Студопедия.Орг Главная | Случайная страница | Контакты | Заказать  
 

Групова психотерапія: основні положення та особливості



Психотерапевтичний метод, специфіка якого полягає в цілеспрямованому використанні групової динаміки, тобто всієї сукупності взаємин і взаємодій, що виникають між учасниками групи, включаючи і групового психотерапевта, у лікувальних цілях.
Враховуючи три площини очікуваних змін (когнітивну, емоційну і поведінкову), більш конкретні завдання групової психотерапіїможна сформулювати наступним чином:
1. Пізнавальна сфера (когнітивний аспект, інтелектуальне усвідомлення).
В цілому завдання інтелектуального усвідомлення зводяться до трьох наступним аспектам: усвідомлення зв'язків «особистість-ситуація-хвороба», усвідомлення интерперсонального контексту власної особистості й усвідомлення генетичного (історичного) плану.
2. Емоційна сфера.
В цілому завдання в емоційній сфері охоплюють такі основні аспекти: отримання емоційної підтримки та формування більш сприятливого відношення до себе, безпосереднє переживання і усвідомлення нового досвіду в групі і самого себе; точне розпізнавання і вербалізація власних емоцій; переживання заново й усвідомлення минулого емоційного досвіду і отримання нового емоційного досвіду в групі.
3. Поведінкова сфера. У загальному вигляді завдання Г. п. у поведінковій сфері можуть бути визначені як формування ефективної саморегуляції.

Основним інструментом лікувального впливу виступає психотерапевтична група, що дозволяє вийти на розуміння і корекцію проблем пацієнта за рахунок міжособистісної взаємодії, групової динаміки.
Групова динаміка є сукупність групових дій і інтеракцій, що виникає в результаті взаємин і взаємодії членів групи, їхньої діяльності та впливу зовнішнього оточення, і являє собою розвиток, або рух, групи в часі.
Групову динаміку визначають: цілі, завдання та норми групи, її структура, структура лідерства в ній, групові ролі, згуртованість групи, групова напруга, актуалізація колишнього емоційного досвіду, формування підгруп, головні види вербальної комунікації в групі. Опора на групову динаміку й міжособистісну взаємодію, що представляє собою фокусування роботи групи на процесі «тут і тепер», іноді формує точку зору, згідно з якою Г. п. спрямована на переробку конфліктів у сфері міжособистісної взаємодії, в той час як індивідуальна - на розкриття і переробку глибинного, внутрішньоособистісного конфлікту.
Фази розвитку психотерапевтичної групи

1. Перша фаза групової психотерапії характеризується пасивністю пацієнтів і високим рівнем напруги, обумовленого переважно розбіжністю очікувань із реальною груповою ситуацією і позицією психотерапевта.

2. Для другої фази також свойствен високий рівень напруги (специфіка якого полягає, як правило, в наявності негативних емоцій по відношенню до психотерапевта) у поєднанні з більш високою активністю пацієнтів. Конструктивним дозволом цієї кризової стадії можна вважати відкрите вираження пацієнтами своїх почуттів та обговорення в групі проблем, пов'язаних з авторитетами, залежністю, пошуками підтримки, недостатньою самостійністю і відповідальністю, непевністю.

3. Третя фаза характеризується процесом структурування групи, розвитком групової культури, виробленням групових норм, цілей, цінностей, формуванням згуртованості, взаємодопомоги та взаємопідтримки.

4. Четверта фаза є «робочою» - фазою активно й цілеспрямовано працюючої психотерапевтичної групи. Виниклі в попередній фазі згуртованість, щирість, спонтанність, зацікавленість, почуття безпеки створюють необхідні умови для власне психотерапевтичного процесу в групі.


При розгляді лікувального ефекту Г. п. виділяють різноманітні механізми, або фактори, лікувальної дії, які розташовуються в 3 основних площинах:
1. емоційне переживання,
2. саморозуміння і
3. регуляція поведінки.

Основні завдання групового психотерапевта можна сформулювати наступним чином: 1) спонукання членів групи до прояву відносин, установок, поведінки, емоційних реакцій і їх обговоренню та аналізу, а також до розбору запропонованих тем; 2) створення в групі умов для повного розкриття пацієнтами своїх проблем і емоцій в атмосфері взаємного прийняття, безпеки, підтримки і захисту; 3) розробка й підтримка в групі певних норм, гнучкість у виборі директивних і недирективна технік впливу.
Засоби впливу, використовувані груповим психотерапевтом, можна умовно розділити на 2 види: вербальні та невербальні.
До вербальним ставляться структурування ходу занять (одна з найважливіших функцій психотерапевта), збір інформації, інтерпретація (відбиття емоцій, Кларіфікация, конфронтація, власне інтерпретація), переконання і перепереконання, надання інформації, постановка завдань.
До невербальних засобів відносяться міміка, жестикуляція, інтонація.
Методи Г. п. умовно поділяються на основні та допоміжні.
Основним є групова дискусія, що має 3 головні орієнтації - интеракционную, біографічну і тематичну.
До допоміжних методів відносяться психодрама (розігрування рольових ситуацій), психогімнастика (невербальне міжособистісна взаємодія), музикотерапія (в активній і рецептивної формах), проективний малюнок (малювання на певну тему). Кожен із зазначених методів може використовуватися і як допоміжний прийом, але в даному випадку мова йде про комплекс, застосовуваному в роботі з однією психотерапевтичною групою.





Дата публикования: 2015-02-03; Прочитано: 2544 | Нарушение авторского права страницы | Заказать написание работы



studopedia.org - Студопедия.Орг - 2014-2019 год. Студопедия не является автором материалов, которые размещены. Но предоставляет возможность бесплатного использования (0.001 с)...Наверх