Теоретичний блок. Складне речення, його оновні структурно-семантичні ознаки

Лекція 1-2

Складне речення, його оновні структурно-семантичні ознаки. Перехідні випадки між сурядністю і підрядністю, між простими і складними реченнями

План

1.Складне речення як синтаксична одиниця. Проблеми дослідження складного речення.

2. Засоби зв'язку частин складного речення.

3. Типи складних речень у сучасній українській мові.

4. Перехідні випадки між сурядністю і підрядністю, між простими і складними реченнями.

Література

1. Бевзенко С.П. Структура складного речення в сучасній українській мові. – К., 1987.

2. Вихованець І.Р. Граматика української мови: Синтаксис. – К., 1993.

3. Вихованець І.Р. Нариси з функціонального синтаксису української мови. – К., 1992.

4. Вихованець І.Р., Городенська К.Г., Русанівський В.М. Семантико-синтаксична структура речення. – К., 1983.

5. Каранська М.У. Синтаксис сучасної української літературної мови. – К., 1995.

6. Кващук А.Г. Синтаксис складного речення. – К., 1986.

7. Плиско К.М. Синтаксис української мови із системою орієнтирів для самостійного вивчення. – Х., 1992.

8. Сучасна українська літературна мова / За ред. О.Д. Пономарева. – К., 1997.

9. Сучасна українська літературна мова. Синтаксис / За ред. І.К.Білодіда. – К., 1972.

10.Слинько І.І., Гуйванюк Н.В., Кобилянська М.Ф. Синтаксис сучасної української мови. Проблемні питання. – К., 1994.

11.Шульжук К.Ф. Складне речення в українській мові. Посібник для вчителів. – К., 1981.

Стислий зміст лекції

Складне речення формують дві і більше предикативні одиниці. Воно є конструкцією, тісно пов'язаною з простим реченням, але відрізняється від нього як за будовою, так і за характером повідомлення. Відмінність між простим і складним реченням у комунікативному плані виявляється передусім в обсязі передаваних ними повідомлень.

Складне речення — синтаксична конструкція, що складається з двох і більше предикативних одиниць, пов'язаних відповідним синтаксичним зв'язком, і являє собою семантичну та комунікативну єдність.

Речення, що складається з двох предикативних одиниць, називають елементарним складним реченням (біпредикативним). Поліпредикативними є конструкції, що мають у своєму складі не менше трьох предикативних одиниць. Ці структури називають складними багатокомпонентними реченнями, ускладненими складними реченнями, неелементарними складними реченнями.

Частини складного речення із синтаксичного і часто змістового боку відповідають простому реченню; з боку комунікативного вони не становлять окремих комунікативних одиниць. Частини складного речення називають простими реченнями умовно, оскільки змістова та інтонаційна завершеність властива складному реченню в цілому. Тому складне речення визначається як сполучення (поєднання) простих речень або ж як складне ціле, частини якого не мають змістової та інтонаційної завершеності і не можуть бути кваліфіковані як прості речення.

Найважливішими засобами зв'язку у складному реченні є сполучники, сполучні слова та інтонація. Крім того, важливу роль виконують й інші засоби зв'язку: співвідносні вказівні слова, порядок частин, співвідношення форм дієслів-присудків, лексичні елементи.

Сполучники. Вони поєднують частини складного речення в одне ціле, їх поділяють на сурядні (поєднують частини складносурядного речення і виражають зіставні, протиставні, розділові та інші семантико-синтаксичні відношення) і підрядні (поєднують частини складнопідрядного речення і в деяких випадках мають чітко виражену семантику, і навіть без підтримки контексту виражають відповідні семантико-синтаксичні відношення: цільові, умовні, допустові, причинові тощо).

Сполучні слова використовуються лише в складнопідрядних реченнях. Являють собою повнозначні частини мови: відносні займенники (який, чий, котрий, що, хто) у різних відмінкових формах та прислівники займенникового походження (коли, куди, де, як). Отже, поєднуючи частини складнопідрядного речення, вони водночас виступають членами речення: відносні займенники підметами, присудками, додатками, означеннями; прислівники займенникового походження – обставинами.

Інтонація в складному реченні поєднує предикативні одиниці в єдине ціле і формує його загальний інтонаційний малюнок. Яким би об'ємним не було складне речення, воно, як і просте, характеризується інтонаційною завершеністю. Інтонація виражає різні семантичні відношення між компонентами складного речення (темпоральні, зіставні, протиставні та ін.). Оскільки інтонація властива всім типам складного речення, то вона належить до універсальних засобів зв'язку частин складного речення.

Співвідносні вказівні слова вживаються тільки в головній частині у сполучникових складнопідрядних реченнях. Підрядна частина конкретизує таке слово, наповнює його реальним змістом: Пісня — лиш те, що кличе до боротьби (М. Коцюбинський). У наведеному реченні конкретизується іменна частина складеного присудка, виражена займенником. Вживаються співвідносні вказівні слова у займенниково-означальних реченнях (той, такий, весь, кожний та ін.) і в різного типу складнопідрядних реченнях з підрядними обставинними (там, туди, звідти, тоді, так тощо).

Порядок частин відіграє роль, коли частини складного речення не можна поміняти місцями.

Співвідношення видо-часових і способових форм дієслів-присудків у складному реченні буває різним, більш чи менш вільним. Можна стверджувати про певну їхню скоординованість, взаємозумовленість. В одних випадках форми виду, часу і способу в усіх частинах збігаються, напр.: Нарешті чутка про все це дійшла до вух майора Воронцова, і той наказав негайно викликати Хому Хаєцького (О. Гончар). В інших — такої відповідності немає або ж вона часткова, напр.: Черниш, виглядаючи з-за п'єдесталу, бачить, як на штурмовиків лейтенанта Барсова кинулись десятки озвірілих фашистів (О. Гончар).

Лексичні засоби зв'язку. У широкому розумінні до них належать сполучні і співвідносні слова. Лексичним засобом може бути також спільний другорядний член (чи кілька членів), напр.: В той час над Києвом буяло жарке літо, йшов червень, і важкі темні хмари мало не щовечора збирались на небі, щоб пролитися на зелену веселу землю дзвінким дощем (В. Собко).

Загальна типологія складного речення базується саме на формально-синтаксичній основі. Типи складного речення розрізняють передусім за наявністю сполучників чи сполучних слів, за характером сполучних засобів; сполучники і сполучні слова є показниками сурядного чи підрядного зв'язку. Речення, частини яких (прості речення) поєднуються між собою сполучниками чи сполучними словами, належать до сполучникових. Речення, частини яких поєднуються між собою без допомоги сполучників і сполучних слів, лише інтонаційно, належать до безсполучникових.

Поряд із сполучниковими та безсполучниковими багатокомпонентними реченнями у мовленні використовуються конструкції, у яких одні частини поєднуються за допомогою сполучників і сполучних слів, а інші — безсполучниково. Такі речення називають сполучниково-безсполучниковими, напр.: Полтавським шляхом бій іде, видніється пожар, а до села уже прийшов з сокирою тесляр (М. Нагнибіда).

Диференціація сполучникових речень на складносурядні та складнопідрядні теж здійснюється за формальнограматичними ознаками. Здебільшого складносурядні і складнопідрядні речення розмежовуються чітко: якщо частини поєднуються за допомогою сурядних сполучників — речення складносурядне, а якщо при одній частині наявний підрядний сполучник чи сполучне слово — речення складнопідрядне.

Практичнийблок