Нормативно-правові засади діяльності суб'єктів роздрібної торгівлі

На споживчому ринку головними діючими особами виступають споживачі, які купують товари для особистого споживання й некомерційного використання та суб'єкти господарювання, які здійснюють господарсько-торговельну діяльність у формі роздрібної торгівлі.

Роздрібна торгівля покликана захищати інтереси споживачів, бо вона є посередником між виробниками (постачальниками) і споживачами, висувати до виробників вимоги щодо якості про­дукції, її безпеки для здоров'я споживача, товарного вигляду, упаковки, надання споживачеві відповідної інформації про товар, забезпечити його належне торговельне обслуговування.

Економічні реформи трансформаційного періоду в Україні сприяли значній структурній перебудові роздрібної торгівлі, її демонополізації та роздержавленню. Разом із тим, у країні здійс­нюється реалізація державної політики щодо координації роботи всіх складових внутрішньої торгівлі на засадах використання ри­нкових механізмів господарювання, розроблення й упровадження правил торгівлі, посилення контролю за дотриманням їх.

За останній час в Україні ухвалено цілу низку законодавчих і нормативних актів, мета яких — захищати права споживачів, підвищувати вимоги до якості товарів, що виробляються, до під­приємств роздрібної торгівлі, незалежно від їхньої організаційно-правової форми, а також громадян-підприємців, які займаються господарсько-торговельною діяльністю, сприяти нормальній ор­ганізації процесу торговельного обслуговування покупців, запо­бігати обмеженню їхніх інтересів у будь-якій формі.

Законодавчі та нормативні акти регулюють процеси торгове­льного обслуговування окремими видами товарів, визначають основні правила роботи підприємств роздрібної та дрібнороздрі­бної торговельної мережі, вимоги щодо якості й безпечності то­варів, термінів їх реалізації, гарантії тощо.

Сукупність усіх правил, які регулюють торговельну діяль­ність, становить нормативно-правову базу, що визначає обо­в'язкову відповідальність суб'єктів господарсько-торговельної діяльності як юридичних, так і фізичних осіб, перед споживачем і захищають його законні права.

Загальні права громадян України встановлені Конституцією України, згідно з якою розробляються й затверджуються акти ци­вільного та господарського законодавства.

Основними актами цивільного та господарського законодавства України є Цивільний кодекс України №435-ІV та Господарський кодекс України №436-IV, ухвалені Верховною Радою України 16 січня 2003 року.

Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридич­ній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх­ніх учасників.

Господарський кодекс України визначає правові засади госпо­дарської діяльності (господарювання), яка базується на різнома­нітності суб'єктів господарювання різних форм власності. Він регулює господарські відносини, що виникають у процесі органі­зації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами гос­подарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасника­ми відносин у сфері господарювання.

У ст. 39 третього розділу Господарського кодексу України «Захист прав споживачів» визначені основні права споживачів.

«Споживачі... під час придбання, замовлення або використан­ня товарів (послуг) з метою задоволення своїх потреб мають пра­во на:

- державний захист своїх прав;

- гарантований рівень споживання;

- належну якість товарів (послуг);

- безпеку товарів (послуг);

- необхідну, доступну та достовірну інформацію про кіль­кість, якість і асортимент товарів (послуг);

- відшкодування збитків, завданих товарами (послугами) не­належної якості, а також шкоди, заподіяної небезпечними для життя і здоров'я людей товарами (послугами), у випадках, перед­бачених законом;

- звернення до суду та інших уповноважених органів влади за захистом порушених прав або законних інтересів».

Держава забезпечує громадянам захист їхніх інтересів як спожи­вачів, надає можливість вільного вибору товарів (послуг), набуття знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостійних рішень під час придбання та використання товарів (послуг) відповідно до їхніх потреб і гарантує придбання або одержання іншим законним способом товарів (послуг) в обсягах, що забезпечують рівень спо­живання, достатній для підтримання здоров'я та життєдіяльності.

Гарантований рівень споживання забезпечується стимулю­ванням виробництва товарів, запровадженням у разі необхідності нормованого розподілу товарів, якщо немає гарантій вільного придбання їх кожним споживачем.

Споживач має право вимагати від продавця, щоб якість при­дбаного ним товару відповідала вимогам нормативних докумен­тів, умовам договорів, а також інформації про товар, яку надає продавець. У разі виявлення недоліків або фальсифікації товарів упродовж гарантійного або інших термінів, установлених обов'язковими для сторін правилами чи договором, споживач має право за своїм вибором вимагати від продавця:

а) безоплатного усунення недоліків товару або відшкодування витрат на їх виправлення споживачем чи третьою особою;

б) заміни на аналогічний товар належної якості;

в) відповідного зменшення його купівельної ціни;

г) заміни на такий само товар іншої моделі з відповідним пе­рерахуванням купівельної ціни;

д) розірвання договору та відшкодування збитків, яких він зазнав.

Вимоги споживача пред'являються за його вибором продавце­ві за місцем купівлі товару, виробникові або підприємству, що виконує їхні функції, за місцем знаходження споживача.

Продавець, виробник або підприємство, що виконує їхні фун­кції, зобов'язані прийняти товар неналежної якості у споживача і задовольнити його вимоги.

Споживач має право на те, щоб товари за звичайних умов їх використання, зберігання чи транспортування були безпечними для його життя, здоров'я, навколишнього природного середови­ща, а також не завдавали шкоди його майну.

У разі відсутності нормативних документів, що містять обов'яз­кові вимоги до товару, використання якого може завдати шкоди життю здоров'ю споживача, навколишньому природному середо­вищу, а також майну споживача, відповідні органи державної вико­навчої влади, що здійснюють державний захист прав споживачів, зобов'язані негайно заборонити випуск і реалізацію таких товарів.

Споживач має право на одержання необхідної, доступної та достовірної інформації про товари, що забезпечує можливість компетентного вибору їх.

Інформація про товари має містити:

- назви нормативних документів, вимогам яких має відповіда­ти товар;

- перелік основних споживчих властивостей товарів, а щодо продуктів харчування — склад (включно із переліком використа­них.у процесі їх виготовлення інших продуктів харчування і хар­чових домішок), калорійність, вміст шкідливих для здоров'я ре­човин порівняно з обов'язковими вимогами нормативних документів і протипоказань щодо застосування;

- ціну та умови придбання товарів;

- дату виготовлення;

- гарантійні зобов'язання виробника;

- правила й умови ефективного використання товарів;

- термін служби (придатності) товарів, відомості про необхід­ні дії споживача після його завершення, а також про можливі на­слідки в разі невиконання цих дій;

- найменування й адресу виробника і підприємства, яке здійс­нює його функції, щодо прийняття претензій від споживача, а та­кож проводить ремонт, технічне обслуговування.

Якщо товари підлягають обов'язковій сертифікації, спожива­чеві має надаватися інформація про їхню сертифікацію.

Стосовно товарів, які за певних умов можуть бути небезпе­чними для життя, здоров'я споживача та його майна, вироб­ник (продавець) зобов'язаний довести до відома споживача інформацію про такі товари й можливі наслідки їхнього впливу.

Збитки, завдані споживачеві товарами, придбаними в резуль­таті недбалої реклами, підлягають відшкодуванню винною осо­бою в повному обсязі.

Під час розгляду вимог споживача про відшкодування збитків, завданих недостовірною або неповною інформацією про товари чи недбалою рекламою, Закон вимагає виходити із припущення, що у споживача немає спеціальних знань про властивості й хара­ктеристики товарів, які він купує.

Держава створює умови для здобуття споживачами потрібних знань стосовно реалізації їхніх прав. Конкретні права споживачів, механізм реалізації захисту цих прав та відносини між спожива­чами товарів (послуг) і виробниками (продавцями) регулюються Законом України «Про захист прав споживачів» та іншими зако­нодавчими актами.

Закон України «Про захист прав споживачів» був ухвалений 15 грудня 1993 року. Відповідно до нього в країні створено сис­тему державних органів у справах захисту прав споживачів на чолі з Державним комітетом України з питань технічного регу­лювання та споживчої політики, а також сформовано мережу громадських організацій споживачів (об'єднання споживачів). Закон визначив широке коло повноважень Державного комітету та його територіальних органів, їм надано право:

- давати суб'єктам господарювання обов'язкові до виконання приписи щодо припинення порушень прав споживачів;

- перевіряти у суб'єктів господарювання сфери торгівлі до­тримання вимог щодо безпеки товарів, а також додержання пра­вил торгівлі й надання послуг;

- безплатно одержувати від суб'єктів господарювання, що перевіряються, необхідні нормативні документи чи відомості, які характеризують якість товарів (послуг), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, що використовуються для виробництва цих товарів (надання послуг);

- припиняти відвантаження і реалізацію товарів, що не від­повідають вимогам нормативних документів, до усунення суб'єк­тами господарювання виявлених недоліків;

- забороняти суб'єктам господарювання реалізацію спожива­чам товарів (надання послуг): на які немає документів, що засвід­чують їхню відповідність вимогам нормативних документів; на які в актах законодавства, нормативних документах встановлено обов'язкові вимоги щодо забезпечення безпеки життя, здоров'я, майна споживачів і охорони навколишнього природного середо­вища, якщо ці товари не мають сертифіката відповідності; заве­зених на територію України без документів, які підтверджують належну якість їх;

- приймати рішення щодо тимчасового припинення діяльно­сті підприємств роздрібної торгівлі (секцій, відділів, складів) не­залежно від форм власності, що систематично реалізують недоб­роякісні товари, порушують правила торгівлі, умови зберігання й транспортування товарів до усунення виявлених недоліків;

- подавати до суду позови щодо захисту прав споживачів;

- накладати на суб'єктів господарювання сфери торгівлі, зо­крема й на громадян-підприємців, стягнення в разі порушення ними законних прав споживачів.

Закон надає споживачам право обміняти впродовж 14-ти днів, не враховуючи дня купівлі, непродовольчий товар належної яко­сті на аналогічний у продавця, у якого він був придбаний, якщо товар не підійшов за формою, габаритами, фасоном, кольором, розміром або з інших причин не може бути ним використаний за призначенням.

Якщо на момент обміну аналогічного товару немає у продажу, споживач має право або придбати будь-які інші товари з наявно­го асортименту із відповідним перерахуванням вартості, або оде­ржати назад гроші у розмірі вартості поверненого товару. Обмін товару належної якості проводять, якщо він не споживався і якщо збережено його товарний вигляд, споживчі властивості, пломби, ярлики, а також товарний чи касовий чек або інші документи, ви­дані споживачеві разом із проданим товаром.

За порушення законодавства про захист прав споживачів За­кон встановив матеріальну відповідальність суб'єктів господа­рювання сфери торгівлі, зокрема й громадян-підприємців. Розмі­ри штрафних санкцій наведено в табл. 3.1.

Захист прав споживачів, передбачених законодавством, здійс­нюється судом. При задоволенні вимог споживача суд одночасно розв'язує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Закон звільняє споживачів від сплати державного мита за позовами, що пов'язані із порушенням їхніх прав.

Таблиця 3.1

Розміри штрафів за порушення прав споживачів

Вид порушення	Штрафні санкції
1. Виявлені недоліки чи фальсифікації товару впродовж гарантійного або інших термінів, уста­новлених обов'язковими для сторін документами	Десятикратний розмір вар­тості цього товару
2. Реалізація товару, який не відповідає вимо­гам нормативних документів	50 % вартості, одержаної від реалізації партії товару
3. Реалізація товару, що підлягає обов'язковій сертифікації, але не має сертифіката відпові­дності	50 % вартості, одержаної від реалізації партії товару
4. Реалізація товару, який не відповідає вимо­гам нормативних документів стосовно безпе­ки для життя, здоров'я та майна споживачів і навколишнього природного середовища	300 % вартості одержаної від реалізації партії товару
5. Реалізація товару, забороненого до випуску та реалізації відповідним державним органом	500 % вартості одержаної від реалізації партії товару
6. Реалізація небезпечного товару (отрути, отрутохімікатів, вибухо- та вогненебезпечної речовини тощо) без належного попереджува­льного маркування, а також без інформації про правила й умови безпечного використан­ня його	100 % вартості, одержаної від реалізації партії товару
7. Відсутність необхідної доступної та досто­вірної інформації про товар	30 % вартості, одержаної від реалізації партії товару
8. Реалізація товару, термін придатності якого минув	200 % вартості залишку одержаної від реалізації партії товару
9. Порушення умов договору між споживачем і продавцем щодо надання послуг	100 % вартості послуги

Важливими нормативно-правовими актами, що регулюють ді­яльність у сфері роздрібної торгівлі, є Укази Президента України щодо посилення державного захисту прав споживачів та держав­ного регулювання відносин у сфері торгівлі, а також правила тор­говельного обслуговування населення та інші нормативно-право­ві акти, ухвалені Кабінетом Міністрів України.

Указом Президента України №560/95 від 5 липня 1995 року створено Міністерство зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України (МЗЕЗторг). Його головними завданнями в сфері торгівлі є:

- реалізація державної політики щодо розвитку роздрібної та оптової торгівлі на основі використання ринкових механізмів го­сподарювання, здійснення технічної політики у сфері торговель­ної діяльності;

- сприяння формуванню та товарному насиченню споживчого ринку, виробництву товарів, розширенню їх асортименту та по­ліпшенню якості з урахуванням попиту населення;

- розроблення та запровадження правил торгівлі, забезпечен­ня контролю за додержанням їх, здійснення заходів щодо вдос­коналення організації торговельного обслуговування.

Правила продажу окремих видів товарів регламентують поря­док приймання, зберігання, підготовки до продажу та продаж їх через роздрібну торговельну мережу, а також визначають вимоги стосовно дотримання прав споживачів щодо належної якості то­вару та рівня торговельного обслуговування.

У Правилах продажу продовольчих товарів, розроблених і за­тверджених МЗЕЗторгом, зазначено, що вони поширюються на всі суб'єкти господарювання, незалежно від форм власності, які здійснюють на території України роздрібний продаж продоволь­чих товарів.

Суб'єкти господарювання, згідно із Правилами, зобов'язані забезпечити стан торговельних приміщень для роздрібного про­дажу продовольчих товарів на рівні, що відповідає санітарно-гігієнічним, технологічним і протипожежним нормам, установ­леним для приймання, зберігання та реалізації харчових продук­тів. Заборонено приймати, зберігати та продавати продовольчі товари, що швидко псуються, без використання холодильного обладнання.

Суб'єкт роздрібної торгівлі харчовими продуктами повинен мати санітарні правила, зареєстрований санітарний журнал і сані­тарні книжки працівників.

Торговельні працівники мають забезпечуватися форменим або іншим одягом, що відповідає санітарним вимогам.

У Правилах визначено особливості продажу окремих груп то­варів:

- хліба і хлібобулочних виробів;

- кондитерських виробів і меду;

- круп, макаронних виробів, борошна, крохмалю;

- цукру та кухонної солі;

- м'яса та м'ясопродуктів;

- молока, молокопродуктів, майонезу, морозива, харчових жирів, сиру, яєць курячих харчових;

- риби і риботоварів;

- безалкогольних та слабоалкогольних напоїв.

Окремими правилами регламентується роздрібна торгівля тю­тюновими виробами.

За кожним із видів продовольчих товарів встановлено терміни реалізації та вимоги до зберігання їх.

Продаж алкогольних напоїв регулюється окремими «Прави­лами роздрібної торгівлі алкогольними напоями», затвердженими постановою Кабінету Міністрів № 854 від 30.07.1996 року.

Суб'єкти господарювання в питаннях вимог щодо сировини, показників якості, методів аналізу, упаковки, маркування, транс­портування, приймання і зберігання продовольчих товарів керу­ються стандартами та технічними умовами.

В Україні сформована система нормативних документів зі стандартизації, яка охоплює:

- державні стандарти України — ДСТУ;

- галузеві стандарти України — ГСТУ;

- стандарти науково-технічних та інженерних товариств і спілок України — СТТУ;

- стандарти підприємств — СТП;

- технічні умови України — ТУУ.

Як державні стандарти України (ДСТУ) застосовують міжде­ржавні стандарти (ГОСТ) та республіканські стандарти колиш­ньої УРСР (РСТ).

Галузеві стандарти України (ГСТУ) розробляють на продук­цію за відсутності державних стандартів України (ДСТУ) чи в разі необхідності встановлення вимог, які перевищують або до­повнюють вимоги держстандартів.

Технічні умови України (ТУУ) містять вимоги, що регулюють відносини між постачальником (розробником, виготовлювачем) і споживачем (замовником) продукції. Інші стандарти мають сфе­ру застосування — в окремих галузях знань, у межах конкретно­го підприємства.

Державним стандартам присвоюють позначення, яке склада­ється з індексу (ДСТ), скороченої назви держави (У), реєстрацій­ного номера і двох останніх цифр року затвердження або пере­гляду стандарту.

Назва технічних умов складається з індексу документу (ТУ), скороченої назви держави (У), коду підприємства (організації) - власника оригінала ТУ за ЄДРПОУ (вісім знаків), двох останніх цифр року затвердження.

Державні стандарти України затверджуються без обмеження терміну їхньої дії та є обов'язковими для всіх суб'єктів господа­рювання, незалежно від форми власності.

Порядок приймання, зберігання, підготовки до продажу та продаж непродовольчих товарів через роздрібну торговельну ме­режу, вимоги щодо дотримання прав споживачів стосовно нале­жної якості товарів і рівня торговельного обслуговування визна­чені Правилами продажу непродовольчих товарів № 294 затвер­дженими МЗЕЗторгом 27.05.1996 року.

Відповідно до цих Правил торговельні працівники, які безпо­середньо зайняті обслуговуванням покупців, повинні мати спеці­альну професійну підготовку; знати асортимент і якісні характе­ристики товарів певної групи, ознаки браку; правила підготовки товарів до продажу; принципи розміщення, викладки товарів і оформлення вітрин; способи показу і пакування товарів; правила зберігання товарів і терміни їх реалізації; порядок таврування за­собів міри і ваги; правила роботи касового апарату і догляду за ним; встановлений порядок розрахунку із покупцями; види тор­говельного обладнання, інвентарю, інструментів і правила корис­тування ними; правила поводження з тарою; правила санітарії та гігієни; правила техніки безпеки та протипожежні засоби тощо.

До подачі товарів у торговельний (демонстраційний зал) прово­дять підготовку її до продажу: перевіряється цілісність упаковки, розпакування, перевірка наявності маркувальних даних і якості, чи­стка, прасування, перевірка наявності інструкцій з експлуатації, технічних паспортів, гарантійних талонів, комплектність виробів, перевірка роботи в дії тощо. У разі відсутності маркування на окре­мих виробах або пошкодження ярлика підприємства-виробника (відсутність пломби, потертості, нечіткість запису тощо) відновлю­ються всі маркувальні дані, виписується дублікат товарного ярлика.

Товар, який отримує покупець, має відповідати вимогам нор­мативних документів щодо якості та безпеки. Якщо на товар встановлено гарантійні терміни, покупець має отримати на нього технічний паспорт або інші документи, що його замінюють. Пра­вила передбачають як обов'язок продавця забезпечити належне пакування куплених товарів для збереження їхньої якості під час транспортування.

Правила визначають особливості продажу окремих груп товарів:

швейних, трикотажних, хутряних, овчинно-шубних (кожу­хових) товарів і головних уборів;

текстильних товарів: тканин бавовняних, вовняних, лляних, тканин із натурального шовку, синтетичних і штучних волокон, трикотажних полотен, нетканих матеріалів, штучних текстильних товарів;

взуття: всі види шкіряного, текстильного, комбінованого, гумового, полімерного, валяного взуття;

електропобутових приладів: побутових холодильників, мо­розильників, машин і приладів для механізації побутових робіт, побутових приладів для очищення, зволоження, кондиціонування повітря, електроосвітлювальної арматури та електроламп, елект­ронагрівальних приладів, провідникових і установлюваних виро­бів тощо;

- телерадіотоварів;

- товарів побутової хімії, мінеральних добрив та засобів захи­сту рослин;

- меблів;

- товарів для фізичної культури, спорту, туризму;

- лісоматеріалів та будівельних матеріалів;

- парфумерно-косметичних товарів і мила туалетного;

- галантерейних товарів.

Організація комісійної торгівлі непродовольчими товарами та продажу товарів тривалого користування в кредит регламенту­ється окремими правилами.

Водночас із розвитком товарного ринку розробляються нові й удосконалюються чинні законодавчі та нормативно-правові акти. Знання й виконання законодавства і нормативних документів сприяє уникнення свавілля на споживчому ринку, насиченню йо­го якісними товарами, які відповідають зростаючим вимогам споживачів і поліпшують торговельне обслуговування населення.