Спрямованість особистості. Типи загальної емоційної спрямованості

Направленность личности ^[1] — это система устойчиво характеризующих побуждений человека (что человек хочет, к чему стремится, так или иначе понимая мир, общество; чего избегает, против чего готов бороться). Она определяет избирательность отношений и активности человека и как подструктура личности включает в себя различные побуждения (интересы, желания склонности и т. д.). Все эти побуждения взаимосвязаны в мотивационной сфере личности, то есть представляют собой систему. Данная система является индивидуальной, она формируется в процессе формирования и развития личности. При этом она достаточно динамична, то есть составляющие её побуждения (мотивы) не остаются постоянными, они взаимосвязаны, влияют друг на друга, изменяются и развиваются. При этом одни из компонентов являются доминирующими, в то время как другие выполняют второстепенную роль. Доминирующие побуждения определяют основную линию поведения личности.

Охарактеризуем в главных чертах типы эмоциональной направленности.
1. ^ Альтруистический тип. Лицам, принадлежащим к этому типу, важно не просто сознание, что их деятельность полезна людям. Им важен непосредственный контакт с теми, кому они служат, важны и особенно ценны испытываемые при этом эмоции нежности, умиления, сочувствия, сопереживания.
Альтруистический тип чаще всего встречается среди лиц женского пола. Для его правильной оценки важно иметь в виду, что альтруизм получает то или иное конкретное воплощение в зависимости от многих факторов, и прежде всего от морально-мировоззренческих взглядов и идеалов альтруистки. По мнению автора, эмоциональная альтруистка — отнюдь не обязательно хороший человек, по-доброму относящийся к окружающим. Порою ее альтруизм сосредоточен только на членах своей семьи. Вообще же такая «альтруистка» никого по-настоящему не любит, а лишь наслаждается своим чувством.
В большинстве случаев альтруистический тип направленности способствует формированию действительно самоотверженной личности.
2. ^ Коммуникативный тип. Как тип общей эмоциональной направленности он близок к альтруистическому. Наиболее характерные для людей этого типа эмоциональной направленности ситуации, связанные с общением с людьми, но не обязательно на основе служения последним. Для них особенно важен всякий положительный эмоциональный контакт с себе подобными. Круг наиболее ценных для этого типа личности переживаний — это, удовлетворяемое желание общаться, делиться мыслями и переживаниями с другими лицами, чувство симпатии, расположения, уважения, обожания, чувство признательности, благодарности и т. п.
Коммуникативный тип общей эмоциональной направленности — самый распространенный и опять-таки особенно среди девушек.
3. ^ Праксический тип. Данный тип эмоциональной направленности связан с богатством и своеобразием подавляющего большинства продуктивных, общественно полезных видов деятельности. Каждый такой вид деятельности имеет свое особое эмоциональное содержание, отличающее его от других ее видов.
Для праксического типа в качестве наиболее ценного эмоционального компонента деятельности выступают, во-первых, само стремление к цели, а во-вторых, своеобразная эмоциональная «захваченность» продвижением в направлении к ней, удовольствие от движения вперед, от достижений на этом пути. Лица праксического типа менее требовательны к виду занятий (лишь бы они приносили ощутимый полезный результат), но более «придирчивы» к их форме, организации. Характерным для таких лиц является совершение полезного и нужного с большим напряжением воли, увлеченность работой, если она выполняется строго по тому плану, который был задуман, и приносит желаемые результаты.
Праксический тип, как и коммуникативный, относится к числу наиболее распространенных.
4. ^ Гностический тип. Наиболее привлекательной эмоциогенной ситуацией для гностического типа является решение сложных познавательных проблем. Исследованные автором представители этого типа говорили о себе так: «Самое приятное чувство — решить задачу, когда вначале казалось, что ее решить невозможно».
5. ^ Романтический тип. В типологии Б. И. Додонова романтическая направленность понимается в более узком смысле — только как стремление к таинственному, необыкновенному, волнующе-загадочному, экзотическому.
Романтический тип близок гностическому своей познавательной, поисковой активностью, однако далеко не равнозначен ему. Главное для «гностика» — решение сложной задачи, удовольствие от процесса достижения когнитивной гармонии, устранение противоречий в мышлении. Романтику же даже в научном исследовании интересно не свести сложное к простому, а, наоборот, показать, как много сложного, необычайного таится за внешне простым, или отыскать какую-то более глубокую, мировоззренчески значимую основу внешне банальных, не связанных друг с другом явлений.
6. ^ Пугнический тип. Это тип людей, которых неудержимо влекут к себе опасность, ситуация борьбы с нею и победы над ней, для которых «жить — значит рисковать». И влечет их борьба не столько возможностью самоутверждения, сколько непосредственным удовольствием от самого ее процесса, от наслаждения острыми ощущениями.
7. ^ Эстетический тип. Лица, относящиеся к этому типу, выше всего ценят наслаждение прекрасным. Удовлетворяемая жажда красоты, чувство прекрасного, изящного, грациозного, возвышенного — вот мир тех переживаний, к которым их неудержимо и постоянно влечет.
Как и все другие типы эмоциональной направленности, эстетический тип определяется не абсолютным эстетическим развитием человека, а доминированием стремления к эстетическому наслаждению среди всех других устремлений.
8. ^ Глорический тип. Это тип людей, для которых самой приятной оказывается ситуация, когда ими любуются, восхищаются, когда перед ними преклоняются.
По мнению Б. И. Додонова, лица с глорическим типом направленности встречаются не так уж часто, вследствие чего и сам тип изучен недостаточно глубоко. Однако почти во всех случаях автор обнаруживал у таких лиц одновременно наличие обычно тщательно скрываемого комплекса неполноценности.
9. ^ Акизитивный тип. Главным наслаждением людей данного типа является удовольствие от накопления чего-либо. Акизитивные устремления могут выражаться в накоплении не одних только вещей, а очень по-разному, и чаще всего в коллекционировании. При этом спектр коллекционирования бывает весьма широким, вплоть до накопления определенных сведений или интересных знакомств. Для определения данного типа важно отметить своеобразное чувство удовлетворяемой страсти от приобретаемого, самоцельности приобретений.
10. ^ Гедонический тип. «Гедонисты» любят испытывать чувства, которые связаны не с продуктивной деятельностью, а с удовлетворением чисто органических потребностей или близких к ним потребностей в физическом и духовном комфорте. Таковы наслаждение от вкусной пищи, тепла солнца и т. д.; чувство беззаботности, безмятежности, веселья; приятная бездумная возбужденность на танцах, вечеринках; нега, сладострастие и т. п.

2.Складіть план особистісного та професійного розвитку працівників, які представляють професію “людина – техніка”.

Тренування на тренажерах

Ефективне тренування та розвиток образів виконання руху, дії, діяльності(ОВРД) стає можливим за умов дотримання теоретичних основ організації та проведення етапів формування вмінь, навичок. Необхідно, враховуючи специфіку роботи, розробляти відповідні підготовчі вправи.Основними принципами якими слід керуватися під час розробки та запровадження в практику тренувальних програм є:

Розуміння тренером і виконавцем смислової структури та задачі дії, з урахуванням власних можливостей індивіда та потреб виробництва.

Поступовість ускладнення завдань

Повнота та зрозумілість інструкції тощо.

Тренажери можна використовувати як на початкових етапах, так і для підтримки «форми» у працівника.

Удосконалення психофізіологічних механізмів управління руховою діяльністю, яке стає можливим за достатньо високого ступеня організації діяльності функціональної системи за участі:

А) орієнтовно-пошукої діяльності;

Б) цілей, мотивації, емоції;

В) уже сформованих автоматизмів, навичок, координаційних структур тощо і сформованої на їх основі ієрархії психічних образів.

Розвиток інтелектуальних вмінь

Вони пов’язані із засвоєнням, збереженням, переробкою та оперуванням інформації(пам’ять, мислення, уява). Мнемічні вміння(пам’ять) важливі в роботі оператора в системі людина-техніка. Мислиннєві вміння – забезпечують переробку інформації, що міститься в пам’яті, на основі якої індивід приймає рішення про необхідні дії стосовно об’єкта, яким він управляє. Розвиток уяви допомагає оператору створити образ незнайомого механізму, спираючись на його креслення.

Пройти тренінги на розвиток мотивації до успіху, комунікативних навичок, саморегуляції.

3.Психологія хворої дитини. Психологія дітей хворих на дитячий церебральний параліч та олігофренію.
Діти з порушеннями функцій опорно-рухового апарату представлені наступними категоріями:
- Діти з церебральним паралічем (ДЦП);
- З наслідками поліомієліту у відновному або резидуальної стадії;
- Діти з міопатією;
- З вродженими та набутими недорозвинення і деформаціями опорно-рухового апарату.
Поняття порушення функцій опорно-рухового апарату носить збірний характер і включає в себе рухові розлади, що мають органічне центральне або периферичне походження. Причини цих розладів можуть бути генетичними, а також ці порушення можуть виникнути внаслідок органічного ушкодження мозку і травм опорно - рухового апарату.
Клініко-психологічні особливості цієї групи дітей описані в працях М. В. Іпполітова, Е. С. Каліжнюк, Н. В. Симонової, І. І. Мамайчук, І. Ю. Левченко та ін Великий внесок у вивчення таких дітей та розробку методів їх реабілітації внесли також клініцисти К. А. Семенова, Є. М. Мастюкова.
За ступенем тяжкості порушень рухових функцій і по сформованості рухових навичок діти розділяються на три групи.
До першої групи входять діти з тяжкими порушеннями. У деяких з них не сформовані ходьба, захоплення і утримання предметів, навички самообслуговування; інші насилу пересуваються за допомогою ортопедичних пристосувань, навички самообслуговування у них сформовані частково;
У другу входять діти, які мають середню ступінь виразності рухових порушень. Більша частина цих дітей може самостійно пересуватися, хоча й на обмежену відстань. Вони володіють навичками самообслуговування, які недостатньо автоматизовані;
Третю становлять діти, які мають легкі рухові порушення - вони пересуваються самостійно, володіють навичками самообслуговування, однак деякі рухи виконують неправильно.
Крім рухових розладів у дітей з порушеннями опорно-рухового апарату можуть відзначатися недоліки інтелектуального розвитку: 40-50% дітей мають затримку психічного розвитку, близько 10% всіх дітей - розумову відсталість різного ступеня вираженості. У більшості випадків ці недоліки мають складну природу. Вони зумовлені як безпосередньо ураженням головного мозку, так і є наслідком депривації, що виникає в результаті обмеження рухової активності і соціальних контактів. Затримка психічного розвитку проявляється у відставанні формування розумових операцій, нерівномірності розвитку різних психічних функцій, виражених астенічних проявах.
Найчисленнішу групу серед дітей з порушеннями опорно-рухового апарату складають діти з ДЦП.
При дитячому церебральному паралічі, як правило, поєднуються рухові розлади, мовні порушення й затримка формування окремих психічних функцій. Слід підкреслити, що немає відповідності між вираженістю рухових порушень і ступенем недостатності інших функцій. Наприклад, важкі рухові порушення можуть поєднуватися з легкої затримкою психічного розвитку, а залишкові явища ДЦП - з важким недорозвиненням окремих психічних функцій.
Рухові порушення при ДЦП виражаються в ураженні верхніх і нижніх кінцівок (порушення м'язового тонусу, патологічні рефлекси, наявність насильницьких рухів, несформованість актів рівноваги і координації, недоліки дрібної моторики).
Тяжкість рухових порушень різна: деякі діти не утримують вертикального положення сидячи і стоячи, можуть пересуватися тільки в колясці; у більшості дітей дефектна хода, а багато хто використовує ортопедичні пристосування - милиці, тростини і т. д.; і тільки деякі діти здатні до пересування без допоміжних засобів на значні відстані. Хворі діти, у яких уражені праві кінцівки, змушені користуватися лівою рукою як провідної, що утрудняє оволодіння навичками самообслуговування і графічними навичками. Тонкі рухи пальців нерозвинені практично у всіх дітей.
Мовні порушення виявляються у більшості хворих ДЦП, найчастіше - різні форми дизартрії. Виразність дизартрических порушень може бути різною - від легких (стертих) форм до абсолютно нерозбірливою мови. У найважчих випадках може спостерігатися анартрія (відсутність мови внаслідок тяжкого ураження артикуляційного апарату). Порушення звуковимови в більшості випадків поєднуються із загальним недорозвитком мовлення.
Наявність мовних порушень часто знижує мотивацію до мовного спілкування, веде до труднощів мовного контакту. У частини дітей, переважно з гіперкінетичної формою ДЦП, виражені дизартрические розлади поєднуються з порушеннями слуху. У 20-25% дітей є і порушення зору: сходящееся і розходиться косоокість, ністагм, обмеження полів зору.
Формування пізнавальних процесів при ДЦП характеризується затримкою і нерівномірним розвитком окремих психічних функцій. У багатьох дітей відзначаються труднощі у розвитку сприйняття та формуванні просторових і часових уявлень, схеми тіла.
Практично у всіх дітей мають місце астенічні прояви: знижена працездатність, виснаженість всіх психічних процесів, уповільнене сприйняття, труднощі переключення уваги, малий обсяг пам'яті.
Слід зазначити, що у більшості цих дітей є значні потенційні можливості розвитку вищих психічних функцій, однак фізичні недоліки (порушення рухових функцій, слуху, зору), нерідко множинні, речедвігательние труднощі, астенічні прояви і обмежений запас знань внаслідок соціально-культурної депривації маскують ці можливості.
Для дітей з порушеннями функцій опорно-рухового апарату характерні особливості у формуванні особистості: знижений фон настрою, тенденція до обмеження соціальних контактів, занижена самооцінка, відхід у хворобу, іпохондричні риси характеру. Розвиток таких якостей у даної групи дітей пов'язано з двома причинами - раннім усвідомленням фізичного дефекту і переживаннями своєї неповноцінності, а також з неправильним вихованням, часто зустрічається в тих сім'ях, де ростуть діти з руховими порушеннями. Особливістю цього виховання є гіперопіка, що обмежує активність і самостійність дитини. Ще однією важливою особливістю особистісного розвитку дітей з порушеннями опорно-рухового апарату є наявність страхів, пов'язаних з руховими обмеженнями - діти і підлітки бояться падіння, висоти. На основі цих психологічно зрозумілих страхів виникає страх нової обстановки, острах залишитися на самоті, постійна тривога за своє здоров'я. Всі ці особливості, що характеризують порушення розвитку у дітей даної групи, вимагають цілеспрямованої корекції та профілактики. Основними напрямами корекційної роботи, зокрема корекційної роботи засобами мистецтва, є:
стимуляція рухової активності, корекція порушень загальної і дрібної моторики, корекція порушень звуковимови, формування темпорітміческой і інтонаційної сторін мови, розвиток зв'язного мовлення;
формування пізнавальної, особистісної активності, самостійності, розширення соціальних контактів;
профілактика і корекція тормозимость і іпохондричних рис характеру, страхів, егоїстичних тенденцій у формуванні особистості;
профілактика і корекція комунікативних порушень, що виникають як через мовних порушень, так і внаслідок соціальних обмежень;
розвиток усіх видів сприйняття, тимчасових, просторових уявлень, уявлень про схему тіла, підготовка руки до письма, розвиток графічних навичок і изодеятельности.
У роботах Г. В. Кузнецової (1990, 2000) показано, що у дітей, рухові порушення яких викликані ДЦП, образотворча діяльність не формується без спеціального навчання. Це ускладнює шкільне навчання дітей, веде до обмеження емоційного досвіду. Спеціальна корекційна робота засобами образотворчої діяльності може зіграти величезну роль в профілактиці у таких дітей не тільки порушень шкільних навичок, але й в подоланні порушень особистісного розвитку.
Ще одним напрямком у корекційній роботі засобами мистецтва при рухових порушеннях є музичне виховання і музична терапія. Особливу важливість цей напрямок має в тих випадках, коли патологія пов'язана з порушеннями м'язового тонусу - спеціально підібране музичне вплив сприяє нормалізації порушеного тонусу. Але найважливішим напрямком у роботі з цим контингентом дітей, безсумнівно, є кінезіотерапія, що сприяє розвитку і нормалізації порушень рухової сфери.

Ступеня розумового недорозвинення при олігофренії
За ступенем вираженості інтелектуального недорозвинення олігофренія ділиться на три групи: дебільність, імбецильність і идиотию, кількісне співвідношення яких становить відповідно 75%, 20% і 5%.
Дебільність - найбільш легка за ступенем і найбільш поширена форма олігофренії, з якою найчастіше доводиться стикатися при відборі дітей у допоміжні школи. Діти з олігофренією в ступені дебільності складають основний контингент учнів допоміжної школи і кількісно - переважна більшість її учнів.
У діагностичному відношенні ця форма іноді представляє певні труднощі, так як інтелектуальний дефект тут виражений негрубі. Є елементи здібності до узагальнення. У дошкільному віці присутній примітивний задум в грі, можливість її найпростішої організації; в шкільному - певна оцінка конкретної ситуації, орієнтація в простих практичних питаннях. Є фразова мова, часто непогана механічна пам'ять. Все це сприяє набуттю певного запасу відомостей, оволодіння навичками читання, письма, рахунку, засвоєння знань, передбачених програмою допоміжної школи.
При відсутності ускладнюючих чинників виявляються достатні старанність і працездатність. Відносна збереження емоцій, їх більш виражена диференційованість полегшують вироблення самоконтролю.
І, тим не менш, дебільності притаманні всі компоненти олигофренического недорозвинення інтелекту.
Мислення має наочно-образний характер. Справжнє освіту понять виявляється недоступним. Дуже слабка здатність до відволікання і узагальнення. Погано розуміється зміст прочитаного. Правильно сприймаючи предмети і їх зображення, діти, які страждають дебильностью, утрудняються в їх порівнянні, встановленні існуючих між ними внутрішніх зв'язків. Це наочно проявляється в експерименті з сюжетними картинками, серією послідовних зображень, в операціях на класифікацію.
При навчанні рахунку діти важко засвоюють поняття кількісного вмісту числа, сенс умовних арифметичних знаків. Без попереднього роз'яснення часто не розуміють умову нескладної задачі. При її вирішенні "застряють" на попередньому способі дії. З насилу засвоюють правила правопису.
Фрази примітивні, мова часто страждає аграматизмів, недорікуватістю. Словесні визначення, не пов'язані з конкретною ситуацією, сприймаються повільно.
З інтелектуальним недорозвиненням тісно пов'язана незрілість особистості. Виразно виступають несамостійність суджень і поглядів, відсутність допитливості в ігровій, пізнавальній та трудовій діяльності, слабкість ініціативи. При загальній достатній схоронності емоційної сфери немає складних відтінків переживань.
Відзначається недостатність тонких диференційованих рухів, виразності міміки.
Досить часті розрізнені неврологічні знаки, дисплазії статури, нерідкі цереброендокрінние розлади.
При правильному вихованні і навчанні, своєчасному прищеплювання трудових навичок, відсутності нервово-психічних розладів, що ускладнюють інтелектуальний дефект, соціальний прогноз цієї форми олігофренії сприятливий. При виконанні роботи, яка потребує ініціативи, самостійності та швидкої переключаемости, виявляється достатня продуктивність. Наявність практичної орієнтування, зацікавленості у своєму життєвлаштуванні сприяє набуттю трудових навичок і посильної соціальної адаптації.
Імбеціл'ность - більш важка ступінь слабоумства, ніж дебільність. Специфіка і вираженість олигофренического недоумства виступають при імбецильності з більшою виразністю. Це, насамперед, проявляється в повній нездатності до відволікання від конкретної ситуації, утворенню навіть елементарних понять. Судження вкрай бідні і здебільшого без переробки запозичені від навколишніх.
Логічні процеси знаходяться на дуже низькому рівні. Діти не в змозі вловити основну ідею прочитаного їм оповідання, його зміст відтворюють тільки по навідним питань.
Недостатність зорового і слухового аналізу і синтезу чітко проявляється в утрудненнях при запам'ятовуванні букв, подібних за написанням або звучанням, при злитті звуків у склади і складів у слова. Читання часто носить механічний характер, розуміння змісту прочитаного відсутня. Можливе навчання порядковому рахунку в межах першого десятка, механічне заучування таблиці множення. Абстрактний рахунок, поняття про число недоступні.
Запас слів малий, іноді обмежений назвами окремих предметів. Мова маловиразна, фрази короткі, аграмматічние. Нерідко відзначається недорікуватість.
Моторика малодиференційовані. Синкинезии, повільність, млявість, незручність рухів загострюється труднощі оволодіння листом, фізичною працею.
Для діяльності характерна відсутність ініціативи, самостійності, оперування штампами, заснованими на наслідуванні. Доступні лише ті види праці, які складаються з стереотипного повторення одних і тих же завчених прийомів. Інтелектуальна переробка власного досвіду відсутня. Зміна робочого або побутового шаблону викликає стан розгубленості. Тому пристосування до життя і елементарним видів праці можливе лише за наявності постійної допомоги, контролю і керівництва.
У той же час цим дітям нерідко притаманна певна спостережливість в побутових ситуаціях. Є здатність до накопичення певного запасу відомостей. Часто доступні розуміння і проголошення елементарних фраз, встановлення відмінності між предметами на основі виділення їх найпростіших ознак. Можливе навчання елементам читання, письма, простого порядкового рахунки. Є елементарні навички самообслуговування.
Щодо збережені прості безпосередні емоції, а також і прояви співчуття, прагнення допомогти, реакція на похвалу і осуд. Є зачатки самооцінки: переживання своєї фізичної слабкості, моторної незручності.
При відсутності ускладнень олігофренії діти і підлітки, які страждають імбецильністю, часто здатні опанувати елементарними видами фізичної праці (простими картонажна роботами, підбором за кольором і розміром нескладних деталей для різних побутових виробів і т. д.). При важкому ступені імбецильності навчання навіть простим видам виробничої праці неможливо.
Виразність інтелектуального дефекту при імбецильності різна. При менш тяжкому слабоумстві (наявності досить розвиненої мови, здатності до придбання елементарних практичних навичок) диференціація з дебильностью нерідко представляє певні труднощі. У цих випадках дітей доцільно направляти в діагностичні класи допоміжних шкіл, де кваліфікація вираженості інтелектуального дефекту дається на основі визначення ступеня навченості.
У неврологічному статусі дітей, що страждають імбецильністю, часто зустрічається різноманітна симптоматика, яка вказує на патологію черепно-мозкових нервів, інші підкіркові розлади, нерідкі патологічні рефлекси, судомні напади. Характерні дисплазії черепа, явища мікро-і гідроцефалії і т. д.
У фізичному вигляді частіше, ніж при дебільності, спостерігаються різні дисплазії статури, церебрально-ендокринні розлади.
Ідіотія являє собою найбільш важку ступінь олігофренії. Відзначається грубе недорозвинення функцій сприйняття. Реакція на оточуюче слабка або неадекватна. Свідомість власної особистості смутно. Мислення по суті відсутній (алогія).
У зверненої мови сприймаються не її зміст, а інтонації і супроводжуючі мова міміка та жести. Особливості власної мови залежать від глибини ідіотії. Мова буває обмежена окремими нечленороздільними звуками або являє собою набір одиничних слів (іменників або дієслів, частіше в невизначеною формі), що вживаються без граматичних погоджень, з грубим порушенням вимови, частим нерозумінням сенсу.
Емоції вкрай елементарні і здебільшого пов'язані з фізичним самопочуттям, фізіологічними потребами. Джерелом задоволення і примітивних проявів радості є соматичне благополуччя, відчуття ситості, тепла, задоволення патологічних потягів (ненажерливість, онанізм, смоктання пальців, жування неїстівних предметів).
Почуття невдоволення викликається відчуттям холоду, голоду, болю, соматичним дискомфортом. Форми вираження афекту примітивні: радість проявляється в руховому порушенні, виразному лементі і міміці; в стані злості спостерігаються агресія, схильність до самоушкодження.
Афект страху, прояви негативізму часто пов'язані з боязню нового, невідомого. Однак при більш легких ступенях ідіотії у хворих можна виявити зачатки соціальних почуттів: елементи прихильності до людей, які їх годують і за ними доглядають, прояви радості при похвалі, смутного неспокою при осудженні. Загальний фон настрою характеризується або благодушністю з елементами ейфорії, або млявістю і апатією, рідше злостивістю і похмурістю.
Недорозвинення моторики проявляється в крайній бідності міміки, одноманітності і сповільненості рухів, порушення їх координації аж до розладів навичок стояння і ходьби.
Діяльність, по суті, відсутня. Немає навичок самообслуговування. Поведінка обмежено або діями, пов'язаними з реалізацією інстинктивних потреб, або елементарними афективними і руховими реакціями на зовнішній подразник. Надані собі, одні хворі лежать або сидять, не реагуючи на навколишнє, інші неспокійні, безцільно метушливі. Рухові стереотипії мають характер ритмічного розгойдування тулуба, одноманітних рухів голови, кінцівок.
У неврологічному статусі нерідкі деформації черепа, парези, паралічі, судомні напади. Часті грубі дефекти фізичного розвитку: виражені дисплазії статури, вади розвитку шкіри, внутрішніх органів, ендокринно-обмінні розлади.

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 13

ПИТАННЯ (ЗАВДАННЯ):

1. Здібності в структурі індивідуальності, принципи їх комплексного вивчення. Морфо-функціональний та особистісно-діяльнісний підходи до визначення природи здібностей.
2. Розробити систему добору персоналу рекрутингової компанії, яка спеціалізується на пошуку управлінців вищої, середньої та нижчої ланок.
3. Психологія хворих з психічними розладами (епілепсія, шизофренія, алкоголізм, наркоманія).

1. Здібності в структурі індивідуальності, принципи їх комплексного вивчення. Морфо-функціональний та особистісно-діяльнісний підходи до визначення природи здібностей.

Здібності — індивідуально-психологічні особливості, що виявляються в діяльності, є умовами її успішного виконання і спричиняють відмінності в динаміці оволодіння необхідними для людини знаннями, навичками і вміннями.

Здібності в структурі індивідуальності
Розглядалися досі структури індивідуальності виникли в контексті теорій, які аналізують цілісність психологічної структури людини, - в теорії інтегральної індивідуальності В.С. Мерліна, при комплексному дослідженні різнорівневих властивостей - у Б.Г. Ананьєва. Але потреба в розумінні структури індивідуальності виникає і при вивченні окремих психологічних феноменів. Пов'язано це з тим, що різнобічний аналіз будь-якого психологічного явища можливий тільки тоді, коли зрозуміло, яке місце воно займає в структурі інших психологічних властивостей, яке її співвідношення з ними, яка роль біологічних і соціальних детермінантів у його формуванні. Прикладом такого підходу до аналізу цілісної індивідуальності є дослідження здібностей, що проводилися під керівництвом Е.А. Голубєвої.
При дослідженні проблеми здібностей Е.А. Голубєва грунтується на тому їхньому розумінні, яке сформульоване в теоретичних і підтверджено в експериментальних роботах Б.М. Теплова, основоположника диференційно-психофізіологічного напряму в дослідженні індивідуальних відмінностей.
Б.М. Теплов визначав здібності як індивідуально-психологічні особливості і поділяв власне здібності та їх анатомо-фізіологічні задатки. Задатки, як вважав Теплов, лежать в основі розвитку здібностей і можуть бути вродженими. Здібності ж, що визначають успішність діяльності, розглядалися ним як динамічні характеристики, що знаходяться в процесі розвитку і здійснюються в процесі діяльності.
З такого розуміння здібностей випливає, що цілісний підхід до їх вивчення вимагає і аналізу їх природних передумов, і дослідження того, як вони проявляються в реальній діяльності, тобто в соціальній ситуації. Це визначає розведення двох взаємопов'язаних рівнів - рівня природних передумов здібностей, з одного боку, і, з іншого - особистісного рівня, на якому вони здійснюються і реалізуються. Ці два рівні Голубєва позначає як "організм" і "особистість".
Крім вивчення співвідношення задатків і здібностей, цілісний аналіз передбачає з'ясування взаємозв'язків здібностей з психологічними властивостями, що входять в інші підструктури індивідуальності. До таких підструктур Голубєва відносить мотивацію, темперамент і характер. Здібності займають більш високий рівень в ієрархії психологічних властивостей по відношенню до мотивації і темпераменту і більш низький, у порівнянні з характером. Таке розуміння структури психологічних властивостей виявляється близьким до запропонованого Б.Г. Ананьєвим. Він розглядав здібності як інтеграцію властивостей суб'єктного рівня (інтеграцію властивостей людини як суб'єкта діяльності). При цьому, згідно з його уявленнями, здатності представляють більш високий рівень, у порівнянні з властивостями темпераменту, і відчувають організуючий вплив властивостей особистості (характеру).
Взаємозв'язку між психологічними властивостями різних рівнів визначаються психологічними особливостями, спільними для пар підструктур. Так, в якості основних ознак темпераменту Голубєва називає емоційність і активність. Як було показано при судженні структури темпераменту, ці властивості виділяються як істотні особливості темпераменту всіма дослідниками, які займалися його вивченням. Але емоційність, крім того, що вона є властивістю темпераменту, визначає і динаміку мотиваційної сфери, а активність є значущим формально-динамічним компонентом здібностей. Отже, ці ознаки - емоційність і активність - обумовлюють зв'язок між різними підструктурами психологічних властивостей. Або, інакше кажучи, ці ознаки (емоційність і активність) разом з саморегуляцією і спонуканнями забезпечують цілісність всієї структури психологічних властивостей.