Функції та структура педагогічного спілкування

Під час розгляду цього питання ми зосередимо увагу на таких аспектах:

функції та структура педагогічного спілкування;

специфічні аспекти спілкування у навчанні.

Функції педагогічного спілкування зумовлені змістом педагогічної діяльності. Головними серед них можна назвати такі:

1) комунікативну – встановлення і регуляція взаємовідносин між педагогом та студентами, забезпечення гуманістичної спрямованості розвитку студентів;

2) психологічну – створення умов для забезпечення психологічної свободи студентів, прояву індивідуальної своєрідності їх особистості; зняття соціальних утисків, які заважають цьому;

3) пізнавальну – забезпечення повноцінного сприймання навчальної інформації студентами, формування в них особистісного, емоційно-ціннісного ставлення до знань;

4) організаційну – забезпечення раціональної організації навчально-практичної діяльності студентів.

5) розвиваючу – забезпечує формування особистості студента, передачу йому норм і правил поведінки, керівництво процесом їхнього засвоєння, розкриття морального змісту вчиненого ним і іншими людьми, опанування оціночними і самооціночними критеріями;

6) інформаційну – здійснює передачу знань;

7) регулятивну – створює сприятливу психологічну атмосферу спільної та індивідуальної діяльності, погоджує і поєднує зусилля для досягнення загального й особистого результату;

8) емоційну – формує і коригує міжособистісні відносини.

Спілкування – один із компонентів педагогічної діяльності. Відомо, що педагогічна діяльність складається із змістового, методичного, соціально-психологічного компоненту. Коли викладач іде на заняття, він продумує змістовий і методичний компонент, соціально-психологічний же, тобто спілкування, часто лишається поза увагою педагога. А між іншим, якщо оволодіння першими двома компонентами відбувається у процесі навчання, то третьому, тобто спілкуванню, ніхто цілеспрямовано не навчає, хоча спілкування відіграє велику роль у нашому житті. Не фахове спілкування дуже часто є причиною багатьох хвороб (нервових стресів). Між іншим, лікарі стверджують, що із 100 дітей, хворих на невроз, 80 набули такого захворювання з причини непрофесійного спілкування з педагогами, їх низької культури.

Вважається, що спілкування займає особливе місце в роботі педагога, оскільки він має “комунікативну професію”.

Педагогічне спілкування - це система прийомів органічної соціально-психологічної взаємодії педагога і вихованців, змістом якої є обмін інформацією, пізнання один одного, організація діяльності і стимулювання діяльності вихованців, організація і корекція взаємин у колективі вихованців, обмін ролями, співпереживання і створення умов для самоствердження особистості вихованця.

Структура процесу педагогічного спілкування:

– моделювання педагогом майбутнього спілкування (прогностичний етап);

– організація безпосереднього спілкування в момент початкової взаємодії (комунікативна атака);

– управління спілкуванням під час педагогічного процесу;

– аналіз спілкування, що відбулося, і моделювання подальшого спілкування.

У професійному спілкуванні викладача можна виділити два взаємопов'язаних компоненти:

1. По-перше, це загальні принципи (основа) спілкування, що закладаються самим характером суспільного ладу, наслідуванням цінностей минулого, в яких реалізується педагогічна діяльність педагога, єдина мета і завдання навчання і виховання.

2. По-друге, його індивідуальні принципи (основа) спілкування, громадянська позиція, стиль спілкування – сукупність конкретних прийомів і засобів, які викладач доцільно, залежно від конкретних умов і можливостей навчання і виховання, реалізує у своїй діяльностіна основі власних знань, професійного досвіду, здібностей і умінь.

Оптимальне педагогічне спілкування – це спілкування, яке створює найкращі умови для розвитку мотивації студента, творчого характеру діяльності, для формування його особистості, забезпечує сприятливий психологічний клімат, попереджує створення психологічних бар'єрів, дозволяє максимально використовувати у навчальному процесі особистісні та професійні якості викладача. Серед викладачів можна виділити притаманні їм рівні спілкування:

Примітивний - в основу ставлення до студента покладено примітивні правила і реакції поведінки – амбіції, самовдоволення. Викладач демонструє свою зверхність. Студент для викладача виступає засобом досягнення мети.

Маніпулятивний - взаємини зі студентом будуються на грі, суть якої полягає у бажанні будь-що виграти, використовуючи різні прийоми, лестощі. Студент при цьому є об'єктом маніпуляції.

Стандартизований - домінує формальна структура спілкування. Спостерігається слабка орієнтація на особистість; викладач дотримується стандартів етикету, але така поведінка є поверховою і, не зачіпаючи особистісного рівня, реалізується на рівні масок. Студент, самостійний об’єкт, відчуває байдужість викладача поза “маскою” і фактично залишається об'єктом маніпуляцій.

Діловий - орієнтуючись на справу, викладач бере до уваги особистісні характеристики студента лише в контексті ефективності діяльності. Викладач дотримується стандартів етикету, визнає за студентом право на самостійність. Студент для викладача є значущим залежно від внеску у спільну діяльність. В особистісному житті студент залишається самостійним.

Особистісний - спілкування базується на глибокій зацікавленості до студента, визнанні самостійності його особистості. Викладач любить студентів, вся його діяльність спрямована на розвиток їхньої духовності, особистісне спілкування стає спілкуванням духовним. Студент довіряє викладачеві, викладач є авторитетом і найкращим посередником між ним і знаннями про навколишній світ, людей, себе.

Набуття викладачем особистісного рівня спілкування є необхідною умовою високої культури взаємодії педагога і студента.

Сьогодні відомі кілька класифікацій стилів діяльності педагогів. М.В.Сорока-Росинський виділяє “теоретиків”, “реалістів”, “утилітаристів”, “інтуїтивістів”; в основу цієї класифікації покладено ставлення до виконання своїх обов'язків та особливості характеру педагога. Е.Г.Костяшкін за рівнем професійної етики й особливостями діяльності визначає такі чотири типи: “інтелектуальний”, “вольовий”, “емоційний”, “організаторський”. А.Бойко, аналізуючи поведінку вчителя у поєднанні з його педа­гогічною діяльністю та її результатами, виділяє обґрунтовані моделі виховуючих взаємин педагогів і учнів. Образно вони названі так: “Оптиміст”, “Об'єктивіст”, “Ерудит”, “Талант”, “Умілець”, “Душа”, “Артист”. Для педагогів будь-якої моделі взаємодії важлива емоційно-естетична виразність, уміння подати себе та створити обстановку власного самовираження і самоствердження. У досвідченого викладача, як правило, складається помітна тенденція до тієї чи іншої моделі, типу взаємин, які найповніше відповідають його індивідуально-психологічним особливостям.

Для викладача з високою культурою спілкування характерними є: оптимальність вимог; педагогічний оптимізм; емоційний відгук; формування колективних форм стосунків, відносин у колективі у навчально-виховному процесі; створення атмосфери доброзичливості. Однак, якою б привабливою не була модель взаємин викладача і студента, вона завжди динамічна. З огляду на це хороший педагог завжди прагне до неперервності своєї освіти та професійної підготовки, він постійно аналізує свою діяльність, ідентифікує досягнутий рівень взаємодії зі студентами, добирає і використовує нові здобутки педагогічної науки і передового досвіду, переймає найкраще від своїх колег.

На основі аналізу проведених нами досліджень можна простежити три головних причини низької культури спілкування викладачів.

По-перше, більшість викладачів не надають особливого значення ролі спілкування у навчально-виховному процесі, тому не приділяють належної уваги організації спілкування.

По-друге, багато викладачів діють у складних педагогічних ситуаціях силовими методами, не використовуючи психологічних і педагогічних знань про людину, не враховуючи вікових і індиві­дуальних особливостей студента.

По-третє, є достатньо викладачів, що мають низьку загальну культуру і не працюють над її підвищенням. На питання, чому вони не займаються своїм духовним збагаченням, 70% викладачів вказали на такі причини: велике навантаження, недостатня матеріальна база.