­значати на основі нормативної собівартості виробництва шляхом держав­ного цінового регулювання з урахуванням норми прибутку. Відділом ціно­утворення та кон'юнктури ринку Національного наукового центру "Інсти­тут аграрної економіки" УААН розроблені методики розрахунку мінімаль­ної закупівельної ціни продукції рослинництва та тваринництва на підставі нормативної собівартості.

Залишається великою проблемою для сільського господарства дис-паритет цін. При відстеженні цього процесу по конкретних товарах вста­новлено, що для придбання однієї тонни дизпалива сільськогосподарське

підприємство у 1990 році реалізувало 57 кг великої рогатої худоби, а у 2005 році необхідно було реалізувати у дванадцять разів більше, свиней відповідно 334 кг проти 62 кг, або у 5,4 раза більше.

Така ситуація відбилася на ефективності виробництва основних ви­дів сільськогосподарської продукції. Сукупний індекс витрат у сільського­сподарських підприємствах на виробництво продукції сільського госпо­дарства з 2005 року до 1990 року становив 6,6, проти індексу цін - 1,8 раза або темпи росту витрат перевищували темпи росту цін у 3,6 раза.

Ринку сільськогосподарської продукції та продовольства властиве сезонне коливання цін та ажіотажні їх сплески. Тому урівноваженість по­питу та пропозиції, вирівнювання цін продажу за допомогою державного цінового регулювання - основна умова стабілізації ринку даних товарів. Ціновим індикатором для прийняття рішення про здійснення товарної ін­тервенції об'єкту державного цінового регулювання повинен бути рівень максимальної закупівельної ціни продукції.

Максимальна закупівельна ціна у відповідності до Закону встанов­люється на рівні, що унеможливлює зростання індексу цін виробників -об'єктів державного цінового регулювання понад загальний індекс спожи­вчих цін (за всіма товарами та послугами) за відповідний маркетинговий період, встановлений Кабінетом Міністрів України як період державного регулювання. Таким чином, максимальним слід вважати рівень цін, який з урахуванням платоспроможного попиту населення гарантує доступ до ос­новних продуктів харчування.

Водночас державної підтримки потребує виробництво продукції тва­ринництва. З урахуванням нинішньої ситуації, основними напрямами її підтримки буде:

• часткове відшкодування вартості племінної худоби, придбаної сільгосппідприємствами для відтворення основного стада;

• доплата до ціни живої маси молодняку великої рогатої худоби та свиней підвищених вагових кондицій, птиці свійської проданих перероб­ним підприємствам;

• використання коштів податку на додану вартість на молоко і м'ясо, продані переробним підприємствам безпосередньо сільгосптоваро-ниробниками.

За розрахунками, потреба у підтримці виробництва тваринницької продукції для стабілізації виробництва основних її видів складає в межах 6,0 млрд. гривень на рік. Враховуючи пріоритетність нарощування пого­лів'я, для забезпечення стабільного виробництва тваринницької продукції З 2005 року доцільно запровадити для сільгосптоваровиробників спеціаль­ні доплати за утримання корів і молодняку великої рогатої худоби та над­бавки до цін за реалізовану переробним підприємствам продукцію з відпо­відною диференціацією залежно від умов утримання та пріоритетності від­новлення основного стада і поліпшення якості м'ясних ресурсів.

Пропонується ввести доплати на утримання поголів'я корів і моло­дняку великої рогатої худоби в розрахунку на голову. Цей захід підтвер­джується досвідом окремих країн з розвинутою ринковою економікою.

З урахуванням можливостей держави середня надбавка за тонну реа­лізованого переробним підприємствам молока становитиме близько 138 грн., живої маси великої рогатої худоби - 2400 грн., свиней - 1500 грн., птиці - 300 грн.

Основними умовами збалансування пропозиції та попиту на аграр­ному ринку є:

• випереджаюче зростання попиту, в першу чергу за рахунок підви­щення доходів населення як основного споживача продукції;

• утримання інфляції на рівні, що не звужує ємність продовольчого ринку через інфляційне зростання собівартості продовольства та ціновий

диспаритет його виробництва і споживання. З урахуванням досвіду розви­нених країн світу цей рівень має утримуватись в межах 0,5-2,7%;

• розширення практики адресної продовольчої допомоги населенню, що перебуває за межею бідності, за рахунок бюджетних видатків. Першо­чергові видатки для цього розрахунково складають 1,5 млрд. грн., а зага­льні - до 5 млрд. грн. на рік;

• врахування низької еластичності продовольчого попиту при роз­робці та затвердженні урядових програм розвитку економіки.