Основні типи педагогічних конфліктів та умови їх подолання

Виділимо типові педагогічні конфлікти (за М.М.Рибаковою).

1. Конфлікти під час уроків становлять основну групу педагогічних конфліктів. їх психологічна основа полягає у неузгодженості суб'єктивних оцінок навчальної діяльності, з одного боку, підлітків, а з другого - дорослих. Підлітки прагнуть до самостійної індивідуальної діяльності, до виявлення своїх знань, навчальних умінь і навичок, а дорослі оцінюють їх за тим, як учень виконує задане, запрограмоване. Підліток намагається бути творцем, а педагоги, переважно, цінують його як виконавця. Звичайно, при оцінці роботи підлітка дорослий, який називає негативні характеристики, достатньо об'єктивний. Тобто, робота підлітка, а особливо перші самостійні кроки і справді дуже недосконалі, з багатьма недоліками. Педагог повинен розуміти, що головною його задачею є допомогти, підтримати, дати імпульс розвитку підлітка, а не скрупульозно констатувати всі його помилки і досягнення. Тому нескінченні зауваження на уроці, як правило, неефективні і призводять до зворотнього ефекту. У вихованні повинні переважати опосередковані педагогічні впливи.

2. Конфлікт "З ким сидіти". Педагог наполягає на власному варіанті, що викликає протест підлітків. Це сприймається як втручання у важливу для підлітка сферу міжособистісних відносин.

3. Конфлікти через бешкетування на уроках мають складні причини (втома учнів, їх потреба урізноманітнити шкільне життя, напруга від страху перед оцінкою чи покаранням). Адекватна реакція вчителя попереджує конфлікт.

4. Конфлікти з викладачами фізкультури. Підлітки часто не бажають відвідувати уроки фізкультури через нетактовні оцінки педагогом їх зовнішності, фігури, рухових якостей, спритності. Дівчата соромляться занадто відкритого одягу(шорти, купальник). Хлопці бояться виявитись "не на висоті" при виконанні вправ, у змаганнях тощо.

5. Важкі (конфліктні) учні в групі, для яких характерні неврівноваженість, вразливість поряд із грубістю, зухвалістю, агресивністю. Нездатність педагога знайти індивідуальний підхід до таких учнів виявляється як їхня неслухняність і погана керованість. Для педагога можливі неконструктивні(посилити диктат - змусити робити так, як належить), або конструктивні (проявити терплячість, розуміння, підтримати, заспокоїти, пояснити) варіанти ставлення до важких підлітків. У першому випадку виникає глибокий конфлікт, у результаті якого дитина часто опиняється у спеціальній школі, виправних закладах.

6. Конфлікти поза стінами ПТНЗ. На виробничій практиці, екскурсіях, відкривається нова сторона міжособистісних відносин учнів і педагога.

7. Конфлікт статусів. Як правило, прихований і довготривалий. Наприклад, у клас Юра повернувся із санаторного інтернату. Він здібний, працьовитий, добрий, справедливий. Сім'я без особливого достатку. До цього часу Костя був лідером групи - він з добре забезпеченої родини, сильний, розумний, ерудований. Але Юра поступово ставав лідером, через що з Костею виникали сварки. Батьки Кості звинуватили учнів і педагогів у несправедливості. Це посилило конфлікт.

8. Конфлікт "Діти вчителів". Іноді учні вважають, що через них всі секрети будуть відомі педагогам. Вчителі підкреслюють, що вони повинні бути зразком, або справді надають їм привілеї.

9. Конфлікт "Лідерство дівчат". Дівчата часто беруть на себе лідерство у громадських справах, а хлопці протестують, відмовляючись брати участь у заходах, які організовують дівчата.

Аналітичний підхід - педагог повинен глибоко проаналізувати причини конфлікту та можливості оптимального виходу з нього.

• Адекватна мовленнєва поведінка педагога. Слід ретельно підготуватись до розмови з учнем, продумавши, що сказати, де і коли; при кому сказати і навіщо. Часто діалог з учнем ведеться наказовим тоном, стереотипними фразами, з вираженням незадоволення. Учень навчається слухати, але не чути педагога. Для організації довірливої бесіди важливо зайняти позицію співчуття, бажання допомогти, називати учня по імені.

• Вміле використання невербальних засобів спілкування. Міміка, жести, інтонація співрозмовника дуже важливі для підлітка, він вбачає в них ставлення до себе педагога.

• Вміння слухати. Учень не завжди вміє чітко і лаконічно викласти свою думку, йому потрібен час, щоб спокійно сформулювати її. Тому педагогу варто не поспішаючи, спокійно й уважно вислухати учня, не переривати його мовлення.

• Не посилатись на поведінку близьких учня (неблагополуччя в сім'ї, поведінку батьків, братів, сестер).

• Впевненість педагога у можливостях учня, віра у його кращі якості.

• Стратегія конкуренції, до якої систематично звертається педагог під час розв'язання складних ситуацій, може призводити до виникнення в оточення почуття відчуженості, втрати тісних емоційних стосунків, блокувати активність учнів, розвиток їхньої самостійності, самоповаги.

Проте, стратегія конкуренції, суперництва може бути ефективною за результатами у розв'язанні конкретного конфлікту (якщо людина має реальну владу, приймає правильні рішення та має можливість наполягати на них). Найкориснішою вона виявляється у таких ситуаціях:

-результат є дуже важливим для педагога, він певний своєї правоти, знає, що впровадження його рішення значно поліпшить ситуацію;

-учитель має кращі можливості для прийняття і запровадження відповідного рішення;

-рішення потрібно виробити і виконати дуже швидко;

-педагог відчуває, що у нього немає іншого вибору і йому нічого втрачати;

-педагог перебуває у критичній ситуації, що потребує миттєвого реагування;

-він не може дати зрозуміти іншим людям, що розгубився, потрапив у безвихідь; хтось інший може стати лідером;

-педагог мусить прийняти нестандартне рішення і розпочати діяти.

• Стратегія уникнення, коли вона стає стилем розв'язання ситуацій конкретною людиною, не знімає тієї суперечності, що спричинює конфлікт. Є суперечності, які від тривалого нерозв'язання тільки посилюються. Тому рано чи пізно конфлікт може спалахнути з новою руйнівною силою. Проте відповідна стратегія може бути корисною в таких ситуаціях:

-порушена проблема не дуже важлива, педагог не хоче витрачати сили на її розв'язання;

- педагог відчуває, що не має рації, і розуміє слушність позиції іншої людини, або ця людина має більшу владу і не бажає поступатися;

-педагог змушений спілкуватися з дуже складною людиною і бачить, що подальша взаємодія призведе до ще більшого ускладнення;

-для розв'язання проблеми немає достатньої інформації або педагог не знає, що можна ще зараз зробити, а приймати рішення поспіхом немає потреби;

- напруженість ситуації дуже велика, треба зняти нагнітання негативних емоцій.

Стратегія пристосування може мати негативні наслідки для розвитку особистості педагога. Намагаючись пристосовуватись до інших, він може втратити почуття самоповаги. Крім того, прагнення однобічно розглядати конфлікт може призвести лише до погіршення взаємин. Педагог також втрачає можливість впливати на ситуацію, відстоювати свої погляди, цінності, він переживає образу, незадоволення у зв'язку з необхідністю поступатися. Цей стиль також недоцільний тоді, коли партнер у взаємодії не бажає поступатися; не цінує зробленого для нього. Найкориснішим він може бути за таких умов:

- педагога не дуже хвилює те, що сталося, або ж результат;

- він прагне зберегти мир, добрі стосунки з іншою людиною;

- він відчуває, що важливіше зберегти добрі стосунки, ніж розпочинати боротьбу за самоствердження, за свої права;

- він знає, що відповідний результат дуже важливий для іншої людини;

- він знає, що в цьому разі більшу рацію має інша людина;

- він вважає, що інша людина дістане добрий урок, якщо їй зараз поступитися.

Співробітництво, як стиль взаємодії, в психологічному плані є найефективнішим, але звернення до нього потребує значно більше часу, ніж до інших стратегій.

У педагогічній діяльності запровадження стратегії співробітництва ускладнюється тим, що учень не завжди має змогу взаємодіяти на рівних. Тому вчитель повинен не лише сам прагнути до взаємодії, а й створювати умови для залучення учня до цього процесу, подолання його опору або невміння, небажання взаємодіяти.

Стратегія співробітництва буде найдоцільнішою в таких ситуаціях:

-розв'язання проблеми є справою дуже важливою для обох сторін;

-між ними встановлені або повинні встановитися тісні, тривалі, взаємозалежні стосунки;

-учитель має час на розв'язання проблеми, що виникає;

-обидві сторони добре обізнані з проблемою, потребами та інтересами партнерів із взаємодії;

-обидві сторони прагнуть досягти найкращого результату;

-особи, втягнуті в конфлікт, мають однакові владу, сили та можливості, тому мусять разом шукати шляхи розв'язання проблеми.

Компроміс, як стиль розв'язання життєвих проблем, тобто відмова від досягнення значущих для людини результатів, не минає безслідно; поступаючись у всьому, вона не заявляє про себе як про рівноправного партнера у взаємодії, принижує себе в очах іншої сторони, яка не завжди в змозі оцінити цей альтруїзм.

Однак стиль компромісу може бути й корисним, особливо в таких ситуаціях:

-педагог прагне швидше розв'язати проблему, але у нього немає часу на подолання опору іншої людини;

-обидві сторони мають однакову владу, але протилежні інтереси;

- педагога може задовольнити часткове розв'язання проблеми;

-інші підходи для розв'язання проблеми виявилися неефективними;

- проблема не має великої ваги або педагог може змінити попередню мету;

- компроміс дозволяє зберегти стосунки;

- інша сторона має більшу владу і йде назустріч лише за наявності поступок.

Педагог повинен пам'ятати, що будь-який стиль ефективний лише у відповідних ситуаціях. Він повинен уміти успішно використовувати кожен із них, враховуючи конкретні обставини. Загалом треба вміти і поступатися, і йти на розумний компроміс, і встановлювати партнерські стосунки, і водночас обстоювати власну позицію. Педагог повинен розширювати різновиди своїх стратегій, робити вибір на користь ситуації, а не діяти за єдиним стандартом.

Кваліфіковане виявлення причин конфлікту вимагає спеціального аналізу ситуації, розмежування її складових - ділових і особистісно-емоційних. Аналіз конфлікту передбачає вивчення психологом різнобічної інформації про конфлікт. Аналіз виступає професійним інструментом психолога і використовується ним виключно для розробки шляхів подолання конфлікту, є конфіденційною інформацією. Поширеною методикою аналізу конфлікту с використання так званих схем аналізу. Кілька таких схем рекомендує М.М.Рибакова. Наводимо одну з них.

— Причини конфліктної ситуації (зовнішні і внутрішні, умови її виникнення).

— Зміст конфлікту для кожного учасника.

— Помилки спілкування в ситуації.

— Перспективні виховні та пізнавальні цілі при різних варіантах розв'язання конфлікту.

Іншою методикою аналізу конфлікту є використання низки питань за наступними блоками:

Причина конфлікту. Чи усвідомлюють конфліктуючі сторони причину конфлікту? Чи потрібна допомога для виходу з конфлікту? Де знаходиться причина конфлікту? Чи зверталися конфліктуючі по допомогу?

Мета конфліктуючих. У чому конкретно полягають цілі конфліктуючих? Чи всі однаково прагнуть цих цілей? Наскільки ці цілі узгоджуються із загальною метою орга­нізації? Чи є спільна мета, яка могла б об'єднати зусилля конфліктуючих? Розбіжності сторін торкаються мети діяльності чи засобів її досягнення?

Сфери зближення. З яких проблем конфліктуючі могли б виробити спільні погляди? Це, звичайно, проблеми ділової й емоційної атмосфери, що сприяє встановленню комфортного психологічного клімату в організації.

Суб'єкти конфлікту. Хто є лідером? Як ставляться люди один до одного? Які особливості мовних і немовних чинників спілкування? Чи діють серед конфліктуючих загальноприйняті норми поведінки?

Попередній аналіз ситуації є необхідною умовою ефективного налагодження конфлікту. При виявленні типу конфлікту слід обов'язково враховувати поведінку його учасників. Показником деструктивного конфлікту є поведінка з надмірним багатослів'ям, бурхливими проявами схвильованості, з небажанням слухати контраргументи, надмірна гарячковість.

Тут необхідно врахувати ще два параметри: ціну конфлікту і ціну виходу з конфлікту.

Ціна конфлікту для кожної з конфліктуючих сторін складається з суми трьох величин: з витрат енергії, часу і сил на конфліктну діяльність; із збитку, що наноситься недружніми діями іншої сторони; з втрати, пов'язаної з погіршенням загальної ситуації. Ціна конфлікту оцінюється самими учасниками інтуїтивно - задача психолога полягає у тому щоб звернути увагу клієнта на це питання, стимулювати процес оцінювання і порівняти із ціною виходу з конфлікту.

Ціна виходу з конфлікту - це різниця між втратами, з якими пов'язаний цей вихід з конфлікту, і надбаннями, які дає цей вихід.

Якщо надбання більше, ніж втрати, то вигода від припинення конфлікту очевидна. Проте надбання звичайно уявляються неясними і гіпотетичними, що значно знижує їх оцінку, тоді як втрати переоцінюються. Це заважає адекватно оцінити виграш внаслідок припинення конфлікту. В цьому випадку доцільно порівняти ціну конфлікту і ціну виходу з конфлікту. Якщо ціна конфлікту менше, тобто вихід з конфлікту дається дуже дорогою ціною, то спроби продовжити конфліктну боротьбу не мають сенсу.

Таким чином, порівняння ціни конфлікту і ціни виходу з нього дозволяє учасникам раціонально вирішити питання: чи варто продовжувати конфлікт, враховуючи подальше зростання його ціни, або ж припинити його.

Аналіз ситуації, поміркований вибір лінії поведінки, ефективно проведене обговорення ситуації з її учасниками дозволяє перетворити конфлікт на інструмент ефективного вирішення проблеми, пошуку якнайкращого його варіанту і навіть поліпшення стосунків між людьми.

Картографія конфлікту

Ще одна методика у подоланні конфлікту - складання карти конфлікту, яка відрізняється від аналізу тим, що її розробляє психолог разом з клієнтом. Картографія конфлікту включає три етапи:

1) визначити проблему;

2) з'ясувати головних учасників;

3) з'ясувати потреби і стурбованість кожного.

Всю отриману інформацію розміщують на аркуші паперу у чотирьох його кутках, а по центру записують привід конфлікту (конкретну ситуацію, у якій виник конфлікт). Складає картографію конфлікту посередник при участі конфліктуючих. Посередник та конфліктуючі можуть складати карту і окремо.

При картографії конфлікту з'являються переваги:

- знижується надмірна емоційність, відносини переключаються у ділову площину;

- створюється ситуація обговорення;

- виникає можливість висловитися;

- створюється атмосфера взаємоповаги і готовності до взаєморозуміння;

- краще виявляються всі точки зору;

- легше знайти альтернативні нестандартні рішення.

Завдання при роботі з картою:

1) пошук нової інформації; з'ясування питань "що не знали?", "що не врахували?", "що не зрозуміли?";

2) пошук спільних потреб, інтересів;

3) співставлення різних цінностей та перспектив їх зближення;

4) виявлення прихованих прагнень і пошук альтернативних шляхів їх реалізації (вольєр для собак, а не паркан);

5) з'ясування деталей, які можуть стати вирішальними;

6) пошук взаємовигідних умов та рішень.

Підсумовуючи, можна стверджувати, що на противагу позиційній дискусії, принциповий метод концентрує увагу на базових інтересах, на варіантах, які задовольняли б обидві сторони, і на справедливих критеріях, що у результаті, як правило, веде до розумної угоди.