Антична філософія. Схожість та відмінності від східної філософської традиції. Основні періоди розвитку. Діалектика Сократа

Антична філософія - це сукупність філософських вчень, що розвивалися в давньогрецькому суспільстві з кінця 7 ст.до н.є та в давньоримському до початку 6 ст.н.є. Антична філософія, як вважають, створювалася на основі математичних, астрономічних, фізичних знань, перенесених зі Сходу та на основі перетвореної давньогрецької міфології. Це обумовило схожість з Східною філософією:

споглядальний характер філософських вчень; матеріально - чуттєвий космологізм; пантеїзм в розумінні природи.

До рис античної філософії відносять також синкретичне сприйняття та розуміння світу, ДОЛЯ розглядається як абсолютна необхідність та прообраз вічності.

Відмінності: східна філософія звернена до людини та до її пізнання, шукає можливості перетворення людини, шляхи її духовного удосконалення (конфуціанство, буддизм, даосизм), а антична філософія розвивається як спосіб пізнання навколишнього світу, створюється та розвивається вчення про категорії, виникає логіко-спекулятивна філософія, заснована на абстрактному мисленні тощо. Але не слід забувати, що Східна філософія також розглядала навколишній світ(пошук початку буття в Ведах, гносеологічні питання китайської філософії), а антична філософія в свою чергу теж займалася питаннями етики (Сократ, стоїки, епікурейці, скептики).

Для восточной парадигмы философствования «размытость» границ между человеком и природой в соотношении «человек-мир». Морально-этическая тематика тут явно доминирует над натурально-эмпирической. Будучи по преимуществу созерцательной в отношении природного бытия, восточная парадигма главное внимание обращает на проблему постоянного самоусовершенствования человека, а не мира. Индийский вариант восточной философской традиции в значительной мере представляет собой своеобразную «философскую мифологию», ориентированную на мистическое переживание одухотворенного бытия и практически равнодушную в отношении рационалистических методов освоения реальности.

Для китайского варианта восточной философии характерна своего рода истолкование мофологических героев как реальных исторических личностей, а также более рационалистическое внимание к вопросам управления государством, виявления отношений между высшими в иерархии и низшими, старшими и младшими. Но и здесь поверхностное отношение к естественнонаучным знаниям.

В отличие от восточной парадигмы философии, западная философская парадигма весьма внимательна именно к предметной миру, рассматривая его как движение от первичной нерасчлененности - Хаоса - к состоянию четкой размежевания его элементов (вещей, предметов, явлений), гармонично упорядоченных в универсальном миропорядке - Космосе. Этот характер западной философской традиции четко проявился в античной философии древней Греции. Для древнегреческих философов мир представляется живым, гармонично упорядоченным, совершенным Космосом (космос - порядок, строй).

Греческая философия в VII - VI веках до н.э. явилась по сути своей первой попыткой рационального постижения окружающего мира. В развитии философии древней Греции выделяют три основных этапа:

VII - V века до н.э. - досократовская философия; зародження античної філософії як форми світогляду. Цей період ще відносять до натурфілософії Представники: мілетська (іонійська школа), атомісти, еліати, піфагорейці. 5ст. Рух від космосу до людини. (софісти, Сократ, кініки)

V - IV века до н.э. - классический этап. Выдающиеся философы классического этапа: Сократ, Платон, Аристотель. В общественной жизни этот этап характеризуется как высший подъем афинской демократии Становлення логіко-спекулятивної філософії, заснованої на абстрактному мислення

IV - II века до н.э.- эллинистический этап. Упадок греческих городов и установление господства Македонии. філософія суб'єктивності, побудова світу через призму власного "Я"(стоїки, епікурейці, скептики).

Вплив на європейську культуру:

· об'єднання індивідуалізму з альтруїзмом, що склало основу західної етики

· антична філософія визнає, що існує якийсь кращий, більш досконалий світ, а наш світ недосконалий, тобто перетворити його можна або з допомогою революцій або духовним перетворенням, тобто антична філософія формувала діяльне відношення до світу і до людини, що також характерно для західної культури.

· Антична культура та філософія заснована на принципі об'єктивізму

· Крім того визнання того що існує кращій світ стає базою для християнства

· Логіко-спекулятивна, абстрактна філософія також формує відповідний світогляд.

Філософія софістів виникає в 5 ст. до н.є. "софістес" - знавець, майстер. Загальне в їх поглядах - відмова від релігії, раціоналістичне світу, явищ природи. Етичний релятивізм. Представники

* Протагор - основні причини речей знаходяться в матерії, " Людина є мірою всіх речей, існуючих якщо існують, і не існуючих, якщо не існують"

* Гіппій, Продік, Антифон (перші енциклопедисти, розглядали питання гносеології)

Для софістичної школи характерним є використання спеціальних прийомів в спорі.

Філософія Сократа означала перехід від натурфілософії до ідеалістичної філософії, основним питанням якої є душа людини, мораль, свідомість, естетика, відношення людини та суспільства. Для філософії Сократа характерними є

пошук формулювань загальних понять Краса, Добро, Благо(так званий індуктивно-дефініторний метод);

метод майевтики (запитання - відповіді, з ціллю всебічного обговорення предмету, діалог);

раціоналізм. Центром вчення Сократа (на мій погляд) є етичний раціоналізм. Людина робить помилки, зло через незнання і для того щоб не робити зло має пізнати себе, свою ціль в житті, обрати добро. Ціль знання - знати як жити, а світ пізнати неможливо. Вищим критерієм поведінки є розум. Він знаходиться в природі (гармонія світу), в людині (відносини душі та тіла), в суспільстві (закони). Бог для Сократа не істота, а категорія, від бога йде істина, а до бога веде душа, душа безсмертна, смерть - вивільнення душі. Отже, Сократ відстоює об'єктивність етичних норм, стійкість та обов'язковість космічного порядку.

Філософія Сократа стала джерелом філософії Платона та Арістотеля, стоїцизму (учень Антисфен), гедонізму(учень Аристипп).

Філософія Сократа для європейської культури означає повернення до людини та її проблем, визначає можливості духовного удосконалення людини, безсмертя душі(християнство), розгляд взаємовідносин держави та людини. Філософія Сковороди дуже тісно пов'язані з філософією Сократа - методом філософствування (діалог), намаганням жити згідно своїх думок, пошук справжнього щастя для людини ("знайти самого себе", пізнати свою природу)

Праця "Апологія Сократа" Представляє собою запис промови Сократа під час суду над ним. Спочатку він критикує своїх звинувачувачів, їх два роди: перші, ті яких не видно, так би мовити "громадська думка" звинувачують його що він вважає себе занадто мудрим і порушує закон. Сократ заперечує, що мудрими не є а ні громадські діячі, а ні поети, а ні ремісники, і він також; помилка людей в тому, що вони вважають себе мудрими, а мудрий лише Бог. Друга група звинувачувачів(Мелет) - це конкретно ті, хто привів його до суду та висунув конкретні звинувачення(розбещення молоді та атеїзм). Сократ каже, що він один не може нести шкоду молоді, він і сам не хоче знаходитися з розбещеними людьми; він визнає не богів, а знамення. Людей гублять наговори та недоброзичливість, а не звинувачувачі. Далі він каже про самого себе, що соромно піклуватися про гроші і не соромно про розум, істину, свою душу. Зло не в тому, що мене осудять, а в тому, що осудять несправедливо Людину. Я захищаю себе не для себе, а для людей. Від розмови з людьми отримую задоволення. Після визнання його винним Сократ каже, що його це не дивує, і будь який вирок він прийме (штраф або вигнання або смерть). Але він вважає, що найкраще для нього був би обід в Претанее, благо людини - кожний день розмовляти про доброчесність. Після отруєння цикутою він каже, що скоро афіняни будуть жалкувати про це. Смерті він не боїться, оскільки це або стати нічим (смерть - це сон, тобто гарне придбання), або зміна для душі (тобто перенесення в кращій світ, де знаходяться Гомер, Орфей, та можливість розмови з ними.