Сутність конфлікту, причини виникнення, динаміка розвитку та подолання конфлікту

Практика професійної діяльності інженера-педагога свідчить про те, що вона пов’язана з конфліктами. Вони є складовою частиною людського спілкування і є закономірними. Кожному майбутньому фахівцеві важливо знати загальні особливості розвитку конфліктів і мати навички їх вирішення.

Поняття “конфлiкт” походить вiд лат. слова konfliktus, що означає зiткнення. Конфлiкт являє собою важко розв’язувану суперечність, яка супроводжується гострими емоцiйними переживаннями.

Існують зовнішні та внутрішні ознаки конфлікту.

Зовнішні ознаки конфлікту утворюють три групи: просторові, часові, внутрішньо системні.

Просторові межі конфлікту визначаються місцем розташування його учасників (аудиторія, вулиця, будинок, робота, регіон). Часові параметри конфлікту пов'язані з його тривалістю, включаючи початок і кінець. Щодо внутрішньо системних параметрів конфлікту, необхідно сказати, що він завжди відбувається в певній соціальній системі: сім'ї, навчальній групі, трудовому колективі, державі, міжнародному співтоваристві країн.

Внутрішні ознаки конфлікту — це його структура, динаміка, швидкість і гострота, умови.

Елементи структури конфлікту:

1) два учасники або дві сторони конфлікту;

2) несумісні цінності й інтереси сторін;

3) поведінка, спрямована на знищення планів, інтересів протилежної сторони;

4) вживання тиску для впливу на іншу сторону;

5) протиборча спрямованість дій, поведінки сторін;

6) стратегії і тактики конфліктної взаємодії;

7) особистісні характеристики учасників: агресивність, авторитетність, конфліктність;

8) особливості ситуації (присутність третьої сторони, сторонніх спостерігачів).

Cтруктура конфлікту може бути описана також за допомогою двох найважливіших понять: конфліктної ситуації та інциденту.

Конфліктна ситуація — це об'єктивна основа конфлікту, що фіксує виникнення реальної суперечності в інтересах і потребах сторін. По суті справи, це ще не сам конфлікт, оскільки існуюча об'єктивна суперечність може певний час не усвідомлюватися учасниками взаємодії. Конфліктна ситуація має певну структуру (схема 3.1).

Внутрішня позиція	Зовнішня позиція		Об`єкт конфлікту		Зовнішня позиція	Внутрішня позиція
Сторона конфлікту		Сторона конфлікту

Схема 3.1 Структура конфліктної ситуації

Як видно зі схеми 3.1, в об'єктивній конфліктній ситуації присутні об'єкт конфлікту — реальний або ідеальний предмет, що є причиною суперечки, і сторони конфлікту або його учасники, якими можуть виступати окремі люди чи групи людей. Об'єкт конфлікту відображається у свідомості його учасників як образ конфлікту. Для сторін характерна наявність у них зовнішньої і внутрішньої позиції в конфлікті. Зовнішня позиція — це те мотивування участі в конфлікті, яке відкрито висувається сторонами своїм опонентам. Вона може збігатись, а може й ні, з внутрішньою позицією, що є набором тих справжніх інтересів, мотивів і цінностей, які примушують людину або групу включатися у конфлікт. Відзначимо, що внутрішня позиція часто прихована не тільки від опонентів і спостерігачів, але і від самого суб'єкта, оскільки є неусвідомлюваною.

Як приклад такої розбіжності внутрішньої і зовнішньої позицій можна навести типовий конфлікт підлітка і дорослого, в якому за зовнішньою агресивною позицією дитини, як правило, стоїть потреба у визнанні, пошані, необхідність підтримки значущості свого "Я", неусвідомлювана нею самою.

Конфлікт стає психологічною реальністю для учасників з моменту виникнення інциденту. Інцидент — це ситуація взаємодії, що дозволяє його учасникам усвідомити наявність об'єктивної суперечності в їх інтересах і цілях. Тобто інцидент — це усвідомлення конфліктної ситуації. Він може протікати в різних формах. Розрізняють прихований і відкритий інцидент. У своїй першій формі інцидент розгортається на рівні усвідомлення учасниками суперечності, але може ніяк не виявлятися в їх реальних відносинах і реакціях. Відкритий інцидент відбувається як серія конфліктних дій учасників один щодо одного.

З цього виходить, що конфлікт починається у разі протиборства сторін. Він виникає лише тоді, коли сторони почнуть активно протидіяти одна одній, переслідуючи свої цілі. Тому конфлікт завжди починається як взаємодія двох чи більше суб'єктів і йому, як правило, передують ініціюючі дії однієї зі сторін, що виступає ініціатором конфлікту.

Динаміка розвитку конфлікту полягає у динамічній структурі конфлікту, яка розкривається у його етапах, та у силових характеристиках конфлікту (швидкість, гострота):

виникнення конфліктної ситуації;

усвідомлення конфліктної ситуації;

власне конфліктна поведінка — обопільно спрямовані й емоційно забарвлені дії, які утруднюють досягнення цілей, інтересів супротивника і сприяють реалізації власних інтересів за рахунок іншої сторони;

розгортання конфлікту або його розв'язання залежить від учасників, їх індивідуальних особливостей, інтелектуальних, матеріальних можливостей, які є у сторін, від суті і масштабів самої проблеми, від позицій навколишніх осіб, від уявлення учасників про наслідки конфлікту, від стратегії і тактики взаємодії.

Модель процесу протікання конфлікту графічно можна подати у вигляді рисунка 3.2.

Схема 3.2 Модель процесу розвитку конфлікту

Потрібно наголосити, що з конфліктами, як явищем неминучим, не треба боротися. Ними необхідно управляти. Правильно організована конфліктна взаємодія стає вірним, хоча й нелегким шляхом досягнення згоди сторін і розв’язання суперечностей, що викликали конфлікт.

Всі конфлікти, незважаючи на свою специфіку і розмаїття, у процесі свого виникнення, протікання і розв’язання проходять чотири, спільні для них стадії протікання.

Перша стадія полягає у потенційному формуванні суперечливих цілей, інтересів, цінностей, норм сторін.

Друга стадія характеризується переходом потенційного конфлікту в реальний або в стадію усвідомлення учасниками конфлікту своїх вірно чи хибно зрозумілих інтересів.

Третя стадія визначає власне початок конфліктних дій та загострення відносин між його сторонами.

Четверта стадія полягає у переборенні конфліктної ситуації шляхом зняття або розв’язання конфлікту.

Динаміка міжособистісного конфлікту включає:

• Латентну фазу конфлікту та інцидент

• Відкриті фази конфлікту, його кульмінація

• Фінал і вихід з конфлікту

Динаміка конфлікту — це його розгортання у часі. При цьому відбуваються зміни у таких напрямах: емоційному, діяльнісному, комунікативному.

Існують фази конфлікту

1. Латентна — зовні майже не виявляється, припиняється спілкування між партнерами, виникає ігнорування один одного.

2. Демонстративна — партнери усвідомили конфлікт.

3. Агресивна — в учасників формуються образи ворога, виникають плани помсти.

4. Батальна — демонстративно-агресивна реалізація планів помсти.

Для емоційної динаміки конфлікту характерними с такі послідовні переходи:

1) від здивування до спроб з'ясувати і переконати;

2) від суперечок до розриву відносин і припинення спілкування;

3) від агресивних планів до оголошення "війни";

4) ворожість, ескалація конфлікту.

Розглянемо характеристику окремих фаз.

Латентна фаза (провідна емоція — здивування). Відбувається перехід від нормального спілкування до конфліктного, здебільшого непомітний для його учасників. З певного моменту у людини виникає враження недомовок, таємниць, ігнорування з боку партнера. Порушується спілкування, проте гра у нормальні відносини продовжується. її тривалість залежить від характеру учасників. Виникають непорозуміння у спільній діяльності і сумніви у надійності партнера.

Порушення спілкування мають характеристики:

• прагматичні — усвідомлення різниці інтересів і віра в опозиційність партнера, охолодження відносин, відчуття загрози, перешкоди своїм цілям;

• комунікативні — ізоляція, шушукання, замовчування, обдурювання, наклеп;

• легітимні — звинувачення у несправедливості, підступності, злонамірах.

Передконфліктну ситуацію можна умовно поділити на три фази розвитку, для яких характерні наступні особливості у взаємовідносинах сторін:

виникнення суперечностей з приводу певного об'єкту; зростання недовіри і напруженості; висування односпрямованих або взаємних претензій; зменшення контактів і накопичення образ;

прагнення довести правомірність своїх домагань і звинувачення супротивника в небажанні вирішувати спірні питання "справедливими методами"; замикання на своїх власних стереотипах; поява упередженості і неприязні в емоційній сфері;

руйнування нормальної взаємодії; перехід від взаємних звинувачень до погроз; зростання агресивності; установка на боротьбу з опонентом.

Таким чином, конфліктна ситуація поступово трансформується у відкритий конфлікт. Але сама по собі вона може існувати довго і не переростати у конфлікт. Для того, щоб конфлікт став реальним, необхідний, як ми знаємо, інцидент.

Інцидент — формальний мотив, поштовх для початку безпосереднього зіткнення сторін. Інцидент може відбутися випадково, а може бути спровокований суб'єктом (суб'єктами) конфлікту, стати результатом природного ходу подій. Буває, що інцидент готує і провокує якась "третя" сила, що переслідує свої інтереси в передбачуваному "чужому" конфлікті.

Можна виділити чотири типи інциденту за характером виникнення.

1. Об'єктивні цілеспрямовані інциденти.

2. Об'єктивні нецілеспрямовані інциденти.

3. Суб'єктивні цілеспрямовані інциденти (людина йде на конфлікт, щоб розв'язати свої проблеми).

4. Суб'єктивні нецілеспрямовані (ненавмисне зіткнення інтересів двох або декількох сторін).

Інцидент знаменує собою перехід конфлікту в нову якість. Подальше розгортання подій передбачає три варіанти поведінки конфліктуючих сторін:

• сторони (сторона) прагнуть налагодити виниклі суперечності і знайти компроміс;

• одна зі сторін вдає, що "нічого не відбулося" (відхід від конфлікту);

• інцидент стає сигналом до початку відкритого протистояння.

Вибір того або іншого варіанту багато в чому залежить від конкретної установки (цілей, очікування, емоційних орієнтацій) сторін.

Відкриті фази конфлікту, його кульмінація. Початок відкритого протиборства сторін є результатом конфліктної поведінки, під якою розуміють дії, направлені на протилежну сторону з метою захоплення, утримання спірного об'єкту або примушення опонента до відмови від своїх цілей чи до їх зміни.

Залежно від конфліктної установки і форми поведінки сторін, конфлікт набуває розвитку. Конфлікт у своєму заглибленні сам створює додаткові фактори розростання, починає живити себе, створюючи нові підстави подальшого свого розвитку.

Тому кожний конфлікт є певною мірою унікальним. Можна виділити три відкритих фази у розвитку конфлікту.

1. ДЕМОНСТРАТИВНА: перехід конфлікту з латентного стану у відкрите протиборство сторін. Боротьба ведеться поки що обмеженими ресурсами і носить локальний характер. Відбувається перша проба сил. На цьому етапі ще існують реальні можливості припинити відкриту боротьбу і вирішити конфлікт іншими методами.

Провідні емоції — розпач, тривога, гнів. Акцентується увага на відмінностях у позиціях партнерів. Дискусії з метою переконати один одного перетворюються у суперечки, взаємозвинувачення. Спостерігається бурхлива емоційність і розрив спілкування. Опоненти прагнуть відновити відносини, але за рахунок зміни позиції іншого.

2. АГРЕСИВНА: подальша ескалація протиборства. Для досягнення своїх цілей і блокування дій супротивника вводяться нові ресурси сторін. Майже всі можливості знайти компроміс втрачені. Конфлікт стає все більш некерованим і непередбачуваним.

Провідні емоції — злість, тривога, гнів, страх.

Виникають мотиви зробити якомога гірше іншому, зруйнувати "Я-концепцію" противника. Явища зловтіхи, підступності, обдурювання тощо відкрито не демонструються.

3. БАТАЛЬНА: конфлікт досягає свого апогею і приймає форму тотальної війни із застосуванням всіх можливих сил і засобів. На цій стадії конфліктуючі сторони забувають істинні причини і цілі конфлікту. Головною метою протиборства стає нанесення максимальної втрати супротивнику.

Провідні емоції — злість, тривога, гнів, страх, ненависть.

Діє стратегія психологічного знищення партнера (руйнування його "Я-концепції", дискредитація його успіхів, інтересів, цінностей). Спостерігається відкритий напад, загострення конфлікту, ворожі стосунки, виклик один одному.

Цю стадію ще називають ескалацією конфлікту (від лат.— сходи), тобто тут конфлікт ніби "крокує сходинками", реалізовуючись у серії окремих актів — дій і протидій конфліктуючих сторін.

Для батальної фази характерним явищем є кульмінація.

Вона настає тоді, коли ескалація конфлікту приводить одну або обидві сторони до дій, що завдають серйозного збитку справі, яка їх об'єднує (їх діловим зв'язкам, дружнім чи родинним відносинам тощо).

Кульмінація — це верхня точка ескалації. Вона звичайно виражається в якомусь вибуховому епізоді або декількох послідовних епізодах конфліктної боротьби. При кульмінації конфлікт досягає максимального напруження, обом сторонам стає ясно, що продовжувати його більше не слід. Кульмінація безпосередньо підводить сторони до усвідомлення необхідності припинити як подальше загострення відносин, так і посилення ворожих дій і шукати вихід з конфлікту.

Ескалація не обов'язково закінчується кульмінацією. Тут має місце "межа терплячості", при перевищенні якої учасники конфлікту втомлюються від свого протиборства, у них виникає бажання полагодити розбіжності.

У затяжному конфлікті момент кульмінації довго не настає. В одних випадках конфлікт при цьому поступово згасає. Але в інших — затягування кульмінації обходиться дорого: в процесі тривалої ескалації нагромаджується високий "енергетичний потенціал'' негативних емоцій, що не знаходить розвантаження; коли нарешті момент кульмінації приходить, викид всієї цієї енергії має значну руйнівну силу. Такого роду кульмінація — це ще один варіант гострого конфлікту.

Фінал і вихід з конфлікту. Розгортання конфлікту не обов'язково проходить чотири фази. Посередник у розв'язанні конфлікту повинен врахувати, на якому його етапі перервані відносини, наскільки глибокими є негативні наслідки припинення спілкування. Якщо інженер-педагог "входить і управляє конфліктом" у початковій фазі, він долається на 92%; якщо на фазі підйому — на 46%; на стадії піку — менше 5%; на стадії спаду — близько 20%, на стадії вторинного зростання — менше 7%; на стадії вторинного піку — менше 2%.

Фіналом конфлікту є зміст взаємовідносин, що виник між учасниками конфлікту. Зміст взаємовідносин визначається відповідно до фази конфлікту.

У латентній фазі виникає непорозуміння, яке можна усунути у відвертій розмові за умови бажання партнерів його відновити.

У демонстративній фазі з'являється негативне ставлення до партнера, до його поведінки у складних ситуаціях взаємодії. Розрив відносин веде до байдужості один до одного.

На агресивній фазі характерне прагнення бути пильним щодо злонамірів партнера, очікування від нього неприємностей. Перейти безпосередньо від агресивної фази конфлікту до нормального спілкування неможливо. Вихід з цієї фази веде до "перемир'я", припинення якого поновлює і загострює конфлікт, спричиняючи його ескалацію.

На батальній фазі виходом є укладання "перемир'я", яке легко переходить в агресивну фазу. Чим далі заглиблюється конфлікт, тим важче повернути нормальні відносини. Конфлікт і час від часу відновлюється.

Відновлення нормального спілкування — реверсія конфлікту — здійснюється шляхом поступових переходів на попередні фази конфлікту до повного виходу з нього. Відповідно до кожної фази конфлікту визначається мета його розв'язання (див. таблицю 3.4).

Таблиця 3.4