Схема В. 2. Психолого-педагогічний аналіз уроку

І. Тема, мета і задачі уроку.

Структура уроку і його психологічна доцільність.

ІІ. Психологічна оцінка змісту уроку.

1. Якою є якість навчального матеріалу (описовий чи пояснювальний, ступінь наочності, конкретності, абстракції і узагальненості)?

2. Активізація яких сторін пізнавальної діяльності учнів вимагає сприйняття цих знань (образної чи словесно-логічної пам’яті, абстрактного мислення, уяви)? Які емоції він може викликати?

3. Чи відповідає даний матеріал віковим особливостям пізнавальної діяльності учнів, їх життєвому досвіду і рівню знань?

4. Як учитель досягає того, що складна навчальна інформація стає доступною для сприйняття школярами даного віку, зрозумілою і цікавою (якість і простота викладання, наявність яскравих прикладів, аналогій, порівнянь, використання наочних засобів, зв’язок з життям)?

5. У чому полягає виховний вплив матеріалу, що вивчається (моральний, естетичний і т.д.)? Чи оптимально вчитель реалізує його виховні можливості?

ІІІ. Визначення якості пізнавальної діяльності учнів на уроці і управління нею:

1. Організація уваги.

Шляхи організації уваги на всіх етапах заняття (прохання до учнів бути уважним, підкреслення важливості роботи, що проводиться, постановка конкретної задачі, використання принципу наочності і звернення до мимовільної уваги і т.д.).

Види уваги, що мають місце на уроці, і форма їх виявлення в окремих школярів. засоби переключення уваги учнів з однієї роботи на іншу.

У яких складних видах діяльності, запропонованих учителем, вимагався розподіл уваги учнів і як вони з цим справилися?

2. Організація сприйняття і його характер.

Що є об’єктом сприйняття учнів (мова вчителя, текст підручника, різноманітні наочні засоби)?

Якість матеріалу сприймання. Використання наочних засобів, їх функція на уроці. Осмислення сприймання навчальної інформації.

3. Активізація пам’яті та її розвиток.

Звертання вчителя до пам’яті школярів. З якою метою воно проводилося на різних етапах заняття? До яких видів пам’яті звертався вчитель на уроці (наочно-образна, словесно-логічна, емоційна, мимовільна, довільна, механічна, логічна)? Які прийоми кращого запам’ятовування даних знань використав учитель (постановка мети запам’ятати, логічна обробка матеріалу, встановлення різного роду асоціацій, включення в діяльність, повторення, емоційне навантаження і т. ін.)? Як проявились в окремих учнів на уроці процеси пам’яті (запам’ятовування, впізнання, відтворення, забування)?

4. Активізація розумової діяльності.

Як учитель формував наукові поняття в учнів? Як при цьому використовував наочні засоби?

Які зв’язки між поняттями він установлював і які судження формував? Яким шляхом (індуктивним чи дедуктивним) вів учнів до тих чи інших понять і суджень?

Чи викликав учитель у школярів потребу засвоїти дані поняття (розкрив їх теоретичне значення, показав практичне застосування, пов’язав з життям і т.д.)?

Які засвоєння понять виявлені вчителями на уроці і помилки при визначенні понять?

Як вчитель активізує самостійне творче мислення школярів? Чи відрізнявся урок проблемною побудовою? Якими шляхами створювалися проблемні ситуації? Чи були активними учні у пошуках відповіді?

Які конкретні розумові дії самостійно виконували школярі для того, щоб знайти розв’язання проблеми (проаналізувати один приклад)? На якому рівні клас підготовлений до проблемного навчання (загальний рівень розвитку: наявність необхідних знань і вмінь, кількість школярів, які активно проявили себе у пошуках відповіді на запитання)?

Чи навчив учитель дітей прийомам раціонального мислення, чи давав приклади алгоритмічного типу і як він їх застосовував?

Наскільки струнко, логічно, послідовно був побудований урок в цілому? Якою була логіка суджень і їх помилки?

5. Чи активізувалися на уроці пам’ять, репродуктивна і творча уява школярів?

6. Як враховував учитель індивідуальні характеристики учнів?

ІV. Організація вчителем зворотнього зв’язку.

1. На яких етапах уроку (під час опитування, при викладі нового матеріалу, при закріпленні) учитель звертався до школярів і з якою метою?

2. Які рівні засвоєння знань учнями можна виявити на уроці?

3. Чи мав зворотній зв’язок не тільки контролюючий, але й навчальний характер? У чому це проявилося?

4. Як ставилися учні до одержаних оцінок на уроці?

5. Чи впливав характер відповідей школярів на подальші дії та слова вчителя, тобто, як він перебудовував свою діяльність у залежності від зворотної інформації?

V. Виховний вплив особи учителя і його діяльності на уроці.

1. Виховний вплив учителя: його зовнішності, мови, манер, характеру спілкування з учнями. Ставлення дітей до нього. Емоційний клімат уроку.

2. Вимоги вчителя та їх значення для формування цінних вольових і моральних якостей учнів (до відповіді, поведінки, мови, дисципліни і т. д.). Ставлення дітей до цих вимог.

3. Виховне значення методів і прийомів навчання, які використовувалися на уроці.

4. Як учитель формував навички навчальної роботи (як слухати пояснення, робити нотатки, моделювати умови задач, працювати з підручником, знаходити способи розв’язання, контролювати себе тощо), як він учив дітей навчатися?

МІ. Результати уроку.

Чи досягнута мета уроку? За якими психологічними показниками можна судити про це (рівень засвоєння, увага, інтерес, виявлення емоцій)? Що дав урок для загального розвитку учнів?