Формування педагогічної толерантності в процесі професійного спілкування

Поняття толерантності у різних мовах відрізняється смисловими відтінками, що зумовлено культурними та ментальними особливостями. Наприклад, у французькій цей термін означає повагу до свободи іншого, у китайській – уміння дозволяти, проявляти великодушність, в арабській бути толерантним – означає бути терпимим. Аналізуючи культурну спадщину нашого народу, що ґрунтується на "філософії серця", можна з переконанням засвідчити, що толерантність у сприйнятті українця співвідноситься з поняттям поваги й любові.

Виховання толерантності в людських стосунках є стратегічним завданням освіти у ХХІ ст. Така значущість толерантності в сучасному житті спричинила необхідність створення в педагогічній науці „педагогіки толерантності”, основне завдання якої має бути зосереджене на дослідженні сутності педагогічної толерантності, шляхів її втілення в практику виховання майбутніх викладачів ПТНЗ, як соціальної норми та цінності, принципу міжособистісної та міжгрупової взаємодії.

В сучасному суспільстві виховання педагогічної толерантності майбутніх викладачів ПТНЗ набуло актуальності. Здійснюються наміри по-новому подивитися на світ, подолати перепони, які роз’єднують людей, створити між ними стосунки на засадах гуманізму та взаєморозуміння. Педагогічна толерантність -це здібність педагога зрозуміти, признати і прийняти учня таким, який він є, при цьому не звертаючи уваги на те, що у учня інші погляди на життєві цінності, інша логіка та форми поведінки. Тому активізується процес пошуку ефективних механізмів виховання студентів- майбутніх викладачів ПТНЗ у напрямку педагогічної толерантності, поваги до прав і свобод інших людей, незалежно від їхньої національної, соціальної приналежності, поглядів, світосприйняття, способів мислення та поведінки.

Висока конфліктність професійних відносин "педагог-учень", як відмічають дослідники, є наслідком неспроможності вести діалоги, відсутністю гнучкості. Нерозвинена толерантність мислення, недосконалість регулятивно-організаторських, управлінських, комунікативних навичок з позиції толерантної взаємодії, вміння саморегуляції в процесі педагогічного спілкування, невміння володіти способами вирішення напружених, конфліктних ситуацій призводить до зниження ефективності освітнього процесу. Викладач- носій і транслятор певного ідеала культури в суспільстві- володіє особистісними якостями, прояв яких знаходить в педагогічно доцільних діях, необхідних для вдалого рішення професійних завдань. Найбільш значним серед них є педагогічна толерантність.

Але педагоги часто забувають, що вони мають не вчити, а допомагати вчитися учням, тобто організовувати самостійну діяльність своїх вихованців. Між тим, межа між традиційною і толерантною системами освіти полягає в тому, що перша дотримується методології викладання в напрямку „вчитель навчає”, а друга пропонує елементарно-блискучу систему „учень вчиться”. Як бачимо, мотивація тих, хто навчається, не однакова, оскільки одного готують до виконання вже заданого, другий же готується діяти самостійно. Отже, перше, що повинен робити викладач, щоб спрямувати свої стосунки зі студентами в дусі толерантності, – це створити умови, які будуть стимулювати і забезпечувати самостійну роботу або самонавчання студентів. По-друге, толерантність викладача до студента виявляється в тому, наскільки значущим, важливим і необхідним вважає для себе це навчання студент.

Найяскравіший представник вітчизняної "педагогіки толерантності", "педагогіки співробітництва" В. Сухомлинський писав: "…передача моральних цінностей від старшого покоління до молодшого, коли вихователь і його вихованці відчувають радість трудового співробітництва"; "…від хорошого учителя діти рідко чують заборону і дуже часто чують заохочення"; "Потрібно увійти в становище дитини, розділити з нею її горе і допомогти їй …найбажаніша і найдорожча допомога – це співчуття, співстраждання, сердечна участь"; "Атмосфера загальної доброзичливості і взаємного творення добра – це та …риса духовного життя колективу, яка визначає характер взаємовідносин, сутність вчинків, які виражають відносини однієї людини до другої". Наведені цитати свідчать про велике значення й роль ідей діалогу в педагогічній системі Сухомлинського.

О.В. Сухомлинська в статті „Про стан теорії і практики виховання в освітньому просторі України” відмічає, що головна мета, місія виховання повинна полягати в: передачі культурних цінностей; підготовці молоді до інтеграції в суспільство; нівелюванні, зменшенні соціальної нерівності. Створення умов для культивування, проектування викладача, який піклується про формування толерантної особистості студентів, повинно стати завданням викладачів вузівського резерву. Особливої значущості у цьому контексті, на її думку, набувають: міжособистісна комунікація, діалог, створення толерантного комунікативного середовища.

В технології процесу формування педагогічної толерантності реалізується комплексний підхід, який заснований на взаємозв'язку і взаємоприйнятності традиційних, активних та інтерактивних методів навчання з урахуванням цілі та завдань, що вирішуються на кожному етапі.

Таким чином, організація процесу формування педагогічної толерантності майбутніх викладачів ПТНЗ відбувається з урахуванням процесів зміни поведінки і стадіями оптимізації особистості.