Надійність інформації

Питання надійності інформації

Єдиним джерелом статистичних даних про безпеку та гігієну праці в Україні є урядовий орган статистики. Складання статистичної звітності з охорони праці здійснюється на національному рівні, але відповідальність за надання статистичних звітів покладається на роботодавців. Відповідно до Порядку проведення розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві роботодавець повинен зберігати список нещасних випадків, професійних захворювань і аварій, які сталися на підприємстві, та надавати ці дані Державній службі статистики України (Держстату) у цілях складання загального річного статистичного звіту.

Державна статистична служба консультується з соціальними партнерами при складанні річних статистичних звітів, і представники профспілок підтвердили, що погоджуються з офіційними цифрами[12].

Легітимність даних з цих питань профспілок на цю тему посилюється тим фактом, що Федерація профспілок України користується послугами незалежного науково-дослідного центру для отримання незалежних даних щодо умов праці, устаткування, факторів ризику і т.д., для здійснення громадського контролю за офіційною статистикою.

Водночас представники як урядових структур, так і профспілок зазначали, що, хоча офіційні статистичні дані і узгоджені з соціальними партнерами, вони лише частково відображають реалії професійного здоров'я і безпеки умов українців[13].

За оцінками урядових структур, близько 30% робочої сили в Україні не задекларовано, і тому умови їх праці, випадки виробничого травматизму і професійних захворювань не відображаються в офіційній звітності. Згідно з даними Міжнародної організації праці ця цифра складала 22,1% в 2009 р. Крім того, ця незаконна праця найчастіше зустрічається в найнебезпечніших галузях і професіях, де умови праці є найгіршими. Це становить велику частку працівників, на яких не поширюється професійна статистика. Більшість з цих працівників – чоловіки, оскільки незаконна праця найбільш часто використовується в «чоловічих» галузях (будівництво, гірничодобувна промисловість, сільське господарство тощо).

Дані щодо професійної захворюваності особливо занижені з двох основних причин:

• Перш за все, за загальним правилом, лікарі загальної практики не проводять зв'язок між здоров'ям людини і проблемами її професійної діяльності. Звідси, такі захворювання, як, наприклад, опорно-рухового апарату, не кваліфікуються як «професійні» хвороби, навіть якщо вони чітко вписуються в контекст професійного життя людини. Це пояснюється недостатньою поінформованістю та знаннями лікарів загальної практики про професійну медицину. Тому статистика не включає в себе велику частку професійних захворювань, зокрема, опорно-рухового апарату і психосоціальні розлади, які зачіпають багатьох робітників, але не «визнаються» професійними хворобами, так, як, наприклад, рак або хвороби органів дихання (наприклад, пневмоконіозний бронхіт). Це здебільшого стосується жіночої робочої сили, оскільки більша частина жінок працює у сфері послуг і легкої промисловості, де захворювання опорно-рухового апарату та психосоціальні проблеми представляють більшість проблем зі здоров'ям. Загалом, у політиці щодо охорони праці в Україні відсутня комплексна гендерна спрямованість, яка б базувалася на вимогах запобігання розвитку професійних проблем зі здоров'ям, до яких жінки особливо чутливі – чи-то внаслідок внутрішніх причин (гормональні дисфункції в результаті впливу шкідливих хімічних речовин) або через зовнішні причини (розробка паспортів безпеки для жінок, які працюють в незручних позах в сфері охорони здоров'я або в секторі прибирання); ця політика не спрямовується на виключення жінок із деяких робіт, на яких вони працюють зараз в Україні.

· По-друге, раннє виявлення професійних захворювань на основі первинних симптомів у працівника є дуже рідким, навіть серед лікарів з профзахворюваності. Таким чином, поки професійна хвороба у робітника не розів’ється повністю, вона не буде кваліфікована як «професійне захворювання». В результаті, статистика зазвичай не бере до уваги працівників, які мають симптоми проблем зі здоров'ям, що можуть заважати їх працездатності, але офіційно не були визнані професійними захворюваннями. Крім того, працівник не може бути забезпечений належним доглядом і фінансовою підтримкою з боку інститутів професійних захворювань і страхових фондів протягом тривалого часу (до того, як проблеми зі здоров'ям будуть визнані професійним захворюванням).

• Існує практика систематичного неповідомлення про нещасні випадки на виробництві. Як зазначалося в розділі 2.1.2, Федерація профспілок України вважає, що близько 40% нещасних випадків на виробництві замовчуються. Деякі елементи такої практики були наведені для пояснення цієї практики. Перш за все, підприємства побоюються, що високий рівень аварійності може відбитися на репутації їх компанії. Крім того, працівники можуть прийняти рішення не повідомляти про свою аварію на прохання роботодавця на підставі угоди між ними про те, що працівники отримуватимуть свої зарплати під час відпустки з хвороби і, можливо, що їх медичні витрати будуть відшкодовані. Відсутність обізнаності більшості працівників щодо їхніх прав на компенсації означає, що роботодавець в змозі підштовхнути їх до прийняття рішення не повідомляти про нещасний випадок.

Статистичний портрет України в сфері охорони здоров’я та забезпечення безпеки працівників

У 2009 р. сукупна кількість робочої сили в Україні складала 23,214,637 осіб, а рівень безробіття був 8.8% (приблизно 2 мільйони осіб).[14] Таким чином, кількість працюючого населення оцінювалось у 21.2 мільйони осіб.[15]

У 2009 р. 62% працюючого населення були зайняті у сфері послуг, 22.4% працювали у промисловому секторі та 15.6% - у секторі сільського господарства. На жаль, даних щодо співвідношення чоловіків і жінок у цих секторах не надає ані Світовий банк, ані МОП.

За даними Державної санітарно-епідеміологічної служби і МОП, обидві з яких використовували дані Державного комітету статистики України, в 2009 році, 27,8% зареєстрованих працівників (тобто більш ніж кожен четвертий) працював у небезпечних умовах або в умовах «які не відповідали санітарно-гігієнічним нормам», у тому числі 22,6% з числа зареєстрованих працюючих жінок.[16] За даними Державної санітарно-епідеміологічної служби, в деяких секторах, таких як сектори видобутку та обробки металу, ця цифра може доходити до 80% всіх працюючих. Крім того, більшість з цих працівників піддаються поєднаному впливу декількох шкідливих факторів, як хімічних, так і фізичних.

За даними офіційної статистики, переданими нам представниками Державної санітарно-епідеміологічної служби в ході інтерв’ю, протягом останніх п'яти років українські підприємства повідомили про 5000 випадків смерті від нещасних випадків на виробництві та більш як про 85000 нещасні випадки. В середньому, кожен рік виявляється від 5000 до 7000 випадків професійних захворювань, 70-80% з яких стосуються працівників гірничодобувної галузі. Шахтарі страждають зокрема, від пневмоконіозу, який може призводити до бронхолегеневих захворювань, раку легенів та туберкульозу, кожен з яких може бути смертельним, якщо його не лікувати на ранніх стадіях. Значна частка працівників добувної промисловості (53,3%) та обробної промисловості (15,2%) також дуже часто піддається впливу хімічних речовин, збільшуючи ймовірність розвитку злоякісних новоутворень (раку).

У наведеній нижче таблиці представлені дані, зібрані МОП щодо несмертельних і смертельних випадків виробничого травматизму та професійної захворюваності чоловіків і жінок, що працюють в Україні.[17]

Роки
Рівень смертельних нещасних випадків на 100,000 працівників*	10.2		8.4	5.5
Відносно всього працюючого населення**	2168	2084	1808	1164
Чоловіки	18.8	18.7	15.7	10.9
Жінки	1.4	1.5	1.4	0.7
Несмертельний травматизм на виробництві, на 100,000 працівників
Відносно всього працюючого населення **	70,781	45,020	37,016	23,924
Чоловіки
Жінки
Рівень профпатології, на 10,000 працівників	1.85	5.53	4.61	4.8
Відносно всього працюючого населення **	3,932	11,526	9,921	10,162

* Статистичні дані МОП

** Розрахунки проведено в ілюстративних цілях тільки в контексті даного дослідження, і засновані на даних Світового банку для «загальної чисельності робочої сили» і «безробіття» для кожного року, що наводиться в таблиці. Не слід використовувати в якості офіційного джерела.

Рівень нещасних випадків на виробництві з смертельними наслідками в Україні набагато вищий, ніж в країнах Північної Європи (8,4 порівняно з 1,7 на 100.000 працівників у 2005), і навіть у Центрально-Європейських країнах (8,4 у порівнянні з 3,9 на 100.000 працівників у 2005 році). Рівень нещасних випадків на виробництві з смертельними наслідками в 5,5 на 100.000 працівників у 2009 році склав 1164 смертей на рік в цілому щодо всього працюючого в Україні населення (враховуючи, що в Україні в 2009 було 21200000 зайнятого населення).

Цифри показують, що рівень смертельних і несмертельних нещасних випадків різко знизився в період між 1998 і 2009 (більш ніж на 50% для несмертельних нещасних випадків). Це, безумовно, пов'язано з економічною кризою (яка вдарила по українській економіці дуже сильно) і подальшим уповільненням економічного розвитку; з іншого боку, таке зниження пов’язано з покращенням управління охороною праці на підприємствах. Це також відображає зрушення в структурі зайнятості: від секторів «високого ризику», таких як видобуток вугілля, до сектору послуг. Дані, надані для кожного року в період між 1998 і 2010 показують, що відповідне зниження не було стійким і регулярним, яким би воно було, якби це було пов'язано з підвищенням обізнаності та більш ефективними профілактичними заходами, а коливання вказують на те, що причини тут слід шукати скоріш в економічних тенденціях, а не в планомірній політиці профілактики. Деякі зацікавлені сторони відзначали, що економічний спад міг сприяти більшому тиску на власників бізнесу та менеджерів не повідомляти про несмертельні випадки виробничого травматизму.

На основі даних Світового банку та МОП, ми розрахували, що в період 1998-2009 для нещасних випадків з смертельними наслідками співвідношення жінок / чоловіків серед працівників складало від 93% чоловіків / 7% жінок до 99% чоловіків / 1% жінок. Для несмертельних травм, співвідношення становить від 80% чоловіків /20% жінок і 85% чоловіків /15% жінок. Через невизначеність у кількості та змішане використання даних Світового банку та МОП, неможливо навести більш точні дані, але й наведене дає нам загальне уявлення про співвідношення постраждалих на виробництві працюючих чоловіків і жінок, які заявили про нещасні випадки, пов'язані з роботою. Жінки, як в результаті виявилось, набагато менш схильні до нещасних випадків, проте слід зазначити, що аварії, що зачіпають більшість працюючих жінок, наприклад, у сфері охорони здоров'я чи освіти, менш легко визнаються нещасними випадками з боку національних страхових інституцій (це вірно в цілому, не тільки для України).

У 2009 році було зареєстровано трохи менше, ніж 10 200 професійних патологій (або 4,61 на 10000 працюючих). Для порівняння: в країнах ЄС – на 224 мільйони осіб працюючого населення - більше 23 млн. працівників повідомили в 2007 р. про пов'язані з роботою проблеми зі здоров'ям (або близько 1026 на 10000 працюючих.). Звичайно рамки того, що вважається «професійним захворюванням» в Україні та «пов'язаними з роботою проблемами зі здоров'ям» в ЄС, дуже різні, причому в ЄС вони набагато ширші, оскільки охоплюють, в тому числі, такі аспекти, як захворювання опорно-рухового апарату і психо-соціальні проблеми (наприклад, стрес, депресію і т.д.), тоді як в Україні ці рамки обмежені більш традиційними захворюваннями, такими як пневмоконіозний бронхіт. Але все ж, у порівнянні з іншими європейськими країнами та з ЄС в цілому, рівень захворюваності професійною патологією набагато нижчий в Україні, хоча умови праці тут гірше. Численні повідомлення МОП підтверджують те, що було згадано різними українськими зацікавленими сторонами щодо заниження рівня професійної захворюваності в країні.

Водночас збільшення числа повідомлень про професійні патології, зокрема, в період між 1998 і 2002 роками, пояснюється прийняттям Закону України «Про загальнобов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року, і більш систематичний облік професійної захворюваності.