На рівні підприємств

Відповідно до статті 13 Закону України «Про охорону праці» та Типового положення про службу охорони праці, затверджену наказом Держнаглядохоронпраці 15 листопада 2004 р.[8] на підприємствах з чисельністю працівників 50 та більше осіб (за винятком випадків, коли більше 50 робітників працюють на одній площадці, але представляють різних субконтракторів), роботодавець зобов’язаний створити окрему службу охорони праці. На підприємствах з кількістю працюючих менше 50 осіб обов’язки служби можуть виконувати на засадах сумісництва особи, що мають підготовку в галузі охорони праці. На працівників служби охорони праці не можуть покладатись інші службові обов’язки, не пов’язані з тими, що охоплюються Законом «Про охорону праці» та відповідним Типовим положенням. На підприємстві з кількістю працівників менше 20 осіб, до виконання функцій відповідної служби можуть залучатись компетентні зовнішні служби або особи на контрактній основі.

З метою забезпечення участі працівників у вирішенні питань охорони праці на підприємстві, можуть створюватись комісії з охорони праці як постійно діючі дорадчі органи (стаття 16 Закону про охорону праці). Їх роль полягає у нагляді за заходами, пов'язаними з умовами праці, що вживаються адміністрацією, здійсненні функцій як громадського контролю, так і оповіщення працюючих з питань охорони праці. Вони розробляють рекомендації та беруть участь у вирішенні спорів між адміністрацією та працівниками з питань охорони праці (в тому числі щодо їх здоров’я та безпеки). До їх складу входять представники адміністративно-управлінського апарату, профспілок та працівників (останні висуваються самими працівниками). Рішення щодо створення комісій погоджується загальними зборами трудового колективу за пропозицією роботодавця і профспілки. Члени комісії здійснюють свої функції на добровільних засадах. На час здійснення ними перевірок вони можуть звільнятись від основної роботи із збереженням за ними заробітної плати.

Класифікація

Підприємства в Україні класифікуються відповідно до ступеня небезпечності умов праці[9]. Дана класифікація серед іншого використовується для визначення частоти інспекційних перевірок, які здійснюються на підприємствах.

1 клас - оптимальні умови праці - такі умови, при яких зберігається не лише здоров'я працюючих, а й створюються передумови для підтримання високого рівня працездатності.

2 клас - допустимі умови праці - характеризуються такими рівнями факторів виробничого середовища і трудового процесу, які не перевищують встановлених гігієнічних нормативів, а можливі зміни функціонального стану організму відновлюються за час регламентованого відпочинку або до початку наступної зміни та не чинять несприятливого впливу на стан здоров'я працюючих та їх потомство в найближчому і віддаленому періодах.

3 клас - шкідливі умови праці - характеризуються такими рівнями шкідливих виробничих факторів, які перевищують гігієнічні нормативи і здатні чинити несприятливий вплив на організм працюючого та/або його потомство.

1 ступінь (3.1) - умови праці характеризуються такими рівнями шкідливих факторів виробничого середовища та трудового процесу, які, як правило, викликають функціональні зміни, що виходять за межі фізіологічних коливань (останні відновлюються при тривалішій, ніж початок наступної зміни, перерві контакту з шкідливими факторами) та збільшують ризик погіршення здоров'я;

2 ступінь (3.2) - умови праці характеризуються такими рівнями шкідливих факторів виробничого середовища і трудового процесу, які здатні викликати стійкі функціональні порушення, призводять у більшості випадків до зростання виробничо-обумовленої захворюваності, появи окремих ознак або легких форм професійної патології (як правило, без втрати професійної працездатності), що виникають після тривалої експозиції (10 років та більше);

3 ступінь (3.3) - умови праці характеризуються такими рівнями шкідливих факторів виробничого середовища і трудового процесу, які призводять, окрім зростання виробничо-обумовленої захворюваності, до розвитку професійних захворювань, як правило, легкого та середнього ступенів важкості (з втратою професійної працездатності в період трудової діяльності);

4 ступінь (3.4) - умови праці характеризуються такими рівнями шкідливих факторів виробничого середовища і трудового процесу, які здатні призводити до значного зростання хронічної патології та рівнів захворюваності з тимчасовою втратою працездатності, а також до розвитку важких форм професійних захворювань (з втратою загальної працездатності).

4 клас - небезпечні (екстремальні) умови праці - характеризуються такими рівнями шкідливих факторів виробничого середовища і трудового процесу, вплив яких протягом робочої зміни (або ж її частини) створює загрозу для життя, високий ризик виникнення важких форм гострих професійних уражень.

26 жовтня 2011 р., слідом за реформою інспекційних служб від квітня 2011 р. та внаслідок скорочення кількості інспекторів, Кабінет Міністрів України своєю постановою від 26 жовтня 2011 р. № 1100 затвердив Критерії, за якими оцінюється ступінь ризику від провадження господарської діяльності з виробництва особливо небезпечних хімічних речовин, та визначається періодичність здійснення планових заходів державного нагляду (контролю) на таких об’єктах. Відповідно до цього документа всі суб'єкти господарювання України відносяться до однієї з трьох категорій відповідно до ступеню ризику - високого, середнього і незначного, що й визначає періодичність інспекційних перевірок таких об’єктів (таким чином змінивши порядок, що раніше існував, в частині, що визначав періодичність інспекцій залежно від ступеня небезпеки умов праці):

- 1 категорія - підприємства з високим ступенем ризику (за винятком тих, що виробляють бензол, продукти сублімації кам'яновугільних смол і пеків, які містять бенз(а)пірен, кам'яновугільні і нафтові смоли, пеки та їх сублімати та пестициди), з чисельністю працівників понад 2 тисячі та віднесені до таких, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави;

- 2 категорія – підприємства з середнім ступенем ризику - суб'єкти, які виробляють бензол, продукти сублімації кам'яновугільних смол і пеків, які містять бенз(а)пірен, кам'яновугільні і нафтові смоли, пеки та їх сублімати

- 3 категорія – підприємства з незначним ступенем ризику охоплює суб’єктів господарювання, що виробляють пестициди та не віднесені до суб'єктів господарювання з високим та середнім ступенем ризику.

Згідно з цією новою класифікацією, підприємства 1-ї категорії (з високим ступенем ризику) можуть піддаватися інспекційним плановим заходам не частіше одного разу на два роки; 2-ї категорії - не частіше одного разу на три роки; з незначним ступенем ризику - не частіше одного разу на п'ять років.

Цікаво, що про заплановані перевірки, планові чи-то позапланові, адміністрація підприємства має бути попереджена за 10 днів. Планові перевірки не можуть тривати довше 10 днів. По завершенні перевірки інспектори складають заключний акт, в якому можуть міститися рекомендації щодо приведення у відповідність умов праці. При цьому підприємству встановлюється граничний строк, за умови недотримання якого накладаються штрафні санкції.