Принципи аграрного права. 11 страница

46. Майнова відповідальність за аграрні правопорушення.

Майнова відповідальність є обов'язком суб'єкта, винного в запо­діянні шкоди або збитків, відшкодувати або компенсувати збитки, завдані власнику чи законному володільцю майна. Майнова відпо­відальність за порушення аграрного й іншого законодавства перед­бачена в основному нормами, що містяться в цивільному, земель­ному й аграрному законодавствах. Вона полягає в повному відшко­дуванні заподіяних збитків, в тому числі упущеної вигоди. Аграрне законодавство закріплює різні форми майнової відповідальності. їх зручніше розрізняти за характером вчиненого правопорушення.

Оскільки земля виконує в сільському господарстві роль основ­ного засобу виробництва, слушно вести мову насамперед про май­нову відповідальність за порушення земельних прав або невико­нання земельних обов'язків.

У підпункті "ґ" п. З ст. 152 ЗК передбачено, що захист прав гро­мадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокре­ма, відшкодуванням заподіяних збитків. Зі змісту п. 2 цієї статті випливає, що обов'язок відшкодувати збитки виникає в разі будь-яких порушень прав власників землі та землекористувачів, тобто пов'язується з правопорушенням. Втім, майнова відповідальність за нормами аграрного законодавства може настати й у зв'язку із правомірними діями. Так, власникам землі та землекористувачам у повному обсязі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок: ви­лучення (викупу) сільськогосподарських угідь, лісових земель і ча­гарників для потреб, не пов'язаних із сільськогосподарським і лі­согосподарським виробництвом; тимчасового зайняття сільсько­господарських угідь, лісових земель і чагарників для інших видів використання; встановлення обмежень щодо використання земель­них ділянок згідно з підпунктом "в" ст. 156 ЗК.

Відшкодуванню підлягає вартість: житлових будинків, виробни­чих та інших будівель і споруд, зокрема об'єктів незавершеного бу­дівництва; плодоягідних та інших багаторічних насаджень; лісових і дерево-чагарникових насаджень; водних джерел (колодязів, став­ків, водоймищ, свердловин та ін.), зрошувальних і осушувальних систем, протиерозійних і протиселевих споруд; витрати на поліп­шення якості земель за період використання земельних ділянок з урахуванням економічних показників, на незавершене сільськогос­подарське виробництво (оранка, внесення добрив, посів, інші ви­ди робіт), на розвідувальні та проектні роботи; інші збитки власни­ків землі й землекористувачів, у тому числі орендарів, зокрема й не одержані доходи, якщо вони обґрунтовані. У цій ситуації не отри­маним слід вважати такий доход, який міг би одержати власник землі, землекористувач, у тому числі орендар, із земельної ділянки і який він не одержав внаслідок її вилучення (викупу) або тимча­сового зайняття, обмеження його прав, погіршення якості землі або приведення її у непридатність для використання за цільовим призначенням внаслідок негативного впливу, спричиненого діяль­ністю підприємств, установ, організацій та громадян. Такий не от­риманий дохід, або упущена вигода, відповідно до п. 2 ст. 22 ЦК, особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено.

Розміри збитків визначаються в повному обсязі відповідно до реальної вартості майна на момент заподіяння збитків, понесених витрат на поліпшення якості земель (із врахуванням ринкової або відновлювальної вартості).

Майнова відповідальність у вигляді відшкодування втрат сіль­ськогосподарського та лісогосподарського виробництва є особли­вим видом відшкодування збитків, завданих сільськогосподарсько­му та лісогосподарському виробництву. Такі втрати, згідно зі ст. 207 ЗК, становлять втрати сільськогосподарських угідь, лісових зе­мель та чагарників, а також ті, що завдані обмеженням у землеко­ристуванні та погіршенням якості земель. Відшкодуванню підляга­ють також втрати, завдані обмеженням прав власників землі і зем­лекористувачів, у тому числі орендарів, або погіршенням якості угідь внаслідок негативного впливу, спричиненого діяльністю гро­мадян, юридичних осіб, органів місцевого самоврядування або дер­жави, а також з виключенням сільськогосподарських угідь, лісових земель і чагарників із господарського обігу внаслідок встановлення охоронних, санітарних та інших захисних зон.

Ці втрати виражаються в скороченні (безповоротній втраті) площ використовуваних сільськогосподарських угідь або погіршен­ні їх якості (зниження родючості фунтів) під впливом діяльності підприємств, установ та організацій. Вони відшкодовуються з ме­тою збереження рівня сільськогосподарського виробництва віднов­ленням площ сільськогосподарських угідь.

Відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподар­ського виробництва здійснюється незалежно від того, в якій влас­ності перебувають зазначенні угіддя; важливим є те, що рілля, бага­торічні насадження, перелоги, сінокоси, пасовища, лісові землі та землі під чагарниками втрачають свою функцію головного засобу виробництва в сільському й лісовому господарствах та вибувають із господарського обігу, чи погіршується їх якість або встановлюється обмежений режим їх використання за цільовим призначенням.

Втрати відшкодовують особи, яким надаються сільськогоспо­дарські угіддя для несільськогосподарського використання або ті, чия діяльність призводить до обмеження прав власників землі й землекористувачів, зокрема орендарів, або до погіршення якості земель внаслідок негативного впливу, заподіяного діяльністю під­приємств, установ і організацій, а також підприємствами, устано­вами й організація ми, навколо об'єктів яких встановлюються охо­ронні, санітарні й захисні зони з виключенням з обороту сільсько­господарських угідь або переведенням їх до менш цінних угідь. Ци­ми особами є ті громадяни і організації, на користь яких встанов­люються обмеження землекористування, охоронні й захисні зони. Підприємства, установи та організації, навколо об'єктів яких вста­новлені охоронні, санітарні й захисні зони, відшкодовують також втрати сільськогосподарського виробництва в разі погіршення якості земель внаслідок їхньої діяльності за межами цих зон.

Законодавство визначає випадки звільнення юридичних і фі­зичних осіб від відшкодування втрат сільськогосподарського й лі­согосподарського виробництва. Від такого відшкодування звільня­ються громадяни та юридичні особи в разі використання земельних ділянок: для будівництва шкіл, дошкільних закладів, державних об'єктів охорони здоров'я, культури, фізкультури та спорту, для со­ціального забезпечення, державних об'єктів дорожного будівниц­тва, культових споруд релігійних організацій, кладовищ, меліора­тивних систем, протиерозійних, протизсувних і протиселевих спо­руд, під будівництво та обслуговування житлових будинків і госпо­дарських будівель, для розміщення внутрішньогосподарських об'єктів сільськогосподарських, рибогосподарських і лісогосподар­ських підприємств, організацій та установ, видобування торфу за умови повернення земельних ділянок у стані, придатному для по­переднього використання, під об'єкти й території природно-запо­відного фонду. Не підлягають відшкодуванню також втрати сіль­ськогосподарського та лісогосподарського виробництва, якщо наз­вані особи здійснюють внутрішньогосподарське будівництво.

У разі повернення сільськогосподарських і лісових угідь, наданих у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, із мен­шою цінністю розмір втрат сільськогосподарського і лісогосподар­ського виробництва визначається як різниця між розмірами втрат цих угідь. Якщо сільськогосподарські й лісові угіддя надаються на умовах освоєння нових земель або поліпшення існуючих угідь, від­шкодування втрат сільськогосподарського виробництва провадиться з урахуванням витрат на виконання цих робіт. Втрати сільськогоспо­дарського і лісогосподарського виробництва, спричинені вилучен­ням сільськогосподарських і лісових угідь для цілей, не пов'язаних із веденням сільського й лісового господарства, юридичні і фізичні особи відшкодовують у 2-місячний термін після затвердження в ус­тановленому порядку проекту відведення їм земельних ділянок, а в разі поетапного освоєння відведених угідь для добування корисних копалин відкритим способом — мірою їх фактичного надання.

Втрати сільськогосподарського і лісогосподарського виробниц­тва підлягають відшкодуванню і зараховуються на спеціальні ра­хунки відповідних місцевих рад — Автономної Республіки Крим, обласних рад, районних рад, міських, сільських, селищних рад у розмірах, визначених ст. 209 ЗК.

Кошти, які надходять у порядку відшкодування втрат сіль­ськогосподарського й лісогосподарського виробництва, вико­ристовуються виключно на освоєння земель для сільськогоспо­дарських і лісогосподарських потреб, поліпшення відповідних угідь, охорону земель згідно з розробленими програмами та про­ектами землеустрою. Втрачати ці кошти на інші цілі не дозволя­ється.

Майнова відповідальність за збитки, заподіяні виробничим і матеріальним ресурсам сільськогосподарських товаровиробників, має місце тоді, коли майну заподіють збиток правопорушеннями, відповідальність за які не передбачено в нормах аграрного зако­нодавства. У цьому разі винні особи повинні відшкодовувати шкоду за нормами цивільного законодавства. При цьому шкода, заподіяна особі або її майну, а також та, що заподіяна організа­ції, підлягає відшкодуванню в повному обсязі тією особою, яка її заподіяла. Шкода, заподіяна правомірними діями, підлягає від-шкодуванню згідно з ч. 4 ст. 1166 ЦК лише у випадках, передба­чених Кодексом й іншими законами. Організації і громадяни, ді­яльність яких пов'язана з підвищеною небезпекою (транспортні організації, промислові підприємства, будівництва, власники ав­томобілів та ін.), відповідно до п. 5 ст. 1187 ЦК зобов'язані від­шкодувати шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, як­що не доведуть, що шкода виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілої особи.

За невиконання або неналежне виконання договірних зо­бов'язань, тобто за порушення договірної дисципліни, сторони не­суть майнову відповідальність, яка визначається умовами конкрет­ного договору. За загальним правилом, сторона, яка порушила зо-бов'язання за договором, повинна відшкодувати іншій стороні завдані збитки відповідно до правил, що містяться в самому дого­ворі, про відповідальність за порушення його умов. Відсутність та­ких положень у договорі не звільняє винну сторону від відпові­дальності.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконан­ня з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (нена­лежне виконання) (ст. 610 ЦК). За ч. 1 ст. 623 ЦК, боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові зав­дані цим збитки. Визначаючи поняття збитків, слід виходити зі змісту ст. 22 ЦК з урахуванням особливостей, встановлених п. 4 ст. 623 ЦК. Зокрема, при визначенні неодержаних доходів (упу-щеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

47. Адміністративна відповідальність за порушення аграрного законодавства.

Адміністративно-правову відповідальність чинне законодавство встановлює за вчинення адміністративних правопорушень, які не тягнуть кримінальної відповідальності. У законодавстві закріплено принцип, за яким ніхто не може підлягати стягненню в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше, ніж на підставі й у порядку, установлених законодавством.

Адміністративна відповідальність, досить поширений вид юри­дичної відповідальності за аграрні правопорушення, має каральний характер. Основним засобом адміністративного стягнення є адмі­ністративний штраф, що накладається в установленому порядку державними органами й органами місцевого самоврядування.

Адміністративній відповідальності за порушення аграрного за­конодавства підлягають як службові особи, так і особи, що вчини­ли проступки, не пов'язані з виконанням службових обов'язків. Це може мати місце, наприклад, в разі потрави посівів і насаджень сільськогосподарських підприємств, невжиття заходів для боротьби з бур'янами та ін. Адміністративну відповідальність несуть посадо­ві особи підприємств за порушення порядку й умов землекористу­вання (невжиття заходів для охорони Грунтів від ерозії, викорис­тання земельних ділянок не за їх цільовим призначенням, пору­шення затверджених проектів землеустрою тощо); за порушення вимог щодо раціонального використання земель (забруднення зе­мель виробничими відходами, стічними водами, несвоєчасне по­вернення займаних угідь тощо). Посадові особи підлягають адмі­ністративній відповідальності, згідно зі ст. 14 КпАП, за адміністра­тивні правопорушення, пов'язані з недотриманням установлених правил, забезпечення виконання яких входить у коло "їхніх службо­вих обов'язків. Якщо посадова особа вчинила проступок, не пов'язаний з виконанням своїх службових обов'язків, вона несе відповідальність на рівні з громадянами.

Неодмінними умовами притягнення до адміністративної відпо­відальності є протиправність дії (бездіяльність) особи та наявність вини. Протиправний характер адміністративного проступку виявля­ється в порушенні норм законів, зокрема аграрного законодавства.

КпАП передбачає певні види адміністративної відповідальності за вчинення адміністративних правопорушень у різних сферах ді­яльності, у тому числі й у сільському господарстві. Глава 9 КпАП присвячена адміністративним правопорушенням у сільському гос­подарстві, порушенням ветеринарно - санітарних правил. У ст. 104 КпАП містяться приписи про адміністративну відповідальність за потраву посівів, псування або знищення зібраного врожаю сіль­ськогосподарських культур, пошкодження насаджень сільськогос­подарських підприємств. До таких видів порушень у цій сфері ді­яльності належать також: порушення правил боротьби з карантин­ними шкідниками, хворобами рослин і бур'янами, незаконні посіви і вирощування снотворного маку й коноплі, порушення правил щодо карантину тварин та інших санітарно-ветеринарних вимог, грубе порушення механізаторами правил технічної експлуатації тракторів, комбайнів, інших самохідних сільськогосподарських ма­шин, правил техніки безпеки під час їхньої експлуатації.

У наш час значно зростає роль відповідальності за правопору­шення в сфері раціонального використання земель сільськогоспо­дарського призначення. У ст. 52 КпАП передбачено адміністратив­ну відповідальність за псування сільськогосподарських та інших зе­мель, забруднення їх хімічними та радіоактивними матеріалами, неочищеними стічними водами, виробничими й іншими відхода­ми, а також відсутність заходів щодо боротьби з бур'янами. Части­ми порушеннями є використання земель не за цільовим призна­ченням, невиконання природоохоронного режиму використання земель, розміщення, проектування, будівництво, введення в екс­плуатацію об'єктів, що негативно впливають на стан земель, неп­равильна експлуатація, знищення або пошкодження протиерозій­них гідротехнічних споруд, захисних лісонасаджень, несвоєчасне повернення тимчасово зайнятих земель або невиконання обов'яз­ків щодо приведення їх у стан, придатний для використання за призначенням, або невиконання умов зняття, збереження й нане­сення родючого шару фунту.

Тимчасове положення про порядок здійснення органами Дер-жкомзему державного контролю за використанням та охороною зе­мель, затверджене наказом Державного комітету України по зе­мельних ресурсах від 25 липня 1993 р. № 65, визначає повноважен­ня та порядок притягнення до адміністративної відповідальності за порушення у сфері земельного та аграрного законодавства. Зокре­ма, головні державні інспектори і державні інспектори по викорис­танню та охороні земель України, областей, районів у межах своєї компетенції мають право: безперешкодно, пред'являючи службове посвідчення, відвідувати підприємства, установи, організації, в то­му числі військові та оборонні об'єкти незалежно від форм влас­ності й відомчої належності для перевірки додержання вимог зе­мельного законодавства щодо використання та охорони земель; да­вати власникам землі та землекористувачам незалежно від відомчої належності обов'язкові для виконання вказівки щодо використан­ня та охорони земель, а також усунення виявлених порушень; вно­сити на розгляд відповідних рад пропозиції про припинення прав на земельну ділянку у випадках, передбачених ЗК (ст. ст. 143 —152); складати протоколи та розглядати справи про адміністративні пра­вопорушення земельного законодавства, пов'язані з порушенням правил використання земель, приховуванням або перекрученням даних земельного кадастру, самовільним відхиленням від проектів внутрішньогосподарського землеустрою, знищенням межових зна­ків, а також складати протоколи про адміністративні правопору­шення земельного законодавства, пов'язані зі псуванням і забруд­ненням сільськогосподарських та інших земель, самовільним зайняттям земельної ділянки, несвоєчасним поверненням тимчасово займаних земель або не приведенням їх у стан, придатний для ви­користання за призначенням, та подавати ці протоколи адміністра­тивним комісіям органів виконавчої влади або виконавчим органам місцевого самоврядування; порушувати перед радами, які прийня­ли рішення, а також перед вищестоящими радами питання про припинення тих рішень рад, які суперечать чинному земельному законодавству; одержувати безплатно від органів виконавчої влади, власників землі й землекористувачів дані про наявність, стан і ви­користання земельних угідь, а також інформацію про наявність зе­мель запасу; залучати на умовах договору за погодженням з керів­никами підприємств, установ, організацій, науково-дослідних і проектних інститутів спеціалістів для участі в обстеженні земель.

Державні інспектори з використання та охорони земель мають право вносити до органів виконавчої влади або виконавчих органів місцевого самоврядування питання про: припинення розробки ко­рисних копалин і торфу, геологорозвідувальних, пошукових та ін­ших робіт, якщо вони провадяться з порушенням земельного зако­нодавства і можуть призвести до знищення, забруднення, псуван­ня родючого шару грунту, ерозії, засолення, заболочення та інших процесів, що знижують продуктивність земель; припинення про­мислового, цивільного та інших видів будівництва, експлуатації об'єктів, агротехнічних, культуротехнічних лісомеліоративних ро­біт, які ведуться з порушенням вимог земельного законодавства; вилучення або тимчасову консервацію деградованих або забрудне­них земель, подальше використання яких може спричинити нега­тивні наслідки (або якщо іншими способами неможливо відновити родючість Грунтів); а також брати участь у роботі комісій з прий­мання в експлуатацію меліорованих і рекультивованих земель, за­хисних лісонасаджень, протиерозійних гідротехнічних споруд та ін­ших об'єктів, побудованих з метою підвищення родючості й охоро­ни земель.

48. Поняття та правові ознаки фермерського господарства.

. ЗУ "Про ф\г" дає визначення поняття "ф\г". Згідно зі ст. 1 цього закону, ф\г є формою підприєм­ницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товар­ну с\г продукцію, здійснювати її переробку та ре­алізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, нада­них їм для ведення ф\г. Ф\г є юридичною особою. Воно може бути створене одним або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім'ї. Ф\г має своє найменування, печатку та штамп і діє на основі Статуту. У Статуті зазначаються найменуван­ня господарства, його місцезнаходження, адреса, предмет і мета ді яльності, порядок формування майна, орга­ни управління, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до господарства та виходу з нього та інші положення, що не супе­речать чинному законодавству. Відповідно до ЗУ "Про ф\г" членами ф\г можуть бути подруж­жя, їхні батьки, діти, які досягли 14-річного віку, інші члени сім'ї, родичі, які об'єдналися для спільного ведення ф\г, визнають і дотримуються положень Статуту фермер­ського господарства. Членами ф\г не мо­жуть бути особи, які працюють у ньому за трудовим договором. Якщо ф\г створене одноособово, тобто одним із членів сім'ї, інші члени сім'ї, а також родичі мо­жуть стати членами цього ф\г після внесен­ня змін до його Статуту. Головою ф\г є його засновник або інша визначена в Статуті особа. Голова ф\г реп­резентує його у відносинах з органами державної влади, підприємс­твами, установами, організаціями та окремими громадянами чи їх об'єднаннями, а також укладає від імені господарства угоди та вчи­няє інші юридично значимі дії. Він може письмово доручати вико­нання своїх обов'язків одному з членів господарства або особі, яка працює за контрактом.

49. Умови і порядок створення фермерського господарства. Його державна реєстрація.

Право на створення ф\г має кожний ді­єздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку, виявив відповідне бажання, має документи, що підтверджують його здат­ність займатися сільським господарством, і витримав професійний відбір. Першочергове право на створення такого господарства нада­ється громадянам, які проживають в сільській місцевості, мають від­повідну кваліфікацію або досвід роботи в с\г. Земельні ділянки для ведення ф\г переда­ються в приватну власність і надаються в користування на умовах оренди із земель державної або комунальної власності, а також зе­мель, вилучених в установленому порядку. Щоб одержати таку ділянку, громадяни подають заяву до відповідної ра­йонної державної адміністрації або місцевої ради. У заяві зазнача­ються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів ф\г та наявність у них права на бе­зоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності ф\г. Ра­йонна або міська державні адміністрації або орган місцевого самов­рядування розглядають заяву у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проек­ту відведення земельної ділянки. Проект відведення земельної ді­лянки розробляється за рахунок Українського державного фонду підтримки ф\г. Ф\г піддягає державній реєстрації у вико­навчому комітеті міської, районної у місті ради або в районній, ра­йонних міст Києва і Севастополя державних адміністраціях за міс­цем проживання особи або місцезнаходженням земельної ділянки. Для реєстрації ф\г до органу державної реєстрації подаються: установчі документи; реєстраційна картка встановленого зразка, яка є заявою про державну реєстрацію ф\г; копія документа, що засвідчує наявність у громадянина на праві власності чи оренди земельної ділянки с\г призначення; документ, що посвідчує внесення плати за держав­ну реєстрацію ф\г. Державна реєстрація ф\г здійснюється за наявності всіх потрібних документів протягом не більше 5 робо­чих днів. Органи державної реєстрації зобов'язані в межах цього терміну внести дані з реєстраційної картки до Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності та видати Свідоцтво про державну ре­єстрацію фермерського господарства.

Селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації в районних державних адміністраціях.

Для реєстрації фермерського господарства до зазначеного органу подається заява, в окремих випадках статут, список осіб, які виявили бажання створити селянське (фермерське) господарство, із зазначенням прізвища, імені та по батькові його голови, документ про внесення плати за реєстрацію, розмір якої встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Після відведення земельної ділянки в натурі та одержання Державного акта на право приватної власності на землю або на право постійного користування нею чи договору оренди та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи.

50. Умови та порядок надання (передачі) земельних ділянок для ведення фермерського господарства,

Відповідно до ЗК та ЗУ "Про ф\г" землі ф\г можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності ф\г як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам членам ф\г на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується ф\г на умовах оренди. Чинне законодавство не обмежує кількості земель, що їх може придбати ф\г та його члени у власність та брати в користування на умовах оренди. Однак слід зауважити, що відповідно до частин 13 та 15 Перехідних положень ЗК було запро­ваджено мораторії на: відчуження земельних ділянок для ведення ф\г та іншого товарного с\г виробництва; на­буття права власності на землі с\г призначен­ня загальною площею понад 100 га. Ф\г може користуватися земельними ді­лянками на умовах короткострокової або довгострокової оренди. Еродовані й дефляційно-небезпечні землі мо­жуть надаватися ф\г без зміни їх цільового призначення і за умови дотримання вимог ґрунтозахисного земле­робства. Члени ф\г мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власнос­ті земельних ділянок у розмірі земельної частки члена с\г підприємства, розташованого на території від­повідної ради, або в такому самому розмірі із земельних ділянок, раніше наданих їм у користування. Земельні ділянки, на яких розташовані житлові будинки, господарські будівлі та споруди ф\г, передаються безоплатно у приватну влас­ність у рахунок земельної частки. З метою забезпечення цілісності ф\г встановлено: якщо ф\г успадковується двома або більше спадкоємцями, то земельна ділянка поділу не підлягає, якщо внаслідок її поділу утвориться хоча б одна земельна ділянка, менша мінімального розміру, встановленого для даного регіону. Ф\г та його члени мають право: продавати або іншим способом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину; самостійно господарювати на землі; пра­во власності на посіви й насадження с\г та інших культур, на вироблену с\г продукцію; на відшко­дування збитків; споруджувати житлові будинки, господарські будів­лі та споруди; реалізовувати вироблену с\г про­дукцію на вітчизняних ринках і поставляти на експорт.

51. Правовий режим майна у фермерському господарстві, його особливості.

До майна ф\г мо­жуть належати: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цін­ності, цінні папери, продукція вироблена господарством внаслідок господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, право ко­ристуватися землею, водою та іншими природними ресурсами, бу­дівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права, грошові кошти, які члени господарства передають до його складеного капіталу. Майно ф\г належить йому на праві власності. У власності ф\г може перебувати будь-яке майно, зокрема земельні ділянки, житлові будинки, господар­ські будівлі й споруди, засоби виробництва тощо, яке необхідне для ведення товарного с\г виробництва і набуття якого у власність не заборонене законом. Ф\г має право здійснювати відчуження та набуття майна на підставі цивільно-правових угод. Порядок воло діння, користування і розпорядження майном ф\г здійснюється відповідно до його Статуту, якщо інше не пе­редбачене угодою між членами господарства та законом. Член ф\г має право на отримання час­тки майна ф\г в разі ліквідації або припи­нення членства в господарстві. Розмір частки та порядок її отри­мання визначається Статутом господарства. Майнові спори між ф\г та його члена­ми вирішуються судом. Ф\г несе відповідальність за своїми зо­бов'язаннями в межах майна, яке є власністю фермерського госпо­дарства. Голова ф\г відповідає за порушен­ня господарством кредитно-розрахункової і податкової дисциплі­ни, санітарних і ветеринарних норм, правил, вимог щодо якості продукції та інших нормативно-правових актів, котрі регулюють здійснення господарської діяльності. Ф\г як цілісному майновому комплек­су належать майно, передане до складеного капіталу, не розподіле­ний прибуток, майнові та інші зобов'язання. За рішенням членів господарства відповідно до закону ф\г як ці­лісний майновий комплекс може бути відчужене на підставі ци­вільно-правових угод громадянам України, які мають право на створення ф\г, або юридичним особам Ук­раїни для здійснення товарного с\г виробниц­тва.

52. Правові основи господарської діяльності, матеріально-технічного забезпечення та реалізації виробленої продукції фермерського господарства.

Ф\г діє на умовах самоокупності. Всі витрати господарство покриває за рахунок власних доходів та інших джерел, не заборонених законодавством. Воно самостій­но визначає напрями своєї діяльності, спеціалізацію, організує виробництво с\г продукції, її переробку та реалізацію, на власний розсуд та ризик підбирає партнерів, у тому числі іноземних. Господарство має право вступати в дого­вірні відносини з будь-якими юридичними або фізичними осо­бами, органами державної влади та органами місцевого самов­рядування. Ф\г веде бухгалтерський облік результатів своєї роботи і подає відповідним органам фінансову звітність, ста­тистичну інформацію та інші дані. Разом з іншими с\г товаровиробниками фермерські господарства мають право створювати обслуговуючі с\г кооперативи, спілки, інші об'єднання, а та­кож бути засновниками господарських товариств. Створені за участю ф\г обслуговуючі с\г кооперативи не мають на меті отримання при­бутку. Трудові відносини у ф\г базуються на основі праці його членів. У разі виробничої потреби таке госпо­дарство має право залучати до роботи в ньому інших громадян за трудовим договором. Трудові відносини його членів регулюються Статутом, а відносини осіб, залучених до роботи за трудовим дого­вором, — законодавством про працю. Трудові спори у ф\г вирішуються судом_г 3 особами, залученими до ро­боти у ф\г, укладається трудовий договір у письмовій формі. Обов'язком голови ф\г є створення без­печних умови праці для членів господарства і громадян, які уклали трудовий договір. Він забезпечує дотримання вимог техніки безпе­ки, виробничої гігієни та санітарії, пожежної безпеки. Члени ф\г і особи, котрі працюють у ньому за трудовим договором, підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню й пенсійному забезпеченню в порядку, встановленому законами України "Про пенсійне забезпечення", "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування". Господарство реєструється як платник внесків на загально­обов'язкове державне соціальне страхування в органах Пенсійного фонду України і Фонду соціального страхування з тимчасової втра­ти працездатності, Фонду загальнообов'язкового державного соці­ального страхування України на випадок безробіття, Фонду загаль­нообов'язкового державного соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України. Час роботи у ф\г членів господарства та осіб, які працюють у ньому за трудовим договором, зараховується до загального і безперервного стажу роботи на підставі записів у трудо­вій книжці і документів, що підтверджують сплату внесків на соці­альне страхування. Крім того, призначені пенсії виплачуються їм у повному розмірі без урахування одержуваного заробітку.