Філософія французького просвітництва 18 ст

18ст. Рушійною силою є ідея просвітництва. Це джерело та основний засіб досягнення рівності, братерства та свободи. Увага філософів повертається від проблем методології до проблем людського буття, буття суспільства, історії та перспектив розвитку людства. В основі лежить ідея про те, що свідомість є визначальною в розвитку суспільства, пояснення природи суспільства нерозумінням людьми власної природи. Особлива увага має приділятися просвітництву монархів, які потім здійснять впровадження принципів розуму в життя. Батьківщиною просвітництва вважається Англія, але розвитку набуло у Франції та Германії. Представники - Вольтер, Руссо, Монтеск'є (Франція),

Просветители действовали единым фронтом, когда дело шло о ликвидации феодализма, но за пределами этой исторической задачи пути их расходились. Они спорили и подчас до открытой вражды. В стане просветителей более умеренных политических взглядов придерживались Вольтер, Монтескье, Бюффон, д'Аламбер, Тюрго. Другие, связанные с наиболее демократическими слоями населения Франции (Руссо, Мабли, Морелли), шли дальше их: они поднимались уже до критики частной собственности. Жан-Жак Руссо в своем трактате "О происхождении и основах неравенства между людьми" вскрывает истинные причины гражданского неравенства, указывая на частную собственность как на основной источник всех общественных бед.

Имелись серьезные разногласия между просветителями и в вопросах философии. Просветители чрезмерно преувеличивали силу идей. Они полагали, что идеи могут сделать чудеса в общественной устройстве, произвести переворот в сознании людей, а вслед за тем и в материальной жизни общества. Это послужило причиной многих их заблуждений. Первым из таких заблуждений была вера в идею просвещенной монархии. В политической программе просветителей ключевым было слово "закон". От него как бы лучами расходились знакомые нам, часто туманные по смыслу, но всегда ярко расцвеченные и притягательные слова "Свобода, Равенство, Братство". "Свободу" просветители понимали как добровольное подчинение закону. "Равенство" тоже имело для них гражданский смысл, как равенство всех - от пастуха до короля - перед законом. В дворянско-монархической Франции это означало прежде всего ликвидацию всех сословных привилегий и неограниченной королевской власти. При соблюдении ключевого принципа, а именно законности, формы государственной власти уже не имели для просветителей принципиального значения.

Проблема человека занимает одно из центральных мест в философии французского Просвещения. Решалась она пре­имущественно с позиций открытого материализма (Ламетри, Дидро, Гельвеций, Гольбах) или же с позиций деизма, точнее деистской формы материалистической философии (Вольтер, Руссо).

Свое понимание человека французские материалисты проти­вопоставляли религиозно-философской антропологии, решите­льно отвергали дуалистическую трактовку природы человека как сочетания телесной, материальной субстанции и нематери­альной, бессмертной души. Что касается философов-деистов, то Руссо, например, допускал бессмертие души и загробное возда­яние, тогда как Вольтер отрицал, что душа бессмертна, а по поводу того, возможна ли "божественная справедливость" в за­гробной жизни, предпочитал хранить "благоговейное молча­ние".

В истолковании человеческой природы Вольтер выступил противником Паскаля, отвергая главную мысль философа, что человек - одно из наиболее слабых и ничтожных существ в природе, своего рода "мыслящий тростник". Люди не так жалки и не так злы, как полагал Паскаль, подчеркивает Вольтер. Идее же Паскаля об одиночестве и заброшенности людей он противопоставляет свой тезис о человеке как общественном существе, стремящем­ся к образованию "культурных сообществ". Не приемлет Вольтер и паскалевское осуждение человеческих страстей, эгоизма. "Любовь к себе", другие влечения и страсти являются, согласно Вольтеру, первопричиной всех человечес­ких деяний, тем импульсом, который объединяет людей, приводит к образованию процветающих городов и великих государств.

Стремление к последовательно материалистическому реше­нию проблемы человека получило яркое выражение в сочинени­ях Ламетри, Дидро и Гельвеция. Лейтмотивом их философской антропологии является положение о материальном единстве человека, теснейшей зависимости "способностей души", всех психических процессов, начиная с ощущения и кончая мышле­нием, от нервной системы и мозга, от состояний "телесной субстанции". В соответствии с такой точкой зрения смерть тела рассматривалась как причина прекращения всей психической деятельности человека, как естественное и закономерное завер­шение земной жизни, единственно возможной и реальной.

Материалистическое решение психофизической проблемы отличалось вместе с тем механицизмом. Более всего он выступает в сочинении Ламетри "Человек-машина". Однако механицизм французских материалистов не следует трактовать буквально, упрощать их воззрения на человека. Человек понимался не как обычный механизм или машина, а как инструмент природы, наделенный способно­стью ощущать, чувствовать и мыслить. Поэтому особый интерес проявляли философы-материалисты к физиологии, к изучению нервной системы и мозга как материального субстрата психики.

В еще большей степени, чем Вольтер, французские мате­риалисты подчеркивали чувственно-эмоциональную природу человека, роль личного интереса в деятельности людей. Осо­бенно характерно это для Гельвеция. "Чувственные впечат­ления, себялюбие, наслаждение и правильно понятый личный интерес, - писал Маркс о Гельвеции, - составляют основу всей морали. Но было бы ошибкой считать, что человек Гельвеция - это закоренелый эгоист и себялюбец. Ведь речь шла у него о "правильно понятом личном интересе", который предполагает разумное сочетание интереса отдельной личности, или "частного интереса", с интересом общества, или "обще­ственным интересом". Подобный "разумный эгоизм" вовсе не исключал стремления человека к "общему благу", к "об­щественному счастью". Таким образом, "эгоистическая мо­раль" французских материалистов XVIII в., как нередко ее именуют, не только не была чужда.общечеловеческим нравственным ценностям, а напротив, предполагала гуманизацию межличностных отношений.

Дидро занимал в этом вопросе несколько иную позицию. Он разделял теорию врожденного морального чувства. Важнейшим проявлением морального чувства, которым природа наделила человека, Дидро считал стремление к добродетели, к взаимной любви и поддержке. Но прирожденная склонность к добру не исключает, по его мне­нию, необходимость морального воспитания. Последнее разви­вает и укрепляет "естественную" добродетель, формирует у лю­дей высокие нравственные качества.

В целом учение французских философов-просветителей о че­ловеке имело гуманистическую и демократическую направлен­ность, оказало значительное влияние на дальнейшее развитие антропологии.

Так, Вольтер головним завданням філософії вважає руйнування релігійної догматики, яка заважає людям будувати щасливе життя. Витоками релігії вважає фанатизм, обман, невігластво. Виступає за релігійну свободу. Важливе місце в його філософії займає розгляд людини як суспільної істоти, вважав, що моральні норми та юридичні закони створюються не Богом, а людьми. Вихідний пункт пізнання - відчуття сумнівів в можливості пізнання. Виступав проти збільшення впливу церкви на життя людей. З другого боку вважав, що свідомість не виникає, а дається Богом.

Значення філософії:

* звільнення від релігійних догм (оскільки нові знання суперечили фундаментальним положенням релігії) дає поштовх для розвитку культури та науки, розум визнається єдиною мірою існуючого, що придатний відділити корисне для людини від некорисного, але(за Бердяєвим) через процес просвітництва культура пориває з релігією і таким чином готує собі смерть

* Розповсюдження ідей Просвітництва готує підгрунтя для французької революції

* розповсюдження знань, створення Енциклопедій

* розвиток виховання та педагогіки

Монтеск'є - деїст - Бог у нього творець та охоронець природи, який створив її та більше в неї не втручається., розвивав ідею всезагальної закономірності, якій підкоряються всі явища природи та життя, закони та моральність різних народів обумовлюється умовами їх життя, але також і суспільним середовищем, відстоював ідею конституційної монархії та розподілу влади.

Праця "О духе законів" - присвячена розгляду законів. Монтеск'є заявляє, що не можна байдуже відноситися до освічення народу для звільнення його від забобонів та пізнання людей самими себе. Закони створені Богом, який діє по ним та люди теж. Але люди як істоти фізичні керуються законами, а як істоти розумні - порушують та змінюють їх. Всім законам людства передують закони природи. Коли люди об'єднуються, то втрачають почуття слабкості, зникає рівність та починаються війни між народами та окремими особами. Закони присвячені регулювати відносини між народами (міжнародне право), між правителями та підлеглими (політичне право), між людьми (громадянське право). Закони мають находитися у відповідності з властивостями народу, природою та керуванням. Визначає три способи правління(республіканський для керування потрібні доброчесності, монархію - потрібна честь, деспотичний - потрібен жах).Свобода - це право робити все, що дозволено законами. Розглядає залежність характеру народів від клімату та роду занять. На Півночі люди прямі, здорові. Тому і країни невеликі, легко керовані; на Півночі - ліниві, жорстокі, тому розвивається рабство та деспотизм і відповідні закони (звичаї, нрави, природа людей тощо).