Принцип наочності

Будь-яка навчально-пізнавальна діяльність на певних етапах пов’язана з активним сприйняттям конкретних предметів, явищ або їх вірних зображень нашими органами чуття. При узгодженої роботе нескольких аналізаторів (зорового, слухового, дотиковий та ін.) навчають, більш точно сприймає навчальний матеріал. Тому наочність як дидактичний принцип слід розуміти не дослівно (від дієслова «дивитися»), а тлумачити його ширше, тобто як положення, що зобов’язує будувати процес навчання так, щоб у сприйнятті брало участь якомога більшу кількість органів чуття.

Візуальне сприйняття більшою частиною є початковим ланкою в процесі навчання. На етапі ознайомлення з фізичними вправами основне завдання наочності – створення яскравого образу руху, чіткого його подання.

Це завдання вирішується за допомогою живого показу, образотворчої наочності (фото, малюнки, кінограмми) і сучасними технічними засобами (навчальні фільми, кінокольцовкі). Окрім представлення про просторові характеристики руху формуються уявлення про тимчасові характеристики (темпі і ритмі рухів). Для цього використовуються звукові подразники (підрахунки, бавовна, звуколідери, музичний супровід).

На етапі практичного розучування рухів з метою регулювання їх нерідко звертаються до додаткових зовнішніх орієнтирів (дістати рукою підвішений м’яч, торкнутися коліном маховою ноги будь-якого предмета при стрибку в довжину з розбігу і т.п.). Такими орієнтирами можуть бути не тільки зовнішні предмети, але й частини власного тіла.

Для орієнтування в часі і фіксації моменту своєчасного виконання якого-небудь елемента руху застосовуються звукові засоби точної інформації.

Щоб створити уявлення про м’язовому зусиллі, необхідному для правильного виконання руху, які навчаються або навмисне чинять опір, або безпосередню допомогу, використовуючи шкірний аналізатор (натиском, підштовхування, створенням додаткової опори).

Завдяки такій системі орієнтирів учень отримує можливість керувати своїми рухами. Саме так забезпечується негайно поточна зворотний зв’язок, що дозволяє контролювати і регулювати рух не тільки за кінцевим результатом, а й по ходу виконання руху.

Засобом забезпечення наочності може бути і слово. Але в цьому випадку воно повинно бути образним, тобто викликає відповідне зорово-рухове подання. Образне пояснення набуває значення засоби наочності, коли воно знаходить опору в життєвому досвіді що займаються, коли з зорової і рухової пам’яті можуть бути вилучені за словом потрібні подібні вистави.

Різні засоби забезпечення наочності виконують різні функції. Тому, вдаючись до цих коштів, слід визначати їх точне педагогічне значення. У фізичному вихованні вони застосовуються досить широко, проте їх не можна переоцінювати.

Забезпечуючи наочність у навчанні та вихованні, необхідно керуватися наступними правилами:

1. Визначити, яка педагогічна задача повинна бути вирішена засобами наочності.

2. Орієнтувати займаються на всебічне сприйняття рухів за допомогою різних органів чуття.

3. Використовувати засоби наочності в міру необхідності, не перетворюючи наочність на самоціль.

4. Враховувати вікові особливості та загальну підготовленість займаються: чим менше вік і слабкіше підготовка, тим ширше застосовувати засоби наочності.