Детермінанти лобістської діяльності

Розглядаючи лобізм як специфічний вид комунікаційної діяльності, необхідно визначити, що таке „лобістська діяльність” і проаналізувати її структуру.

Лобістська діяльність – це комунікація специфічних груп громадськості з представниками органів влади з метою вплинути на розробку і прийняття цими органами рішень у своїх чи інтересах конкретних клієнтів. Вона спрямована на поліпшення стосунків з працівниками державних структур і державних відомств на основі підвищення рівня їх поінформованості з проблеми, що лобіюється. З іншого боку, здійснюючи моніторинг роботи законодавців та представників виконавських структур щодо сфер, що торкаються діяльності організації та економіки регіону, де вони розташовані, лобісти дають можливість підвищити рівень поінформованості і замовників.

У структурі лобіювання як комунікаційного явища можна виділити три основні складові. Вони представлені на схемі 3.4.

Клієнт ініціює комунікацію з представниками органів влади, саме його інтереси стають предметом лобіювання. Ним може бути й окрема людина, й соціальна група, й установа чи організація, й навіть держава чи група держав. Це не має принципового значення з погляду організації процесу комунікації. У той же час міжнародне лобіювання, зрозуміло, може мати набагато більші наслідки, ніж лобіювання інтересів окремих осіб, саме тому воно так активно використовується зараз різними країнами.

Клієнт, безпосередньо не займаючись лобіюванням, фактично стоїть біля витоків цієї діяльності, фінансує її, визначає проблему, яка потребує лобіювання і, відповідно, одержує певні вигоди від рішень, прийнятих владними структурами. Саме тому, не вступаючи в контакт з органами прийняття рішень, клієнт, проте, є головною дійовою особою процесу лобіювання, суб’єктом комунікаційного процесу. Теоретично клієнт може виконувати функції суб’єкта лобіювання, але складність такого виду діяльності вимагає необхідного професіоналізму і підготовки, що сприяє поділу ролей замовника (клієнта) і виконавця (лобіста).

На думку фахівців, краще лобіювання вдається, якщо різні клієнти поєднують свої зусилля. Це обумовлено декількома причинами, про які пише американський лобіст Піл Міллер, аналізуючи досвід лобіювання неурядових організацій Центральної та Східної Європи. Він насамперед звертає увагу на такі фактори: коаліція викликає зацікавленість, яка сприяє зростанню сили; члени уряду змушені з більшою повагою прислухатися до вимог коаліції. П.Міллер посилається на опитування членів румунського парламенту і працівників міністерств: „Набагато простіше і більш ефективно можна працювати з великою об’єднаною групою однодумців, ніж розгублено прислухатися до гулу різноманітних голосів і часто протилежних вимог, що лунають із усіх невеликих виборчих округів”.

Коаліція також має більше можливостей, щоб донести свої вимоги до представників влади, швидко мобілізувати свої сили і разом з тим висувати на обговорення відразу кілька актуальних проблем, працювати як єдина інформаційна мережа. Люди почуваються більш упевнено та зручно, працюючи разом як члени коаліції [19].

Суб’єктом лобізму, безпосереднім комунікатором можуть бути окремі лобісти, працівники PR-служб чи компаній фірм, лобістські чи фірми PR-агентства. Лобістом називають людину, що здійснює лобістську діяльність безкоштовно або за певну винагороду. У тих країнах, де лобізм регламентується законом, лобістом називають лише ту особу, яка зареєстрована у встановленому порядку й одержала право займатися лобістською діяльністю (має ліцензію). Лобіст, якщо характеризувати його в категоріях теорії комунікації, найчастіше виступає як комунікатор-посередник, якому доручено донести до представника влади конкретну інформацію, здійснивши з її допомогою легальний вплив на керівників органів законодавчої чи виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, на державних службовців зазначених органів. У деяких країнах лобістом може бути тільки фізична особа, що здійснює лобістську діяльність від імені організації-клієнта, чи як штатний працівник організації, службові обов’язки якого цілком чи частково полягають у здійсненні впливу від імені й в інтересах даної організації-роботодавця.

На думку американських фахівців, ефективність дій лобістів ґрунтується „на їхній традиційній майстерності паблік рилейшнз: їхній здатності придумувати і подавати в якомога переконливішій формі свої доводи державним чиновникам, широким масам громадян і своїм клієнтам”. Крім цього, від них потрібно не тільки знайомство з посадовими особами, а й досконале знання державного механізму, законодавчого процесу, державної політики і процесів формування суспільної думки. „Традиційні уявлення про лобіста як „своєї людини” в уряді чи парламенті, що потрясає товстим гаманцем із грошима, вже не можуть бути застосовані до більшості лобістів нашого часу і до їхньої роботи”[20].

Лобісти мають визначені права й обов’язки, регламентовані законами чи іншими нормативними актами щодо лобістської діяльності. Права лобістів в основному стосуються прав на допуск у державні установи, на одержання інформації, документів і матеріалів з питання, яке вони лобіюють, на створення асоціацій і оскарження дій посадових осіб, що порушують їхні права. Обов’язки пов’язані з реєстрацією лобістської діяльності, звітністю про неї, відповідальністю за незаконну лобістську діяльність і відповідальністю перед клієнтами, що передбачає і своєчасне інформування про хід обговорення питань, в яких вони зацікавлені.

Об’єктом лобістської діяльності, комунікатором, що представляє державні структури, є посадові особи законодавчих і виконавчих органів влади, які мають можливість приймати рішення чи реально впливати на їхнє прийняттяв інтересах корпоративних структур чи певних соціальних груп. В американському законі щодо лобістської діяльності цей комунікатор називається „охопленою посадовою особою”.Відповідно „охопленими особами” є: президент, віце-президент США, посадові особи (крім канцелярських працівників) виконавчого апарату президента США, керівники міністерств і відомств, їхні заступники, помічники, радники та інші особи (перераховані в спеціальному списку виконавських посад, затвердженому чинним законодавством), посадові особи і службовці (які займають посади конфіденційного характеру), вищі службовці збройних сил, члени Конгресу і працівники апарату Конгресу, керівництво палат і комітетів Конгресу, а також робочих груп, що створюються для здійснення законодавчих послуг чи іншої допомоги членам Конгресу [21].

Думається, фактично об’єктами лобістської діяльності й в інших країнах, зокрема і в Україні, виступають аналогічні посадові особи. Оскільки лобістська діяльність здійснюється не тільки на рівні центральних державних органів, а й на місцях, то цей перелік „охоплених осіб” може бути доповнений відповідними посадовими особами, що мають можливість приймати рішення чи впливати на них в органах законодавчої і виконавчої влади в містах, районах, областях.

Предметом лобіювання можуть бути питання чи інтереси, які захищає лобіст на замовлення клієнта. Те, чим доводиться займатися лобістам, зміст їхньої діяльності обумовлюється інтересами клієнта, тими завданнями, які він поставив перед лобістом. Вважають, що технологія лобістської діяльності передбачає пошук фактів і аргументів щодо конкретних інтересів, інтерпретацію дій і фактів для клієнта й об’єкта лобістської діяльності, захист позиції клієнта різними методами. На відміну від адвоката, який захищає вже порушене право клієнта, лобісти прагнуть запобігти порушенню прав клієнта, забезпечивши реалізацію його шляхом прийняття відповідних рішень.

Сьогодні лобізм став значним фактором розвитку більшості країн світу і, зокрема, у нових державах, що утворилися на місці колишнього СРСР. Російські учені вважають проблему лобізму однієї з найбільш актуальних у сучасній Росії, відзначаючи, що розміри лобіювання тут не мають аналогів у світі й історії [22]. В Україні лобізм також існує, і лобісти діють на різних рівнях, охоплюючи не тільки центральну владу, а й місцеві структури. І цей факт ні в кого не викликає сумніву. У той же час необхідність його легітимізації сприймається неоднозначно, діапазон оцінок дуже великий: від однозначної підтримки самої ідеї законодавчого оформлення лобістської діяльності до категоричної відмови визнати таку діяльність соціально необхідною і неминучою. Негативне сприйняття його, перш за все, обумовлене нерозумінням природи лобізму та його ототожненням з підкупом, шантажем, корупцією, про що йшлося раніше. Висловлюються навіть думки, що лобізм є антидемократичним явищем. Така суперечливість оцінки цього явища доводить необхідність не тільки більш чіткого регулювання лобізму, а й важливість роз’яснення його комунікативної природи та сутності різним групам громадськості.

Сьогодні правові рамки лобізму встановлені не у всіх країнах світу. Законодавче регулювання лобізму існує в таких країнах, як США, Канада, Австралія, Бразилія і деяких інших. У США лобізм став органічною частиною політико-правової системи в 1946 р., коли був прийнятий федеральний закон про регулювання лобізму. Двічі Верховний суд США цей закон уточнював. У 1995 році був прийнятий ще один закон, що регулює лобістську діяльність – „Закон про розкриття лобістської діяльності”. На відміну від США, у ФРН немає єдиного федерального закону про лобістську діяльність. Тут вона регулюється іншими правовими актами. Відзначають, що найважливіші серед них – „Єдині положення про федеральні міністерства”, „Регламент діяльності Бундестагу”, закон, що передбачає публікацію в спеціальному виданні так званого лобістського списку – переліку різних союзів, об’єднань і їхніх персональних представників, що бажають одержати офіційний доступ у парламент і федеративний уряд. Ще один правовий акт, „Кодекс поводження члена Бундестагу”, зобов’язує кожного депутата реєструвати в спеціальних документах дані про свою попередню участь чи співпрацю із союзами, а також вчасно заявляти про всі дані угоди і контакти з фірмами і союзами.

Активна робота щодо створення правових основ функціонування лобізму проводиться в Україні, де зараз немає спеціальних законодавчих актів для регламентування лобістської діяльності, хоча право на лобіювання виходить із права громадянина, зафіксованого в Конституції України: „Усі мають право на індивідуальні чи колективні письмові чи звернення або можуть особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування і посадових і службових осіб, що зобов’язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом термін”. Офіційна позиція влади щодо лобізму знайшла відображення в проекті „Концепції реформування політичної системи України”, розробленому для обговорення учасниками науково-практичної конференції „Нові політичні реальності України на рубежі тисячоліть”, де відзначалося: „Необхідно реалізувати потенціал конструктивної частини груп тиску в цивілізованому руслі лобізму, створивши правові основи його діяльності” [23].

Верховна Рада України вже розглядала в першому читанні законопроект „Про лобіювання в Україні” [24], що міг би забезпечити правові основи для легалізації впливу суспільних структур на органи державної влади. Запропонований законопроект викликав багато суперечок, і не тільки з приводу конкретних положень, їхнього тлумачення і розуміння. Багато хто розглядає такий закон як узаконення „купівлі” високих посадових осіб державних органів, забуваючи, що „купівля” добре може існувати і без законів. Закон же робить підконтрольною лобістську діяльність, буде принаймні стримувати корумпованість державного апарату.

Лобізм – об’єктивне явище, і краще не ховатися від нього, а легалізувати з усіма наслідками, що з цього випливають. Лобіювання як політичне явище й інститут громадського суспільства, на думку вчених, повинне мати високий ступінь прозорості і публічності. У той же час було би помилкою вважати, що прийняття спеціального закону про лобістську діяльність вирішить усі проблеми, які виникають у зв’язку з впливом на органи влади. Справді, закон про лобізм, яким би досконалим він не був, не може охопити всіх проблем, так чи інакше пов’язаних з лобістською діяльністю. Легалізація лобізму в Україні має змінити ставлення до нього, доповнить наше політичне життя ще одним каналом взаємодії владних структур і громадськості.