А 1.7.1. Діагностика самооцінки

Проведіть діагностику самооцінки образу «Я» старших підлітків (скласти програму формування адекватної самооцінки дитини).

Допомога підліткам із зниженою самооцінкою може бути здійснена у двох напрямах:

1) Через втручання у педагогічний процес: індивідуалізація навчання і виховання, корекція виховних впливів і оптимізація взаємовідносин у системі «вчитель-учень».

2) Через виховну діяльність з метою стимулювання у підлітка прагнення розвинути почуття власної цінності, утвердити своє «Я»:

а) вправи на психосаморегуляцію стану підлітка;

б) вправи на проекцію образу власного «Я»;

в) вправи на тренінг спілкування.

Самооцінка – усвідомлення власної цінності і самоідентичності, оцінка своїх можливостей, якостей особистості, свого місця в житті. З самооцінки починається певне ставлення до себе. Самооцінка регулює поведінку особистості у конкретних ситуаціях, визначає ставлення до успіхів і невдач, критичність, рівень домагань, вимогливість до себе і до оточуючих.

У дітей необхідно формувати адекватну самооцінку і почуття власної гідності. Важливо навчити дітей формувати високу самооцінку, бути незалежними від думки інших. Люди з високою самооцінкою бачать цінності всіх людей і ніколи не ставлять себе вище за інших.

Програма формування позитивного «Я-образу» складається з 5 базових компонентів, які необхідно розвивати з раннього дитинства:

1) формування почуття безпеки;

2) формування почуття самості, тобто ідентичності;

3) формування почуття приналежності;

4) формування почуття мети;

5) формування почуття компетентності.

Почуття безпеки (впевненості в собі, захищеності, незалежності, комфорту) дуже важливе. Воно формується в процесі довірливих взаємостосунків. Дітям властиве негативне самосприйняття, тому що вони набагато більше знають про свої недоліки, ніж про свої позитивні якості.

Для формування позитивного самосприйняття пропонується гра «Хороша людина». Кожній дитині необхідно дати вирізане з паперу сердечко. На підлозі крейдою малюється контур певної дитини з групи. Інструкція дітям: «Напишіть на сердечках за що гарне ви любите Сашка» (або самі записуйте по черзі те, що говорять діти, намагаючись не повторюватися). Потім покладіть серця по контуру фігури. Дитина побачила, скільки позитивного відмітили діти і що вони її люблять.

Для того, щоб досягти самоповаги, дитина повинна, у першу чергу, мати почуття безпеки. Вона має не боятися майбутнього і не турбуватися про наслідки. Всі моральні «гальма» закладаються в сім’ї. Знання певних правил, норм узгодженої поведінки посилює захищеність. Цих правил не повинно бути багато. Необхідно вимагати виконання цих правил, постійно розвиваючи у дитини відповідальність і почуття довіри.

Щоб стимулювати виконання норм поведінки, застосовуються:

1) ефективні прийоми, щоб заохотити дитину за хорошу поведінку;

2) природні наслідки після провини, що допоможе дітям зрозуміти – будь-який вчинок має наслідки;

3) «Я – повідомлення»: як правило, доступне і чітке пояснення того, що ви хочете, що послаблює або усуває конфлікти. Висловлювання «мені потрібна твоя допомога» більш дієве, ніж обвинувачення: «Чому ти досі нічого не зробив»;

4) введення режиму дня;

5) визначення правил поведінки дитини і їх дотримання;

6) зниження тривожності, усунення особистої загрози за рахунок сприятливого сімейного мікроклімату і оптимістичного прогнозу на майбутнє.

Діти відчувають себе більш захищеними, коли вони чітко знають: що можна робити, а що не можна; чому батьки встановлюють саме такі правила; яких правил повинен дотримуватись ваш друг; чим відрізняються його правила від тих, яких дотримуєтесь ви?

Наступним базисним компонентом у формуванні адекватної самооцінки є почуття самості, ідентичності, усвідомлення власної індивідуальності.

Характерною рисою високої самооцінки є усвідомлення себе неповторною особистістю. Таке самосприйняття формується з вражень, набутих самою дитиною і з стосунків з іншими.

Перед початком науково-дослідницької роботи студентам пропонуємо скористатися анкетами для визначення своєї здатності формувати в учнів почуття самості.