Правове регулювання тваринництва

Закон України «Про за­хист тва­рин від жор­сто­ко­го поводжен­ня» від 21 лю­то­го 2006 р. під тва­ри­на­ми розуміє біологічні об'єкти, що відно­ся­ть­ся до фауни: сільсь­ко­гос­по­дарські, до­машні, дикі, у тому чис­лі до­маш­ня і дика птиця, хутрові, ла­бо­ра­торні, зоо­пар­кові, цир­кові. По­няття фауни по­хо­дить з дав­ньо­римсь­кої міфології від імені богині лі­сів, полів і звірів. У су­час­но­му розумінні фа­у­ною є сфор­мо­ва­ний істо­рично тва­рин­ний світ, су­купність усіх видів тва­рин певної місце­вості, країни або пев­но­го гео­логічного періоду роз­вит­ку нашої пла­не­ти.

Сільсь­ко­гос­по­дарсь­ки­ми є тва­ри­ни, що утри­му­ють­ся та розво­дяться лю­ди­ною для от­ри­ман­ня про­дуктів і си­ро­ви­ни тва­рин­но­го похо­дження. Тоді тва­рин­ниц­тво можна визна­чи­ти як га­лузь сільсь­ко­го гос­по­дар­ства, пов'язану з діяльністю по утри­ман­ню і роз­ве­ден­ню сіль­ськогосподарських тва­рин для одер­жан­ня про­дуктів хар­чу­ван­ня і сиро­вини для про­ми­сло­вості. Хар­чові про­дук­ти тва­рин­но­го по­ход­жен­ня - це про­дук­ти, що вжи­ва­ють­ся лю­ди­ною в на­ту­раль­но­му вигляді чи після відповідної об­роб­ки про­до­воль­чої си­ро­ви­ни тва­рин­но­го по­ход­жен­ня, - кон­сер­ви м'ясні, м'ясо-​рос­линні та рибні, сири, мо­ло­ко та мо­лочні про­дукти, про­дук­ти дитя­чо­го хар­чу­ван­ня, мар­га­рин, жири, ков­басні виро­би, м'ясні кон­цен­тра­ти тощо.

За да­ни­ми Держ­ком­ста­ту України на 1 січня 2009 р. у тваринницт­ві України на­ра­хо­ву­ва­ло­ся сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких тва­рин (тис. голів): ве­ли­кої ро­га­тої ху­до­би - 5079,0, у т. ч. корів - 2856,3; сви­ней - 6526,0; овець та кіз - 1726,9; птиці - 177555,9; бджіл - 3250,3. Порівняно з 1990 р. за­зна­чене поголів'я за ви­да­ми відповідно ста­но­ви­ло: ве­ли­кої ро­га­тої ху­до­би - 20,6%, в т. ч. корів - 34,1; сви­ней - 33,6; овець та кіз - 20,5; птиці - 72,1; бджіл - 92,5%. Проте на за­галь­но­му фоні зменшен­ня поголів'я тва­рин їхня про­дук­тивність зрос­ла. Так, у 2008 р. продук­тивність однієї го­ло­ви сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких тва­рин ста­но­ви­ла: удій мо­ло­ка - 3793 кг; приріст ве­ли­кої ро­га­тої ху­до­би - 449 г на добу; при­ріст сви­ней - 361 г на добу; яєць - 278 піт. за рік. Відповідно, порів­няно з 1990 р. про­дук­тивність зрос­ла: по мо­ло­ку - на 32,5%; при­ро­сту ве­ли­кої ро­га­тої ху­до­би - на 4; при­ро­сту сви­ней - на 58; яєць - на 30%. До­сяг­нуті по­каз­ни­ки дають змогу за­без­пе­чи­ти по­тре­би на­се­лен­ня у віт­чизняній сільсь­ко­гос­по­дарській про­дукції тва­рин­но­го по­ход­жен­ня.

Ви­роб­ниц­тво про­дукції тва­рин­ництва за­без­пе­чу­ють за­ко­ни України «Про мо­ло­ко та мо­лочні про­дук­ти» від 24 черв­ня 2004 p., «Про бджіль­ництво» від 22 лю­то­го 2000 p., «Про рибу, інші водні живі ре­сур­си та хар­чо­ву про­дукцію з них» від 6 лю­то­го 2003 р. Роз­ве­ден­ня тва­рин здій­снюється на основі законів України «Про племінну спра­ву у тварин­ництві» (в ре­дакції За­ко­ну від 21 груд­ня 1999 p. № 1328-​XIV), «Про вне­сен­ня змін до де­я­ких законів України щодо за­про­ва­д­жен­ня ліцен­зування пев­них видів гос­по­дарсь­кої діяль­ності у племінній справі в тва­рин­ництві» від 20 лю­то­го 2003 р. За­хо­ди з роз­вит­ку се­лекції у тва­ринництві і адап­тації за­ко­но­дав­ства України у сфері племінної спра­ви у тва­рин­ництві до за­ко­но­дав­ства Євро­пейсь­ко­го Союзу здійснюється на основі «За­галь­но­дер­жав­ної про­гра­ми се­лекції у тва­рин­ництві на пе­ріод до 2010 року», за­твер­дже­ної За­ко­ном України від 19 лю­то­го 2004 р. Крім за­зна­че­них законів, пра­во­во­му вре­гу­лю­ван­ню аг­рар­них відно­син з ви­роб­ництва про­дукції тва­рин­ництва при­свя­че­но знач­ну кількість підза­кон­них актів.

Про­грамне зна­чен­ня має по­ста­но­ва Кабінету Міністрів України «Про за­хо­ди щодо активізації ро­бо­ти з роз­вит­ку тва­рин­ництва» від 20 серп­ня 2008 р. № 729, у якій визна­че­но цілу низку заходів спеціаль­них дер­жав­них органів з роз­вит­ку тва­рин­ництва. Роз­ви­ток рин­ко­вих відно­син у тва­рин­ництві пе­ред­ба­че­но по­ста­но­вою Кабінету Міністрів України «Деякі пи­тан­ня ко­ор­ди­нації міжга­лу­зе­вих відно­син на ринку про­дукції тва­рин­но­го по­ход­жен­ня» від 25 груд­ня 2002 р. № 1964. Було утво­ре­но Міжвідомчу комісію з пи­тань ко­ор­ди­нації міжга­лу­зе­вих від­носин на ринку про­дукції тва­рин­но­го по­ход­жен­ня, за якою затвердже­но функції з моніто­рин­гу цін, на­раху­ван­ня та ви­плат пе­ре­роб­ни­ми під­приємства­ми дотацій за реалізовані їм мо­ло­ко та м'ясо в живій вазі, уз­год­жен­ня дій, спря­мо­ва­них на ство­рен­ня взаємовигідних умов для функціону­ван­ня всіх суб'єктів гос­по­да­рю­ван­ня на ринку про­дукції тва­ринного по­ход­жен­ня ви­хо­дя­чи з необхідності за­без­пе­чен­ня прибут­кової діяль­ності сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких ви­роб­ників про­дукції тварин­ництва з ураху­ван­ням цінової си­ту­ації, яка скла­дається на цьому ринку, та у разі необхідності з пи­тань, що по­тре­бу­ють вирішення на держав­ному чи регіональ­но­му рівні.

85. Правове регулювання племінної справи у тваринництві.

Як свідчить світова прак­ти­ка, зрос­тан­ня про­дук­тив­ності тва­рин і підви­щен­ня якісних ха­рак­те­ри­стик про­дукції тва­рин­ництва мож­ливе лише за ра­ху­нок ста­ло­го роз­вит­ку се­лекції й племінної спра­ви. Не останнє місце у за­без­пе­ченні ефек­тив­ності се­лекційних про­цесів відіграє їх юри­дичне закріплен­ня у відповідних нор­ма­тив­но-​пра­во­вих актах. Вод­но­час для юристів певну складність ста­но­вить розуміння ма­теріаль­но­го змісту нор­ма­тив­но-​пра­во­вих актів, тобто сут­ності се­лекції й племінної спра­ви через наявність знач­но­го ма­си­ву спеціальної термі­нології. Для порівнян­ня, у аг­рар­них вищих нав­чаль­них за­кла­дах існує окре­мий на­прям підго­тов­ки «Зооінже­нерія» за спеціальністю «Техно­логія ви­роб­ництва і пе­ре­роб­ки про­дукції тва­рин­ництва», у основі яко­го і ле­жить вив­чен­ня особ­ли­во­стей роз­ве­ден­ня різних видів сільсько­господарських тва­рин.

Тим не менше сту­ден­там юри­дич­них спеціаль­но­стей, які вив­ча­ють аг­рарне право, необхідно розуміти сутність ос­нов­них ка­те­горій і техно­логічних про­цесів у тва­рин­ництві для пра­виль­но­го за­сто­су­ван­ня норм спеціаль­но­го за­ко­но­дав­ства. На­сам­пе­ред, слід розрізняти се­лекцію і племінну спра­ву у тва­рин­ни­цькій галузі. Се­лекцією є цілес­пря­мо­ва­на твор­ча діяльність фахівців, спря­мо­ва­на на ство­рен­ня групи племінних тва­рин (по­ро­ди, порідного типу, лінії, ро­ди­ни тощо), яка має нові висо­кі ге­не­тичні озна­ки та стійко пе­ре­дає їх на­щад­кам. При цьому племін­ною є чи­сто­по­род­на або одер­жа­на за за­твер­дже­ною про­гра­мою пород­ного вдос­ко­на­лен­ня тва­ри­на, що має племінну (ге­не­тич­ну) цінність і може ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти­ся в се­лекційному про­цесі відповідно до діючих за­галь­но­дер­жав­них про­грам се­лекції.

Отже, в ре­зуль­таті се­лекційного про­це­су ство­рюється група тва­рин, які відзна­ча­ють­ся підви­ще­ною про­дук­тивністю або якістю одер­жуваної про­дукції. Проте ефек­тивність та­ко­го се­лекційного досягнен­ня є поки що ло­каль­ною і у мас­штабі країни є до­сить незнач­ною через неве­ли­ку кількість тва­рин у групі. На­род­но­гос­по­дарсь­ке зна­чен­ня по­лягає саме у по­ши­ренні ко­ри­сних вла­сти­во­стей тва­рин, одер­жа­них у про­цесі се­лекції, на всю те­ри­торію країни і підт­рим­ку їх про­яву протя­гом мак­си­маль­но­го періоду часу. Ви­ве­де­на в ре­зуль­таті се­лекції нова по­ро­да є поліпшу­ю­чою, яка ви­ко­ри­сто­вується для поліпшен­ня племін­них і про­дук­тив­них яко­стей тва­рин інших порід та ви­ве­ден­ня нових порід, порідних типів, ліній, родин. По­кра­щен­ня вла­сти­во­стей інших порід здійснюється шля­хом за­сто­су­ван­ня племінних (ге­не­тич­них) ре­сурсів поліпшу­ю­чих порід (спер­ми, ембріонів, яй­це­клітин, інку­бацій­них яєць, які мають племінну (ге­не­тич­ну) цінність). Ви­ко­нан­ня таких задач і по­кла­дається на племінну спра­ву. Таким чином, племінна спра­ва - це си­сте­ма зоо­технічних, се­лекційних та організаційно-господар­ських заходів, спря­мо­ва­них на поліпшен­ня племінних і про­дук­тив­них яко­стей тва­рин.

Відповідно до «За­галь­но­дер­жав­ної про­гра­ми се­лекції у тваринниц­тві на період до 2010 року», за­твер­дже­ної од­ной­мен­ним За­ко­ном Украї­ни від 19 лю­то­го 2004 р. за № 1517-​IV, усьо­го в гос­по­дар­ствах України роз­во­дять 25 порід ве­ли­кої ро­га­тої ху­до­би, 13 - сви­ней, 12 - овець, 14 - коней, 18 порід і кросів птиці, 5 порід кролів, 4 - норки, 2 - ли­сиць, 4 - нутрій, 3 - бджіл та 9 - риб. За­га­лом організація се­лекційної діяль­ності в Україні здійснюється відповідно до за­галь­но­дер­жав­них про­грам се­лекції у тва­рин­ництві, які ро­з­роб­ля­ють­ся та здійс­ню­ють­ся Кабінетом Міністрів України і за­твер­джу­ють­ся відповідним За­ко­ном України. За­галь­но­дер­жавні про­гра­ми се­лекції у тва­рин­ництві розроб­ляються на період 5-10 років і є обов'яз­ко­ви­ми для ви­ко­нан­ня всіма суб'єктами племінної спра­ви у тва­рин­ництві.

Гос­по­дарсь­ка діяльність у племінній справі в тва­рин­ництві, пов'я­зана з ви­роб­ниц­твом, зберіган­ням і реалізацією племінних (генетич­них) ре­сурсів, про­ве­ден­ням ге­не­тич­ної екс­пер­ти­зи по­ход­жен­ня та ано­малій тва­рин, підлягає ліцен­зу­ван­ню відповідно до вимог За­ко­ну Украї­ни «Про вне­сен­ня змін до де­я­ких законів України щодо за­про­ва­д­жен­ня ліцен­зу­ван­ня пев­них видів гос­по­дарсь­кої діяль­ності у племінній спра­ві в тва­рин­ництві» від 20 лю­то­го 2003 р. Ліцен­зу­ван­ня здійснюється ліцензійною комісією Міністер­ства аг­рар­ної політики України на під­ставі По­ло­жен­ня про ліцензійну комісію з ліцен­зу­ван­ня про­ва­д­жен­ня гос­по­дарсь­кої діяль­ності з ви­роб­ництва, зберігання, реалізації племін­них (ге­не­тич­них) ре­сурсів, про­ве­ден­ня ге­не­тич­ної екс­пер­ти­зи похо­дження та ано­малій тва­рин, за­твер­дже­но­го на­ка­зом Міна­г­ро­політики від 15 серп­ня 2005 р. № 380.

Об'єктами племінної спра­ви у тва­рин­ництві відповідно до За­ко­ну України «Про племінну спра­ву у тва­рин­ництві» є ве­ли­ка ро­га­та худо­ба, свині, вівці, кози, коні, птиця, риба, бд­жо­ли, шов­ко­пря­ди, хутро­ві звірі, яких роз­во­дять з метою одер­жан­ня від них певної про­дукції. Суб'єктами племінної спра­ви у тва­рин­ництві є: 1) влас­ни­ки племінних (ге­не­тич­них) ре­сурсів; 2) підприємства (об'єднан­ня) з племінної спра­ви, се­лекційні, се­лекційно-​тех­но­логічні та се­лекційно-гібридні цен­три, іподро­ми, станції оцінки племінних тва­рин; 3) підприємства, уста­но­ви, організації, неза­леж­но від форм влас­ності, та фізичні осо­би-​суб'єкти підприємни­ць­кої діяль­ності, які на­да­ють відповідні по­слу­ги та бе­руть участь у ство­ренні та ви­ко­ри­станні племінних (ге­не­тич­них) ре­сурсів; 4) влас­ни­ки неплемінних тва­рин - спо­жи­вачі племінних (ге­не­тич­них) ре­сурсів та за­мов­ни­ки по­слуг з племінної спра­ви у тва­рин­ництві.

Суб'єктам племінної спра­ви у тва­рин­ництві, які здійс­ню­ють свою діяльність у межах прий­ня­тих за­галь­но­дер­жав­них про­грам се­лекції у тва­рин­ництві, Міністер­ства аг­рар­ної політики України за­леж­но від на­пряму їх діяль­ності та якості племінних (ге­не­тич­них) ре­сурсів присво­юється відповідний ста­тус на основі По­ло­жен­ня про при­своєння відпо­відних ста­тусів суб'єктам племінної спра­ви у тва­рин­ництві, затвердже­ного спільним на­ка­зом Міна­г­ро­політики та УААН від 17 липня 2001 р. № 215/66, зареєстро­ва­но­го в Мін'юсті України 20 серп­ня 2001 р. за №721/5912.

Під ста­ту­сом розуміється пев­ний стан суб'єкта племінної спра­ви у тва­рин­ництві, який визна­чається видом і на­пря­мом його діяль­ності, якістю на­яв­них племінних (ге­не­тич­них) ре­сурсів та рівнем ве­ден­ня се­лекційно-​племінної ро­бо­ти. Відповідний ста­тус суб'єкта племінної спра­ви у тва­рин­ництві визна­чається за ре­зуль­та­та­ми про­ве­ден­ня дер­жавної ате­стації та пе­ре­а­те­стації на основі По­ло­жен­ня про відповід­ність суб'єктів племінної спра­ви у тва­рин­ництві ста­ту­су племінного за­во­ду, племінного ре­про­дук­то­ра і племінного пта­хо­ре­про­дук­то­ра, за­твердженого на­ка­зом Міністер­ства аг­рар­ної політики України і Україн­ської ака­демії аг­рар­них наук від 17 липня 2001 р. № 215/66, зареєстро­ваного в Міністерстві юстиції України 20 серп­ня 2001 р. за № 722/5913, а у бджіль­ництві - на основі Тех­но­логічних вимог до про­ве­ден­ня се­лекційно-​племінної ро­бо­ти в галузі бджіль­ництва, про­ве­ден­ня атес­тації пасік і видачі племінних свідоцтв (сер­тифікатів), за­твер­дже­них на­ка­зом Міна­г­ро­політики України від 20 ве­рес­ня 2000 р. № 185/83, зареєстро­ва­них у Міністерстві юстиції України 23 жо­втня 2000 р. за № 739/4960.

Ста­тус при­сво­ю­ють за­леж­но від на­пря­му діяль­ності та якості пле­мінних (ге­не­тич­них) ре­сурсів суб'єктам племінної спра­ви у тварин­ництві: племінний завод, племінний ре­про­дук­тор, се­лекційний центр, підприємство (об'єднан­ня) з племінної спра­ви, контрольно-випробу­вальна станція, підприємство (ла­бо­ра­торія) ге­не­тич­но­го кон­тро­лю, підприємство (ла­бо­ра­торія) з транс­план­тації ембріонів, підприємство (ла­бо­ра­торія) з оцінки якості тва­рин­ни­ць­кої про­дукції, кінний завод, за­водсь­ка ко­нюш­ня, іподром, трен­де­по, племінна пасіка, племінний бд­жо­ло розплідник, племінна станція із шовківництва, гре­наж­ний за­вод. Гре­наж­ний завод - сільсь­ко­гос­по­дарсь­ке підприємство, яке виро­бляє про­ми­сло­ву гібрид­ну грену (гусінь) шов­ко­вич­но­го шов­ко­пря­ду для за­без­пе­чен­ня по­треб галузі шовківництва. У ко­нярстві трен­де­по - це сільсь­ко­гос­по­дарсь­ке підприємство з племінного ко­няр­ства, яке здій­снює ви­яв­лен­ня та облік пра­це­з­дат­ності племінних коней ва­го­воз­них, при­зо­вих та спор­тив­них порід шля­хом їх відповідного тренінгу і випро­бувань.

Про­це­ду­ру при­своєння ста­ту­су кон­крет­ним племінним підприєм­ствам вре­гу­льо­ва­но на­ка­зом Міністер­ства аг­рар­ної політики України і Української ака­демії аг­рар­них наук «Про при­своєння суб'єктам пле­мінної спра­ви у тва­рин­ництві ста­тусів племінного за­во­ду, племінного ре­про­дук­то­ра, племінного пта­хо­ре­про­дук­то­ра, племінної пасіки і пле­мінного бд­жо­ло­розплідника» від 22 лю­то­го 2002 р. № 54/17.

Ефек­тивність племінної спра­ви прямо за­ле­жить від стану племін­ного обліку на підприємствах, які ви­ко­ри­сто­ву­ють племінних тва­рин або інші племінні (ге­не­тичні) ре­сур­си. Племінний облік за­сто­со­вуєть­ся з метою організації точ­но­го, си­сте­ма­тич­но­го обліку по­ход­жен­ня кож­ної тва­ри­ни, її се­лекційних ознак для про­ве­ден­ня се­лекційно-​племін­ної ро­бо­ти, удос­ко­на­лен­ня існу­ю­чих та ро­з­роб­ки нових ефек­тив­них методів прак­тич­ної се­лекції, визна­чен­ня більш раціональ­них методів до­бо­ру та підбору тва­рин у кон­крет­них умо­вах ви­ро­щу­ван­ня. Племін­ний облік - це визна­чен­ня та вне­сен­ня до до­ку­ментів з племінної спра­ви (племінної до­ку­мен­тації) суб'єктами племінного тва­рин­ництва да­них про по­ход­жен­ня, про­дук­тивність, тип, ха­рак­тер спад­ко­вості і наслі­дування гос­по­дарсь­ко-​ко­ри­сних ознак та інші індивіду­альні якості тва­рин з метою одер­жан­ня си­сте­ма­ти­зо­ва­них відо­мо­стей, необхідних для ве­ден­ня племінної спра­ви. Племінний облік має бути чітким, своє­часним і не громіздким. Він уз­год­жується з пер­вин­ним зоо­технічним та бух­гал­терсь­ким обліком і скла­дається з таких еле­ментів: іден­тифі­кації (при­своєння клич­ки та іден­тифікаційного но­ме­ра), зва­жу­ван­ня, промірів, за­пи­су інфор­мації про тва­ри­ну у відповідні форми племінно­го обліку.

Таким чином, у племінних гос­по­дар­ствах ве­дуть індивіду­аль­ний облік по­ход­жен­ня і про­дук­тив­ності тва­рин усіх ста­те­вовікових груп. Форми племінного обліку тва­рин ве­дуть спеціалісти суб'єктів племін­ної спра­ви у тва­рин­ництві неза­леж­но від їх організаційно-​пра­во­вих форм і форм влас­ності до ви­бут­тя тва­ри­ни, після чого пе­ре­да­ють­ся і зберіга­ють­ся в архіві.

Племінний облік має свої особ­ли­вості за­леж­но від виду сільсько­господарських тва­рин і здійснюється на основі таких нор­ма­тив­них до­кументів: 1) Інструкції з ве­ден­ня племінного обліку в мо­лоч­но­му і мо­лочно-м'яс­но­му ско­тарстві, за­твер­дже­ної на­ка­зом Міністер­ства аграр­ної політики України від 30 груд­ня 2003 р. № 474, зареєстро­ва­ної в Міністерстві юстиції України 21 січня 2004 р. за № 96/8695; 2) Інструк­ції з ве­ден­ня племінного обліку в м'яс­но­му ско­тарстві, за­твер­дже­ної на­казом Міна­г­ро­політики України від 6 черв­ня 2002 р. № 154, зареєстро­ваної в Міністерстві юстиції України 19 черв­ня 2002 р. за № 517/6805; 3) Інструкції з ве­ден­ня племінного обліку у сви­нарстві, затвердже­ної на­ка­зом Міна­г­ро­політики України від 17 груд­ня 2002 р. № 396, зареєстро­ва­ної в Міністерстві юстиції України 29 груд­ня 2002 р. за № 1028/7316; 4) Інструкції з ве­ден­ня племінного обліку в ко­нярстві, за­твер­дже­ної на­ка­зом Міна­г­ро­політики України від 15 жо­втня 2003 р. № 364, зареєстро­ва­ної в Міністерстві юстиції України 30 жо­втня 2003 р. за № 993/8314; 5) Інструкції з ве­ден­ня племінного обліку у вівчарстві та козівництві, за­твер­дже­ної на­ка­зом Міна­г­ро­політики України від 16 липня 2003 р. № 242, зареєстро­ва­ної в Міністерстві юстиції України 5 серп­ня 2003 р. за № 680/8001; 6) Інструкції з ве­ден­ня племінного облі­ку в птахівництві, за­твер­дже­ної на­ка­зом Міна­г­ро­політики України від 22 черв­ня 2001 р. № 179, зареєстро­ва­ної в Міністерстві юстиції Украї­ни 27 ве­рес­ня 2001 р. за № 847/6038; 7) Інструкції з ве­ден­ня племін­ного обліку в звірівництві та кролівництві, за­твер­дже­ної на­ка­зом Мін­агрополітики України від 25 ве­рес­ня 2003 р. № 351, зареєстро­ва­ної в Міністерстві юстиції України 14 жо­втня 2003 р. за № 934/8255; 8) Тех­нологічних вимог до про­ве­ден­ня се­лекційно-​племінної ро­бо­ти в галузі бджіль­ництва, про­ве­ден­ня ате­стації пасік і видачі племінних свідоцтв (сер­тифікатів), за­твер­дже­них на­ка­зом Міна­г­ро­політики України від 20 ве­рес­ня 2000 р. № 185/83, зареєстро­ва­них у Міністерстві юстиції України 23 жо­втня 2000 р. за № 739/4960.

Як за­зна­ча­ло­ся вище, необхідною скла­до­вою племінного обліку є іден­тифікація і реєстрація племінних тва­рин. Обов'язковість проведен­ня цих опе­рацій вста­нов­люється за­ко­ном. Так, у ст. 10 За­ко­ну України «Про племінну спра­ву у тва­рин­ництві» вста­нов­лю­ють­ся обов'язкові ви­мо­ги щодо іден­тифікації, а у ст. 11 цього За­ко­ну - щодо дер­жав­ної реєстрації племінних тва­рин і племінних стад. Іден­тифікації і реєстра­ції підля­га­ють усі тва­ри­ни, які пе­ре­бу­ва­ють, роз­во­дять­ся або утриму­ються на те­ри­торії України.

Іден­тифікація тва­рин - це про­цес їх ну­ме­рації, при­своєння кли­чок, фо­то­гра­фу­ван­ня тощо, що за­без­пе­чує мож­ливість фор­му­ван­ня ін­формації про кожну тва­ри­ну зо­кре­ма та вста­нов­лен­ня відповідності цієї інфор­мації даній тва­рині. Тва­рині при­своюється індивіду­аль­ний іден­тифікаційний номер, який не змінюється про­тя­гом її життя та є унікаль­ним у межах од­но­го виду тва­рин.

Дер­жав­на реєстрація племінних тва­рин і племінних стад - це вне­сен­ня даних про племінних тва­рин і племінні стада відповідно до дер­жав­них книг племінних тва­рин і Дер­жав­но­го племінного реєстру з метою фор­му­ван­ня відповідної бази даних про племінні ре­сур­си. Дер­жавні книги племінних тва­рин пред­став­ля­ють інфор­маційні бази да­них про племінних тва­рин, а Дер­жав­ний племінний реєстр - це інфор­маційна база даних про племінні стада. Про­це­ду­ра ве­ден­ня Держав­ного племінного реєстру здійснюється відповідно до По­ло­жен­ня про Дер­жав­ний племінний реєстр, за­твер­дже­но­го на­ка­зом Міна­г­ро­політи­ки України і УААН від 20 трав­ня 2002 р. № 134/40 і зареєстро­ва­но­го у Міністерстві юстиції України 10 черв­ня 2002 р. за № 488/6776.

У зв'язку з прий­нят­тям 4 черв­ня 2009 р. За­ко­ну України «Про іден­тифікацію та реєстрацію тва­рин» з 1 січня 2010 р. за­пла­но­ва­но вве­сти Єдиний дер­жав­ний реєстр тва­рин, який є елек­трон­ною базою даних про іден­тифіко­ва­них тва­рин, їх влас­ників, гос­по­дар­ства, переміщен­ня, забій, утилізацію, за­ги­бель, падіж таких тва­рин. Вод­но­час вве­ден­ня єдиної елек­трон­ної си­сте­ми обліку племінних тва­рин по­тре­бу­ва­ти­ме не лише знач­них матеріаль­них вит­рат у на­бутті елек­трон­них носіїв усі­ма племінними гос­по­дар­ства­ми і об'єднан­ня їх у єдину си­сте­му, а й ство­рен­ня нових або вне­сен­ня відповідних змін до цілої низки існую­чих підза­кон­них актів, які нині деталізують за­гальні ви­мо­ги до іден­тифікації й деталізації племінних тва­рин. Такий стан дещо перешко­джатиме вве­ден­ню цієї дійсно про­гре­сив­ної си­сте­ми і ста­вить під сум­нів по­ча­ток дії Єди­но­го дер­жав­но­го реєстру тва­рин саме з по­чат­ку 2008 р.

Про­це­ду­ра іден­тифікації і дер­жав­ної реєстрації має свої особливо­сті за­леж­но від виду сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких тва­рин. Ці особ­ли­вості ви­окремлено у низці відповідних по­ло­жень, які у своїй су­куп­ності охоп­люють пра­во­ву ре­гла­мен­тацію цілісного про­це­су іден­тифікації і дер­жавної реєстрації племінних тва­рин: 1) По­ло­жен­ня про іден­тифікацію і реєстрацію ве­ли­кої ро­га­тої ху­до­би, за­твер­джене на­ка­зом Міна­г­ро­полі­тики України від 17 ве­рес­ня 2003 р. № 342 (у ре­дакції на­ка­зу Мінагро­політики від 29 черв­ня 2005 р. № 289), зареєстро­ване в Міністерстві юстиції України 9 жо­втня 2003 р. за № 909/8230; 2) По­ло­жен­ня про іден­тифікацію та реєстрацію сви­ней, за­твер­джене на­ка­зом Міна­г­ро­політики України від 31 груд­ня 2004 р. № 497, зареєстро­ване в Міністер­стві юстиції України 26 січня 2005 р. за № 103/10383; 3) По­ло­жен­ня про іден­тифікацію та реєстрацію коней, за­твер­джене на­ка­зом Мінагро­політики України від 31 груд­ня 2004 р. № 496 (у ре­дакції на­ка­зу Мін­агрополітики від 1 лю­то­го 2005 р. № 49), зареєстро­ване в Міністерстві юстиції України 6 квітня 2005 р. за № 362/10642; 4) По­ло­жен­ня про іден­тифікацію та реєстрацію овець і кіз, за­твер­джене на­ка­зом Мінагро­політики України від 31 груд­ня 2004 р. № 498, зареєстро­ване в Мі­ністерстві юстиції України 26 січня 2005 р. за № 102/10382. На жаль, не ро­з­роб­ле­но по­ло­жень про іден­тифікацію і реєстрацію інших ви­дів тва­рин, зо­кре­ма кролів і хутря­них звірів, сільсь­ко­гос­по­дарсь­кої птиці.

Слід за­зна­чи­ти, що в Україні функціонує спеціаль­ний дер­жав­ний орган, який ко­ор­ди­нує ро­бо­ту з іден­тифікації і реєстрації тва­рин, - Дер­жавне підприємство «Агент­ство з іден­тифікації і реєстрації тва­рин», ство­рене на­ка­зом Міністер­ства аг­рар­ної політики України від 29 липня 2002 р. № 213. Цей орган по­ста­чає племінні гос­по­дар­ства від­повідними фор­ма­ми обліку тва­рин та ви­ко­ри­ста­них і зня­тих з тва­рин бирок, пас­портів ве­ли­кої ро­га­тої ху­до­би і ве­те­ри­нар­них кар­ток тощо.

Для окре­мих видів сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких тва­рин (ве­ли­кої ро­га­тої ху­до­би) вста­нов­ле­но необхідність мати пас­пор­та і ве­те­ри­нарні карт­ки до пас­пор­та, про­це­ду­ру одер­жан­ня яких вре­гу­льо­ву­ють По­ло­жен­ня про пас­порт ве­ли­кої ро­га­тої ху­до­би, за­твер­джене на­ка­зом Мінагропо­літики України від 17 ве­рес­ня 2003 р. № 342, зареєстро­ване в Міністер­стві юстиції України 9 жо­втня 2003 р. за № 910/8231, а також Положен­ня про ве­те­ри­нар­ну карт­ку до пас­пор­та ве­ли­кої ро­га­тої ху­до­би, затвер­джене за­зна­че­ним на­ка­зом Міна­г­ро­політики України від 17 ве­рес­ня 2003 р. № 342, зареєстро­ване в Міністерстві юстиції України 9 жо­втня 2003 р. за №911/8232.

Пас­порт ве­ли­кої ро­га­тої ху­до­би - це до­ку­мент, ви­да­ний Агент­ством з іден­тифікації і реєстрації тва­рин, що містить дані сто­сов­но тва­рини, її переміщення, влас­ників або утри­му­вачів, місце­з­на­ход­жен­ня і реєстрації в Реєстрі тва­рин та є су­провідним до­ку­мен­том при будь-​яко­му переміщенні тва­ри­ни. Пас­порт є без­стро­ко­вим. Обмін пас­пор­та про­во­дить­ся у разі, якщо: влас­ни­ком були вста­нов­лені розбіжності в за­пи­сах пас­пор­та із за­пи­са­ми книги обліку тва­рин; пас­порт став непри­датним для ко­ри­сту­ван­ня. У разі втра­ти пас­пор­та здійснюється оформ­лення та ви­да­ча но­во­го пас­пор­та. Обмін та ви­да­ча но­во­го пас­пор­та за­мість втра­че­но­го про­во­дить­ся Агент­ством з іден­тифікації і реєстрації тва­рин через упов­но­ва­же­но­го аген­та з іден­тифікації.

За­га­лом за­бо­ро­няється переміщення тва­ри­ни з гос­по­дар­ства в ін­ше гос­по­дар­ство (за ви­нят­ком переміщення тва­рин на вет­сан­за­вод чи інше місце утилізації) без на­яв­ності пас­пор­та ве­ли­кої ро­га­тої ху­до­би з ве­те­ри­нар­ною карт­кою. Ве­те­ри­нар­на карт­ка до пас­пор­та ве­ли­кої ро­гатої ху­до­би - до­ку­мент, що засвідчує дані щодо ве­те­ри­нар­но-​санітар­но­го стану гос­по­дар­ства, де пе­ре­бу­ває тва­ри­на, та стану здо­ров'я тва­рини, факт про­ве­ден­ня вак­ци­націй, діагно­стич­них досліджень і профі­лактичних об­ро­бок та є до­дат­ком до пас­пор­та ве­ли­кої ро­га­тої ху­до­би.

Ве­те­ри­нарні карт­ки бу­ва­ють двох ко­льорів: зе­ле­но­го і жо­вто­го. Ве­теринарна карт­ка зе­ле­но­го ко­льо­ру видається тільки на здо­ро­ву твари­ну, тоді як ве­те­ри­нар­на карт­ка жо­вто­го ко­льо­ру видається на тва­рин, які є не при­дат­ни­ми для по­даль­шо­го роз­ве­ден­ня і на­прав­ля­ють­ся на забійні підприємства. За­бо­ро­няється ви­ко­ри­стан­ня тва­рин для відтво­рення та прий­ман­ня і про­даж мо­ло­ка, мо­лоч­ної си­ро­ви­ни від тва­рин, на яких ви­да­на ве­те­ри­нар­на карт­ка жо­вто­го ко­льо­ру.

Відповідність племінних (ге­не­тич­них) ре­сурсів уста­нов­ле­ним ви­могам засвідчується племінним свідоц­твом (сер­тифікатом), ви­да­ча яко­го ре­гла­мен­тується По­ло­жен­ням про племінне свідоц­тво (сер­тифікат), за­твер­дже­ним на­ка­зом Міна­г­ро­політики України від 29 груд­ня 2002 р. № 426, зареєстро­ва­ним у Міністерстві юстиції України 24 січня 2003 р. за № 55/7376. Племінне свідоц­тво (сер­тифікат) - до­ку­мент установ­леної форми про по­ход­жен­ня, про­дук­тивність, тип та інші якості пле­мінних (ге­не­тич­них) ре­сурсів, скла­де­ний на основі даних офіційного обліку про­дук­тив­ності, іму­но­ге­не­тич­но­го кон­тро­лю та офіційної кла­сифікації (оцінки) за типом. Зраз­ки свідоцтв за­твер­джу­ють­ся Міністер­ством аг­рар­ної політики України. Наявність свідоцтва на племінні (ге­нетичні) ре­сур­си обов'яз­ко­ва у таких ви­пад­ках: 1) при реалізації для відтво­рен­ня на внутрішньо­му і зовнішньо­му рин­ках; 2) при переміщен­нях коней з метою про­ве­ден­ня їх ви­про­бу­ван­ня, участі у зма­ган­нях та па­ру­вальній кам­панії. Свідоц­тво за­пов­нюється та видається на замов­лення влас­ни­ка племінних (ге­не­тич­них) ре­сурсів держ­племінспек­то­ром рай­о­ну. Кон­троль за обо­ро­том племінних сер­тифікатів здійснює Го­лов­на дер­жав­на племінна інспекція Міністер­ства аг­рар­ної політики України, керівни­ком якої од­но­час­но є на­чаль­ник Де­пар­та­мен­ту ринків про­дукції тва­рин­ництва Міна­г­ро­політики. Пра­во­вою ос­но­вою обо­ро­ту племінних свідоцтв ви­сту­пає Інструкція з по­ряд­ку обліку, видачі, збе­рігання та вит­ра­чан­ня бланків племінних свідоцтв (сер­тифікатів), за­тверджена на­ка­зом Міна­г­ро­політики України від 20 трав­ня 2004 р. № 171, зареєстро­ва­на в Міністерстві юстиції України 26 трав­ня 2004 р. за № 667/9266.

Ве­ден­ня племінної спра­ви у тва­рин­ництві немож­ли­ве без існуван­ня оцінки індивіду­аль­них про­дук­тив­них і племінних яко­стей тва­рин, яка здійснюється шля­хом про­це­ду­ри боніту­ван­ня племінних тва­рин. Боніту­ван­ня - це індивіду­аль­на ком­плекс­на оцінка тва­рин за племін­ними і про­дук­тив­ни­ми яко­стя­ми, яка про­во­дить­ся в усіх господар­ствах, що мають племінних тва­рин, неза­леж­но від форми влас­ності. Метою боніту­ван­ня є визна­чен­ня ком­плекс­но­го класу тва­рин, за­леж­но від якого визна­чається їх племінне та ви­роб­ни­че при­зна­чен­ня і раціо­нальне ви­ко­ри­стан­ня. Зви­чай­но, що наявність ви­до­во­го і навіть по­род­но­го поділу тва­рин зумо­в­лює відмінності у ме­то­ди­ках оцінки їх племін­них і про­дук­тив­них вла­сти­во­стей.

Тому пра­во­ве ре­гу­лю­ван­ня про­це­су боніту­ван­ня є ди­фе­ренційова­ним з ураху­ван­ням за­зна­че­них особ­ли­во­стей, що ви­кла­де­но у таких інструк­тив­них до­ку­мен­тах: 1) Інструкція з боніту­ван­ня ве­ли­кої рога­тої ху­до­би мо­лоч­них і мо­лоч­но-​м'ясних порід, за­твер­дже­на на­ка­зом Міна­г­ро­політики від 30 груд­ня 2003 р. № 474, зареєстро­ва­на в Мін'юсті України 21 січня 2004 р. за № 95/8694; 2) Інструкція з боніту­ван­ня ве­ликої ро­га­тої ху­до­би м'ясних порід, за­твер­дже­на на­ка­зом Мінагропо­літики від 6 черв­ня 2002 р. № 154, зареєстро­ва­на в Мін'юсті України 19 черв­ня 2002 р. за № 516/6804; 3) Інструкція з боніту­ван­ня сви­ней, за­твер­дже­на на­ка­зом Міна­г­ро­політики від 17 груд­ня 2002 р. № 396, за­реєстро­ва­на в Мін'юсті України 29 груд­ня 2002 р. за № 1027/7315; 4) Інструкція з боніту­ван­ня овець, за­твер­дже­на на­ка­зом Мінагропо­літики від 16 липня 2003 р. № 242, зареєстро­ва­на в Мін'юсті України 5 серп­ня 2003 р. за № 679/8000; 5) Інструкція з боніту­ван­ня племінних коней, за­твер­дже­на на­ка­зом Міна­г­ро­політики від 15 жо­втня 2003 р. № 364, зареєстро­ва­на в Мін'юсті України 30 жо­втня 2003 р. за №992/8313; 6) Інструкція з боніту­ван­ня кролів, за­твер­дже­на на­ка­зом Міна­г­ро­полі­тики України від 25 ве­рес­ня 2003 р. № 351, зареєстро­ва­на в Міністер­стві юстиції України 14 жо­втня 2003 р. за № 933/8254; 7) Інструкція з боніту­ван­ня норок, ли­си­ць, песців, тхорів, єно­то­вид­них собак, нутрій клітко­во­го роз­ве­ден­ня, за­твер­дже­на на­ка­зом Міна­г­ро­політики Украї­ни від 25 ве­рес­ня 2003 р. № 351, зареєстро­ва­на в Міністерстві юстиції України 14 жо­втня 2003 р. за № 933/8253; 8) Інструкція з бонітуван­ня сільсь­ко­гос­по­дарсь­кої птиці, за­твер­дже­на на­ка­зом Міна­г­ро­політи­ки України від 22 черв­ня 2001 р. № 179, зареєстро­ва­на в Міністерстві юстиції України 27 ве­рес­ня 2001 р. за № 846/6037; 9) Тех­но­логічні ви­моги до про­ве­ден­ня се­лекційно-​племінної ро­бо­ти в галузі бджіль­ництва, про­ве­ден­ня ате­стації пасік і видачі племінних свідоцтв (сер­тифікатів), за­твер­джені на­ка­зом Міна­г­ро­політики від 20 ве­рес­ня 2000 р. № 185/83, зареєстро­вані у Міністерстві юстиції України 23 жо­втня 2000 р. за № 739/4960.

Племінних тва­рин оцінюють також за якістю їхньої про­дукції. Здійснюється ця про­це­ду­ра на підставі Інструкції з оцінки якості мо­лока корів, овець та кіз у племінному тва­рин­ництві, за­твер­дже­ної на­казом Міна­г­ро­політики від 14 липня 2008 р. №421, зареєстро­ва­ної в Мін'юсті України 1 серп­ня 2008 р. за № 715/15406, а також Інструкції з оцінки кнурів і сви­но­ма­ток за якістю потом­ства в умо­вах спеціалі­зованих кон­троль­но-​ви­про­бу­валь­них станцій, за­твер­дже­ної на­ка­зом Міністер­ства аг­рар­ної політики України від 6 серп­ня 2004 р. № 290, зареєстро­ва­ної в Міністерстві юстиції України 25 серп­ня 2004 р. за № 1048/9647.

Важ­ли­вим еле­мен­том племінної спра­ви є роз­по­всюд­жен­ня племін­них ре­сурсів шля­хом штуч­но­го осіменіння тва­рин. Штучне осіменіння - це ос­нов­ний і най­дос­ко­наліший біотех­но­логічний метод якісного поліпшен­ня поголів'я при ви­ко­ри­станні спер­ми ви­со­ко­про­дук­тив­них плідників як влас­них порід, так і кра­що­го світо­во­го ге­но­фон­ду. Проце­дуру штуч­но­го осіменіння різних видів тва­рин де­таль­но регламенту­ють такі нор­ма­тив­но-​пра­вові акти: 1) Інструкція зі штуч­но­го осіменін­ня корів і те­ли­ць, за­твер­дже­на на­ка­зом Міна­г­ро­політики України від 1 серп­ня 2001 р. № 30, зареєстро­ва­на в Міністерстві юстиції України 1 жо­втня 2001 р. за № 852/6043; 2) Інструкція зі штуч­но­го осіменіння сви­ней, за­твер­дже­на на­ка­зом Міна­г­ро­політики України від 13 груд­ня 2001 р. № 395, зареєстро­ва­на в Міністерстві юстиції України 7 лю­то­го 2001 р. за № 104/7425; 3) Інструкція зі штуч­но­го осіменіння овець і кіз, за­твер­дже­на на­ка­зом Міна­г­ро­політики України № 395 від 13 груд­ня 2002 p., зареєстро­ва­на в Міністерстві юстиції України 7 лю­то­го 2003 р. за № 104/7425; 4) Інструкція про по­ря­док здійс­нен­ня штуч­но­го розве­дення, ви­ро­щу­ван­ня риби, інших вод­них живих ре­сурсів та їх викорис­тання в спеціаль­них то­вар­них риб­них гос­по­дар­ствах, за­твер­дже­на на­казом Дер­жав­но­го комітету риб­но­го гос­по­дар­ства України від 15 січ­ня 2008 р. № 4, зареєстро­ва­на в Міністерстві юстиції України 28 січня 2006 р. за № 64/14755.

Поряд з цим га­лузь штуч­но­го осіменіння по­тре­бує дер­жав­ної під­тримки. Для ство­рен­ня пе­ре­ду­мов для стабілізації си­ту­ації в галузі тва­рин­ництва та спри­ят­ли­вих умов для її роз­вит­ку, відкрит­тя і забез­печення об­лад­нан­ням нових пунктів зі штуч­но­го осіменіння було прий­нято наказ Міністер­ства аг­рар­ної політики України «Про поліпшен­ня матеріаль­но-​технічної бази підприємств (об'єднань) по племінній спра­ві в тва­рин­ництві для ство­рен­ня пунктів штуч­но­го осіменіння маточ­ного поголів'я ве­ли­кої ро­га­тої ху­до­би» від 24 трав­ня 2005 р. № 226.

На збільшен­ня обсягів штуч­но­го осіменіння ма­точ­но­го поголів'я ве­ли­кої ро­га­тої ху­до­би в гос­по­дар­ствах України всіх форм влас­ності, у тому числі і в осо­би­стих се­лянсь­ких гос­по­дар­ствах з метою створен­ня пе­ре­ду­мов для стабілізації в галузі тва­рин­ництва, ком­плекс­но­го зоо­ветеринарного об­слу­го­ву­ван­ня сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких тва­рин та здій­снення профілак­тич­них ве­те­ри­нар­них заходів спря­мо­ва­но також дію на­ка­зу Міна­г­ро­політики України «Щодо вдос­ко­на­лен­ня на­дан­ня сер­вісних по­слуг в усіх ка­те­горіях гос­по­дарств у про­ве­денні штуч­но­го осі­меніння сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких тва­рин та профілак­ти­ки ве­те­ри­нар­них заходів» від 16 серп­ня 2005 р. № 384.

86.Правове регулювання бджільництва

Україна - одна з провідних дер­жав світу в галузі бджіль­ництва, що за­без­пе­чує за­пи­лен­ня ен­то­мофільних (які за­пи­лю­ють­ся ко­ма­ха­ми) сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких куль­тур, ви­роб­ниц­тво до­стат­ньої кількості ме­ду, воску, квітко­во­го пилку, про­полісу, ма­точ­но­го мо­лоч­ка, бд­жо­ли­ної отру­ти для по­треб на­се­лен­ня, хар­чо­вої, ме­дич­ної, парфумерно-косме­тичної й інших га­лу­зей та для екс­порт­них по­треб. За да­ни­ми Міністер­ства ста­ти­сти­ки, в усіх ка­те­горіях гос­по­дарств налічується до 3 млн бд­жо­ли­них сімей. Вод­но­час для ефек­тив­но­го за­пи­лен­ня сільськогоспо­дарських куль­тур необхідно до­сяг­ти по­каз­ни­ка у 6 млн бд­жо­ли­них сі­мей. Щорічне ви­роб­ниц­тво меду на пасіках усіх ка­те­горій гос­по­дарств скла­дає від 40 до 60 тис. тонн (обсяг екс­пор­ту меду - близь­ко 3-5 тис. тонн). Ва­ло­ве ви­роб­ниц­тво воску ста­но­вить 1,2-1,4 тис. тонн. Важли­вим еко­номічним по­каз­ни­ком галузі є ви­роб­ниц­тво до­дат­ко­вих проду­ктів бджіль­ництва - про­полісу, квітко­во­го пилку, ма­точ­но­го мо­лоч­ка, трут­не­во­го го­мо­ге­на­ту, бд­жо­ли­ної отру­ти, які є ос­но­вою ви­го­тов­лен­ня низки цінних ліку­валь­них пре­па­ратів та про­дуктів хар­чу­ван­ня. Дедалі шир­шо­го за­сто­су­ван­ня зна­хо­дить апітерапія, тобто ліку­ван­ня та про­філак­ти­ка за­хво­рю­вань за до­по­мо­гою про­дуктів бджіль­ництва. Напри­клад, після ядер­них вибухів на­се­лен­ня Японії спо­жи­ва­ло декілька тонн ма­точ­но­го мо­лоч­ка на рік. Як наслідок, зараз ця країна є лідером за три­валістю життя на пла­неті.

Бджіль­ниц­тво України має за­пи­лю­валь­но-​ме­до­вий на­прям. Бджо­лозапилення сприяє підви­щен­ню вро­жай­ності сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких куль­тур на 30-60% і навіть вище, за­леж­но від виду рос­лин та умов за­пилення. Крім того, підвищується якість плодів, збільшується їх нату­ральна вага. Підви­щен­ня вро­жай­ності сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких куль­тур при за­пи­ленні квіток бд­жо­ла­ми в се­ред­ньо­му ста­но­вить: ріпаку 25-30%, со­няш­ни­ку - 40, греч­ки - 41, чер­во­ної ко­ню­ши­ни - 75, лю­цер­ни - 50, ба­шта­но­вих - 60, пло­до­вих - 65, гірчиці - 35-61%. Слід за­зна­чи­ти, що насіння лю­цер­ни прак­тич­но немож­ли­во одер­жа­ти без по­в­ноцінно­го за­пи­лен­ня. Окрім ме­до­во-​за­пи­лю­валь­но­го, в галузі бджіль­ництва розрізня­ють ще такі ви­роб­ничі на­пря­ми: ме­до­во-​то­вар­ний, за­пи­лю­валь­ний, бд­жо­ло­розплідни­ць­кий та ком­плекс­ний. Вод­но­час у струк­турі про­дук­тив­но­го ком­плекс­но­го бджіль­ництва немає яс­кра­во виявлено­го од­но­го чи двох ви­роб­ни­чих на­прямів: різні види про­дукції бджіль­ництва мають при­близ­но од­на­ко­ву пи­то­му вагу в за­галь­но­му обсязі її ви­роб­ництва.

Особ­ли­вим ета­пом ре­гу­лю­ван­ня суспільних відно­син у галузі бджіль­ництва стало прий­нят­тя За­ко­ну України «Про бджіль­ниц­тво» від 22 лю­то­го 2000 p., при­зна­чен­ням якого стало ре­гу­лю­ван­ня відно­син щодо роз­ве­ден­ня, ви­ко­ри­стан­ня та охо­ро­ни бджіл, ви­роб­ництва, заготівлі та пе­ре­роб­ки про­дуктів бджіль­ництва, ефек­тив­но­го вико­ристання бджіл для за­пи­лен­ня ен­то­мофільних рос­лин сільськогоспо­дарського при­зна­чен­ня, інших видів за­пи­лю­валь­ної флори, ство­рен­ня умов для підви­щен­ня про­дук­тив­ності бджіл і сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких куль­тур, за­без­пе­чен­ня га­рантій до­три­ман­ня прав та за­хи­сту інте­ресів фізич­них і юри­дич­них осіб, які зай­ма­ють­ся бджіль­ниц­твом. У ст. 1 за­зна­че­но­го За­ко­ну роз­кри­вається зміст бджіль­ництва як галузі сіль­ськогосподарського ви­роб­ництва, ос­но­вою функціону­ван­ня якої є роз­ведення, утри­ман­ня та ви­ко­ри­стан­ня бджіл для за­пи­лен­ня ентомо­фільних рос­лин сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го при­зна­чен­ня і підви­щен­ня їх уро­жай­ності, ви­роб­ниц­тво хар­чо­вих про­дуктів і си­ро­ви­ни для промис­ловості.

Про­гра­ма роз­вит­ку галузі бджіль­ництва в Україні, за­твер­дже­на спільним на­ка­зом Міна­г­ро­політики України та УААН від 13 липня 2006 р. № 374/62, ро­з­роб­ле­на на ви­ко­нан­ня За­ко­ну України «Про бджіль­ниц­тво» з метою ство­рен­ня кон­ку­рен­то­спро­мож­ної галузі. Тому в про­грамі вра­хо­вані й дістали роз­вит­ку по­ло­жен­ня відповідних ста­тей за­зна­че­но­го За­ко­ну щодо удос­ко­на­лен­ня дер­жав­но­го управління в га­лузі бджіль­ництва, здійс­нен­ня кон­тро­лю за ефек­тивністю за­пи­лен­ня ен­то­мофільних рос­лин, підго­тов­ки спеціалістів із бджіль­ництва у про­фесійно-​технічних і вищих сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких за­кла­дах освіти, ко­ординації підго­тов­ки та перепідго­тов­ки спеціалістів із бджіль­ництва, організації дер­жав­ної підт­рим­ки бджіль­ництва, охо­ро­ни бджіл у разі за­сто­су­ван­ня в сільсь­ко­му і лісо­во­му гос­по­дарстві засобів за­хи­сту рос­лин тощо.

У нашій країні дер­жав­на підт­рим­ка здійснюється на роз­ви­ток бджіль­ництва та се­лекцію. Так, у 2003 р. уряд виділив 3 млн грн, у 2004 році - 7 млн грн, у 2005 році - 8 млн грн, що дало мож­ливість част­ко­во відно­ви­ти кількість бд­жо­лосімей та збільши­ти їх до 3 млн, хоча для успішного за­пи­лен­ня ен­то­мофільних сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких куль­тур, як було за­зна­че­но, потрібно 6 млн бд­жо­лосімей.

За ви­роб­ни­чим на­пря­мом розрізня­ють пасіки: 1) ме­до­то­варні- при­зна­чені для одер­жан­ня про­дуктів бджіль­ництва (то­вар­но­го меду, воску бд­жо­ли­но­го, про­полісу, ма­точ­но­го мо­лоч­ка, бд­жо­ли­ної отру­ти, збору пилку); 2) за­пи­лю­валь­но-​ме­дові, де бд­жо­ли ви­ко­ри­сто­ву­ють­ся для за­пи­лен­ня садів, ягідників та ен­то­мофільних сільськогосподар­ських куль­тур і для ви­роб­ництва меду; 3) за­пи­лю­вальні - при­зна­чені для за­пи­лен­ня бд­жо­ла­ми куль­тур за­кри­то­го ґрунту (в теп­ли­цях, парни­ках тощо); 4) ре­про­дук­торні (розплідники) - для відтво­рен­ня бджіл (ви­ве­ден­ня бд­жо­ло­ма­ток, ви­роб­ництва пакетів бджіл і збору маточно­го мо­лоч­ка); 5) племінні - для роз­мно­жен­ня, поліпшен­ня і ви­ве­ден­ня бджіл певної по­ро­ди, зберігання ге­но­фон­ду бджіл, що існує, ви­ве­ден­ня племінних бд­жо­ло­ма­ток, ви­роб­ництва пакетів бджіл і збору ма­точ­но­го мо­лоч­ка; 6) ка­ран­тинні - для вит­ри­му­ван­ня бджіл у ка­ран­тині.

На роз­ви­ток нор­ма­тив­но-​пра­во­вої бази було прий­ня­то спільний наказ Міна­г­ро­політики України і УААН «Про за­твер­джен­ня нор­ма­тив­но-​пра­во­вих актів з пи­тань роз­вит­ку бджіль­ництва» від 20 верес­ня 2000 р. № 184/82, зареєстро­ва­ний в Міністерстві юстиції України 23 жо­втня 2000 р. за № 736/4957. Цим на­ка­зом було за­твер­дже­но цілу низку нор­ма­тив­них до­ку­ментів: План по­род­но­го рай­о­ну­ван­ня бджіл; По­ря­док видачі ве­те­ри­нар­но-​санітар­но­го пас­пор­та пасіки; По­ря­док реє­страції пасік; Пра­ви­ла вве­зен­ня в Україну та ви­ве­зен­ня за її межі бджіл і про­дуктів бджіль­ництва.

Згідно з Пла­ном по­род­но­го рай­о­ну­ван­ня в Україні роз­во­дять три по­ро­ди бджіл: українську сте­по­ву, кар­патсь­ку та поліську (по­пу­ляцію се­ред­ньо­російсь­ких бджіл), ареал розміщення яких адап­то­ва­но до їхніх по­род­них особ­ли­во­стей. По­родне рай­о­ну­ван­ня бджіл є ос­но­вою раціо­нального розміщення і ви­ко­ри­стан­ня племінних ре­сурсів дер­жа­ви, це на­у­ко­во обґрун­то­ва­ний відбір для роз­ве­ден­ня і гос­по­дарсь­ко­го вико­ристання в кон­крет­них регіонах таких порід бджіл, біологічні особли­вості яких най­к­ра­щим чином відповідають ти­по­вим умо­вам клімату і ме­до­з­бо­ру цих регіонів, доз­во­ля­ють їм ви­роб­ля­ти в цих умо­вах знач­но більше про­дукції в порівнянні з іншими по­ро­да­ми на фоні до­стат­ньої зи­мостійкості бджіл.

У ст. 13 За­ко­ну України «Про бджіль­ниц­тво» визна­че­но, що з ме­тою обліку пасік та здійс­нен­ня ліку­валь­но-​профілак­тич­них заходів на кожну пасіку видається ве­те­ри­нар­но-​санітар­ний пас­порт. Форма пас­порта і по­ря­док його видачі вста­нов­лю­ють­ся ви­ще­за­зна­че­ним Поряд­ком видачі ве­те­ри­нар­но-​санітар­но­го пас­пор­та пасіки. Ве­те­ри­нар­но-​санітар­ний пас­порт пасіки видається рай­он­ним (міським) управлін­ням дер­жав­ної ве­те­ри­нар­ної ме­ди­ци­ни на пасіку неза­леж­но від форми її влас­ності і є до­ку­мен­том, який засвідчує ве­те­ри­нар­но-​санітар­ний стан пасіки. Пас­порт підписується го­лов­ним дер­жав­ним інспек­то­ром ве­те­ри­нар­ної ме­ди­ци­ни рай­о­ну (міста), завіряється пе­чат­кою відповід­ного управління дер­жав­ної вет­ме­ди­ци­ни та реєструється в жур­налі об­ліку і має по­ряд­ко­вий номер. Пас­порт пред'являється при про­да­жу і обміні вос­ко­си­ро­ви­ни, купівлі во­щи­ни і є підста­вою для видачі ветери­нарних свідоцтв при вивозі (про­да­жу) бджіл і про­дуктів бджіль­ництва відповідно до Пра­вил видачі ве­те­ри­нар­них до­ку­ментів на ван­тажі, що підля­га­ють обов'яз­ко­во­му ве­те­ри­нар­но­му кон­тро­лю, за­твер­дже­них на­казом Го­лов­но­го дер­жав­но­го інспек­то­ра ве­те­ри­нар­ної ме­ди­ци­ни від 7 серп­ня 1997 р. № 27 і зареєстро­ва­них у Міністерстві юстиції України 20 серп­ня 1997 р. за 326/2130.

Пасіка також підлягає обов'язковій реєстрації, яка здійснюється відповідно до По­ряд­ку реєстрації пасік. Про­во­дить­ся реєстрація за місцем про­жи­ван­ня фізичної особи або за місце­з­на­ход­жен­ням юри­дичної особи, яка займається бджіль­ниц­твом, у місце­вих дер­жав­них адміністраціях або сільсь­ких, се­лищ­них, міських радах один раз у рік за­сну­ван­ня пасіки. Реєстрація пасік про­во­дить­ся на підставі заяви фі­зичної чи юри­дич­ної особи неза­леж­но від форми влас­ності. У заяві про реєстрацію пасіки за­зна­ча­ють­ся назва та ад­ре­са за­яв­ни­ка, кіль­кість бд­жо­лосімей. Під час реєстрації пасік про­во­дить­ся їх об­сте­жен­ня рай­он­ни­ми (місь­ки­ми) управліннями дер­жав­ної ве­те­ри­нар­ної меди­цини. Дані об­сте­жень за­но­ся­ть­ся до жур­на­лу обліку пасік у районно­му (місь­ко­му) управлінні дер­жав­ної ве­те­ри­нар­ної ме­ди­ци­ни. Рай­онне (міське) управління дер­жав­ної ве­те­ри­нар­ної ме­ди­ци­ни по­винне вида­ти в 30-​ден­ний термін за­яв­ни­ку ве­те­ри­нар­но-​санітар­ний пас­порт пасі­ки, що засвідчує факт її реєстрації. По­ряд­ко­вий номер у жур­налі, під яким зареєстро­ва­на пасіка, при­своюється ве­те­ри­нар­но-​санітар­но­му пас­пор­ту пасіки.

Відповідно до Пра­вил вве­зен­ня в Україну та ви­ве­зен­ня за її ме­жі бджіл і про­дуктів бджіль­ництва екс­порт бд­жо­ли­них сімей, бд­жо­ло­па­кетів і бд­жо­ло­ма­ток до­пус­кається тільки юри­дич­ни­ми осо­ба­ми: підприємства­ми, пасіками, бла­го­по­луч­ни­ми щодо за­раз­них хво­роб бджіл, при ви­ко­нанні ве­те­ри­нар­них вимог країни-імпор­те­ра та наяв­ності ве­те­ри­нар­но­го і племінного свідоцтва. Уве­зен­ня на те­ри­торію України бд­жо­ло­ма­ток, бд­жо­ло­па­кетів, бд­жо­лосімей здійс­ню­ють­ся згід­но з Пла­ном по­род­но­го рай­о­ну­ван­ня бджіл України зі згоди Держав­ного комітету ве­те­ри­нар­ної ме­ди­ци­ни України та Де­пар­та­мен­ту рин­ків про­дукції тва­рин­ництва з Го­лов­ною дер­жав­ною племінною інспек­цією Міністер­ства аг­рар­ної політики України. Уве­зен­ня порід бджіл, що не відповідають Плану по­род­но­го рай­о­ну­ван­ня бджіл України, про­во­дить­ся лише в на­у­ко­вих цілях зі згоди Міністер­ства аг­рар­ної політики України за по­год­жен­ням з Українсь­кою ака­демією аг­рар­них наук.

Про­дукція бджіль­ництва, яка підлягає ви­ве­зен­ню з України, повин­на мати сер­тифікат відповідності, у якому по­вин­но бути відо­бра­же­но: штрих-​код країни, енер­ге­тич­на цінність (калорійність) оди­ниці про­дукції, ад­ре­са ви­роб­ни­ка про­дукції, термін зберігання, дата виготовлен­ня, діастазне число (для меду), гра­нич­но до­пу­сти­ма кон­цен­трація важ­ких металів (крім бд­жо­ли­ної отру­ти) та відповідність іншим ви­мо­гам ве­те­ри­нар­но­го за­ко­но­дав­ства. Уве­зен­ня до України бджіл про­во­дить­ся згідно з Ве­те­ри­нар­ни­ми ви­мо­га­ми щодо імпор­ту до України ван­тажів, підкон­троль­них службі дер­жав­ної ве­те­ри­нар­ної ме­ди­ци­ни, затвердже­ними на­ка­зом Го­лов­но­го дер­жав­но­го інспек­то­ра ве­те­ри­нар­ної медици­ни України від 20 жо­втня 1999 р. № 39 і зареєстро­ва­ни­ми в Міністер­стві юстиції України 11 ли­сто­па­да 1999 р. за № 777/4070.

Важ­ли­ве зна­чен­ня для ре­гу­лю­ван­ня діяль­ності у галузі бджільниц­тва має Інструкція щодо по­пе­ре­джен­ня та ліквідації хво­роб і отруєнь бджіл, за­твер­дже­на на­ка­зом Го­лов­но­го дер­жав­но­го інспек­то­ра ветери­нарної ме­ди­ци­ни України від 30 січня 2001 р. № 9, зареєстро­ва­на в Мі­ністерстві юстиції України 12 лю­то­го 2001 р. за № 131/5322. У цій Ін­струкції ви­кла­де­но ос­новні ви­мо­ги щодо раціональ­но­го ве­ден­ня бд­жо­ляр­ства: 1) ви­мо­ги щодо розміщення і об­ла­шту­ван­ня пасік; 2) ви­мо­ги до утри­ман­ня, годівлі й роз­ве­ден­ня бджіл; 3) ви­мо­ги під час, перевезен­ня (кочівлі) бджіл на ме­до­збір і за­пи­лен­ня; 4) за­хо­ди щодо охо­ро­ни пасік від за­не­сен­ня збуд­ників за­раз­них хво­роб бджіл і отруєння бджіл пе­сти­ци­да­ми.

87. Правове регулювання виробництва рибної продукції.

Рибне гос­по­дар­ство - це га­лузь еко­номіки, за­в­дан­ня­ми якої є вив­чен­ня, охо­ро­на, відтво­рен­ня, ви­ро­щу­ван­ня, ви­ко­ри­стан­ня риби та інших вод­них живих ре­сурсів, їх ви­лу­чен­ня (вилов, до­бу­ван­ня, збиран­ня) та пе­ре­роб­ка з метою одер­жан­ня хар­чо­вої, технічної, кор­мо­вої, ме­дичної та іншої про­дукції для за­до­во­лен­ня по­треб на­се­лен­ня. Перед­усім рибне гос­по­дар­ство України відіграє знач­ну роль у за­без­пе­ченні на­се­лен­ня про­до­воль­ством, а га­лу­зей національ­ної еко­номіки - сиро­виною, а також у відтво­ренні при­род­них ре­сурсів та підви­щенні зайня­тості на­се­лен­ня. Фізіологічно обґрун­то­ва­на річна по­тре­ба в рибі та риб­ній про­дукції (20 кіло­грамів на душу на­се­лен­ня) ста­но­вить близь­ко 1 млн тонн. На сьо­годні се­редній рівень спо­жи­ван­ня до­ся­гає лише тро­хи більше 8 кіло­грамів на рік. Через різке ско­ро­чен­ня обсягів фінансу­вання в риб­но­му гос­по­дарстві з'яви­ли­ся за­гроз­ливі тен­денції. Насампе­ред це пов'язано з погіршен­ням технічного стану об­лад­нан­ня, швидки­ми тем­па­ми його мо­раль­но­го і фізич­но­го старіння та ви­хо­дом з ладу ос­нов­них фондів підприємств.

За­ко­но­дав­чою ос­но­вою ви­роб­ництва рибної про­дукції є спеціаль­ний Закон України «Про рибу, інші водні живі ре­сур­си та хар­чо­ву про­дукцію з них» від 6 лю­то­го 2003 p., а також За­галь­но­дер­жав­на програ­ма роз­вит­ку риб­но­го гос­по­дар­ства України на період до 2010 року, за­тверджена За­ко­ном України від 19 лю­то­го 2004 р. № 1516-​IV. Закон України «Про рибу, інші водні живі ре­сур­си та хар­чо­ву про­дукцію з них» спря­мо­ва­но на вста­нов­лен­ня за­галь­них засад ре­гу­лю­ван­ня якості й без­печ­ності ви­ро­ще­ної рибної про­дукції і ви­роб­ле­них з неї про­дуктів хар­чу­ван­ня для життя і здо­ров'я на­се­лен­ня та запобігання негативно­му впли­ву на довкілля.

Важ­ли­вим над­бан­ням За­галь­но­дер­жав­ної про­гра­ми роз­вит­ку риб­ного гос­по­дар­ства України на період до 2010 року є нор­ма­тивне за­кріплен­ня роз­поділу риб­но­го гос­по­дар­ства на підга­лузі - ри­баль­ство і риб­ниц­тво. Ри­баль­ством визнається про­ми­сел риби та інших вод­них живих ре­сурсів у ри­бо­гос­по­дарсь­ких вод­них об'єктах. Риб­ниц­твом є роз­ве­ден­ня і ви­ро­щу­ван­ня риби та інших вод­них живих ре­сурсів у спе­ціально ство­ре­них штуч­них умо­вах або визна­че­них для цього рибогос­подарських вод­них об'єктах.

Національ­ний кла­сифікатор України ДК 009:2005 (Кла­сифікація видів еко­номічної діяль­ності), за­твер­дже­ний на­ка­зом Держ­с­по­жи­встан­дар­ту України від 26 груд­ня 2005 р. № 375, відно­сить до риб­ництва (код 05.​02): ви­ро­щу­ван­ня ри­бо­по­сад­ко­во­го матеріалу (молоді уст­ри­ць, мідій, кре­ве­ток, ра­ко­подібних, мальків риб тощо); ви­ро­щу­ван­ня черво­них та інших морсь­ких во­до­ро­стей, які при­датні для спо­жи­ван­ня; мор­ське і прісно­водне риб­ниц­тво; роз­ве­ден­ня уст­ри­ць; на­дан­ня по­слуг, пов'яза­них з діяльністю ри­бо­розплідників та риб­них ферм, об­сте­жен­ня стану во­дой­мищ. Риб­ниц­тво не вклю­чає роз­ве­ден­ня жаб, а також ри­бальство як вид спор­ту чи дозвілля.

Вилов ви­ро­ще­ної у внутрішніх во­дой­мах риби на­ле­жить до сфе­ри без­по­се­ред­ньо­го аг­рар­но-​пра­во­во­го ре­гу­лю­ван­ня. Про­ми­сло­ве ри­бальство ди­ко­ро­сту­чих біоре­сурсів не є сільсь­ко­гос­по­дарсь­кою ді­яльністю і підпадає під сферу дії аг­рар­но­го права лише як скла­до­ва аг­ро­про­ми­сло­во­го ком­плек­су у ча­стині ри­бо­пе­ре­роб­ної хар­чо­вої про­мисловості.

Ос­новні ви­мо­ги щодо ве­ден­ня риб­но­го гос­по­дар­ства та здійс­нен­ня ри­баль­ства ви­су­ває Тимча­со­вий по­ря­док ве­ден­ня риб­но­го господар­ства і здійс­нен­ня ри­баль­ства, за­твер­дже­ний по­ста­но­вою Кабінету Мі­ністрів України від 28 ве­рес­ня 1996 р. № 1192. Ве­ден­ня риб­но­го гос­подарства та ри­баль­ство по­винні здійс­ню­ва­ти­ся з до­дер­жан­ням таких ос­нов­них вимог: 1) недо­пу­щен­ня погіршен­ня умов існу­ван­ня вод­них живих ре­сурсів; 2) за­без­пе­чен­ня охо­ро­ни вод­них живих ре­сурсів від бра­коньєрсь­ко­го та іншого ви­ко­ри­стан­ня, що про­во­дить­ся з порушен­ням пра­вил; 3) спри­ян­ня при­род­но­му відтво­рен­ню вод­них живих ре­сурсів шля­хом про­ве­ден­ня біотехнічних та риб­ни­ць­ко-​меліора­тив­них робіт, спря­мо­ва­них на поліпшен­ня умов їх існу­ван­ня, здійс­нен­ня за­ходів щодо штуч­но­го відтво­рен­ня вод­них живих ре­сурсів; 4) виконан­ня вста­нов­ле­них норм, лімітів (квот), термінів і пра­вил використан­ня вод­них живих ре­сурсів; 5) за­без­пе­чен­ня управління і кон­тро­лю у галузі охо­ро­ни, ви­ко­ри­стан­ня і відтво­рен­ня вод­них живих ре­сурсів та збе­ре­жен­ня се­ре­до­ви­ща їх пе­ре­бу­ван­ня; 6) ви­ко­нан­ня норм і ви­мог міжна­род­но­го права щодо здійс­нен­ня ри­баль­ства; 7) за­без­пе­чен­ня на­у­ко­во обґрун­то­ва­но­го раціональ­но­го ви­ко­ри­стан­ня вод­них живих ре­сурсів.

По­ря­док здійс­нен­ня риб­ництва вста­нов­лює Інструкція про поря­док здійс­нен­ня штуч­но­го роз­ве­ден­ня, ви­ро­щу­ван­ня риби, інших вод­них живих ре­сурсів та їх ви­ко­ри­стан­ня в спеціаль­них то­вар­них риб­них гос­по­дар­ствах, за­твер­дже­на на­ка­зом Дер­жав­но­го комітету риб­но­го гос­подарства України від 15 січня 2008 р. № 4, зареєстро­ва­на в Міністер­стві юстиції України 28 січня 2008 р. за № 64/14755.

По­ря­док здійс­нен­ня та ре­гу­лю­ван­ня про­ми­сло­во­го ри­баль­ства (крім лю­би­тельсь­ко­го та спор­тив­но­го ри­баль­ства в ри­бо­гос­по­дарсь­ких вод­них об'єктах за­галь­но­го ко­ри­сту­ван­ня) вста­нов­люється Пра­ви­ла­ми про­ми­сло­во­го ри­баль­ства в ри­бо­гос­по­дарсь­ких вод­них об'єктах Украї­ни, за­твер­дже­ни­ми на­ка­зом Дер­жав­но­го комітету риб­но­го господар­ства України від 18 бе­рез­ня 1999 р. № 33, зареєстро­ва­ни­ми в Міністер­стві юстиції України 25 трав­ня 1999 р. за № 326/3619.

Спеціально упов­но­ва­же­ним цен­траль­ним ор­га­ном ви­ко­нав­чої вла­ди з пи­тань риб­но­го гос­по­дар­ства є Дер­жав­ний комітет риб­но­го госпо­дарства України, пра­во­вою ос­но­вою функціону­ван­ня якого є постано­ва Кабінету Міністрів України «Про утво­рен­ня Дер­жав­но­го комітету риб­но­го гос­по­дар­ства України» від 2 ли­сто­па­да 2006 р. за № 1523, а також По­ло­жен­ня про Дер­жав­ний комітет риб­но­го гос­по­дар­ства Укра­їни, за­твер­джене по­ста­но­вою Кабінету Міністрів України від 4 січня 2007 р. № 42. Діяльність комітету спря­мо­вується і ко­ор­ди­нується Кабі­нетом Міністрів України через Міністра аг­рар­ної політики. Взаємні функціональні права і обов'язки Міністра аг­ро­політики і Го­ло­ви Держ­ком­ри­бго­спу вста­нов­лю­ють­ся на­ка­зом Міністер­ства аг­рар­ної політики України «Про спря­му­ван­ня і ко­ор­ди­націю Міністром аг­рар­ної полі­тики України діяль­ності Дер­жав­но­го комітету риб­но­го гос­по­дар­ства України» від 4 лю­то­го 2008 р. № 37.

88. Правове регулювання ветеринарної медицини.