Метод анкетування

Одним з ефективних методів збору й накопичення психолого-педагогічної інформації є метод анкетування.

Анкетування – метод соціально-психологічного дослідження за допомогою анкет. Застосовується з метою з’ясування даних біографічного характеру, поглядів, ціннісних орієнтацій, соціальних установок і особистісних рис опитуваних.

Педагогічні анкети ще наприкінці XIX ст. використовували в експериментальній педагогіці й психології, у практиці педагогічних досліджень. Дискримінація педагогіки в СРСР в 1936 р. призупинила розвиток методології педагогічної діагностики, зокрема й педагогічного анкетування. Лише з 60-х років ХХ ст. проблемам методологічного розроблення й стандартизації діагностичного інструментарію знову починають приділяти увагу радянські вчені, насамперед психологи й соціологи. Вони висловили досить обґрунтовані критичні оцінки крайностей століття, що панували на Заході.

Специфіка застосування опитувань у педагогічних діагностичних обстеженнях полягає в тому, що крім мети одержання “чистої інформації” про думки, настрої, погляди опитуваних, тут можлива постановка завдань, формування думок, поглядів за допомогою опитувальної методики. Це може досягатися логікою побудови методики, змістом і композицією питань в анкеті.

Така особливість опитувань у педагогіці дозволяє застосовувати анкети як діагностичний засіб у системі навчально-виховної роботи. За даними досліджень, формувальна функція анкети підвищує вірогідність даних, відображає погляди, що формуються, тобто змінений самою анкетою стан індивідуальної свідомості. Підготовка анкети є досить важливою і складною процедурою й вимагає від педагога конкретних професійних знань, умінь і навичок. Процес підготовки анкети умовно можна розділити на три етапи.

Першим етапом підготовки анкети є чітке діагностичне визначення цілей і конкретних завдань опитування.

Під кожне завдання добираються критерії й емпіричні індикатори, що дозволяють оцінювати (у контексті задачі) отримані при опитуванні результати, тобто конструюється показник. Чим чіткіше визначені завдання, тим легше точно сформулювати питання анкети.

З досвіду анкетування, у педагогічних обстеженнях доцільно заздалегідь визначити групи питань (“блоки”).

Відповідно до конкретних завдань опитування доцільно висунути за кожним “блоком” питань емпіричні гіпотези (припущення про можливе співвідношення відповідей на різні підпункти закритих питань, про найтиповіші відповіді на відкриті питання, про ступінь відвертості тих, кого опитують). Це не тільки підвищить рівень обґрунтованості питань анкети, але й полегшить аналіз матеріалу, отриманого в результаті опитування. Відносно самостійні “блоки” тематично пов’язаних питань можуть за потреби окремо використовуватись як вихідний інструмент при “міні-опитуваннях” (“бліц анкети”).

Другим етапом підготовки анкети є підбір і формулювання питань для виділених на першому етапі “блоків”.

Питання анкети класифікуються за трьома основних ознаками: за призначенням, формою й змістом.

За призначенням питання поділяються на основні, вступні, перехідні, фільтри й контрольні.

Основні питання мають за мету одержання головної інформації в анкеті.

Вступні питання характерні тим, що готують підґрунтя для нормальної роботи студента (учня) з анкетою (здебільшого, у великих за обсягом опитувальниках). Їх завдання – встановлення й мотивування контакту дослідника з об’єктом анкетування (вступні питання називають ще “контактними”). Питання вводить у проблематику, торкається пріоритетних потреб, не викликає ворожості, стимулює інтерес до анкети.

З метою переходу до іншої теми формулюються перехідні питання, які виконують роль “містків”. Це, наприклад, такі вставки: “А тепер кілька питань з приводу …” або “А зараз дещо про … ” і т.п. Це дозволяє переключати увагу на нові теми, “блоки” питань.

Питання фільтри вводяться для того, щоб з’ясувати, чи здатний об’єкт анкетування компетентно відповісти на основне запитання.

Призначення контрольних питань – перевірити вірогідність відповідей, отриманих на головні питання. У випадку суперечності у відповідях такі анкети або бракуються, або проводиться додатковий збір матеріалу для з’ясування причин протиріччя.

За формою побудови виділяються закриті, відкриті й напівзакриті питання.

У закритих питаннях заздалегідь пропонуються можливі відповіді “так – ні”, альтернативні або “набір відповідей”. Наприклад, “Чи користуєтесь Ви бібліотечним фондом методичного кабінету кафедри?” (“ так – ні”). В альтернативних закритих питаннях з “набору” відповідей можна обрати лише один варіант. Наприклад, питання “Чи задовольняє Вас бібліотечний фонд методичного кабінету кафедри Основ професійної навчання?” може мати такі відповіді:

а) задовольняє повністю;

б) скоріше задовольняє, ніж не задовольняє;

в) я маю сучасніші джерела добору літератури;

г) скоріше не задовольняє, ніж задовольняє;

д) не задовольняє.

В основі такого набору відповідей є п’ятибальна рангова шкала (а не інтервальна), тому приписувати кожному наступному високому рангу вищу оцінку в балах було б некоректно – неправомірні докази того, що між рангами існує числовий ряд. Питання з “набором” відповідей (або “питання – меню”) можуть передбачати не рангові, а номінальні шкали. Наприклад, “Які з перелічених дидактичних концепцій використовувались у навчальному процесі 50-60-х рр. ХХ ст. в СРСР?”

а) програмованого навчання;

б) поетапного формування розумових дій;

в) проблемного навчання;

г) особистісно-орієнтовного навчання;

д) етнокультурного навчання.

Якщо не дається повного набору всіх варіантів відповіді, то питання стає напівзакритим. Наприкінці переліку пропонується дати інший варіант відповіді або дописати свою відповідь.

Відкриті питання не пропонують варіантів відповідей. Ті, хто заповнює анкети, мають написати їх на відведеному в анкеті місці. Для обробки такого питання необхідно класифікувати відповіді за категоріями (на кшталт того, як це робиться при підготовці закритих питань). Тільки після цього можна підраховувати й розподіляти за групами відповіді на питання.

За змістом розрізняють такі групи питань: фактологічні, питання про духовну діяльність, а також особистість того, кого опитують.

Фактологічні питання пов’язані з тими формами поведінки людини, які можуть бути зафіксовані іншими методами дослідження (спостереження, аналіз документів). Серед них можна виділити такі питання:

- про тривалість процесу діяльності того, кого опитують (“ Скільки в середньому годин у Вас іде на самостійну роботу під час підготовки до лабораторного заняття? ”);

- про умови його діяльності (“ Чи влаштовують Вас умови самостійної підготовки до навчальних занять? ”);

- про результати його діяльності (“ Чи задоволені Ви результатами Вашої роботи під час практичних занять? ”).

У групі питань про духовну діяльність виділяють такі види:

про плани й наміри (“ Чи збираєтеся Ви продовжити навчання після закінчення університету? ”);

про освітні потреби та інтереси (“ Про які галузі науки й культури Ви хотіли б більше довідатися? ”);

про оцінки різних явищ (“ Чи можна Вашу навчальну групу назвати дружньою і згуртованою? ”, “ Які теми з навчальної дисципліни Вам найбільше сподобалися? ”);

питання про емоційні переживання (“ Як часто Ви відчуваєте невпевненість під час підготовки до заняття? ”);

питання пропозицій того, кого анкетують, щодо поліпшення навчально-виховного процесу ПТНЗ (“ Що б Ви могли запропонувати з метою підвищення ефективності пізнавальної діяльності студентів? ”).

Третім етапом складання анкети є її побудова й визначення структури.

Найкраще групувати питання за змістом у “блоки”. Така побудова анкети найкраще відповідає системності мислення педагога й допомагає тим, кого анкетують, усвідомити проблематику опитування, різні аспекти проблеми, стимулює формування думки стосовно самої проблеми. На стадії обробки зібраного матеріалу таке угруповання питань дозволяє швидше обробити інформацію.

Соціологами розроблена логіка розгортання кожної групи питань. Загальноприйнята в педагогічних анкетах техніка “ постадійного розгортання питання ”, започаткована Г. Геллапом. Вона містить 5 питань.

Перше питання – це фільтр, який дозволяє з’ясувати інформованість студента щодо самої проблеми (чи вважає він її взагалі проблемою); друге – спрямоване на з’ясування його загального ставлення до проблеми (формулюється у відкритій формі); третє – призначене для отримання відповідей з конкретних аспектів самої проблеми (закрите); четверте – допомагає знайти причини поглядів того, кого анкетують (формулюється у напівзакритій формі); п’яте питання виявляє інтенсивність цих поглядів і формулюється в закритій формі. Техніку Г. Геллапа краще використовувати при постановці питань інформаційного й оцінного характеру. При формулюванні фактологічних питань можна уникнути виявлення загального ставлення до проблеми й причин поведінки, що скоротить “розгортання” питання на два елементи й заощадить місце в анкеті.

Особливу увагу необхідно приділити вже на стадії підготовки анкети способам її обробки. Попередній аналіз можливих засобів обробки даних має надзвичайно важливе значення, тому що дозволяє:

– виділити групу питань, аналіз яких слід провести в першу чергу;

– передбачити контроль вірогідності інформації, зіставляючи відповіді на різні питання всередині анкети, а також порівнюючи анкетні показники з результатами застосування інших методик;

– визначити засоби обробки (технічні засоби обробки інформації, набори формул тощо) й психофізичні, часові витрати.

Правила оформлення анкети порівняно прості. Фахівці вважають, що формат анкети може бути не менш важливим, ніж зміст і постановка питань. Неправильна подача тексту в анкеті може призвести до того, що респонденти стануть пропускати питання, невірно їх розуміти й навіть припинити заповнювати анкету. Правила оформлення мають бути такими:

– чітке розташування тексту на кожному аркуші;

– попередньо закодована анкета повинна мати питання тільки з лівого боку, а відповіді – з правого або вони повинні бути відділені інтервалом від самого питання. Для відповідей на відкриті питання треба залишати декілька (3–5) рядків, навіть якщо ви вважаєте, що більшість відповідей будуть лаконічними;

– складання попередньої інструкції (як відповідати на запитання);

– не можна розривати текст питання й перекидати частину самого питання або які-небудь варіанти відповіді на нього на інший аркуш.

Послідовна, систематична робота з підготовки й проведення анкетних опитувань у діагностичних обстеженнях дозволяє підвищити вірогідність даних, їх практичне значення для навчально-виховного процесу ПТНЗ.

Ґрунтуючись на узагальненому досвіді вченого В. Руденка у проведенні анкетних опитувань, типових труднощів і недоліків в організації педагогічного анкетування, можна запропонувати такі заходи щодо підготовки матеріалів до складання й обробки діагностичних анкет:

– при формулюванні питань, які перевіряють ту або іншу гіпотезу, мають бути визначені всі взаємозв’язки цих питань як усередині самої анкети, так і з іншими методиками;

– визначення питань, відповіді на які потрібно обробити насамперед;

– для закритих питань слід передбачити систему обробки даних ручним або машинним способом;

– для відкритих питань виділяються критерії, на підставі яких класифікуються потенційні варіанти відповідей;

– прогнозується, якого роду відповіді на взаємозалежні питання можуть містити в собі суперечності, й визначається, чим це може бути мотивовано: нещирістю того, хто відповідає, або складністю, суперечливістю самого явища;

– після виокремлення основних питань і виявлення їх взаємозв’язку, складається перелік необхідних для аналізу таблиць (простих і комбінованих). Самі таблиці можуть бути підготовлені ще до збору анкетного матеріалу;

– визначаються доцільні й доступні технічні засоби обробки (ЕОМ, калькулятори, ручна техніка);

– складається програма обробки матеріалу й програма підготовки матеріалу до обробки (шифровка анкет, розподіл за масивами тощо);

– підбирається математичний апарат, потрібний для перевірки надійності даних і підготовки матеріалу до теоретичного аналізу (формули, способи розрахунку та ін.);

– визначаються витрати часу на різні етапи обробки матеріалу (у людино-годинах).

Кількість пунктів анкети має бути мінімальною. При цьому кожний пункт повинен з’ясовувати ту інформацію, яка понад усе необхідна для розуміння того, чи придатний претендент на певне місце. Питання потрібно підбирати так, щоб на основі відповідей можна було провести стандартизовану оцінку претендента. Питання анкети потрібно сформулювати в нейтральній формі й передбачити будь-які можливі відповіді, зокрема й можливість відмови від відповіді. Складати питання необхідно з урахуванням юридичних обмежень, при цьому слід прагнути мінімально втручатись у приватне життя особи.

Непрактично створювати окрему форму анкети для кожної посади в організації. Доречно скласти три загальні форми анкети: для рядових робітників, для менеджерів середньої ланки, для керівників.

Сформулюємо остаточні вимоги до анкети:

– формулювання повинні бути зрозумілими й чіткими;

– анкета має бути зручною для заповнення та прочитання;

– заголовки виділяють жирним шрифтом;

– відкритих питань має бути не багато;

– закриті питання (допускають відповіді “та” чи “ні”) економлять час для аналізу;

– використовуйте для анкети папір неяскравих кольорів;

– на анкеті має бути місце для дати заповнення й підпису претендента.