Філософія Л. Фейєрбаха. Ідеї філософської антропології

Філософська система Феєрбаха (1804- 1872) закінчує період німецької класичної філософії. Вона є нетрадиційною як у самій постановці проблем, так і в їх вирішенні, і в цьому полягає її своєрідність. У філософському розвитку Фейєрбаха розрізняють два періоди: перший, коли він певною мірою дотримувався філософських поглядів Гегеля і його послідовників, та другий, коли перейшов на позиції філософського матеріалізму.

Головною справою життя і філософії Л.Фейєрбаха була критика релігії. На противагу Гегелівській філософії релігії, Фейєрбах розглядав філософію та релігію як світорозуміння, що взаємно виключають одне одного.

На його думку, філософія є наукою, вираженням ідеї науки, втіленням духу науки, як такої, незалежно від будь-якого конкретно визначеного її предмета. А релігія завжди переслідувала філософію, оскільки остання підносить людину до рівня Всесвіту.

Фейєрбах вважав, що ключ до розуміння релігії слід шукати в природі людини, в її потребах, інтересах, бажаннях, прагненнях. Звідси випливає: "Таємниця та істинний смисл теології є антропологія". Антропологія, гадав Фейєрбах, є прихованим смислом релігії. Адже. по-переш, релігія викликана такими почуттями і переживаннями, як страх, радість, захоплення, любов. По-друге, об'єкт релігії, її образи створюються фантазією. Психологія, на думку Фейєрбаха є матеріалом, а гносеологія формуючою силою релігії.

Фейєрбах пропонує такі основні принципи пояснення релігії:

1) людина вірить у богів не лише тому, що має фантазію та почуття, а також і тому, що їй притаманне прагнення бути щасливою;

2) вона вірить у досконалу істоту тому, що сама хоче бути досконалою;

3) людина вірить у безсмертну істоту тому, що сама не бажає помирати.

Класична релігія, на думку Фейєрбаха, паралізує прагнення людини до кращого життя у реальному світі. І він пропонує людству "нову релігію", засновану на почутті, сердечному ставленні людини до людини, яке досі шукало свою істину у фантастичному відображенні дійсності через посередництво одного чи кількох богів, а тепер знаходить її у любові.

Фейєрбах постійно протиставляє релігійному наперед визначенню (приреченню) та смиренню активну діяльність людей. Не в релігії, а в практичній діяльності, у матеріальній і духовній творчості, ц творенні людина долає ті різноманітні незручності, які стоять на шляху до справжньої свободи.

Така своєрідна критика релігії переросла у Фейєрбаха в критику філософського ідеалізму, яка завершилась переходом до матеріалістичних тенденцій.

В розумінні природи Фейєрбах був послідовним матеріалістом, розглядав її як цілісний організм. На відміну від Гегеля, який зробив предметом своєї філософії абстрактний дух, Фейєрбах поклав в основу своєї філософії людину і природу.

Керуючись антропологічним поясненням явищ суспільного життя властивостями і потребами окремих людей) принципом, Фейєрбах не враховував того, що людина, будучи частиною природу, є в той же час продуктом суспільного життя.

Продовжуючи матеріалістичні традиції Л.Фейєрбах вніс значний вклад і в теорію пізнання.

Антропологічний принцип Фейєрбаха в теорії пізнання виражається у тому. що він по новому інтерпретує поняття "об'єкт". На його думку, поняття об'єкта спочатку формується в досвіді людського спілкування. Першим об'єктом для будь-якої людини є завжди інша людина.

Реальний світ за Фейербахом,є дійсністю, що чуттєво сприймається, і саме завдяки чуттєвому сприйманню лише і можливе його пізнання.

Фейербах заперечує існування об'єктів, принципово недосяжних для чуттєвого сприймання, виступаючи тим самим проти агностицизму (вчення, згідно якого людина не здатна пізнати сутність речей, не може мати достовірні знання про них).

Вихідним в процесі пізнання вважав відчуття.

Незважаючи на всі недоліки властиві філософії Фейєрбаха, безперечним досягненням її є те, що вона відтворила матеріалістичні принципи і тим самим справила значний вплив на розвиток філософської думки, стала вихідним пунктом формування і становлення марксистської філософії.