Динаміка інвестицій в основний капітал на розвиток соціальної сфери у сільській та міській місцевості за роками

Розраховано за даними відділу інвестицій ННЦ "ІАЕ". - Агропромисловий комплекс України: стан, тенденції та перспективи розвитку. Інформаційно-аналітичний збірник (випуск 6) / За ред. П.Т. Са-блуката ін. - К.: ІАЕ УААН, 2004. - С.674.

Дані за 2004 р. відсутні.

Різке зменшення бюджетного фінансування на соціальний розвиток сільських територій, депресійний фінансовий стан місцевих бюджетів зу­мовлюють подальше поглиблення негативних тенденцій. Зокрема, через скорочення інвестицій на розбудову соціальної сфери обсяги будівництва житла на селі скоротилися у 1,9 раза, закладів освіти - у 8,8 раза, амбула­торно-поліклінічних закладів - у 21,3 раза, будівництво дошкільних закла­дів, клубів, будинків культури практично повністю призупинено (додаток 2). Таким чином, діюча мережа соціально-культурних закладів, що покли­кана формувати фізичне, духовне і моральне життєве середовище сільсь­ких жителів, за своєю потужністю не скоро буде спроможна виконувати ці функції. В результаті цього село втрачає привабливість як для праці, так і для проживання.

Забезпечення кожної людини оптимальними житловими умовами завжди було і залишається головною проблемою на селі. Історично так склалося, що першочерговою турботою селянина завжди було облашту­вання власного житла. Проводилося воно, як правило, за власний рахунок (97,9% функціонуючого сьогодні сільського житлового фонду побудовано за особисті кошти). В той же час переважна більшість (60,2%) міських жи­телів отримала його за рахунок держави.

Сільський житловий фонд України на початок 2005 р. становив 375,5 млн. кв. м загальної площі, міський - 664,5 млн. кв. м. Значна частина жит­лового фонду на селі морально застаріла і фізично зношена. Із загальної його кількості 17% збудовано ще в довоєнний період, 52,2% - до 70-х ро­ків і 26,6% - до 1990 року. У зв'язку з цим сільська молодь в пошуках кращих умов праці та проживання продовжує шукати роботу за межами села. Міграційні потоки за напрямами: "село -» місто", "село -» країни за­рубіжжя" зростають, набуваючи дедалі небезпечніших явищ. Переважна частина мігрантів, так звані "нелегали", які перебувають вже тривалий пе­ріод не лише поза межами села, айв інших країнах світу, практично втра­тили не лише статус селянина, а й жителя України. Через недосконале за-

конодавче поле дієвий механізм їх регулювання сьогодні в державі відсут­ній.

Подолання означених негативних тенденцій у сільській поселенській мережі потребує, насамперед, удосконалення територіальної організації розміщення виробництва. З цією метою необхідно прийняти Закон "Про адміністративно-територіальний устрій України", в якому слід чітко ви­значити повноваження органів місцевого самоврядування, опрацювати ме­ханізм фінансового забезпечення соціально-економічного розвитку сільсь­ких територій, перш за все, на засадах самодостатності. Тобто, статус кож­ного територіально-поселенського утворення, незалежно від розмірів, ви­магає створення належної, зумовленої природно-історичними чинниками, територіально-розселенської системи. Визначальною її функцією має стати максимальне збільшення обсягів виробництва сільськогосподарської про­дукції, підвищення прибутків аграрних підприємств і на цій основі ство­рення сприятливого, комфортного, гармонійного життєвого середовища кожному сільському жителю. Для цього необхідно опрацювати програму збалансованого соціально-економічного розвитку сільських громад на рів­ні сільських рад, створити мережу заготівельних пунктів, переробних під­приємств та ринків збуту сільськогосподарської продукції тощо.

Зважаючи на вищевикладене, на рівні держави слід забезпечити де­централізацію управлінських функцій щодо розбудови сільських територій на користь місцевого самоврядування, надання територіальним громадам реального самоуправління та можливостей щодо формування фінансової самодостатності. Державна підтримка їх розвитку повинна відбуватися за цільовим принципом і лише під комплексні програми соціальної розбудо­ви. При цьому виділення коштів повинно здійснюватись з розрахунку на душу населення і в обсягах, не менших за гарантовані державою мініма­льно-необхідні нормативи.

Слід впровадити нові підходи до організації управління соціальним розвитком сільських територій, згідно яких має враховуватись попит на

соціальні послуги перш за все жителя, територіальної громади з подаль­шою їх проекцією на регіональний і державний рівні. Рушійним фактором при цьому повинні стати територіальні громади села через створення фо­нду соціального облаштування села та раціонального його використання. Джерелами наповнення цього фонду повинні, насамперед, стати власні кошти територіальних громад, кошти Державного бюджету під програмні спрямування, а також залучення позабюджетних коштів, а саме благодій­них спонсорських внесків окремих підприємств, організацій, громадян.

Досить важливо також обгрунтувати склад учасників соціально-економічної розбудови на мікрорівні за принципом територіальної єдності сільськогосподарських підприємств та самоврядних структур. Управління розбудовою сіл закладами соціальної сфери доцільно перевести безпосере­дньо у відання територіальних громад.

Створення оптимальних умов соціального розвитку кожного сільсь­кого поселення і на цій основі забезпечення сільських жителів належними соціальними умовами зумовлює необхідність розробки стратегії та визна­чення пріоритетів соціальної розбудови сільських територій, опрацювання Державної програми розвитку соціальної інфраструктури села на довго­тривалий (до 2020 р.) період з фінансовим на місцевому, державному та регіональному рівнях забезпеченням.

В умовах обмеження ресурсів тільки пріоритетність може забезпечи­ти оптимальний варіант вирішення проблем. Тому методично-організаційні принципи самоврядної політики соціальної розбудови сіль­ських територій на оглядовий період повинні бути спрямовані, насамперед, на селективне фінансування, яке передбачає концентрацію коштів, голо­вним чином, на пріоритетних напрямах її розбудови, перехід від локальних до територіально-цільових принципів регулювання розвитку територій різ­ного ієрархічного рівня. Вся влада, всі, навіть мінімальні ресурси концент­руються на головних соціальних напрямках, передбачаючи обов'язкову поетапність розбудови та формування соціального блоку.

На більш віддалений період доцільним буде перехід до програмно-цільової схеми територіальної розбудови. В якості її планів-орієнтирів по­винні передувати чітко визначені програмні цілі та завдання, які мають ві­дображати поетапний комплексний взаємозв'язок галузевих і територіаль-I них інтересів, забезпечувати впровадження прогнозних розрахунків на тривалий період.