Принцип свідомості і активності

Провідна роль у навчанні та вихованні займаються належить педагогу. Однак ані знання, ані рухові вміння та навички передати навчаються безпосередньо не можна. Педагог маже лише стимулювати прояв у них потрібної активності і свідомості. Говорячи про принцип свідомості і активності в навчанні, мають на увазі формування: а) свідомого ставлення до цілей фізичного виховання і до своєї навчальної праці; б) свідомого і активної участі в самій навчально-тренувальної діяльності; в) самостійності у контролі та оцінці своїх рухових дій і досягнутих результатів.

Не завжди все три фактора в процесі навчання виступають одночасно. Іноді займаються віддають собі звіт в тому, навіщо вони тренуються, але не осмислюють значення окремих навчальних завдань; іноді свідомо і активно вчаться, але не контролюють і не оцінюють результатів занять.

Роль педагога, таким чином, полягає перш за все в такій організації навчально-тренувального процесу, яка стимулювала б свідоме ставлення займаються до своїх дій і виховувала б у них самостійність і здатність до самооцінки.

У ряді випадків позитивне ставлення до навчально-тренувальної діяльності буває викликане безпосереднім інтересом до фізичних вправ, коли займаються захоплює сам процес виконання вправ. Але таке ставлення не є стійким. Якщо будувати навчання тільки на емоціях, то це призведе до того, що учні стануть уникати труднощів і навчальний працю перетвориться в розвагу. Завдання навчання в цьому випадку будуть вирішуватися погано. Основою свідомого ставлення до навчальної праці має бути розуміння мети фізичного виховання і змісту виконуваної роботи, усвідомлення її корисності для себе і для суспільства. Однак у багатьох випадках тільки цього для формування свідомого ставлення до навчально-тренувальної діяльності недостатньо. Потрібно ще певний досвід, відомі умови діяльності, при яких навчально-тренувальні заняття стають життєво необхідною потребою.

Характер навчально-тренувальної діяльності знаходиться в безпосередній залежності від того, чим ця діяльність збуджується, тобто від її мотиву. Спостереження показують, що в процесі занять мотиви «зсуваються»: суб’єктивні мотиви, що виражаються словами «хочеться», «подобається», поступаються місцем перспективно-цілеспрямованим, висловлюваним поняттями «треба», «має», «необхідно» і т.п.

Протягом навчання і виховання виникають нові навчально-спортивні інтереси, нові цілі та мотиви діяльності. Встановлення спочатку близькою (наприклад, виправлення своїх фізичних вад, здача норм ГТО), а потім і більш далекій (участь у змаганнях школи, вузу, заводу, міста і т.д.) перспективи є необхідною передумовою успішного навчання, а в кінцевому результаті і політичної свідомості що займаються, коли навчально-тренувальна діяльність стає невід’ємною частиною прагнення бути корисними своїй Батьківщині і своєму народові.

Свідоме ставлення до навчальної праці є і основному передумовою для активної діяльності. Творча активність учнів – це вища форма прояву свідомості. На заняттях слід широко користуватися різними завданнями, які вимагають від займаються систематичного поповнення спеціальних знань, роздумів і самостійних рішень (обґрунтоване складання вправ розминки і комплексу ранкової зарядки, спільне з педагогом участь у плануванні тренування та ін.).

Принцип активності зобов’язує також виховувати ініціативу і самостійність займаються у трудовій та громадській діяльності. Один із шляхів вирішення цього завдання – залучення їх до суспільно корисну роботу: ремонт спортивного інвентарю, підготовка спортивного майданчика, проведення змагань і т.п. Слід також можливе ширше залучати займаються до громадської роботи в якості фізкультурних організаторів, помічників суддів, інструкторів-громадських діячів.

У підвищенні активності учнів чималу роль відіграє і особистість самого педагога. Якщо він завжди бадьорий, ініціативний і щиро прагне передати свої знання учням, то це буде викликати у них активність, життєрадісність, робочий настрій.

Усі довільні дії людини, у тому числі й фізичні вправи, є свідомими діями. У процесі освоєння нових дій, якщо навіть він відбувається неорганізованим шляхом, завжди має місце осмислення рухів. Однак навчання стає раціональним і призводить до належним результатами, якщо осмислення рухів є предметом спеціальної діяльності. Необхідно, щоб займаються: а) розуміли значення кожного окремого завдання; б) знали основні закономірності даного вправи (чому треба виконувати так, а не. Інакше); в) аналізували свої м’язові відчуття; г) знали і оцінювали результати своїх дій.

Викладач у своїй діяльності повинен керуватися такими вимогами, що випливають із принципу свідомості і активності:

1. Пояснювати мета кожного нового навчально-тренувального завдання та значення способів його виконання.

2. Вчити самостійно знаходити причини помилок.

3. Відзначати і об'єктивно оцінювати успіхи займаються.

4. Практикувати завдання для самостійного їх виконання (на заняттях і поза занять).