Тенденції та основні проблеми розвитку

Сталість і динамічність розвитку соціальної сфери села є однією з визначальних складових аграрної політики. Проте формування та функціо­нування її є процесом надзвичайно складним. Депопуляційні процеси, які охопили всю сільську територію, наближаються до критичної межі. Демо-відтнорювальні процеси набувають характеру незворотності, зменшується тривалість життя селян, внаслідок чого майже чверть територій набула статусу деградуючих. Означене зумовлено головним чином природним вкороченням і міграцією населення із сільської місцевості.

Руйнується трудовий потенціал села, знижується його якість. Серед­ньорічна кількість працівників сільськогосподарських підприємств Украї-ИИ за 1990-2004 рр. зменшилася більше, ніж в 4 рази, а продуктивність праці - у 2,4 раза.

Внаслідок реформування колишніх КСП в приватні господарства, Припинення сільськогосподарської діяльності багатьох сільгосппідпри-їмств та істотного скорочення обсягів виробництва відбулося значне зме­ншення кількості зайнятих в офіційному секторі сільського господарства. Значна їх частина стала працювати лише в малопродуктивних особистих Господарствах, де превалює важка фізична праця. Виникло масове безро­біття на селі, доходи та рівень життя селян залишається нижче мінімаль­ного рівня, встановленого чинним законодавством.

Умови господарювання в галузі створюють далеко не однакові мож­ливості формування оплати в різних підгалузях. Грубо порушується визна­не на міжнародному рівні правило: за рівну працю - рівну оплату. Оплата праці в галузі не виконує належних їй функцій: відтворювальної, мотива­ційної, регулюючої. У новостворених сільськогосподарських підприємст-ИйХ вона залишається некерованою і, як правило, продовжує формуватися

за залишковим принципом. Кінцеві результати роботи колективів у підроз­ділах господарств не стимулюються. Обмежуються права окремих праців­ників в організації оплати.

Активізуються процеси міграційного відпливу сільської молоді у віці 19-28 років, яка складає основу загальних міграційних потоків за межі України. Село втрачає свій інтелект і найбільш активну частку населення.

Поглиблюються деструктивні явища в територіально-господарській організації сільських територій, загострюються процеси деградації сільсь­кої поселенської мережі. Близько третини населених пунктів сьогодні пе­ребувають за межею самовідтворення. За рахунок зменшення середніх (500-999 жителів) та великих (понад 1 тис. жителів) сіл дрібноселеність поселенської мережі (села з населенням до 499 жителів) збільшилася із 60% у 1996 році до 63% у 2001 році.

Розбудова поселенської мережі значною мірою характеризується рі­внем розвитку соціальної інфраструктури. Мережа соціально-культурних закладів за своєю потужністю не спроможна наразі виконувати належні їй функції. Дошкільними закладами охоплено лише 28,7% загальної кількості сільських населених пунктів, школами - 50,4%, дільничними лікарнями, амбулаторно-поліклінічними закладами, фельдшерсько-акушерськими пунктами - відповідно 2,7%, 10,6% та 54,3%, водогоном - 22,3%, газифіко­вано 93,6% населених пунктів.

Більше третини сільських населених пунктів не мають зупинок гро­мадського автотранспорту, понад 8 тис. сіл - доріг з твердим покриттям.