Структура характеру. У структурі характеру потрібно виокремлювати зміст і форму

У структурі характеру потрібно виокремлювати зміст і форму. Зміст характеру особистості визначають суспільні умови життя та виховання. Вчинки людини завжди чимось мотивуються, на щось або на когось спрямовуються.

Але за формою наміри, прагнення реалізуються по-різному. Це залежить і від обставин, ситуацій, в яких перебуває людина, і від властивостей її характеру, особливо від темпераменту.

У структурі характеру виокремлюють такі його компоненти:

1. спрямованість

2. переконання

3. розумові риси

4. емоції

5. волю

6. темперамент

7. повноту

8. цілісність

9. визначеність

10. силу

Спрямованість є головною складовою структури характеру особистості. Вона виявляється у вибірковому позитивному або негативному оцінному ставленні особистості до вчинків і діяльності людей і до самої себе. Залежно від домінуючих матеріальних або духовних потреб, ціннісних установок особистості, інтересів і вподобань життя одних людей наповнене корисною діяльністю, вони невтомно працюють та виконують громадський обов'язок. Рушієм їх вчинків є гуманність, оптимізм, контахтність.

Такі риси характеру притаманні всім передовим людям.

Але є й такі люди, у котрих на першому плані власний добробут, задоволення своїх егоїстичних потреб. Це міщани, які стають рабами речей. У побуті, вчинках та діяльності таких людей панують індивідуалізм, скупість, жадібність, заздрість, самозакоханість, мізантропія.

Ці особливості характеру зумовлюють убогість духовного життя особистості.

Переконання - це знання, ідеї, погляди, що є мотивами поведінки людини, стають рисами її характеру й визначають ставлення до дійсності, вчинки, поведінку. Переконання виявляються в принциповості, непідкупності, правдивості, вимогливості до себе.

Людина з непохитними переконаннями спроможна докласти максимум зусиль для досягнення мети, віддати, коли потрібно, своє життя заради суспільних справ. Непринциповим людям, кар'єристам ці риси характеру не властиві.

Розумові риси характеру виявляються в розсудливості, спостережливості, поміркованості. Спостережливість і розсудливість сприяють швидкій орієнтації в обставинах. Нерозсудливі люди легко хапаються за будь-яку справу, діють під впливом імпульсу. Розумова інертність, навпаки, виявляється в пасивності, байдужості, повільності, коли потрібно прийняти рішення, або у поверховому ставленні до справи без урахування її важливості.

Емоції стають підґрунтям таких рис характеру, як гарячковість, запальність, надмірна або вдавана співчутливість, всепрощення або брутальність, грубість, "товстошкірість", нечутливість до страждань інших, нездатність співчувати.

Моральні, естетичні, пізнавальні, практичні почуття завдяки наявності в них емоцій можуть виявлятись або в екзальтованості, або в спокійному, поміркованому ставленні до явищ природи, мистецтва, вчинків людей.

Воля як складова структури характеру зумовлює його силу, непохитність. Отже, воля, як вважають, являє собою стрижневий компонент сформованого характеру. Сильна воля робить характер самостійним, стійким, непохитним, мужнім, людина з таким характером здатна досягати бажаної мети.

Люди із слабкою волею — слабохарактерні. Навіть маючи багато знань і значний досвід, вони не здатні наполягати на справедливості і виявляють нерішучість, страх.

Темперамент як складова структури характеру є динамічною формою його вияву.

Характер - це єдність типологічного та набутого життєвого досвіду.

Особливості умов життя, навчання та виховання формують різне за змістом індивідуальне ставлення до явищ навколишньої дійсності, але форма вияву цього ставлення, динаміка реакцій особистості визначаються її темпераментом.

Одні й ті самі переконання, погляди, знання люди з різним темпераментом виявляють своєрідно з точки зору сили, врівноваженості та рухливості дій.

Виокремлюючи в характері його структурні компоненти, треба мати на увазі, що характер - це сукупність усіх його структурних компонентів. Кожний компонент характеру - спрямованість, інтелект, емоції, воля, темперамент - має певною мірою інтегративний вияв у кожній рисі характеру, як і в характері загалом. Тому не можна вести мову про світоглядні, інтелектуальні, емоційні, вольові риси характеру.

Характер як своєрідне, постійне, цілісне ставлення особистості до різних аспектів дійсності може бути стійким або нестійким, повним, цілісним, визначеним або невиразним.

Повнота характеру - це всебічний розвиток головних його структурних компонентів - розумових, моральних, емоційно-вольових. Розсудливість такої людини завжди узгоджена з емоційною врівноваженістю та самовладанням.

Внутрішня єдність рис характеру визначає його цілісність. Вона виявляється в єдності слова й діла або її відсутності у вчинках.

У людей без характеру помітні розбіжність у поглядах, відсутність цілеспрямованості рис характеру, випадковість їх виявлення, залежність їх виявлення від обставин, а не від внутрішніх установок особистості.

Особливо важливою рисою характеру є його визначеність. Сила і незалежність особистості, що виявляються в її прагненнях і переконаннях, у боротьбі за досягнення поставленої мети свідчать про визначеність її характеру.

Визначеність характеру людини як суб'єкта діяльності позначається на принциповості та сумлінності дій незалежно від важливості доручення. На людину з визначеним характером можна покладатися, доручаючи їй важливі справи, - вона виконає доручення відповідно до його мети, змісту справи та способів виконання.

Про людей з невизначеним характером важко сказати, добрі вони чи погані. Це люди безпринципні, без чітких позицій у політичному, трудовому житті, у побуті.

Сила характеру виявляється в енергійних діях, завзятті та активності діяльності, боротьбі за доведення справи до завершення, незважаючи на жодні перешкоди. Такі люди не бояться труднощів, уміють їх подолати. Це новатори в праці, ентузіасти, ініціатори.

Справжню людину — активного діяча, колективіста, патріота, гуманіста - характеризує єдність усіх компонентів її характеру. Проте єдність характеру не виключає того, що за різних обставин у тієї самої людини по-різному виявляються зазначені компоненти та риси характеру. Одночасно людина може бути поблажливою і надмірно вимогливою, непохитною і поступливою, щедрою і скупою. При цьому єдність компонентів характеру залишається, і саме в цьому вона виявляється.

1. Розробіть програму психологічної профілактики професійних деструкцій робітників професій “людина-техніка”.

Професійні деструкції - це зміни склалося структури діяльності й особистості, що негативно позначаються на продуктивності праці і взаємодії з іншими учасниками цього процесу.

Концептуальні положення розвитку професійних деструкцій особистості:
1. Професійне становлення супроводжується різноспрямованими онтогенетичними змінами особистості. Професійний розвиток - це надбання і втрати, а значить, становлення фахівця, професіонала - не тільки вдосконалення, але й руйнування, деструкція.
2. Професійні деструкції в самому загальному випадку - це порушення вже засвоєних способів діяльності, руйнування сформованих професійних якостей, поява стереотипів професійної поведінки та психологічних бар'єрів при освоєнні нових технологій, нової спеціальності. Це також зміни структури особистості при переході від однієї стадії професійного становлення до іншої. Деструкції виникають при вікових змінах, фізичному і нервовому виснаженні, хворобах.
3. Переживання професійних деструкцій супроводжується психічною напруженістю, дискомфортом, а в окремих випадках конфліктними та кризовими явищами. Успішне вирішення професійних труднощів призводить до подальшого вдосконалення діяльності і професійному розвитку особистості.
4. Деструкції, які виникають в процесі багаторічного виконання однієї й тієї ж професійної діяльності, негативно впливають на її продуктивність, породжують професійно небажані якості, і змінюють професійна поведінка, назвемо професійними деформаціями.
5. Будь-яка професійна діяльність вже на стадії її освоєння, а в подальшому при виконанні, деформує особистість. Здійснення конкретних видів діяльності не вимагає всіх різноманітних якостей та здібностей особистості, багато з них залишаються незатребуваними. У міру професіоналізації успішність виконання діяльності починає визначатися ансамблем професійно важливих якостей, які роками «експлуатуються». Окремі з них поступово трансформуються у професійно небажані якості. Одночасно поступово розвиваються професійні акцентуації - надмірно виражені якості та їх поєднання, що негативно позначаються на діяльності та поведінці фахівця.
6. Очевидно, багаторічне виконання професійної діяльності не може постійно супроводжуватися її вдосконаленням та професійним безперервним розвитком особистості. Неминучі, нехай тимчасові, періоди стабілізації. На початкових стадіях професіоналізації ці періоди недовготривалим, але на наступних у деяких фахівців можуть тривати досить довго: рік і більше. У цих випадках доречно говорити про настання професійної стагнації особистості.
7. Сенситивними періодами освіти професійних деформацій є кризи професійного становлення особистості. Непродуктивний вихід з кризи спотворює професійну спрямованість, ініціює виникнення негативної професійної позиції, знижує професійну активність.

Рівні професійних деструкцій (див. Зеєр, 1997. С. 158-159):

1. Общепрофессіональние деструкції, типові для працівників даної професії. Наприклад: для лікарів - синдром "співчутливої ​​втоми" (емоційна індиферентність до страждань хворих); для працівників правоохоронних органів - синдром "асоціальної перцепції" (коли кожен сприймається як потенційний порушник); для керівників - синдром "вседозволеності" (порушення професійних та етичних норм, прагнення маніпулювати підлеглими).

2. Спеціальні професійні деструкції, що виникають у процесі спеціалізації. Наприклад, у юридичних та правозахисних професіях: у слідчого - правова підозрілість; у оперативного працівника - актуальна агресивність; у адвоката - професійна спритність, у прокурора - обвинувальний. У медичних професіях: у терапевтів - прагнення ставити "загрозливі діагнози; у хірургів - цинізм; у медсестер - черствість і байдужість.

3. Професійно-типологічні деструкції, обумовлені накладенням індивідуально-психологічних особливостей особистості на психологічну структуру професійної діяльності. В результаті - складаються професійно і особистісно обумовлені комплекси: 1) деформації професійної спрямованості особистості (спотворення мотивів діяльності, перебудова ціннісних орієнтацій, песимізм, скептичне ставлення до нововведень); 2) деформації, що розвиваються на основі яких здібностей: організаторських, комунікативних, інтелектуальних і т.д. (Комплекс переваги, гіпертрофований рівень домагань, нарцисизм...); 3) деформації, обумовлені рисами характеру (рольова експансія, владолюбство, "посадова інтервенція", домінантність, індиферентність...). Все це може проявлятися в самих різних професіях.

4. Індивідуальні деформації, обумовлені особливостями працівників самих різних професій, коли окремі професійно важливі якості, як втім, і небажані якості, надмірно розвиваються, що приводить до виникнення сверхкачеств або акцентуацій. Наприклад: надміру відповідальні, суперчестность, гіперактивність, трудовий фанатизм, професійний ентузіазм, нав'язлива педантичність та ін "Дані деформації можна було б назвати професійним кретинізмом", - пише Е.Ф. Зеер (Там же. С. 159).

Людина - техніка - всі професії, пов'язані із створенням, обслуговуванням та експлуатацією техніки. Це такі професії як: інженер-конструктор, автослюсар, системний адміністратор і інші.

можливі шляхи професійної реабілітації, що дозволяють знизити негативні наслідки таких деструкцій:

підвищення соціально-психологічної компетентності та аутокомпетентності;

діагностика професійних деформацій і розробка індивідуальних стратегій їх подолання;

проходження тренінгів особистісного і професійного зростання. При цьому серйозні і глибокі тренінги конкретним працівникам бажано проходити не в реальних трудових колективах, а в інших місцях;

рефлексія професійної біографії і розробка альтернативних сценаріїв подальшого особистісного і професійного зростання;

профілактика професійної дезадаптації початківця фахівця;

оволодіння прийомами, способами саморегуляції емоційно-вольової сфери та самокорекції професійних деформацій;

підвищення кваліфікаці ї та перехід на нову кваліфікаційну категорію або посаду (підвищення почуття відповідальності та новизни роботи).

Профілактична робота складатиметься із 4 блоків: