Земельні ресурси та їх використання

В Україні налічується 41,8 млн. га сільськогосподарських угідь, в тому числі 32,5 млн. га ріллі, 0,9 млн. га багаторічних насаджень, 2,4 млн. га сіножатей та 5,5 млн. га пасовищ. Вартість земельного ресурсу аграрно­го сектора становить близько 400 млрд. грн.

Слід зазначити, що у нашій державі найвища у світі розораність те­риторії - 56,2%, а сільськогосподарських угідь - 77,8%. Здавалось би це має забезпечити високий рівень виробництва сільськогосподарської про­дукції та доходність підприємств. Натомість така ситуація викликає неза­довільний екологічний стан як земельного фонду, так і навколишнього природного середовища. Деградація сільськогосподарських земель набрала загрозливого характеру для національної, передусім продовольчої, безпеки держави.

Висока аграрна освоєність та розораність земельного фонду, екстен­сивне господарювання і деградація сільськогосподарських угідь призвели до надзвичайно низького рівня їх продуктивності. В останні роки в розра­хунку на 1 га сільськогосподарських угідь у нас виробляється валової продукції в середньому на 270 євро, тоді як у країнах - членах Єв­ропейського Союзу - понад 2 тис. євро. Тобто, землемісткість нашого сільського господарства в середньому у 8 разів виша, ніж у країнах Євро-союзу.

За рекомендаціями науки для забезпечення екологічної рівноваги в природі активний сільськогосподарський обробіток слід здійснювати лише на одній третині території. Щоб забезпечити такий науково обгрунтований рівень, слід вивести з інтенсивного обороту 5-12 млн. га ріллі. Це в основ­ному еродовані і деградовані площі, певна частина яких уже зараз не вико­ристовується.

У зв'язку з цим постає питання оптимізації структури посівних площ з урахуванням екологічних чинників і вимог екологічної безпеки го­сподарювання в аграрній сфері. Оптимізація землекористування та струк­тури посівів сприятиме оздоровленню навколишнього середовища, конце­нтрації виробничих ресурсів на меншій площі сільськогосподарських угідь.

Важливою проблемою в підвищенні ефективності сільськогоспо­дарського виробництва є внесення добрив і проведення хімічної меліора­ції.

В Україні у 2004 році сільському господарству надійшло 518,5 тис. т мінеральних добрив в діючій речовині, у тому числі 365,2 тис. га азотних. Порівняно з 1990 роком обсяги внесення мінеральних добрив зменшились у 8 разів. Використання органічних добрив у землеробстві знизилось з 257,1 млн. т, або 8,6 т/га в 1990 році до 15,1 млн. т, або 0,8 т/га у 2004 ро­ці. При такому рівні застосування добрив у землеробстві склався від'ємний баланс поживних речовин. У 2004 році винос азоту, фосфору і калію з гру-

нту урожаєм сільськогосподарських культур перевищував кількість внесе­них поживних речовин у 6,9 раза. Наслідками цього негативного явища є загроза значного зниження родючості грунтів, зменшення обсягів вироб­ництва сільськогосподарської продукції і погіршення її якості. Щорічний недобір сільськогосподарської продукції рослинництва у перерахунку на зерно внаслідок зменшення обсягів внесення добрив становить понад 18 млн. т.

Забезпечення сільськогосподарських товаровиробників мінеральни­ми добривами з 2001 року відбувається на ринкових засадах. Тобто вони можуть купувати мінеральні добрива безпосередньо у заводів-виробників, або через регіональні агрохімічні служби. Проте у збереженні високого рі­вня родючості повинні бути зацікавлені не лише працівники сільського господарства, а й суспільство у цілому, як це відбувається у розвинутих країнах світу. Наприклад, у США сьогодні існує близько ЗО державних програм, спрямованих на боротьбу з деградацією фунтів. Участь у цих державних програмах заснована на добровільних засадах, але уряд засто­совує різні економічні стимули для мотивації фермерів у здійсненні ґрун­тозахисних заходів.

З метою підтримки вітчизняних сільськогосподарських товаровиро­бників Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 13 від 14 січня 2004 року. "Про затвердження Порядку використання коштів державного бюджету, які виділяються для часткової компенсації вартості мінеральних добрив вітчизняного виробництва та про надання повноважень з регулю­вання цін на мінеральні добрива". Згідно з даною Постановою із Держав­ного бюджету України було виділено 140 млн. грн. для часткової компен­сації вартості мінеральних добрив вітчизняного виробництва. Однак ці компенсації отримали не всі сільськогосподарські товаровиробники, біль­шість з них закуповували мінеральні добрива за реалізаційними цінами за­водів, які у 2004 році становили 1967 грн. за 1 т поживних речовин.

В Україні налічується понад 10 млн. га кислих та засолених грунтів. Проте в останні роки обсяги хімічної меліорації зменшились. Так, у 2004 році площі вапнування по Україні складали 41,0 тис. га, площа гіпсування - 3,7 тис. га, або зменшились у 39 разів.

Різке скорочення обсягів хімічної меліорації грунтів призвело до зниження урожайності та якості сільськогосподарської продукції. Щоріч­ний недобір продукції рослинництва (у розрахунку на зерно) складає понад 1,5 млн. т.

Здійснювана в країні земельна реформа зачіпає глибинні процеси ви­робництва, взаємодії природи і людини, задоволення її життєвих потреб. 1 Іройдено найскладніші її етапи - роздержавлення земель сільськогоспо­дарського призначення, здійснена їх грошова оцінка і паювання. Близько 7 млн. громадян, у тому числі 4 мільйони пенсіонерів, отримали сертифікати на право на земельну частку (пай); 60 % сертифікатів замінені Державними актами на право власності на земельну ділянку.

Такий концептуальний підхід був вдалим компромісом між принци­пами економічної доцільності і соціальної справедливості. Ця акція одер­жала схвалення у селян, оскільки вона є суттєвим соціальним їх захистом, особливо пенсіонерів. В середньому за 2004 рік орендна плата за землю склала 116,9 грн. за 1 га, або 467,6 грн. за пай.

Проведені роботи стали надзвичайно важливим кроком у напрямі досягнення головної мети перетворень на селі - реформування сільського­сподарських підприємств у організаційно-правові структури ринкового ти­пу на базі приватної власності на землю і майно і різних форм організації праці.

На базі приватної власності на землю створено 21635 нових агрофо-рмувань ринкового типу. Понад 5 млн. власників сертифікатів та держав­них актів передали земельні частки (паї) та земельні паї в оренду цим фор­муванням. Площа землі, що передана в оренду в 2004 році складає близько 20 млн. га (додаток 5).

Фундаментальне завдання, яке стоїть перед аграрною реформою -радикально змінити відношення до землі як до національного багатства, залучити до виробництва нових власників, заінтересованих і спроможних ефективно, раціонально, по-господарськи та екологобезпечно використо­вувати сільськогосподарські угіддя, включити землю в раціональний еко­номічний оборот, поки що не вирішено. Тому на новому етапі реформу­вання аграрного сектора ці завдання мають бути належним чином розв'язані.

4.4. Стан матеріально-технічної бази

Призупинення інвестиційного процесу сільському господарстві зу­мовило катастрофічне зменшення обсягів основних засобів. Протягом 1997-2004 рр. їх вартість зменшилась на 91,5 млрд. грн. В основних засо­бах аграрного сектору зменшується частка засобів праці основного виду діяльності - сільськогосподарського призначення. Відбувається обвальне зниження технічної та енергетичної оснащеності. Фондооснащеність оди­ниці угідь за 14 років зменшилася у 9 разів, а фондоозброєність праці - у 7 разів.

На селі інтенсивно відбувається процес деіндустріалізації виробниц­тва. Технічне забезпечення сільського господарства нині досягло критич­ної межі. Основними сільськогосподарськими машинами аграрні підпри­ємства забезпечені лише на 45-65%, понад 90% з яких вже відпрацювали свій амортизаційний строк. Розміри щорічного списання зношеної техніки в декілька разів перевищують її закупівлю. Через технічні несправності та фізичний знос щорічно не використовується четверта частина тракторів і комбайнів, система технічного сервісу практично зруйнована.

Кількісне і якісне зменшення машинно-тракторного парку призвело до збільшення навантаження на техніку, що викликає розтягування строків виконання технологічних операцій, збільшення втрат урожаю, підвищення

собівартості виробництва продукції. За таких умов через 3-4 роки в сільсь­кому господарстві наступить техніко-технологічний колапс. Через нестачу тракторів межа призупинення товарного виробництва наступить на почат­ку 2008 року. Понад 50% урожаю зернових буде втрачатися в 2007 році, а в 2008 році жнив взагалі не буде. Україна наближається до повної деіндуст­ріалізації аграрного виробництва, що зрештою призведе до натурального господарювання і поставить державу в продовольчу залежність від розви­нутих країн.

Обгрунтування потреби в інвестиціях на модернізацію матеріально-технічної бази сільського господарства України проведено на основі нау­ково-обгрунтованих нормативів на 1981-1985 рр., індексації питомих па­раметрів окремих видів засобів праці за встановленими ціновими еквівале­нтами. Потреба в основних засобах на виробництво перспективних обсягів сільськогосподарської продукції визначена на оглядовий період в обсязі 393,5 млрд. грн., а на більш віддалену перспективу - 529,0 млрд. грн. Для оновлення машинно-тракторного парку аграрних підприємств на рівні тех­нологічної потреби необхідно щорічно купувати машини і обладнання на суму понад 20 млрд. гривень. Крім того, для підтримання такого машинно-тракторного парку в функціонуючому стані необхідно 2,0-2,5 млрд. грн. на закупівлю запасних частин і ремонтних матеріалів. Вказаний вище об­сяг інвестицій на оновлення та ремонт машинно-тракторного парку аграр­ному сектору з його нинішнім фінансовим станом не під силу. Тому необ­хідно залучати інвестиції з різних джерел.

Джерелами фінансування для придбання сільськогосподарських ма­шин є прибуток, амортизаційні відрахування та сторонні інвестиції. З року н рік прибутки й амортизаційні відрахування у сільськогосподарських то-шіровиробників зменшуються. Це явище зумовлене хронічним диспарите-іом цін на промислові товари, які використовують в аграрному виробницт­ві, і сільськогосподарську продукцію, а також збільшенням витрат на по-

точні ремонти "старіючої"' техніки. Нині на придбання сільськогосподар­ської техніки щорічно може бути використано не більше 2 млрд. грн.

Тому на даному етапі слід раціонально використовувати техніку і на цій основі зменшувати її потребу. Зокрема, кожному аграрному підприємс­тву необхідно укомплектувати машинно-тракторний парк, який відповідав би обсягам і технологіям механізованих робіт. Економічно сильні госпо­дарства з великими обсягами робіт мають комплектувати власний машин­но-тракторний парк, а слабким господарствам з невеликими обсягами ро­біт доцільно об'єднувати ресурси для закупівлі техніки і використовувати її на міжгосподарській основі. Створення міжгосподарських безприбутко­вих кооперативів з технічного забезпечення сільськогосподарських това­ровиробників є одним з найбільш раціональних шляхів оновлення машин­но-тракторного парку та підвищення ефективності його використання. Ви­сокопродуктивну і дорогу техніку доцільно концентрувати саме в таких кооперативах або машинно-технологічних станціях.

Важливим джерелом інвестицій для оновлення машинно-тракторного парку є збільшення прибутків сільськогосподарських підприємств за раху­нок підвищення цін на продукцію аграрних товаровиробників та встанов­лення об'єктивного паритету цін на промислову і сільськогосподарську продукцію.

Процес створення міжгосподарських машинних формувань в сучас­них умовах ускладнюється, певною мірою, психологічною упередженістю селян до аграрного реформування. Активізувати його можна не лише еко­номічними важелями, а й цілеспрямованою та активною пропагандою. При цьому перебільшити значення державного впливу на процеси кооперуван­ня селян у використанні техніки заходами технічної та економічної політи­ки просто неможливо. Чекати, що "ринок розставить все на свої місця" не­доречно. Це буде занадто довга й болюча процедура. Необхідно відпрацю­вати довгострокову програму, якою передбачити технічні, технологічні, фінансові, організаційні і, навіть, пропагандистські заходи державного

іпливу на процеси формування й практичної роботи міжгосподарських формувань спільного використання сільськогосподарської техніки.

Для переоснащення підприємств та підвищення їх технічного рівня необхідна розробка відповідних інноваційних програм і проектів, що до­зволить залучити кошти вітчизняних та іноземних інвесторів. Формування інноваційних програм слід здійснювати з урахуванням кінцевої мети та можливості масштабного впровадження, високої ефективності та комер­ційної доцільності. Для прискорення розвитку галузі також доцільно ство­рити інноваційні центри, які б об'єднували академічну та галузеву науку з машинобудівним потенціалом країни.

В умовах, коли зношення технічних засобів у сільськогосподарсько­му виробництві досягло критичної межі і товаровиробники неспроможні іамінити їх новими, особливого значення набуває технічний сервіс. Єди­ним результативним шляхом запобігти повному краху матеріально-технічного забезпечення аграрного виробництва України, призупинити йо­го спад є різке збільшення обсягів робіт з відновлення роботоздатності зношених машин.

Основний обсяг ремонтних робіт нині припадає на майстерні та пун­кти технічного обслуговування сільськогосподарських підприємств, які через недостатню забезпеченість технологічними і технічними засобами не мають можливості повністю дотримуватися технології ремонтно-обслуговуючих процесів. Разом з тим ремонтні підприємства агротехсерві-су, які непогано оснащені технологічним обладнанням, внаслідок знижен­ня платоспроможності сільських товаровиробників, майже втратили ринок технічних послуг.

Для виконання технологічних процесів і операцій у економічно сла­бких господарствах доводиться використовувати недорогі машини. Сіль-еькогосподарські та інші підприємства агропромислового комплексу щорі­чно списують і продають або відправляють у металобрухт велику кількість ірнкторів, комбайнів, інших машин. В умовах недостатньої технічної

оснащеності сільськогосподарського виробництва і неможливості підви­щення її рівня за рахунок купівлі нових машин надмірне списання техніч­них засобів економічно невиправдане. Разом із тим агротехсервісні під­приємства, які спеціалізовані на ремонті і технічному обслуговуванні пев­них видів технічних засобів, їх основних вузлів та агрегатів, перебувають у складному економічному стані через незавантаженість виробничих потуж­ностей. Такі підприємства могли б взяти участь у формуванні ринку вжи­ваної техніки.