VII. Державне й самоврядне управління соціально-економічним розвитком села і сільських територій

Законодавчо-правовими актами, що регулюють процеси функціону-мпння сільської соціальної сфери, центр управління розвитком сільських поселень і територій переміщується безпосередньо на місцевий (самовряд­ний) рівень, виходячи з того, що кожне сільське поселення має історичну специфіку та особливості формування життєвого середовища.

Реалізація прийнятих законодавчих актів передбачає залучення до управління соціальною сферою села територіальних громад та основного носія їх функцій - сільські селищні ради.

Проте закладені в законодавстві правові чинники соціальної розбу­дови сільських територій не спрацьовують. Внаслідок відсутності достат­ніх коштів в місцевих бюджетах органи самоуправління сільськими тери­торіями не мають змоги утримувати на належному рівні функціонуючі со­ціальні заклади. Цих коштів недостатньо для простого, а тим більше для розширеного відтворення соціальної інфраструктури села. З іншого боку, сільськогосподарські підприємства, що раніше опікувалися розвитком об'єюгів соціальної інфраструктури на закріплених за ними сільських тери­торіях, в основному передали ці об'єкти у комунальну власність і з цієї причини, а також з огляду на їх економічний стан, також практично не мо­жуть більше фінансувати соціальну сферу села.

Таке становище призвело до того, що соціальна розбудова села є пе­реважно сферою відомчої прерогативи. Проте галузеві міністерства, здійс­нюючи управління соціально-виробничою діяльністю за своїми напрямами

та інтересами, які у своїх програмах виділяють мізерні фінансові вкладен­ня у розвиток сільських територій і діють нескоординовано.

Необхідна трансформація командно-адміністративної системи упра­вління соціально-економічним розвитком села в територіально-самоврядну. Такий підхід вимагає зміни принципів, методів і технологій управління сільськими територіями з чіткою регламентацією завдань і дій керівних структур на місцевому, районному, обласному та загальнодержа­вному рівнях. Створення належного соціального середовища на селі може бути вирішене лише за умови відпрацювання чітко окресленої стратегії та тактики скоординованих дій сільських громад, органів місцевого самовря­дування, регіонального і державного управління на засадах програмування соціально-економічного розвитку "від громади до держави" при провідній ролі місцевого самоврядування у визначенні потреб і пріоритетів у його створенні.

Потрібно значно розширити повноваження територіальних громад в законодавчому порядку, як низової ланки адміністративно-територіального устрою, в тому числі з:

- формування і використання бюджетів сільських рад (громад);

- відпрацювання стратегій розвитку сільських громад і сільських те­риторій;

- планування і виконання програм соціально-економічного розвитку сільських територій;

- громадського контролю за розміщенням виробництв, ефективним використанням земельних, водних і лісових ресурсів, екологією;

- арбітражного (третейського) судочинства тощо.

Державне фінансування має базуватися на науково обгрунтованих нормах і нормативах, які забезпечують поєднання галузевих і територіаль­них інтересів і дають можливість раціонально перерозподіляти кошти дер­жавного і місцевих бюджетів для забезпечення рівномірного розвитку те­риторій.

Соціальні нормативи забезпечення сільського населення мають вра­ховувати характер розселення і специфіку проживання людей у сільських населених пунктах, необхідність створення їм соціально рівних порівняно і міським населенням можливостей задоволення найважливіших життєвих Потреб. Щоб поступово ліквідовувати розрив у рівні життєзабезпечення між містом і селом ці нормативи мають бути вищими від аналогічних нор-мигивів, призначених для міст, і диференціюватися по регіонах України.

Програмування розвитку сільських територій має включати розробку етратегічних документів (концепції і загального генерального плану соціа-ЛЬНО-економічного розвитку на строк до 10-15 років), а також тактичних документів (програм соціально-економічного розвитку територій на строк До 5 років, річних планів і бюджетів соціального розвитку сільських гро­мад).

Розробці концепцій та загальних генеральних планів соціально-ікономічного розвитку має передувати проведення соціальних обстежень Ті паспортизація сільських населених пунктів і сільських територій.

Дії по розбудові сільських територій доцільно поділити на кілька етапів ближчої і далекої перспективи. Завдання першого етапу - це припи­нення руйнівних соціальних процесів на селі; другого - стабілізація та на­рощування темпів соціальної розбудови, третього - забезпечення оптима­льних умов функціонування соціального середовища.

Програми соціально-економічного розвитку сільських територій ма­ють включати:

-цільові державні (галузеві) програми розбудови соціальної інфра­структури та поселенської мережі, що розробляються на національному і обласному рівнях управління, які реалізуються галузевими міністерствами І спеціалізованими об'єднаннями з комунального забезпечення, освіти, Охорони здоров'я тощо;

-комплексні програми соціально-економічного розвитку сільських (селищних) громад та сільських рад;

- регіональні комплексні програми соціально-економічного розвитку сільських територій району, області;

-річні плани і відповідні бюджети соціального розвитку сільських (селищних) громад, сільських рад, сільських територій району, області, що конкретизують завдання програм соціально-економічного розвитку на по­точний рік.

Програми соціально-економічного розвитку, а також річні плани і бюджети соціального розвитку мають складатися "знизу - догори" і врахо­вувати можливості місцевих бюджетів, інвестиційні зобов'язання держав­ного і місцевих бюджетів вищих рівнів, а також галузевих міністерств по забезпеченню соціальних нормативів. Вони підлягають обов'язковому уз­годженню з відповідними органами вищих рівнів управління розвитком сільських територій і набувають статусу законодавчого акту. На соціально значимі і капіталоємні проекти програм складаються бізнес-плани.

Формування бюджетів сільських рад (громад) потрібно здійснювати за принципом нормативного бюджетного забезпечення кожного громадя­нина. При цьому має бути запроваджений податок не від прибутків, а від їх доходів. Крім того, переважні частина фіксованого сільськогосподарського податку та податку на землю мають зараховуватись до бюджетів органів місцевого самоврядування на утримання об'єктів соціальної сфери.

Окрім бюджетів, сільським територіальним громадам має бути нада­но право встановлення місцевих (комунальних) податків, а також форму­вання позабюджетних фондів для акумулювання коштів за іншими зо­бов'язаннями розміщених на території підприємницьких структур, спон­сорських внесків, відрахувань від прибутків комунальних підприємств то­що.

При самоврядному програмуванні розвитку і обмеженому фінансу­ванні актуальним стає рангове визначення власних інвестиційних пріори­тетів розвитку підприємств, організацій та установ соціальної інфраструк­тури села, пов'язаних з відомчими можливостями галузей. Мешканцям се-

ла (громади) надається право самостійно вирішувати, що їм в першу чергу будувати і як розпоряджатися коштами місцевого бюджету чи надходжен­нями по каналах державних і регіональних програм соціально-економічного розвитку села. Тому розподіл коштів державного і місцевих бюджетів вищих рівнів доцільно здійснювати згідно встановлених соціа­льних нормативів загальними сумами, а напрями і розміри використання бюджетів і позабюджетних надходжень визначати органами місцевого са­моврядування самостійно при формуванні щорічних планів соціального розвитку в рамках виконання програм.

Роботу по координації зусиль різних відомств щодо розвитку сільсь­ких місцевостей доцільно зосередити в Міністерстві аграрної політики, по­клавши на нього, крім управління агропромисловим виробництвом, обов'язки по управлінню землеустроєм, розвитком сільських територій і охороною навколишнього середовища.

Потрібно створити при Міністерстві фінансів міжгалузевий орган (комісію) по координації п'ятирічних планів та бюджетів підприємств, ор­ганізацій та установ. До його діяльності слід залучати всі Міністерства і відомства у підпорядкуванні яких знаходяться вказані підприємства, орга­нізації і установи. Вбачається доцільність створення на обласному рівні органу управління соціальним розвитком села, який повинен координувати діяльність усіх підприємств і організацій по забезпеченню розвитку соціа­льної сфери села. Для цього має бути організована чітка взаємодія всіх державних адміністрацій з виконавчими комітетами районних, міських, селищних і сільських Рад народних депутатів, громадськими організація­ми. Прикладом такого підходу може бути Дніпропетровська область, де було утворено постійно діючу комісію обласної Ради народних депутатів та робочий орган комісії - управління з питань соціального розвитку села як структурний підрозділ обласної державної адміністрації.

Аналогічно доцільно будувати координацію і на районному рівні: комісія районної Ради народних депутатів на чолі з головою Ради або його

заступником і, як робочий орган комісії - відділ з питань соціального роз­витку села районної державної адміністрації.

В органах місцевого самоврядування також створюються комісії, які очолюють голови місцевих Рад народних депутатів. До них залучаються представники органів місцевих Рад, підприємств сільського господарства, торгівлі, охорони здоров'я, освіти тощо.

Щоб переорієнтувати управління на користь місцевого самовряду­вання, розробці програм має передувати надходження на рівень місцевого самоврядування проектних пропозицій галузевих міністерств і органів управління соціально-економічним розвитком сільських територій вищих рівнів, а також підприємств (організацій), що здійснюють діяльність на сільській території.

Організаторська робота займає значну питому вагу в управлінні роз­витком соціальної сфери села. Працівники місцевих органів державної ви­конавчої влади та місцевого самоврядування повинні орієнтуватися в про­блемах розвитку громад, адміністративного району, цілях, завданнях і стратегії їх розвитку, бути грамотними в економічних питаннях тощо. То­му потрібно приділити особливу увагу підвищенню якості управлінських кадрів.

Для допомоги органам місцевого самоврядування та підрозділам з управління соціальним розвитком в проведенні соціальних обстежень, па­спортизації населених пунктів і сільських місцевостей, складанні стратегі­чних і тактичних документів необхідно також задіяти спеціалізовані під­розділи державних адміністрацій та сільськогосподарські дорадчі служби. Одним із обов'язкових розділів цільових державної і регіональних програм сільськогосподарської дорадчої діяльності має бути розділ з інформаційно-консультаційного забезпечення соціальної сфери села.