Розвиток філософії в Україні: характеристика основних етапів

Перший період історії української філософії припадає на час існування Київської русі. Виникнення філософської думки в Україні пов’язане з появою історичної спільності - український народ як високорозвинена спільнота. Філософія народу зумовлена духом віри, любові і надії, прагненням до свободи. Філософська думка Київської Русі відбувалася у процесі розв’язання суперечностей між міфом і християнством (988 р.). З цих пір Київська Русь залучається до досягнень світової культури: античної візантійської. Разом з тим була Фще рідна вітчизняна культура: будувалися храми 1050 - Софіївський собор, Києво-Печерська лавра, а також літературні пам’ятки, які зберігають суттєве відбиття міфологічних уявлень слов’ян. Це “Повесть временных лет”, у середині ХІ століття - “Слово про Закон і Благодать”, де було звеличення Землі Руської і її народу та уславлення “християнства як благодаті на землю руську”, збірники Святослава, “Слово о полку Ігоревім”. Період цей можна назвати “Людіна - Бог”, пізнання речей божих і людських, життя в істині, серце - центр зіткнення і взаємодії протиборючих сил, орган віри. Проблеми співвідношення тіла і душі.

У 1238 р. період був перерваний татаро-монгольською навалою аж до 1480 р., а також розбратом самої Русі, князі вели нищівну політику проти свого народу. Філософія цього періоду пов’язана з Християнством, релігією.

Другий період ХVI -XVIII ст. - виникнення братських шкіл, козацтво українське, виникнення Острозького культурного освітнього центру, а згодом і Києво-Могилянська академія 1632-1701рр.(заснована Петром Могилою). Цей період можна назвати "Людина - Всесвіт". Роль і місце людині в світі. Це одержало назву онтологія - вчення про буття. Такі відомі діячі: Гізель - теорія образів. Копинський - здобуття істини, Т.Прокопович - теорія споглядання і досвіду, Щербацький - світ і людина, проблеми руху, простору і часу. Взаємозв'язок волі і розуму. Сенс життя у сумлінній праці.

Мохна відмітити, що в цей період - професійний розвиток онтології (професори КМА). Учень КМА - Сковорода - засновник української класичної філософії. Філософія його - це життя. Головне у людині - це емоційно-вольове єство її духу, серце, з якого виростає думка, стремління і почування. Звернення до Біблії. Вчення 2 натури і 3 світи. Шлях до щастя - сродна праця, як Бог призначив людині для виконання. З 1720 року почався процес жорсткої русифікації України.

У 1763 році забороняється викладання українською мовою в Києво-Могилянській академії, а в кінці XVIII ст. закриваються українські школи.

Третій період - XIX ст. - початок ХХ ст. Людина нація - національна ідея. Період формування нації.

Ядро української духовності збереглося, хоча існувало у російській оболонці. Це зумовило специфічність (російськомовність української філософсько-світоглядної культури ХІХ - початку ХХ ст.

Захоплення ідеями німецької класичної філософії - Кант, Фіхте, Шеллінг. 1845 р. - організується в Києві Кирило-Мефодіївське товариство - таємне. З нього вийшли Костомаров, - "Книга буття українського народу" - пророцтво українського народу, його майбутнє, стаття "Две русские народности" - порівнює українську і російську ментальність. П.Куліш - спрямованість на внутрішнє людини - серце. Шевченко - суто національний поет, заклик до свободи.

Юркевич - філософія серця - як Драгоманов - виступав за зв'язок українців з росіянами.

І. Франко.

На початку ХХ ст. організувалась стійка російськомовна Київська екзистенціально-філософська школа: Бердяєв, Шестов, Зеньковський, потім Леся Українка. Винниченко 1917- 1918 р.р. - багато робилося для відродження національної культури, але з втратою незалежності настає більшовицька держава - побороти воєнний, політичний і ідейний опір було важко, настала епоха марксизму-ленінізму.

21. Особливості культури Київської Русі. Зародження філософських ідей. Значення Християнства у становленні української культури. Праця Іларіона Київського “Слово про закон і благодать”

Київська Русь — перша східнослов'янська держава, де в межах духовної культури здійснювалося становлення вітчизняної філо­софської думки. Але визначити «момент» виникнення філософії як такої, звісно, ніхто не може, оскільки її становлення — це тривале накопичення узагальнених знань про довколишній світ. Можна лише з певністю сказати, що для вітчизняної культури у становленні давньоруської філософської думки принципове значення мав процес християнізації Київської Русі (988). Перемога християнства в кінці X століття мала своїм наслідком проникнен­ня античних та середньовічних філософських ідей на Русь через Візантійську імперію та сусідню Болгарію. Цей час і є початком роз­витку філософської думки у стародавній Русі.

Філософська думка Київської Русі відбувалась у процесі розв’язання суперечностей між міфологічним світоглядом і християнством. Київська Русь - 1 держава продемонструвала приклад законом переходу від міфології до релігії і від релігії до філософії.

Другою важливою передумовою виникнення, поширення та розвитку філософських ідей у Київській Русі є писемність. Істори­ки вважають, що писемність на Русі виникає відразу після утворен­ня слов'янської азбуки Кирилом та Мефодієм, тобто з початку X сто­ліття, а набуває розвитку і поширення з середини X століття. Про це свідчать, наприклад, тексти договорів, укладених князями Олегом та Ігорем у 907, 911, 944 роках, їх складали грецькою мовою і відразу ж перекладали і писали руською.

Важливим етапом у зародженні філософської думки на Русі є формування літературно-писемної мови, коли, у зв'язку з введенням християнства, почався масовий переклад книг.

У давньоруській літературі ХІ-ХП століть можна виокремити такі напрямки: перекладна література та оригінальна. Перекладали­ся передусім біблійні тексти, твори отців церкви та богослужебна література, потрібні для практичного функціонування нової ідео­логії. Біблія перекладалася частинами. У XIII — XIV століттях був пе­рекладений Новий Завіт та кілька книг Старого Завіту. Повний же переклад Біблії здійснили лише наприкінці XV століття.

Перше місце серед найпоширеніших у Давній Русі перекладених творів посідає твір Іоана Дамаскіна «Джерело знань». Широко був відомий у Давній Русі слов'янський просвітник Іоан Болгарський (864-927). Він переклав з грецької твори Іоана Дамаскіна, написав кілька своїх творів і склав слов'янський «Шестиднев», тобто тлумачення біблійного оповідання про шість днів утворення світу (за Біблією).

Поширення в Київській Русі набули і збірки висловів давньо­грецьких та римських філософів. Однією з таких збірок була збірка «Бджола», де містилися уривки з філософських творів Платона, Арістотеля, Сократа, Піфагора, Демокріта, Епікура, Анаксагора та інших. Завдяки таким творам, як «Повість про царевича Іосафа» та «Повість про Акіра премудрого», Давня Русь знайомилася з філо­софською думкою середньовічного Сходу.

У ХІ-ХІІ століттях з'являються і оригінальні твори давньоруських авторів. На перше місце за своїм філософсько-світоглядним значен­ням слід поставити «Слово про Закон і Благодать», написане першим руським за походженням митрополитом Іларіоном. У формуванні світоглядних ідей велику роль відігравали і такі твори, як «Послання до Фоми» Климента Смолятича (сер. XII ст.), «Златоуст» і «Торжественник», а також «Притча про людську душу і тіло» Кирила Туровського (бл. 1130-1182рр.), «Слово» та "Моління" Данила Заточ­ника (кінець XII — поч. XIII ст.). В основу майже всіх руських літописів, що розповідають про початкову історію Русі, покладено літопис­не зведення, що називається «Повість минулих літ». Не можна не зга­дати і твір «Слово о полку Ігоревім» (1187). Це не тільки видатний літературний пам'ятник, але й джерело філософських поглядів ета­пу становлення державності східних слов'ян.

Мислителі, письменники, публіцисти були не тільки серед осіб ду­ховного звання, хоча саме вони переважають у середньовічний пері­од. Значним культурним діячем Київської Русі серед мирян, безсумнів­но, є князь Київський Володимир Мономах, автор «Повчання». Це один з небагатьох текстів, де поданий етичний кодекс поведінки мирян.

Ми перелічили основні пам'ятки писемної культури Київської Русі, хоч далеко і не всі. До нас дійшло 424 рукописи ХІ-ХІІІ століть. А загальна кількість рукописних книг часів Київської Русі може становити від 31,5 – 140 тисяч томів.

У всіх цих роботах знаходять свій вияв особливості, що станов­лять основу філософської культури Київської Русі. Які ж це особливості?

По-перше, для філософської культури Київської Русі характер­ний синкретизм, тобто нерозчленованість. Річ у тім, що в культурі Давньої Русі не існувало ще розподілу між різними сферами духов­ної діяльності людини. Кожен твір тієї епохи для нас є водночас пам'яткою і історії, і літератури, і філософії. По-друге, для філософської думки тієї епохи характерна різно­манітність підходів до розв'язання тих чи інших проблем. Вона розвивається не як монолог, обмежений православною догмою, а як поліфонія (багатоголосся) різних позицій. По-третє, для філософської думки того періоду характерна теї-стичність, тобто розвиток під егідою церкви, церковного світогляду. Однак, будучи теїстичною, вона не була теологічною. Річ у тім, що давньоруські книжники здебільшого були не теоло­гами, не релігійними проповідниками, а політиками, їх непокоїли пе­редусім соціально-політичні та етичні проблеми. Проте їх праці ство­рювалися під великим впливом релігійної ідеології. Тож філософська культура того періоду є теїстичною, але не теологічною. По-четверте, для філософської культури Київської Русі харак­терна етизація. Це означає, що розгляд будь-яких проблем здійсню­вався книжниками з позиції етики: через конфлікт сил добра і зла. По-п'яте, для філософської думки періоду становлення харак­терна історіософічність. Тобто центральною проблемою філо­софської думки Київської Русі була проблема вироблення уявлень про людську історію.

Які ж філософські питання були в центрі уваги київських «книж­ників»?

Насамперед давні русичі намагалися відповісти на питання: що таке філософія? їх цікавив комплекс проблем, що стосувався світо­будови. Вони прагнули з'ясувати глибинні джерела людської історії, знайти відповідь на питання: «Звідки пішла земля Руська?», їх захоп­лювали загадки людського буття. Напружений пошук відповідей на ці та подібні ним питання становив зміст філософської думки Київ­ської Русі.

Отже, можна стверджувати, що вже в епоху розвитку Київської Русі були закладені підвалини філософського мислення, сформульо­вані основні поняття та категорії, засвоєні і творчо пристосовані до руської дійсності елементи візантійської, а через неї грецької та східної філософської культури.

Подальший розпад Київської держави, міжусобиці, перенесен­ня шляхом обману в 1169 році єпископом Федором митропольної кафедри в місто Володимир негативно вплинули на розвиток ду­ховної культури та філософської думки на Русі. Та Русь чекали ще більші випробування, а саме — татаро-монгольське іго, що відкину­ло її розвиток на сотні років.

У роботі "Слово про закон і благодать" Іларіон Київський, вшановуючи Володимира, говорить, що введення християнства - це акт, здійснений князем не лише завдяки тому, що "восиял разум и сердце его", а в результаті того, що він "возжелал сердцем и возгорел духом", щоб йому та його землі стати християнською. Серце - орган віри. Іларіон Київський вирізняє дві епохи, що визначають історичний поступ: епоха Старого Завіту, коли взаємини будувалися на засадах рабства, безмежної покори, коли існував Закон і епоху Нового Завіту, де панують свобода, істина, Благодать. Ці епохи змінюють одна одну у процесі історичного розвитку - це процес поступового поширення християнства на всі народи світу. Залучення Русі до християнства - це Благодать. Християнський світогляд уявляє історію як рух з Божої Волі і спрямовується до вічності. Іларіон уявляє собі Божественне як джерело порядку і гармонії на землі. Для нього сучасна історія - настільки досконала, що спонукає не в майбутнє, а в сьогоднішні дні вбачати мрії про ідеал. Сучасне зливається з майбутнім, спасіння вважається здійсненим у самому акті хрещення Русі, яке тлумачиться як усиновлення Богом людей. Саме тому Іларіон не говорить про майбутнє, його цікавить сучасне. Твір присвячений звеличенню "землі Руської й народу, що живе на ній".